Правовий нігілізм

Явища правового  нігілізму (невизнання законів, негативне ставлення до права) — найбільш поширена і укорінена форма деформації правосвідомості населення в державах з авторитарним і тоталітарним режимами.

На цей  час причинами прояву правового  нігілізму в Україні можна  вважати:

— невпорядкованість  законодавства, його нестабільність і  суперечливість;

— низьку правову  культуру;

— слабість механізму приведення в дію прийнятих  законів та ін. (див. § «Правомірна  поведінка. Причини нестабільності правомірної поведінки»).

Спеціальними засобами, що сприяють зведенню до мінімуму правового нігілізму, слід назвати:

1) якість законів та інших  нормативно-правових актів. Забезпечення належної ролі закону в системі правових актів. Наявність стабільності та однаковості в регулюванні суспільних відносин;

2) авторитет державної влади  і налагодженість механізму її  дії. Наявність розвинутої державної  структури, здатної забезпечити виконання права. Вдосконалення системи правоохоронних органів і правозастосовної діяльності. Зміцнення законності. Підвищення ролі суду;

3) високий рівень правосвідомості,  який дозволив би закону працювати.  Збереження самобутності правової  культури. Поліпшення системи правової інформації, професійного навчання і виховання юристів, інших посадових осіб.

Необхідна систематична робота з підвищення професійної культури всіх суб'єктів правоохоронної системи, що сприятиме подоланню недовіри населення до правоохоронних органів. Додержання закону стане вигіднішим, ніж його порушення, коли зміцниться надійність права, що означає, з одного боку захист набутих прав, а з іншого — можливість будь-якого громадянина, який не має юридіїчної освіти, знати свої права. Надійність права припускає також стабільність правопорядку і можливість передбачати зміст конкретних юридичних рішень.

Носії правового нігілізму мають  низький рівень правосвідомості  і правової культури, з одного боку, і тверду впевненість у вседозволеності  і правильності своїх дій - з другого. Право вони вважають лише якоюсь примхою, незначною перешкодою для досягнення власних цілей.

Антиправові настрої  найбільш поширились після Жовтневої  революції, коли юридичні норми підмінялись  так званою пролетарською правосвідомістю "революційне настроєних мас".

Розвитку правового  нігілізму значною мірою сприяли  грубі порушення законності за часів культу особи та побудови комуністичного суспільства. Посилювався командно-адміністративний тиск, зростала невіра у реальність демократичних принципів.

Юристи - вчені та практики вимушені були діяти у відповідності  не з законом, а з настановами партійного керівництва, рішеннями партійних з'їздів. Правоохоронні органи, заплющували очі на правопорушення номенклатурних працівників.

За умов адміністративно-командної  системи порушення вимог закону і підміна його "міцною волею", власним розсудом мали поширений характер.

Після проголошення незалежності України явища правового нігілізму  не зникли, а навпаки - поширились. Але  змінились передумови, причини зневажливого ставлення до закону. Найпоширенішими  серед них, як свідчать результати соціологічних досліджень, є падіння рівня життя людей, інфляція, зростання цін на товари, нестабільність і невисока якість нового законодавства, зневіра громадян у можливості розбудови незалежної правової держави, криза влади, помилки керівництва тощо.

Правовий нігілізм, так би мовити, у "чистому вигляді" (тобто ігноруванні всіх без винятку норм права) зустрічається рідко. Більш поширеним є прихований, або латентний, правовий нігілізм, коли ігнорується якась конкретна правова норма або галузь права.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Правовий нігілізм - ракова пухлина суспільства

 

На жаль, радянське  минуле відгукнулося в сьогоднішньому українському суспільстві страшної соціальною хворобою - відсутністю  правосвідомості, коли громадяни не те що не орієнтуються в законодавстві, а навіть не знають своїх конституційних прав. Наприклад, спробуй пояснити сучасному українцеві, що норми Конституції - це норми прямої дії, і якщо є прогалина, допустимо, у трудовому законодавстві, то можна безпосередньо звертатися до статті 43 Основного Закону, що встановлює право на працю. Наші ж громадяни при виникненні будь-яких проблем на роботі і після попередньої консультації з колегами або, що ще гірше, з сусідкою і дізнавшись, що «а ось я в якийсь там газеті прочитала, що це марна справа», вважають за краще все - таки написати заяву на звільнення «за власним бажанням» ... начальника. Пояснюється це тим, що за часів СРСР держава відігравала переважну роль над індивідуумом, кожен знав своє місце і свої обов'язки, а ні про які особисті права і мова не йшла. Суддів розцінювали як «дамоклів меч» держави, прокурорів - як карателів за свободу мислення, не кажучи вже про адвокатів (істинних захисників прав людини), яких на той час і вдень з вогнем знайти було важко.

