Правовий нігілізм

 

 

Тема: « Правовий нігілізм»

 

 

 

Зміст

 

1. Поняття та види  правового нігілізму…………………………………………5

2. Причини появи правового нігілізму……………………………….….............8

3. Основні риси українського  правового нігілізму …………………………….10

4. Правовий нігілізм - ракова пухлина суспільства…………………………….14

5. Шляхи подолання  правового нігілізму……………………………………….17

Висновки………………………………………………………………………...…20

Список використаної літератури ………………………………………………...21

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Джон Кеннеді: "Кожного разу, коли людина відстоює ідеал, …або постає проти несправедливості, від неї розходяться малесенькі хвилі надії, які…перетинаючись з іншими, …утворюють потік, здатний знести наймогутніші стіни…"

 

Я вирішила взяти тему курсової роботи "правовий нігілізм", тому що це одна з найактуальніших проблем в правовому житті нашого народу. На сьогодні накопичено значний теоретичний та соціологічний матеріал з проблематики правового нігілізму. Існують досить чітко сформульовані поняття правосвідомості і правової культури, досліджені їх структурні елементи, види, функції. Однак мало хто приділяє належну увагу такому негативному явищу у сфері правосвідомості, як правовий нігілізм.

Між тим правовий нігілізм не є якимось сугубо специфічним, абстрактним поняттям, що цікавить лише вузьке коло фахівців. Це явище, яке  пронизує всі сфери соціальної життєдіяльності, безпосередньо впливає на стан законності і правопорядку в суспільстві. Сьогодні правовий нігілізм є однією з суттєвих перешкод на шляху розбудови громадянського суспільства та демократичної, соціальної, правової держави. Досягти реальних успіхів у реформуванні суспільства в умовах економічної кризи та політичної нестабільності можливо лише за умови підвищення рівня правової культури населення. Адже як ми можемо критикувати нашу владу, яка сама ігнорує закон, уникає його, ба більше, створюючи його, керується особистою вигодою, коли ми самі не виконуємо елементарних правових норм.

 Необхідно також підняти на якісно новий рівень діяльність виконавчих, контрольно-наглядових, судових органів держави, привести її у повну відповідність до нових соціальних цінностей і пріоритетів.

Тенденції суспільного  розвитку, соціальні процеси, що відбуваються сьогодні в Україні та інших пострадянських країнах, обумовлюють необхідність глибокого теоретичного дослідження проблеми правового нігілізму в цілях розкриття його сутності, висвітлення механізму зародження та розвитку нігілістичних тенденцій у правосвідомості, факторів, що сприяють їх поглибленню, розробки класифікації видів та рівнів правового нігілізму.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Поняття та  види правого нігілізму

Нігілізм (від лат. nihil — «ніщо») — світоглядна позиція, суть якої в запереченні цінностей. Найчастіше нігілізм проявляється у вигляді екзистенціального нігілізму, який стверджує, що життя не має жодної мети чи значення. Моральний нігілізм заперечує значення етичних норм.

 

Правовий нігілізм  (нігілізм - від лат. nihil - ніщо, нічого) - напрям політ.-прав. думки, який відкидає соціальну цінність права юридичних норм і загальноприйнятих правових цінностей, культивує негативне ставлення до нього., крайній прояв правового невігластва, зневажливе ставлення до правових принципів і традицій. Як антипод правової культури правовий нігілізм породжує правопорушення навіть кримінального характеру. Належить до стійких і поширених, виявів деформації правосвідомості населення. Може мати  місце і в прямій, і в прихованій формі: від скептичного ставлення до права до повної зневіри у його реальних та потенціальних можливостях. 

 

Однією із цілей правової освіти є подолання правового  нігілізму — антипода правової культури.

Правовий нігілізм — це деформований стан правосвідомості особи, суспільства, групи, який характеризується усвідомленим ігноруванням вимог закону, цінності права, зневажливим ставленням до правових принципів і традицій, однак виключає злочинний намір.

Ігнорування закону зі злочинною метою  — самостійна форма деформації правосвідомості. Разом з тим правовий нігілізм породжує правопорушення, у тому числі кримінальні злочини.

