Правовое сознание юриста в структуре юридической деятельности

     2.2. Основні елементи і структура правосвідомості

      Свідомість  людини, відображаючи об'єктивні потреби  суспільного розвитку, є передумовою і регулятором поведінки людини.

Свідомість  включає різні форми відображення суспільних відносин: політичні, правові, етичні, філософські, релігійні. Всі форми суспільної свідомості є взаємозалежними і справляють взаємний вплив одна на одну. Правосвідомість -- це система ідей, уявлень, емоцій і почуттів, які виражають ставлення індивіда, групи, суспільства до чинного, минулого та бажаного права, а також до діяльності, пов'язаної з правом.[2;С.4]

     Ключовий пункт правосвідомості - усвідомлення людьми цінностей природного права, прав і свобод людини і оцінка чинного права з погляду його відповідності загальнолюдським цінностям, що знайшли закріплення в міжнародних документах про права людини. Правосвідомість не тільки виражає ставлення індивіда до правової дійсності, а й спрямовує її на певні зміни в правовому середовищі, прогнозує і моделює їх.[7;С.296]

     В правосвідомості відображена правова  дійсність у вигляді знань  про право, осмислення того, що є  правом, яким воно було (ставлення до права минулих років) і яким має бути (ставлення до майбутнього права), а також у вигляді правових настанов поведінки як реакції на оцінку чинного права, роботу правозастосовних органів.

[7;С.118] 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Структура правосвідомості       Правова психологія – це сукупність почуттів і емоцій, що виражають ставлення індивіда, групи, суспільства до права, правових явищ. Це неусвідомлене або не до кінця продумане ставлення до права, правових явищ, що й є правосвідомістю, яка походить з повсякденної практики у процесі зіткнення з конкретними юридичними ситуаціями, а тому формується здебільшого стихійно, спорадично, безсистемне, тобто правова психологія не осмислена теоретично, не упорядкована логічно. В ній провідним елементом є емоції, а не понятійні форми відображення правової дійсності. [6;С.124]

      Правова ідеологія – це система правових принципів, ідей, теорій, концепцій, що відображають теоретичне (наукове) осмислення правової дійсності, усвідомлене проникнення в сутність правових явищ. Це концептуально оформлена, логічно систематизована, теоретично і науково осмислена правосвідомість. Інтелект є провідним елементом правової ідеології. Сучасна правова ідеологія ґрунтується на системі теорій, ідей і принципів: теорії соціальної правової держави, принципу поділу влади, теорії народного суверенітету, визнання пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, принципу верховенства права, переваги загальновизнаних норм міжнародного права над нормами національного права та ін.[2;С.334] 
 
 
 
 
 

