Правова природа корпоративних відносин

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ  І НАУКИ УКРАЇНИ

ДВНЗ «КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ 

УНIВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

 

ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

 

КАФЕДРА  ПРАВА

 

Реферат на тему «Правова природа корпоративних відносин »

    

 

 

 

Виконала: студентка 4 курсу,4 група

ЗАОЧНА  ФОРМА НАВЧАННЯ

Спец 6402

Бордюг Дарина Миколаївна

Викладач: Журик В.Ю

 

 

 

КИЇВ-2013

 

 

Правова природа будь-якого  правовідношення, у тому числі корпоративного, не може бути встановлена без вирішення щонайменше двох питань: про сферу існування цього правовідношення та його суб’єктний склад. Наука корпоративного права не дає однозначної відповіді на ці питання. Вони стали предметом чи не найбільших дискусій серед дослідників корпоративного права. 
Щодо сфери існування корпоративного правовідношення в юридичній літературі склалося одразу кілька теорій (підходів).      На думку представників однієї з них, корпоративне правовідношення має комплексний характер, зміст якого складають цивільні, управлінські, трудові, адміністративні, фінансові тощо права та обов’язки. Цю теорію умовно можна назвати теорією «комплексного правовідношення».  
Зокрема, як вважає Кібенко О. Р., «все те, що так чи інакше пов’язано з діяльністю господарських товариств, підпадає під регулювання норм корпоративного права» . Причому вона пропонує поділити корпоративні правовідносини на два види: внутрішні й зовнішні.     Внутрішніми є відносини, які виникають всередині господарського товариства, а зовнішніми – які виникають у процесі здійснення ним підприємницької діяльності. Внутрішні корпоративні правовідносини, у свою чергу, поділяються на три групи: 1) відносини між учасниками товариства; 2) відносини між господарським товариством і його учасниками; 3) відносини між різними органами господарського товариства.       Зовнішні корпоративні відносини, на переконання Кібенко О. Р., можуть бути приватноправового або ж публічно-правового характеру. Основну масу приватно-правових корпоративних відносин складають відносини цивільні й трудові; публічно-правові корпоративні відносини можуть проявлятися в адміністративних, фінансових, кримінально-правових та багатьох інших . Подібної точки зору дотримується Макарова О. О. На її думку, «корпоративні відносини – це система відносин, що складаються між учасниками об’єднання (акціонерами) і відокремленим від акціонерів апаратом управління (менеджментом)», а також між менеджментом та іншими зацікавленими особами такого об’єднання (працівниками, партнерами, державними органами й таке ін.), які стали результатом компромісу інтересів об’єднання, його учасників і менеджменту» . Макарова О. О., як і Кібенко О. Р., поділяє корпоративні правовідносини на внутрішні («внутрішньокорпоративні»), які в основному є приватноправовими, і зовнішні – це відносини корпорації з партнерами, кредиторами, персоналом, біржами, спеціалістами фондового ринку, державними органами, що здійснюють контроль за діяльністю корпорації. 
На позиціях теорії «комплексного правовідношення» стоїть Кравчук В. М., який вважає, що: «… правова природа корпоративних відносин не може й не повинна пояснюватися лише з позиції теорії цивільного права. Окремі відносини, які входять до складу корпоративних, є зобов’язальними (наприклад, відносини щодо сплати внесків до статутного капіталу), а отже й цивільними, окремі – управлінськими (наприклад, відносини щодо скликання та проведення загальних зборів учасників), окремі – трудовими (наприклад, відносини між головою виконавчого органу й товариством), окремі – фінансовими (наприклад, відносини щодо емісії цінних паперів)» . 
Наступна група вчених вважає, що корпоративні відносини є предметом правового регулювання підприємницького (господарського) права. Ця теорія може бути названа теорією «підприємницького (господарського) правовідношення».           На думку Кашаніної Т. В., «центральне і домінуюче місце в предметі підприємницького права займають корпоративні або внутрішньо фірмові відносини. І це не лише, і не стільки відносини між самостійними в майновому й господарському відношенні підрозділами (філіями, представництвами). Це, перш за все, різноманітні відносини всередині корпорації як єдиного і цілісного утворення, в якому об’єднані такі різнопланові категорії людей, як власники, управлінці, наймані працівники» . 
