Роль правової культури в поліпшенні правопорядку

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Сумський державний  педагогічний університет ім. А.С.Макаренка

 

 

 

Кафедра методики викладання суспільних дисциплін

 

 

ІНДЗ з Теорії держави і права

на тему:

«Роль правової культури у поліпшенні правопорядку»

 

 

 

 

 

Виконала:

студентка 051 групи

Шульга Юлія Геннадіївна

 

Перевірила:

Іваній Олена Миколаївна

 

 

 

 

 

 

 

Суми-2012

ЗМІСТ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Вже понад двадцять років  як існує незалежна українська держава, але й сьогодні дуже актуальною науковою проблемою залишається проблема формування правової культури громадян, яка б відповідала вимогам сучасного демократичного суспільства. Тому з’ясувати, який стан справ з правовою культурою громадян та запропонувати можливі шляхи її покращення – це дуже важлива й актуальна тема в державному будівництві України.

Важливою ознакою правової держави є законність та правопорядок. Саме ці дві складові повністю залежать від рівня правової культури всіх громадян держави. Адже, якщо розглядати сучасну картину нашого суспільства, то можна спостерігати високий рівень злочинності, корупції, різних соціально-економічних, політичних, культурно-духовних негараздів, які спонукають нас охарактеризувати українське суспільство з надзвичайно низьким рівнем правової культури, і як результат, критичним правопорядком. 

Проблема рівня правової культури постійно знаходиться в центрі уваги спільноти. Ті чи інші аспекти формування правової культури розглядали такі дослідники, як Ю. Битяк, І. Воронова, О. Ганзенко, Л. Герасіна, В.Головченко, О. Данильян, Ю. Калиновський, Г. Клімова, С. Максимов, О.Менюк, Н. Осипова, М. Панов, О. Петришин, В. Тацій, Ю. Тодика, С.Шефель та ін. Але проблема залишається дуже болючою для українського суспільства і потребує подальшого розгляду та пропозицій щодо її покращення.

В даному дослідженні  ми розглянемо як саме впливає правова культура на правопорядок, як вони між собою пов’язані і що слід зробити, щоб досягти високого рівня правової культури та правопорядку в суспільстві.

Метою дослідження є визначення значення правової культури щодо поліпшення правопорядку в країні.

Відповідно до мети визначено  низку завдань:

- охарактеризувати поняття,  зміст, ознаки, види та функції правової культури та правопорядку;

- визначити роль правової  культури у формуванні правопорядку  в суспільстві;

- охарактеризувати сучасний стан правопорядку та рівень правової культури в Україні.

Об’єктом дослідження є правова культура та правопорядок.

Предметом дослідження є вплив правової культури на формування правопорядку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Поняття, види та  функції правової культури

Однією з форм прояву правосвідомості є правова культура, яка являє собою особливий  різновид загальної культури народу. Правова культура складається з  духовних і матеріальних цінностей, які належать до правової дійсності. Формування правової культури не є відокремленим процесом від розвитку інших видів культури, вона обумовлюється історичними, соціально-економічними, політичними умовами, які об’єктивно складаються у суспільстві [8, 437 c.].

Правова культура – це сукупність правових знань та цінностей, що відповідають рівню досягнутого суспільством становища у правовій сфері, правильне розуміння приписів норм права та свідоме виконання їх вимог.

Основними показниками  рівня правової культури є:

- досягнення якісного  стану юридичної охорони та  захисту прав і свобод людини і громадянина;

- ступень впровадження  у практику суспільного і державного  життя принципів верховенства  права і закону;

- рівень правосвідомості  громадян та посадових осіб, тобто  ступень засвоєння ними цінностей  права, знання права, їх переконаності діяти згідно вимог правових приписів;

- якість системи законодавства, яка характеризується науковою обґрунтованістю, демократичною і гуманістичною спрямованістю, справедливістю, відсутністю прогалин і внутрішніх суперечностей правових приписів, використанням оптимальних методів і способів регулювання правових відносин тощо;

- стан законності у  суспільстві, тобто закріплення  вимог законності у системі  законодавства, реальність їх  здійснення, а також функціонування  у держав системи правової  освіти та правового виховання населення;

- рівень ефективності  роботи правозастосовних, зокрема, правоохоронних органів та їх посадових осіб;

- стан розвитку юридичної  науки, залучення вчених-юристів  до розробки проектів нормативно-правових  актів і удосконалення їх змісту, програм боротьби зі злочинністю тощо, застосування передового правового досвіду інших країн [5, C. 88].