Виділяють наступні види правового  нігілізму:

- загальносоціальний (відчуження  суспільства від права), груповий (негативне сприйняття права тією  чи іншою соціальною групою) та  індивідуальний (нігілістичне ставлення  до права окремими особами);

- егоцентричний (право оцінюється негативно тому, що воно накладає обмеження на поведінку людини, перешкоджає досягненню особистих цілей), групоцентричний (сприйняття права залежить від того, наскільки воно повно і справедливо враховує інтереси групи, до якої належить суб’єкт) та просоціальний (право розглядається як таке, що не має ніякої цінності, оскільки воно не відповідає моральним нормам і загальносоціальним уявленням про справедливість);

- ідеологічний (теоретично обгрунтований,  базується на власному розумінні тим чи іншим автором закономірностей функціонування суспільства; зокрема, його прикладами є погляди Штирнера, Шестова, Ніцше, Прудона, теоретиків соціалізму, синдикалізму, анархізму та лівого радикалізму), професійний (різні прояви неповаги до права, до закону у сферах законотворчості, правозастосування та правоохоронної діяльності) та буденний (неповага до права базується на особистому досвіді осіб, що не мають юридичної освіти, та проявляється у їх повсякденному житті).

Існують наступні види правового нігілізму:

- абсолютний (повне невизнання  права як соціальної цінності) та відносний (сумнів, скептичне  ставлення до окремих правових  інститутів та сфер правового  регулювання);

- конструктивний (націлений на  створення більш досконалих регуляторів  суспільних відносин, ніж право) та деструктивний (руйнівний, такий, що не має ніякої позитивної програми, не пропонує ніякої прийнятної альтернативи);

- теоретичний (право втрачає  свою цінність для суб’єкта, але  він, в силу різних причин, продовжує  вести себе правомірно) та практичний (негативне ставлення до права знаходить свій прояв у поведінці людей);

- активний (проявляється у скоєні  правопорушень, у свавіллі чиновників) та пасивний (коли громадяни не  приймають участь у виборах,  референдумах, не звертаються за допомогою до державних органів);

- “гедонічний” (його носій отримує  задоволення від свого нігілізму,  він використовує кожну нагоду  для того, щоб порушити правові  приписи) та “аскетичний” (він  полягає у демонстративному невикористанні  своїх прав навіть тоді, коли вони є цілком доступними);

- первинний (виникає як безпосередня  реакція на певні юридичні  явища) та похідний (його коріння  - у негативному ставленні до  будь-яких соціальних цінностей  - до культури, моралі, релігії);

- стійкий (заснований на глибокому внутрішньому переконанні суб’єкта у відсутності цінності права) та нестійкий (негативне сприйняття права обумовлюється зовнішніми обставинами, має епізодичний характер);

- явний (відкритий, свідомий) та  потайний (що приховується під  показною повагою до закону або навіть не усвідомлюється самим індивідом);

- конформістський (нігілізм, що  формується під впливом існуючих  у найближчому оточенні стереотипів  і забобонів) та принциповий  (нігілізм опозиції);

- раціональний (формується у результаті  дії аналітико-синтетичного апарату мислення) та емоційний (грунтується на афективно-почуттєвих оцінках правової дійсності);

- нігілізм сили (виникає у суб’єкта, який досяг певного рівня у  соціальній ієрархії та який  має потреби більші, ніж це  може бути досягнуто за допомогою правових засобів) та нігілізм слабкості (нігілізм особи, що не знайшла гідного місця у житті, нігілізм відчаю та пригнічення).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Причини появи правового нігілізму

 

Причинами появи правового нігілізму, на думку більшості дослідників, є кризовий стан суспільства. Економічна та політична нестабільність, зміна ідеології та духовних цінностей, поява нових прошарків населення, зловживання владою вищими посадовими особами держави, гальмування і не завершення реформ, і ж наслідок - юридичне невігластво, відставання, правова невихованість населення, відсутність правових знань, досвіду правової діяльності та відповідних навичок, неможливість формування чіткої життєвої позиції. Крім того, антиправові погляди і стереотипи є елементом, властивістю соціальної свідомості і національної психології, особливістю культури, традицій, способу життя. Йдеться про ігнорування суспільством права, його оцінку не як базової, фундаментальної категорії, а як другорядного явища в системі людських цінностей. Порушення прав особи особливо таких, як право на життя, честь, гідність, житло, майно, безпеку, слабкий механізм їх правового захисту підриває віру в закон, в можливість держави забезпечити порядок і спокій в суспільстві, захистити людей від злочинних посягань. Безсилля ж права не може породити позитивного ставлення до нього з боку населення, а спричиняє лише роздратування, незадоволення і протест.

В літературі звертається увага на те, що «невіра у право і закон нерідко досягає такого ступеня, що людина відмовляється від реалізації своїх законних інтересів, або вирішує не мати справи з правом». Значна частина громадян, що піддались злочинним посяганням на їх життя, честь, гідність, житло, майно не звертаються в правоохоронні органи, так ж не вірять в їх здатність захистити людину.

