Правовий стиль як критерій типології правових систем

Тема: «Правовий  стиль як критерій типології правових систем».

Оновлення та розвиток юридичної науки актуалізують необхідність переосмислення ролі та значення порівняльного правознавства, важливою проблемою якого є класифікації правових систем.

Українські теоретики-правники проблему правових класифікацій вирішують, головним чином, під кутом зору типології права України, вважаючи її державою або романо-германської, або східноєвропейської, або євразійської правової сім'ї. Проте відсутні виразні і прозорі критерії такої типології, що є наслідком недостатньої уваги до проблеми правового стилю сімей і його наукового тлумачення.

На перший погляд, правові устрої можна класифікувати як європейсько-континентальні "статутні" і англо-американські "прецеденті". Проте це була б занадто спрощена і поверхова класифікація. Угруповання правових систем, що мали і мають місце у порівняльному праві, підтверджують нашу думку.

Відомою є класифікація Леві Ульмана. Він  виокремив континентально-європейське, англо-американське і ісламське право. Принципом групування правових систем французький правник обрав неоднакову роль джерел права. Починаючи з Леві Ульмана, проблемі правових джерел постійно приділяють увагу багато компаративних юристів.

На вагомій  ролі джерельного критерію правових класифікацій наголошують К. Цвайгерт і X. Кьотц. Однак німецькі компаративісти не обмежуються одним цим критерієм і виокремлюють також історичне виникнення і розвиток правової системи, пануючу роль правової доктрини, своєрідність правових інститутів і ідеологічні чинники. Вони вживають поняття "стилю" правових сімей. Цим поняттям вони позначають своєрідні властивості чи ознаки правових систем. Правник-компаративіст має визначати характер стилю того чи іншого правового устрою і сім'ї. При цьому незначні відмінності між правовими системами не можна розглядати як елементи стилю. Цій меті в змозі служити лише суттєві і важливі відмінності і особливості. Цікаво, що зазвичай простіше виявити елементи стилю в іноземному правоустрії, ніж у своєму власному.

Німецькі  компаративісти, йдучи услід за В. Армінджаном, К. Нольде і Г. Вольфом, виокремили вісім правових сімей: 1) романську; 2) германську; 3) скандинавську; 4) загального права; 5) соціалістичного  права; 6) права країн Далекого Сходу; 7) ісламського права; 8) індуїстського права.

К. Цвайгерт і X. Кьотц неабияку увагу приділили  стильоутворюючим елементам правових сімей. Це питання для них є  головним і принциповим. Так, німецькі компаративісти вважають, що на стиль правової сім'ї значно впливає специфіка юридичного мислення, яке, своєю чергою, є віддзеркаленням певної ідеології (релігійної, філософської, політичної, економічної). Наука загального права за походженням — судова, а континентального — апріорно-теоретична. В Англії відомими юристами ставали судді, а на континенті — професори юриспруденції. В англійському загальному праві традиція розвивалася поступово через накопичення судових рішень. Загальне право укорінено не в писаних законах, а в прецедентах. В США і Англії для юристів орієнтирами служать судові рішення. На континенті відчувають задоволення від наукової систематизації, в США і Англії панує глибо- кий скептицизм щодо будь-яких узагальнень. На континенті юрист мислить апріорно і дедуктивно. Англієць — емпірик (тобто головним для нього є досвід, а не теорія). Для нього існує лише життєвий досвід. Він протиставляє прецедент писаному праву. Однак сьогодні загальне право і континентальне зближуються. На континенті спостерігається поступове послаблення стійкої віри у примат закону. У законі все більшою мірою бачать лише віддзеркалення загальних принципів, які надають простір для тлумачення, і, внаслідок цього, постійна судова практика стає самостійним джерелом права (у формі судових рішень).

До елементів  стилю континентального права К. Цвайгерт і X. Кьотц відносять і прагнення до боротьби з формалізованістю у праві. Витоком цієї боротьби є преторське право Риму. Сьогодні ця тенденція неабияк характерна для Німеччини, Швейцарії і Скандинавських країн.

Ще одним  елементом стилю західного правового мислення є те, що Рудольф Ієрінг назвав "боротьбою за право". Він таким чином сформулював свій принцип: мета права — мир, засіб його досягнення — боротьба. Боротьба індивіда за своє право є його обов'язком щодо себе самого, так і ідеї права. На цій правовій максимі тримається стиль судочинства країн Заходу.

Однак досвід судочинства країн Сходу  свідчить про інше. Позитивне право  з його сухою логікою і зовнішнім примусом вважається рудиментарним, воно більше властиве варварським, аніж цивілізованим народам. Традиційним джерелом правил поведінки у східній сім'ї, клані, селі є не позитивне право, а неписані, звичаєві правила. Мета цих правил — збереження соціальної гармонії через мирний компроміс, посередництво, узгоджувальні процедури. Тож законодавство у східних країнах відіграє другорядну, підпорядковану звичаєвому праву, роль.