Залежно від носія (суб’єкта) правової культури її поділяють на види:

1) правова культура  суспільства, яка характеризується  та визначається станом загальної культури населення, рівнем розвитку правосвідомості та правової активності суспільства, якістю системи права і чинного законодавства, існуванням гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина, станом правопорядку і законності тощо. Вона охоплює сукупність усіх правових цінностей, створених людьми у правовій сфері. Високий рівень правової культури суспільства є однією з важливих ознак правової держави;

2) правова культура  окремих професійних або соціальних  груп, яка є своєрідним поєднанням правової культури суспільства та правової культури окремих людей, які утворюють ці професійні або соціальні групи, має свої фактори і специфічний характер;

3) правова культура  людини пов’язана з правовою  культурою суспільства, є похідною  від неї, залежить від досвіду людини, рівня її освіти, знання і розуміння права, здатність людини тлумачити зміст норм права та визначати сферу його дії; поваги людини до права, її переконаності у необхідності і соціальній корисності нормативно-правових актів; вміння людини використовувати у практичній діяльності правові знання, реалізовувати та захищати свої суб’єктивні права і законні інтереси, виконувати юридичні обов’язки; наявності правових навичок і правомірної поведінки. Правова культура людини передбачає її високу правосвідомість і правову активність у сприянні реалізації правових приписів, розуміння нею необхідності протидіяти правопорушенню [7, 21 c.].

Правова культура людини існує на буденному, професійному та теоретичному рівні.

Буденний рівень характеризується невисоким рівнем оволодіння і усвідомлення правових знань, які використовуються людиною у повсякденному житті, під час реалізації нею суб’єктивних прав і виконання юридичних обов’язків.

Професійний рівень характерний для  людей, які безпосередньо займаються правовою діяльністю, їм властиві глибокі знання чинного законодавства, розуміння принципів права і механізму правового регулювання, професійне ставлення в цілому і практики його застосування. Від професійного рівня юристів-практиків залежить ефективність функціонування правотворчих та правозастосовних, зокрема, судових та правоохоронних органів влади.

Теоретичний рівень характерний для  науковців-правознавців, які здобувають, узагальнюють, систематизують і використовують наукові знання про правові явища, розробляють засоби та методи їх застосування у сфері практичної юриспруденції [9, C. 119 – 120].

Правова культура у повсякденному  житті виконує одночасно декілька функцій, а саме:

- пізнавальну – оволодіння людиною  правовими знаннями та правовим  досвідом попередніх поколінь з метою їх застосування у практичній діяльності та повсякденному житті;

- регулятивну – забезпечення  ефективного функціонування всіх  елементів правової системи та  відповідність поведінки людини  правовим приписам на підставі  отриманих правових знань і сформованих власних правових переконань;

- ціннісно-нормативну – визначення  рівня розвитку чинного законодавства,  стану законності і правопорядку  в державі при оціночному ставленні  людини до різних фактів правової  дійсності шляхом зіставлення з відповідними правовими цінностями;

- комунікативну – забезпечення  спілкування людей у юридичній  сфері, дає їм змогу на підставі  набутих знань та досвіду зорієнтуватися  у правовому просторі з метою  забезпечення безконфліктного співіснування  з іншими людьми;

- виховну – забезпечення  свідомого та поважного ставлення  людини до вимог чинного законодавства,  формування у неї правових  якостей та загальнолюдських цінностей, активізації процесів самовиховання [4, 201 c.].