     2.3. Специфіка професійної правосвідомості: її рівні, види та  характерні риси.          Для розуміння сутності, аналізу змісту професійної правосвідомості велике значення має дослідження його структури. Склад, природа компонентів професійної правосвідомості багато в чому визначають його властивості та особливості як цілісної системи, а також її функціонування і розвиток. Закономірно тому велика увага, що останнім часом приділяється у філософській, соціологічній, психологічній, педагогічній літературі питанням структури суспільної свідомості. Зрозуміло, питанням структури правової свідомості особливу увагу приділяють юристи, зусиллями яких уявлення про це питання останнім часом істотно розширилися і поглибилися. Однак у юридичній літературі немає поки не тільки єдиного погляду на проблему, але й відсутні спеціальні роботи, присвячені аналізу структури правової свідомості.             Під структурою прийнято розуміти не просту сукупність елементів та їхніх взаємозв'язків, а внутрішню організацію цілісної системи, що представляє собою специфічний спосіб взаємозв'язку, взаємодії утворюючих її компонентів.            Слід підкреслити нерозривний зв'язок структури системи з її функціонуванням. Так, психологічний аспект характеризує структуру свідомості як функцію структури особистості та певної діяльності. Гносеологічний підхід передбачає аналіз професійної правосвідомості з погляду на рівень, глибину і повноту відбиття ним навколишньої дійсності. Звідси - важливість всебічного дослідження науково-теоретичного та практичного аспектів професійної правосвідомості.       Соціологічний аспект дозволяє виявити структуру професійної свідомості переважно через її роль і функції в громадському житті, коли явища професійної правосвідомості розглядаються як вихідний момент у процесі зворотного впливу свідомості на суспільне буття. У процесі соціально-психологічного підходу вивчається насамперед соціальна залежність і роль професійної правосвідомості в залежності від того, якій конкретно юридичній групі вона належить, як впливає на суспільство, власне професійну групу тощо.         Становлячи один з компонентів суспільної свідомості, професійно-юридична свідомість підпорядкована загальним закономірностям структури та функціонування суспільної самосвідомості. Одна з них полягає в тому, що суспільна свідомість по-різному відбиває різні сторони суспільного буття.  Прийнято виділяти такі форми суспільної свідомості - політичну, правову, етичну, естетичну, філософську і релігійну.    Основами для виділення форм суспільної свідомості служать: предмет відбиття свідомістю навколишньої дійсності, специфічний спосіб відбиття, виконання певної соціальної функції. Форми суспільної свідомості являють собою визначені аспекти відбиття суспільною свідомістю навколишньої дійсності, суспільного буття, з урахуванням потреб розвитку суспільства. Оскільки групова свідомість носить цілісний характер, його взаємодія з правовими явищами виступає в правовій свідомості найбільш чітко, в сфокусованому виді.          Професійна правова свідомість - це цілісна система всієї групової свідомості юристів, зорієнтована на потребу правового розвитку. Залежність правової свідомості юристів від рівня їх групової свідомості в цілому, на наш погляд, недостатньо враховується в роботі, пов'язаній з його формуванням. Сьогодні з усією виразністю виявляється та обставина, що труднощі в діяльності часто зумовлюються низьким рівнем їх загальної культури, вузькістю кругозору. На жаль, ця проблема не зменшується, а навпаки, з часом зростає із спеціалізацією у роботі. Юристи-практики, як показали проведені нами дослідження, зокрема, судді, мають слабке уявлення про літературу, мистецтво, досягнення сучасної науки.     Оскільки правова свідомість виступає в їхній свідомості в якості професійною, вона є найбільш розвинутою її формою. Це не може не позначитися і на особливостях її взаємодії з іншими формами свідомості юристів і, зокрема, може виражатися в домінуванні професійної свідомості, звуженні сфери деяких інших форм, спробах виміряти й оцінити неправомірні явища в "юридичному масштабі". Таким чином, професійна форма свідомості в сфері права, перетворюється в міру віддалення від цієї сфери у свою протилежність.         Роль політичної свідомості в розвитку професійно-правового пояснюється тим місцем, яке займають політичні відносини в суспільно-політичній надбудові, в її взаємодії з базисом. Політика є ключовим проміжним прошарком між матеріальними відносинами та правом. Для того щоб знайти своє законодавче визнання, матеріальні потреби громадського життя повинні попередньо пройти через сферу політичної свідомості, що і визначає його роль серед інших форм суспільної свідомості.     Для більш повного розуміння сутності і ролі професійної правосвідомості слід визначити його місце в системі суспільної правосвідомості, розглянутого з точки зору соціальної структури. При такому підході конкретними носіями правової свідомості виступають не тільки самі юристи, але й суспільство в цілому, класи, нації, професійні групи, а також окремі індивіди.            Місце професійної правосвідомості в системі правосвідомості, а також характер співвідношення визначаються рядом факторів і, головним чином, історичним типом правосвідомості, що обумовлюється конкретною суспільно-економічною формацією.       Історично, поява юридичної професії як самостійного роду занять, зв'язаного з регламентацією і забезпеченням необхідного порядку в сфері права, було викликано поділом праці. Однак поділ праці як матеріальна першооснова виникнення різних професійних груп не розкриває ще всіх безпосередніх соціальних причин виникнення професійної правосвідомості. Ними стали об'єктивна потреба в правовому регулюванні суспільних відносин, виникнення держави і права. Правила, що спочатку виражалися в звичаях, стають потім законом. Разом із законом виникають і органи, яким доручається його дотримання, - публічна влада, держава. У міру того як законодавство розростається в складне, велике ціле, виступає необхідність у новому суспільному поділі праці. Так утвориться стан професійних правознавців, а разом із ними виникає і наука права.      Причиною цього стає розширення сфери товарно-грошових відносин, подальше ускладнення законодавства. Все це веде до чисельного росту юристів як соціально-професійної групи. У США тільки адвокатів нараховується біля 500 тис., тобто 1 адвокат доводиться на 500 жителів. Разом з тим, вивчаючи, зокрема суспільний устрій нашого життя, відомо, що кількість не завжди переходить в якість і суто психологічні моменти тут відіграють неабияку роль. Аналіз соціально-психологічних чинників різного рівня, що визначають професійну самосвідомість судді - головний зміст даного заняття. [9] 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     2.4.Професійна правосвідомість працівників правоохоронних органів           Правосвідомість працівників правоохоронних органів включає в себе структурні елементи, притаманні правосвідомості всіх громадян, а також функціонує в єдності та взаємодії з політичною, естетичною та іншими формами суспільної свідомості.        Але правосвідомість правоохоронців має свою специфіку, що зумовлено специфікою цих завдань, прав та обов’язків, які вони виконують. Якість та ефективність виконання працівниками правоохоронних органів своєї роботи створюють імідж галузевої підсистеми державного управління і впливають на суспільну правосвідомість та правову культуру суспільства. У свою чергу, від рівня професійної правосвідомості та правової культури цих працівників залежить правомірна поведінка населення та забезпечення особистої безпеки кожної людини.      Правосвідомість правоохоронця відображає правову реальність крізь призму належного, з позицій принципів і норм права, які склалися в суспільстві. Тому його правосвідомість – оцінне явище, причому оцінці підлягає не стільки саме право, скільки правові вчинки з позиції їх відповідності законослухняності та правомірності.    Особливості правосвідомості працівників правоохоронних органів формуються у процесі юридичного навчання і становлять загальну та спеціальну правову підготовку та інші знання і вміння.

