Правова система України

Правова система  як філософське поняття - це деяке  цілісне явище, яке складається  з частин (елементів), взаємопов'язаних і взаємодіючих між собою. Відразу  ж слід звернути увагу на те, що не дивлячись на схожість висловів, потрібно чітко розрізняти два поняття - „правова система” і „система права”. Термін „система права” характеризує інституціональну внутрішню будову нормативної основи правової системи - права як такого. Правова система ж охоплює всі правові явища в масштабах держави і суспільства Рабінович П.М. Основи загальної теорії держави і права: Навч. пос. - 5-те видання. - К.: Атака, 2001. - с.117. .

РОЗДІЛ  ІІ.

ТИПОЛОГІЯ ПРАВОВИХ СИСТЕМ.

Правова система  конкретного суспільства відображає його соціально-економічну, політичну  і культурну своєрідність, являє собою національну правову систему. Вона визначає цінність даної правової системи, відображає єдність суспільства і є одним з виявів державного суверенітету держави.

Правова карта  світу включає безліч національних правових систем, але різниця між правом різних країн значно зменшується, якщо виходити не з змісту конкретних норм, а від їх більш постійних елементів використаних для створення, роз'яснення, оцінки норм.

Метод порівняння дає змогу на основі подібних юридичних  ознак (структура права, джерела, правова культура, традиції) згуртувати правові системи сучасності в нову категорію “правова сім'я”. Вперше цей термін був введений у юридичний вжиток французьким компаративістом Рене Давидом, який багато років займається дослідженням правових систем сучасності.

Правова сім'я  утворюється із національних правових систем, об'єднаних на основі подібності таких ознак: структура права, юридична практика, джерела права, правова  ідеологія.

Заслуговує на увагу підхід західних компаративістів, які відкидають типологію правових систем за ознакою їх класової сутності. При класифікації вони використовують різні фактори починаючи від етичних, расових, географічних, релігіозних і кінчаючи юридичною технікою і стилем права.

Одна з найпопулярніших - класифікація правових сімей, дана Рене Давидом Рене Давид. Основные правовые системы современности: Пер. с франц. - М.: Международные отношения, 1999. - с.18. . Вона базується на двох критеріях: ідеології, яка включає релігію, філософію, економічні і соціальні структури і юридичній техніці, яка включає в якості основної складової джерело права.

Р.Давид висунув  ідею трихотомії - виділення трьої  основних сімей: романо-германської, англосаксонської і соціалістичної. Поряд з названими  правовими системами, які Давид  називає основними, існують Індія, Далекій Схід, мусульманський світ. Вони, на думку автора, залишаються вірними своїм поглядам, право розуміється зовсім інакше і йому відводиться зовсім інша роль, ніж у західних країнах.

С.С. Алексєєв називає  декілька основних критеріїв об'єднання, типології правових систем різних держав Алексеев С.С. Теория государства и права.-М.:Норма.-2000.-с.509-510..

1. Спільність  генезису /виникнення і подальший розвиток/. Інакше кажучи, системи зв'язані між собою історично, мають спільні державно-правові корені /проростають із однієї давньої держави, основані на одних і тих же правових початках, принципах, нормах/.

2. Спільність  джерел, форм закріплення і вираження норм права. Річ іде про зовнішню форму права, про те, де і як фіксуються його норми /в законах, договорах, суддівських рішеннях, звичаях/, про їхню роль, значення, співвідношення.

3. Структурна  спільність, схожість. Правові системи країн, які входять в одну правову сім'ю, повинні володіти схожістю в структурній будові нормативно-правового матеріалу. Як правило, це виражається на мікрорівні - на умови будови норми права, її елементів, а також на макрорівні - на рівні будови великих блоків нормативного матеріалу /галузей, підгалузей інших підрозділів/.

4. Спільність  принципів регулювання суспільних відносин. В одних країнах це ідеї свободи суб'єктів, їх формальної рівності, об'єктивності правосуддя і т.д., в інших - теологічні, релігійні починання /наприклад мусульманські країни/, в третіх - соціалістичні, націонал-соціалістичні ідеї і т.п.