 2. Поняття, ознаки та функції правопорядку

Розуміння права як функціонуючої комунікативної системи пов’язується з визначенням його мети — створення такого суспільного порядку, суб’єкти якого задовольняють власні інтереси шляхом реалізації суб’єктивних прав та обов’язків. Суспільний порядок при цьому розуміється як система суспільних відносин, заснована на сукупності соціальних норм як засобів їх упорядкування і розвитку. Він забезпечує соціалізацію людини, наділяючи її можливістю спілкуватися за певними правилами з іншими суб’єктами. Багатоаспектність суспільного порядку обумовлює функціонування у його складі різноманітних типів порядку. Невід’ємною частиною суспільного порядку є правопорядок, який у свою чергу є результатом дії права [1, 107 c.].

Незважаючи на те, що категорія  «правопорядок» достатньо широко використовується у чинному законодавстві, сучасна наука ще не відпрацювала її єдиного поняття. Одні автори визначають правопорядок як різновид суспільного порядку, що утворюється під впливом права, інші характеризують його як засновану на праві та законності організацію суспільного життя чи як об’єктивно обумовлений стан соціального життя, що характеризується внутрішньою узгодженістю та врегульованістю системи правових відносин. Найбільш відомий дослідник проблем правопорядку академік В. Борисов визначає правопорядок як об’єктивно зумовлений стан соціального життя, що характеризується внутрішньою узгодженістю та впорядкованістю системи правових зв’язків. Л. Морозова характеризує цю категорію як засноване на праві упорядкування суспільних відносин, що є результатом здійснення принципів законності та відображається у правомірній поведінці їх учасників. Проф. О. Скакун характеризує законність як стан правової упорядкованості системи суспільних відносин, що складається в умовах реалізації законності [8, 440 c.].

Правопорядок — це правовий стан суспільних відносин, що забезпечує їх стабільність, упорядкованість та охорону шляхом фактичної реалізації правових норм і вимог законності.

Природа правопорядку та його сутнісна характеристика пов’язується із визначення основних ознак цієї категорії:

1) Це результат свідомої, раціональної, вольової діяльності  як окремих соціальних суб’єктів, так і держави.

2) Засіб забезпечення  і результат правової самоорганізації  суспільства.

3) Правопорядок підтримується  і забезпечується державою.

4) Він існує у режимі  законності.

5) Підставою правопорядку є правові  норми, вміщені у правові тексти.

6) Змістом правопорядку є правомірна поведінка суб’єктів, що використовують надані права та виконують покладені обов’язки.

7) Є результатом реалізації правових норм.

8) Забезпечує необхідні умови щодо здійснення суб’єктами наданих прав.

9) Засновується на своєчасному  та усвідомленому виконанні обов’язків.

10) Пов’язаний з невідворотністю відповідальності за правопорушення.

Вказані ознаки характеризують правопорядок як юридичну категорію. Однак він має і практичне призначення, що визначається у процесі аналізу функцій [2, 33 c.].

Функції правопорядку — це напрями  його впливу на процес формування стабільного  упорядкування суспільних відносин правом. У процесі дослідження функцій правопорядку виявляються напрями його взаємодії з оточуючою дійсністю, його місце серед елементів правової системи суспільства, характеризуються внутрішні зв’язки між елементами структури правопорядку.

У сучасній юридичній науці обґрунтовується можливість виокремлення трьох основних функцій правопорядку.

1. Функція взаємодії з оточуючим  середовищем має зовнішній характер  і характеризує взаємодію правопорядку  і соціальної системи, у межах  якої він діє. Змістом цієї функції є зміцнення, стабілізація і упорядкування певної соціальної системи. Правопорядок займає певне місце у рамках системи, перебуває під впливом різноманітних факторів системи і сам активно впливає на неї. В результаті реалізації цієї функції забезпечується стабілізація та вдосконалення суспільства як певним чином організованої соціальної системи.

2. Функція зміцнення внутрішніх  відносин і зв’язків має внутрішній характер і забезпечує взаємодію цілого та його складових частин. Вона надає можливість визначити рівні упорядкованості, забезпечити їх дієвість, охарактеризувати підпорядкованість цих рівнів та визначити можливості їх взаємодії та взаємодоповнення. З одного боку, вона забезпечує якісне функціонування правопорядку як узгодженої структурованої категорії, а з іншого — характеризує правовий стан системи як результат дії правопорядку.