Для правосвідомості  правоохоронця важливе значення має ставлення до злочинності  та засобів боротьби з нею. До особливостей правосвідомості у цій сфері необхідно віднести:         1. осудження посягань на блага та цінності, які охороняються правом, і розуміння об’єктивної боротьби з ними;        2. неухильне дотримання законності, неприпустимість порушення норм та принципів права;           3. більш високий рівень оцінки права та забезпеченого ним правопорядку, ніж у інших законослухняних громадян;    4. негативна реакція на злочинність, упевненість у необхідності активної боротьби з нею;          5. відповідність його оцінки зла та добра загальнодержавним цінностям;             6. більш високий рівень вимог до санкцій за правопорушення, якщо порівняти з іншими законослухняними громадянами, орієнтація на більш жорсткі покарання;           7. більш висока оцінка власної діяльності свого відомства;    8. недооцінка процесуальних гарантій, якщо порівняти з іншими, у тому числі матеріальними;         9. наявність елементів правового нігілізму, що тягне за собою вибір варіанта правомірної поведінки не на основі переконання, а внаслідок страху покарання, боязні настання небажаних наслідків та ін.    Отже, правосвідомість працівника правоохоронних органів поєднує позитивні та негативні тенденції, в яких превалюють перші.   В узагальненому вигляді належну правосвідомість працівника правоохоронних органів можна уявити таким чином:      • упевнений у необхідності забезпечення прав і свобод громадян;  • осуджує протиправну поведінку;        • усвідомлює об’єктивну  потребу боротьби з правопорушеннями та дотримання правопорядку;          • упевнений у необхідності дотримання законності при виконанні службових обов’язків.          Усі ці якості правосвідомості дозволяють правоохоронцю правильно орієнтуватися у складній ситуації та оперативно обирати варіант поведінки.[5;С.212-213] 
 
 