5. Спільність  термінології, юридичних категорій  і понять, а також техніки виложення  і систематизації норм права. Різні в правовому відношенні країни зазвичай використовують тотожні або схожі по свому значенню терміни, що пояснюється спільністю їх походження. Через це законодавці країн, які входять в одну правову сім'ю, при розробці правових текстів примінюють однакові юридичні конструкції, способи будови нормативного матеріалу, його упорядкування, систематизації.

З врахуванням  вище викладеного Алексєєв виділяє наступні правові системи:

1) англосаксонську  /Англія, США, Канада, Австралія, Нова  Зеландія та інші країни британської  співдружності націй/;

2) романо-германську /країни континентальної Європи, Латинської Америки, деякі країни  Африки, а також Терція/;

3)релігійно-правові  /країни ісламу, індуїзму і музеїзму/;

4)соціалістичну  /Китай, В'єтнам, КНДР, Куба/;

5)систему звичаєвого  права /екваторіальна Африка і  Мадагаскар/.

Ще одна класифікація була запропонована К.Цвейгертом і  Г. Котцем в книзі «Введение в  правовое сравнение в частности права», яка вийшла в 1971 р., в основу кваліфікації правових систем покладений критерій «правового стилю».

“Правовий стиль” складається, на думку автора із п'яти  факторів:

1) виникнення  і еволюції правової системи;

2) особливостей юридичного мислення;

3) специфічних  правових інститутів;

4) природи джерел  права і способів їх тлумачення;

5) ідеологічних  факторів.

На цій основі розрізнюються наступні “правові круги”: романський, германський, скандинавський, англо-американський, соціалістичний, право ісламу, індуське право.

При цьому в  жодному випадку не враховується марксистсько-ленінська типологія  права, в основі якої лежить критерій суспільно-економічної формації /рабовласницьке право, феодальне право, буржуазне, соціалістичне/. А.Х.Саідов вважає, що тільки єдність глобальної марксистсько-ленінської типології і внутрішньо типової класифікації правових систем дасть можливість скласти цілісне уявлення про правову карту світу Саидов А.Х. Введение в правовые системы современности.-Ташкент, 1988. - с.39..

Виходячи з  групи критеріїв, які включають, по-перше історію правових систем, по-друге, систему джерел права, по-третє, структуру правової системи - головні  інститути і галузі права, він  виділяє в середині буржуазного  типу права вісім правових сімей: романо-германську, скандинавську, латиноамериканську, індуську правові системи, сім'ю традиційного права і далекосхідну правову сім'ю. Вони розглядаються на рівні з сім'єю соціалістичного права. Історичний розвиток визнається головним у визначенні їх особливостей. В межах соціалістичної правової сім'ї, тепер уже в історичному аспекті, існували відносно самостійні групи: радянська правова система, правові системи соціалістичних країн Європи, правова система соціалістичних країн Азії і правова система Республіки куба, які, звичайно, мали і мають багато спільного, а також особливого і одиночного.

Є й інші погляди  на цю проблему.

Наприклад, своєрідною видається пропозиція В.Н.Синякова, який пропонує таку класифікацію:

1. сім'я загального  права /історично створена в  Англії в Х-ХІІІ ст./;

2. романо-германська  правова сім'я /історичні корені  якої сягають римського права,  І ст. до н.е. -VI ст. н.е./;

3. традиційні /Японія, ряд держав Африки та ін./ і  релігійні правові сім'ї /мусульманське  і індійське право/;

4. слов'янська  правова сім'я.

До слов'янської  правової сім'ї він включає групу  російського права /Україна, Білорусь, Болгарія, нова Югославія/. Причому російська правова система виділяється ним як провідний елемент слов'янської правової системи, на основі її самобутності, обумовленої не тільки техніко-юридичними формальними ознаками, а й глибокими соціальними, кульурними, державними починаннями життя слов'янських народів Синюков В.Н. Російська правова система.-М.:, 1994.,-с.167.

Таким чином, існує  кілька класифікацій правових систем минулого і майбутнього. З урахуванням  спільного повторюваного в розглянувши  класифікаціях, зупинимося на короткій характеристиці основних правових сімей.