 

Ми сміємося над американцями, які сушать кішок в мікрохвильовці, а потім у суді виграють мільйони доларів моральної шкоди у компанії-виробника мікрохвильових печей за те, що в інструкції не було вказано, що цього робити не можна. А при цьому забуваємо, що кожен громадянин США напам'ять знає всі 27 поправок до Конституції, що складається з 7 статей. Забуваємо, що у кожного поважає себе американця є власна «свята трійця» - сімейний лікар, сімейний психотерапевт ... сімейний адвокат!

 

Забуваємо, смиренно залазячи у міліцейський «бобик», що у нас  є право на мовчання, на дзвінок родичам і допомогу адвоката. Про що йдеться у статті 43-1 Кримінально-процесуального кодексу України, яка встановлює, що «підозрюваний має право знати, у чому його підозрюють; давати показання або відмовитися давати показання і відповідати на запитання; мати захисника і побачення з ним до першого допиту; надавати докази, заявляти клопотання і відводи; вимагати перевірки судом чи прокурором правомірності затримання; подавати скарги на дії і рішення особи, яка здійснює оперативно-розшукові дії та дізнання, слідчого і прокурора, а за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки ».

 

А в США про те, що «Ви маєте право зберігати  мовчання. Все, що Ви скажете, може і  буде використано проти Вас у  суді. Ваш адвокат може бути присутнім при допиті. Якщо Ви не можете оплатити послуги адвоката, він буде наданий Вам державою» попереджають самі хранителі порядку при затриманні. І мало того - ще й запитують, чи зрозумів людина все вищесказане! Невже щоб домогтися подібного, нам необхідний свій Ернесто Міранда, через якого, власне, в 1966 році рішенням Верховного суду США і було введено це правило?

 

Але найстрашніша біда в  тому, що правовий нігілізм не чужий  і самим представникам юриспруденції. Коли адвоката цінують тільки тоді, коли він знає, як і в якому розмірі дати хабар судді і, відповідно, виступає вже не захисником прав, а «фінансовим посередником» між особою, що звернулася за допомогою, і Фемідою. Коли адвокат і суддя йдуть на такого роду угоди, хіба це не правовий нігілізм? Коли студент, учень на юридичному факультеті, не знає, як себе повести, щоб повернути браковану річ в магазин, - це чи не правовий нігілізм? Коли адвокат береться за завідомо програшну справу заради власного прибутку - це чи не правовий нігілізм? Коли закони пишуть не юристи - це чи не він, рідненький? Звичайно ж, так.

 

«Як боротися з правовим нігілізмом?» - Запитаєте ви. А відповідь  дуже проста - почніть з самого себе. Дізнайтеся більше про свої трудові  права, активно захищайте свої права  споживача. Це не дозволить відразу змінити ситуацію, але зате змінить ставлення до проблеми. Звичайно, і самі юристи повинні докласти зусиль для подолання правового нігілізму. Необхідно різноманітити ЗМІ таким чином, щоб право стало «ближче до народу» - запровадити, наприклад, відповідні правові рубрики у всіх друкованих виданнях. Або засновувати спеціальні видання на зразок «Судово-юридичної газети», доступні для розуміння обивателям. Потрібно віддати належне і деяким телепередачам, що імітує судове засідання, які транслюються на сучасному українському телебаченні.

 

Ну, і, звичайно ж, це підвищення рівня юридичної освіти, зокрема, за допомогою скорочення юридичних  факультетів, де готують «напівюристів», а не професіоналів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5. Шляхи подолання правового нігілізму

Для того, щоб відродити  правову культуру населення, необхідно  в першу чергу підвищити авторитет  органів влади у суспільстві: правоохоронних органів та судів, продемонструвати дієвість, якість та ефективність законів. Що ж ми маємо? Ті органи та структури, що повинні слідкувати за дотриманням законів, боротися з їх порушеннями, нерідко самі є суб`єктами багатьох злочинів. Про якість наших законів взагалі складно щось казати. Чим більше законів за кількістю – тим нижча їх якість.