                                               ВИСНОВКИ:       Процес створення демократичної діяльності правової Української держави потребує міцного, в першу чергу, теоретичного, морального та правового фундаменту функціонування правоохоронних органів.  Однією із підстав такого творення є відродження втрачених загальнолюдських цінностей, формування специфічної культурно-правової системи і правосвідомості юриста. Першочерговою проблемою для правоохоронних органів є існування культурної кризи, а за нею професійної катастрофи, безпорадності і інтенсивному наступі злочинних структур. Позитивні тенденції, які визрівають у політичній і морально-психологічній обстановці в Україні створюють передумови для реальних змін, новаторських підходів у правоохоронній роботі. Тому необхідно виробити на основі, сучасних вимог цілеспрямовану програму формування правосвідомості юриста. Також потрібно виділити два напрями роботи: вплив на поведінку працівника, яка відображає правотворчість, правозастосовчу і правоохоронну діяльність, законність, а також інтенсивну правотворчу роботу (прискорити прийняття нового цивільного, кримінального кодексів, внести зміни в відомчі нормативні документи, які забезпечують функціонування правоохоронних органів).           Доцільно коротко зупинитись і викласти деякі міркування та пропозиції щодо покращення роботи в питанні формування правосвідомості юриста. Слід зосередити увагу на двох блоках пропозицій. Зокрема розглянемо декілька пропозицій, які стосуються безпосередньо практичної діяльності правоохоронних органів:       1. Необхідно відважно і творчо підійти до перебудови і вдосконалення системи правоохоронної діяльності на основі новітньої світової практики. Зокрема, є велика доцільність у скороченні апаратів міністерств і різних управлінських структур, необхідно більше уваги приділяти зміцненню середньої та нижчої ланок системи.       2. Вести рішучу боротьбу з виявами бюрократизму, корупції в роботі правоохоронних органів.         3. Створити реальну конкурсну систему добору працівників у правоохоронні органи, звернути увагу на стимулювання їхньої роботи. 4. Систематично вживати заходи щодо розвитку інтелектуального розвитку рівня юриста шляхом професійного навчання, організації дозвілля, створення умов для праці над собою.       5. У взаємовідносинах керівництва з підлеглими не керуватись лише симпатіями та антипатіями.         На мою думку, потрібно більше надавати самостійності та прав усім правоохоронним органам під час виконання службових обов’язків (наприклад, питання носіння, зберігання, застосування табельної зброї).  Напевно, у жодній державі так байдуже не ставляться до працівників правоохоронних органів, як у нашій. Ось комплекс проблем, які негативно впливають на формування правосвідомості юриста:      - відсутність науково обґрунтованої оплати праці, існування постійних довготривалих затримок видачі грошового утримання;     - незабезпеченість особового складу житлом, відсутність вільного часу, неможливість реалізувати особисті плани і вирішувати життєві проблеми вносять пасивність у професійну діяльність, породжують плинність кадрів;  - необхідно докорінно змінити кадрову політику, підхід до формування професійного складу;           - бідність працівників правоохоронних органів штовхає їх на зловживання службовим становищем;        - невпорядкованість робочих місць знижує працездатність, викликає негативні емоції;           

     Таким чином, можна зробити висновок, що формування правосвідомості юриста в структурі юридичної діяльності залежить від цілого комплексу проблем, які необхідно активно вирішувати з метою реальної побудови правової держави України. 

     СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

     1. Гусарєв С.Д. Юридична діяльність: методологічні та теоретичні аспекти. К.: Знання, 2005. - 375с.

     2. Потопейко Д. А. Правосознание как особое общественное явление. - Киев, 1970. - с. 15.

     3. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. Харків: Консум, 2001. — 656 с.

     4. Сливка С. С., Рудницький М.І . Формування правосвідомості юриста. – Львів, 1997.

     5. Теорія держави і права : Навч пос. - К.: Знання, 2008. – 333с.

     6. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / За ред. О. В. Зайчук, Н. М. Онищенко. – К.: Юрінком Інтер, 2008. - 688 с.

     7. Теория государства и права: Учебник – М.: Зерцало, 2009. - с. 297.

     8. Юридична деонтологія: Короткий курс лекцій. – 3-тє вид. — К.: МАУП, 2003. — 48 с.

     9. http://www.judges.org.ua/seminar5-1.htm