РОЗДІЛ 3. ПРАВОВА СИСТЕМА УКРАЇНИ

Становлення і  розвиток української правової системи  відбувалось за загальними законами, які характерні становленню і  розвитку будь-якій правовій системі, хоча в цих процесах були і є деякі особливості. Онищенко Н.М. Загальна характеристика правової системи як інтегруючої категорії юридичної науки //Голос України. - 2000. - 7 квітня.-с.9.

З часу прийняття  Декларації про державний Суверенітет  України та проголошення Акта Незалежності Україна стала перед вибором самостійного шляху розвитку, розбудовою своїх політичної, економічної, правової та інших національних систем. Одне з першочергових завдань в цьому процесі має становлення правової системи України з урахуванням сучасних реалій її розвитку.

Відсутність в  ряді випадків фундаментальної правової теорії, наукової обгрунтованної політики, стратегії і тактики законотворчої  роботи та право творення в цілому обумовлює їх стихійний характер, поступ шляхом “проб і помилок”, спроби експериментальним шляхом вирішувати надзвичайно складні і важливі для нашого суспільства правові проблеми.

Створюючи самостійну національну правову систему  України, слід виходити, звичайно, не тільки з зарубіжних і міжнародних аналогів та досягнень, а й враховувати власний історичний досвід формування найважливіших правових інститутів безпосередньо в Україні та тстворювати і розвивати теорію національної правової системи. Погоріло В., Малишко М. Правова система України - стан та перспективи розвитку.//Віче.-1993.-вересень.-с.21.

Правові ідеї в  тому числі щодо правових систем, ідеї громадянського суспільства і демократичної  правової держави були висловлені ще Сократом, Платоном, Аристотелем. Їх ідеї певною мірою втілювались у праві  багатьох держав.

Кращі правові ідеї знаходили грунт і розвивалися й на Україні. Ми маємо такі своєрідні правові феномени, як Правда Ярослава Мудрого/ ”Руська правда”/, Конституція Пилипа Орлика, Конституції України 1917-1920 років. Зокрема, в Конституції Пилипа Орлика 1710 року передбачалися демократичні засади української державності - розподіл влади, незалежний судовий трибунал, приватна власність, багатогалузевий характер законодавства і права тощо. Високо оцінюючи цей акт, відомий американський федеральний суддя Богдан Футей наголошував, що можна говорити /звичайно умовно/, що батько американської Конституції Джеймс Мере сон перебрав для неї основні демократичні засади Конституції Пилипа Орлика, яка майже на 30 років випередила американську.

Існують різні  думки стосовно відношення правової системи України до тієї чи іншої правової системи.

За рядом  ознак правову систему України  відносять до романо-германської  правової системи.

Основним джерелом права в Україні є нормативно-правовий акт - офіційний письмовий документ, що містить загальнообов'язкове правило поведінки /норму, права/.

Всі нормативно-правові  акти підпорядковані за їх юридичної  силою і складають певну ієрархічну систему. Верхній щабель цієї системи  належить писаній конституції. Існує  поділ права на публічне і приватне. До публічного права відносять ті галузі і інститути, які визначають статус і порядок діяльності органів держави і відносини індивіда, державою, а до приватного - галузі й інститути, що регулюють взаємо відносини індивідів. Україна є країною кодифікованого права, тобто норми, які складають одну галузь права, зведені в крупні, внутрішньо систематизовані нормативні акти. В Україні прийняті Кримінальний, земельний, сімейний та інші кодекси. Відповідальність можлива лише за дії, передбачені як карані у законі. Недоліком цієї системи є її певна закостенілість - неможливо покарати фізичну, чи юридичну особу, якщо це прямо не передбачено законом, - навіть якщо дії цієї особи завдають вагомої шкоди суспільним чи приватним інтересам. Наприклад, на пам'ять українських громадян діяльність різноманітних пірамід і трастів, компаній “товари-поштою” і т.п. парадокс полягає у тому, що, незважаючи на очевидну усіх цих МММів, Тибетів, Імперіалів, формальних підстав для притягнення до кримінальної відповідальності чи навіть простого призупинення їх діяльності не існувало аж до моменту повної зупинки ними виконання своїх зобов'язань перед акціонерами.