 

Держава ж навпаки  – повинна працювати над тим, щоб наблизити себе та закони до розуміння різними соціальними групами суспільства. Задля того, щоб виконувався будь-який закон, він повинен бути простим та зрозумілим для людей, а не навпаки. А головне – він повинен виконуватися. Ми, мабуть, є єдиною країною у світі, де парламент у такій кількості приймає закони і одразу ж зміни до них. Досвідчені юристи не завжди в змозі відслідковувати те, що приймається Верховною Радою. А що казати про простого вчителя чи медичну сестру? Що вони можуть відслідковувати, коли проживають, наприклад, у селі, де немає ані газу, ані водогону і ніколи не буде!? Про яке підвищення правової культури іде мова? А економічна забезпеченість людей?

 

Українське населення  дуже бідне, і люди думають не про  те, як себе законослухняно поводити, а про те, як прогодувати дітей та як сплачувати постійно дорожчаючі комунальні послуги. У таких умовах люди свідомо йдуть на дрібні злочини заради того, щоб прогодувати родину. Про подолання якого правового нігілізму населення можна говорити, поки не будуть вирішені соціальні питання.

Що робить держава  Україна задля подолання цих  явищ? Нічого. Вона їх тільки примножує.

 

Механізм подолання  правового нігілізму має складатися з трьох комплексних блоків заходів:

1) комплекс спеціально-юридичних заходів, спрямованих на формування якісно нової, ефективної правової системи;

2) комплекс загальносоціальних  заходів, спрямованих на поліпшення  об’єктивних умов життя суспільства,  на формування нового соціального  середовища;

3) комплекс виховних заходів, спрямованих на виправлення деформацій правосвідомості і підвищення рівня правової культури населення.

Для успішного вирішення  проблеми подолання правового нігілізму  перш за все необхідно перетворити  принцип верховенства права з  декларативного у реально діючий принцип життєдіяльності суспільства та функціонування державної влади. Для цього право повинно стати системою ефективних гарантій прав і свобод людини, забезпечити можливість прояву соціально корисної ініціативи, сприяти всебічному розвитку особистості. Необхідно знизити силовий тиск на суб’єктів правовідносин, розширити рамки диспозитивного правового регулювання та самозахисту громадянами своїх прав. Разом з тим слід пам’ятати і про обов’язки людини і громадянина, оскільки акцентування уваги на правах при нехтуванні обов’язками може також призвести до деформації правосвідомості.

Серед інших спеціально-юридичних  заходів слід виділити подолання  процесуального нігілізму, вдосконалення  системи юридичної відповідальності, підвищення авторитету владних структур та легітимності закону.

На загальносоціальному  рівні необхідно забезпечити  досягнення громадської злагоди  відносно базових підвалин державно-правового  розвитку, формування консенсуальної демократії на основі діалогу та співробітництва, партнерства та взаєморозуміння, соціально орієнтованої ринкової економіки з міцним державним сектором, з механізмами розвитку приватної власності, з підтримкою “продуктивних” (а не спекулюючих) верств населення.

Правове виховання повинно бути зорієнтовано на підвищення рівня знання і розуміння права вцілому та окремих правових норм і інститутів, на формування юридичних навичок, на закріплення позитивного сприйняття права, на виховання почуття справедливості, відповідальності та законності, на підвищення соціально-правової активності населення. Це потребує розвитку правової пропаганди, вдосконалення юридичної освіти, вирішення проблеми мінімуму правових знань, що необхідні громадянам, створення умов для позитивної, цілеспрямованої, свідомої, добровільної, творчої та ініціативної діяльності суб’єктів правового спілкування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 Отже, правовий нігілізм - продукт соціального середовища, результат реально існуючих суспільних відносин. Обумовлений він багатьма причинами серед яких зокрема, низький рівень правової культури. В свою чергу формування правової культури на шляху подолання явищ правового нігілізму неможливе, якщо для цього немає об'єктивних підстав.

Як наголошувалося вище, що головним джерелом правового нігілізму на сучасному етапі є, безперечно, кризовий стан українського суспільства. Соціальна напруга, економічні негаразди, розпад колись єдиного життєвого простору, морально-психологічна нестійкість суспільства і багато іншого не тільки не сприяють подоланню правового нігілізму, а й постійно відтворюють й помножують його.