Тобто джерела права і методи їх тлумачення також є стильоутворюючими чинниками.

Французькі  правники-компаративісти Р. Давід, К.-Ж Спінозі, Ж-Л. Бержель класифікують сучасні правові устрої за двома стильоутворюючими факторами, а саме ідеологічним і юридичною технікою. Вони виокремлюють романо-германську правову сім'ю, англо-американську правову сім'ю, сім'ю соціалістичного права, а також мусульманське, індуїстське, китайське, японське право і правові системи Африки і Мадагаскару.

Основну увагу французькі юристи, подібно  до своїх німецьких колег, приділяють джерелам права як стильоутворюючим  факторам,  які   визначають правові сім'ї. Ж.-Л. Бержель зазначає, що стосовно правових систем народів романо-германської мовної сім'ї, знання закону недостатнє для розуміння цих сімей в цілому. Закон поступається місцем   іншим   правовим   джерелам. У Франції джерелами права є: законодавство у широкому розумінні, включаючи підзаконні акти і циркуляри, тлумачення законів, судова практика, а також інші джерела, такі як колективні договори, постанови арбітражних судів, акти-правила юридичної практики, типові договори. Сучасна тенденція така, що в обсязі однієї справи має місце змішання різних правових джерел. Частіше за все юристу доводиться вдаватися до усіх видів першоджерел. Він вивчає праці теоретиків і практиків, публікації великого обсягу чи збірки встановлених форм і взірців документів. Юрист мусить вибирати джерела права, бо різні джерела права усі разом беруть участь у формуванні суспільного устрою.

Аналогічне  становище і в інших романо-германських  правоустроях.

Якщо  європейські правники-компаративісти зазвичай виокремлюють романо-германське, англо-американське, східноазійське угруповання правових устроїв, а до недавнього часу і соціалістичну сім'ю права, то російські юристи акцентують увагу на необхідності визнання слов'янської правової сім'ї. Потреба у такому визнанні виникла у зв'язку з розпадом СРСР і європейської соціалістичної системи.

В. Синюков  наполягає на "самобутності слов'янської правової сім'ї і передусім російської правової системи", яка обумовлена "не стільки техніко-юридичними, формальними ознаками, скільки глибокими соціальними, культурними, державними началами життя слов'янських народів".

До таких  начал В. Синюков, а услід за ним  і інші автори, відносять:

по-перше, самобутність російської державності. Для російського права завжди був виключно важливим зв'язок з державою;

по-друге, особливі умови економічного прогресу, для якого характерні колективні форми господарювання: селянська община, артіль, сільськогосподарський кооператив, які ґрунтувалися на своєрідній трудовій етиці, взаємодопомозі, трудовій демократії, традиціях місцевого самоврядування;

по-третє, формування особливого типу соціального  статусу особистості, для якої властива "здебільшого колективна свідомість і нежорстка лінія диференціації особистості і держави";

по-четверте, тісний зв'язок традиційної основи права і держави "з своєрідністю православної гілки християнства з її акцентами не на мирському життєрозумінні Бога і людини (католицизм) і тим більше благословення збагачення (протестентизм), а на духовному житті людини з відповідними етичними нормами (незбагачення, благочестивість і т. п.").

Інший російський компаративний правник  М. Марченко підтримує В. Синюкова, однак з певними застереженнями. На його думку, кожна національна правова система по-своєму самобутня і унікальна. Кожна з них має спільне з іншими правовими системами і має свої особливості. Завдання дослідника-компаративіста, який здійснює науковий пошук у сфері типологізації правових систем, саме в тому й полягає, щоб знаходити не тільки спільні ознаки, властиві лише окремим групам правових-систем, що звуться сім'ями, але і просунутися значно далі. А саме — знайти спільні соціальні, культурні, побутові, духовні і інші критерії, за допомогою яких можна було б "групувати" за сім'ями не тільки окремі групи правових систем, але і всі інші національні правові системи.

Іншими  словами, уточнює М. Марченко, йдеться не тільки про опрацювання "локальних" критеріїв типологізації окремих національних правових систем, але і про знаходження спільного, універсального критерію (критеріїв), придатного для групування всіх без винятку правових систем, які існують у сучасному світі.

З цим  слід погодитися, оскільки автор наполягає на своїй позиціі, виходячи з принципу універсалізму науки права. Погляди ж В. Синюкова є дещо політично мотивовані. Виокремлені ним стильоутворюючі чинники так званої "слов'янської сім'ї права" насправді такими не є, оскільки їх можна спостерігати в інших правових устроях і їхніх угрупованнях. Правник, який вивчає зарубіжну літературу з компаративістики, погодиться з нами.