Визнання та закріплення в Конституції України основних прав та свобод, якщо воно не супроводжується адекватними заходами їх зміцнення та практичного втілення в життя, надає їм декларативного характеру, породжує подвійні стандарти. У зв'язку з цим часто має місце підміна норм Конституції України політичною або практичною доцільністю.

Значна частина населення сприймає право як таке, що відповідає інтересам владних структур і, головним чином, як примусову і навіть каральну форму впливу на поведінку людей. В свідомості людей стало поширеним сприйняття права як будь-якого рішення властей, хоча не рідко це рішення є актом свавілля, або проявом підміни законності міркуваннями політичної, ідеологічної чи прагматичної доцільності. В подібній ситуації вирішального значення набуває не право, а суб'єктивний розсуд, коли під видом інтересів народу дбають про особистий або груповий інтерес політиків та чиновників. Політика придушення особистості, заборони, що не мають під собою правового підґрунтя, розуміння і тлумачення права офіційною владою лише як засобу досягнення політичних цілей призвели до панування у суспільстві свідомості нігілістичного сприйняття права, формування негативного уявлення про нього.

Досить часто правове розчарування настає в результаті зустрічі громадян із правовою дійсністю. Так, якщо «юридичний шлях» приводить людину в державний орган і вона наштовхується там на бюрократичні процедури та безпідставні відмови, якщо засоби масової інформації спочатку розповідають про високі достоїнства нового закону, а потім про те, що він викривлюється і препарується, якщо громадянин звертається до суду за захистом свого дійсного або припустимого ним права і йому говорять, що судовому захисту таке право не підлягає, то саме ці «якщо», а їх перелік можна продовжувати досить довго, і є тим середовищем, яке щоденно і повсюдно відтворює юридико-нігілістичні упередження. Причин правового нігілізму надзвичайно багато і їх кількість з роками, як показує практика, на жаль, не зменшується, а, навпаки, невпинно зростає. Усвідомлення цього факту викликає тривогу за правове майбутнє, адже зведення до мінімуму правового нігілізму в українському суспільстві можливе лише за умов усунення зазначених вище джерел цього явища, а на це потрібна буде тривалість життя не одного покоління.

 

 

 

3. Основні риси українського правового нігілізму

 

Правовий нігілізм у  суспільстві є однією з головних причин нездатності майже за 20 років  розбудувати Україну як правову  державу. Про це вже давно кажуть відомі правозахисники, історики, професійні юристи, судді, але досі держава не зробила жодного кроку в розв’язанні цієї проблеми.

 

 

Правовий нігілізм українського суспільства  радянського періоду виник не на голому місці: він мав глибокі історичні корені. Багатовікова правова незабезпеченість суспільства, нерівність перед законом і судом, правовий цинізм уряду та інших вищих органів влади, попрания національної самобутності народу, матеріальна незабезпеченість, нездатність простої людини захистити себе сприяло тому, що в суспільстві зникла повага до закону, до права. — все це, говорячи словами О. Герцена, «вбило всяку повагу до законності» у Російській імперії, до складу якої протягом декількох століть входила значна частина України.

Правовий нігілізм в Україні  під час її входження в СРСР — результат певної деформації правової свідомості і правового регулювання того часу.

 

У СРСР правовий нігілізм проявлявся у двох формах:

1) теоретичній  (ідеологічній), коли в унісон  з марксистсько-ленінською теорією  на державному рівні обґрунтовувалися  ідеї:

а) про відмирання держави і права при соціалізмі — і тим самим істотно принижувалася  роль права;

б) про перевагу всесвітньої пролетарської революції  над правами людини;

в) про перевагу постанов комуністичної партії над  законами, вторинність права, його відображеної реальності, яка обслуговує первинні реальності — економіку і політику, та ін.;

2) практичній, коли відповідно до офіційної  ідеології:

а) була накопичена величезна кількість нормативних  актів, які або морально застаріли, або містили декларації та заклики, або не мали ясності і чіткості формулювань і суперечили один одному. Поширена порочна практика, відповідно до якої закон не діяв доти, доки він не обростав інструкціями або відомчими наказами, призвела до правової деградації суспільства, породила недовіру в закон, зневагу до нього;

б) встановлені  державою правові норми не додержувалися  державними органами, відомчими і  посадовими особами, які прикривали порушення законності виправдувальними поясненнями типу «в інтересах народу», «для виконання плану» та ін., що спричинило відомчий правовий нігілізм, а часто і правовий цинізм з боку вищих посадових осіб держави;

в) правозастосовні  та правоохоронні органи діяли відповідно до принципу пріоритету доцільності  над правом і законом.