Стосовно  ж типологізації сучасного права України, то можливо вихідним є те, що процес інтеграції з Європою обумовлює потребу кропіткого вивчення накопиченого зарубіжним правознавством прогресивного і ліберального досвіду. Така потреба стає ще більш актуальною, якщо зважити на споконвічну європейську ідентичність українства. Нині ця ідентичність має бути підтверджена і розвинута далі.

Таким чином, найбільш складним завданням  правника-компаративіста є виявлення  класифікаційних критеріїв групування правових систем (чи сімей права). Ці критерії, з одного боку, мають віддзеркалювати лише істотне і важливе у правових устроях, а з іншого, бути розпізнавальними ознаками, які підкреслюють своєрідність цих устроїв. Лише за таких двох умов критерії групування як правових сімей, так і окремих правоустроїв можна вважати їхніми стильоутворюючими елементами.

Отже, можна  виділити два основних напрямки класифікації правових систем сучасності, кожне з яких у свою чергу має кілька різновидів, що володіють певними особливостями. 
До першого напрямку слід віднести класифікацію правових систем, виокремлену сучасним французьким ученим М. Рене Давидом, який розрізняв п'ять правових систем, спираючись більшою мірою на живильну їхню ідеологію, ніж на арсенал використовуваних технічних засобів; пізніше в процесі вдосконалення, такої класифікації він, об'єднавши ідеологічний і технічний критерій, змінив конфігурацію своєї системи і залишив тільки чотири великі сімейства правових систем: романо-германські правові системи, соціалістичні системи права, правові системи, засновані на «звичаєвому праві», а також релігійні та традиційні правові системи. 
Інший напрямок представляє німецький юрист К. Цвайгерт, який в основу класифікації поклав так званий правовий стиль або стиль права, що враховує п'ять факторів: походження і еволюцію правової системи; своєрідність юридичного мислення; специфічні правові інститути; природу джерел права і способи їх тлумачення; ідеологічні фактори. На цій основі К. Цвайгерт виділяє вісім типів правових систем: романський, германський, скандинавський, англо-американський, соціалістичний, право ісламу, індуське право, далекосхідне право.

Сучасне посттоталітарне українське суспільство перебуває в стані глибокої і всеохоплюючої внутрішньої трансформації, яка посилюється процесами трансформації загальноцивілізаційної. Відповідно загострюється питання збереження і захисту своєї ідентичності, що тісно переплітається з питанням утвердження права на самобутність, тобто на відносну автономію у загальному розвитку людства, яке тяжіє до побудови гуманістичної ліберально-демократичної цивілізації.

Об'єктивний аналіз процесів зближення в політичній, економічній, соціально-культурній, науково-технічній, екологічній, інформаційній та інших сферах суспільного буття вимагає правильної оцінки міри загального і специфічного у розвитку різних країн і регіонів світу та відповідно адекватної міри правової інтеграції і правових відмінностей. Відомий російський дослідник з проблем порівняльного правознавства Ю. Тихомиров справедливо зауважив, що кожна країна в процесі історичного розвитку накопила, зберегла й примножила свої правові концепції, традиції правової культури, специфічні юридичні інститути. Кожний народ має власну правову "візитну картку". Це те, що відомі німецькі дослідники з проблем порівняльного правознавства в галузі приватного права К. Цвейгер і X. Кьотц назвали "правовим стилем". Запровадивши до наукового обігу поняття "правовий стиль", вчені мали на увазі критерій типологізації правових систем. Поняття "правовий стиль" змістовно вказує на найбільш суттєві і важливі відмінності та особливості у розвитку правових систем, джерел права, пануючої доктрини, правової ідеології, які глибинно відображають специфічні особливості правового порядку того чи іншого народу, що склалися в процесі його історичного розвитку. Водночас дослідники наголосили на цілковитій очевидності того, що стилеутворюючим елементом є історичний розвиток, який має завжди залишатися у полі зору сучасного порівняльного правознавства. К. Цвейгер і X. Кьотц до факторів стилю віднесли пануючу доктрину юридичної думки і її специфіку; своєрідність правових інститутів; правові джерела і методи їх тлумачення; ідеологічні фактори; історичне походження і розвиток правової системи.

Чи можна  вже сьогодні говорити про існування  чи виникнення в праві України  функціонально однорідних аналогів західним, а можливо, й східним  правоустроям? Це питання засадниче  і нині є найбільш складним завданням  правників-компаративістів в Україні.

Орієнтуючись на набуття компаративно-правової науки, зокрема в питанні про правові стилі, стильоутворюючими елементами права України варто вважати: світоглядно-ідеологічні фактори, історичне виникнення й еволюцію правової системи, панівну роль правової доктрини і її своєрідність, джерела права і методи їх тлумачення, своєрідність юридичної техніки.