На домінуванні в корпоративних відносинах господарсько-правової природи наголошує Вінник О. М. «…Корпоративні відносини – як стверджує автор – є комплексними відносинами, консолідуючим ядром яких виступають господарські відносини – як внутрішні, так і зовнішні» . 
Згідно з третьою теорією, щодо сфери існування корпоративних правовідносин останні є різновидом цивільних правовідносин. Ця теорія повинна отримати назву – теорія «цивільного правовідношення». 
Одним із видів цивільних правовідносин Суханов Є. О. вважає корпоративні правовідносини. На його думку, серед цивільних правовідносин «можна також виділити правовідносини, елементом змісту яких є корпоративні та виключні права» .              Ця позиція підтримується і серед українських вчених. 
Спасибо-Фатєєва І. В. розглядає корпоративні правовідносини в якості цивільних . Автори навчального посібника «Акціонерне право» Луць В. В., Сивий Р. Б. та Яворська О. С. відносять корпоративні правовідносини до цивільних. Вони вважають предметом об’єктивного корпоративного права майнові та особисті (немайнові) відносини приватноправового характеру. Критикуючи теорію «комплексного правовідношення», зазначені автори висувають два аргументи. «По-перше, корпоративне право – це сфера приватного права, тому невиправданим є віднесення публічних відносин до предмета його правового регулювання; по-друге, сучасна юридична література критично оцінює ідею існування комплексних галузей права (як і правових інститутів) у межах системи юридичного права» . На наявності у корпоративних правовідносин усіх ознак цивільних наголошує Щербина О. В.: «оскільки корпоративні правовідносини є одним із видів цивільних правовідносин, їм притаманні всі ознаки цивільних правовідносин: дозволена спрямованість, рівність учасників, автономія їхньої волі, майнова самостійність, захист суб’єктивних прав та майновий, компенсаційний характер відповідальності» . На думку Глусь Н. С., корпоративне право є інститутом цивільного права. «За своєю правовою природою корпоративні правовідносини можуть бути як майнового, так і немайнового характеру, але пов’язаного з майновим…» . Подібної позиції дотримується Васильєва В. А. «Передусім слід підкреслити, що нами розглядається корпоративне право як цивільно-правовий інститут, який входить до предмета регулювання цивільного права…» . 
Останнім часом в юридичній літературі почали звертати увагу на самостійний характер корпоративних правовідносин, який пов’язаний з управлінським аспектом. Цю течію в теорії корпоративного права можна було б назвати теорія «самостійного (управлінського) правовідношення». 
Так, на думку Сердюк О. Б., корпоративне правовідношення не можна вважати різновидом цивільного, оскільки цивільне (зобов’язальне) правовідношення базується на рівності його сторін, у той час як рівність сторін корпоративного правовідношення із засади речі виключена. «Саме наявність управлінського елемента, нетипового для зобов’язальних цивільно-правових відносин, в деякій мірі наближує їх до предмета адміністративного права. Однак все ж таки в нього вказані відносини входити не можуть»        У цьому контексті одна група вчених визнає корпоративні правовідносини особливим родом цивільного правовідношення, яке складається з прав учасників господарських товариств і кореспондуючих їм обов'язків самих цих товариств (В. А. Бєлов та ін.).

Інший підхід до розуміння природи  корпоративного правовідношення ґрунтується на визнанні його організаційно-майновим відношенням, яке виникає між корпоративною організацією, її учасниками (членами) та третіми особами (управителями) (П. В. Степанов та ін.).

Зазначені підходи до розуміння  поняття корпоративних правовідносин  у цілому заслуговують підтримки, що випливає з аналізу їх визначальних ознак.

Як уже зазначалось, корпоративні (членські) правовідносини, як і зобов'язання, є відносними та майновими. Однак, відносини  з управління товариством його учасником (участь у діяльності загальних зборів, інших органів управління, контроль за їх діяльністю тощо) є корпоративними, а не зобов'язальними.

Зазначене вище свідчить про наявність  ознак абсолютних та відносних правовідносин  в корпоративних правовідносинах.

Об'єкт корпоративних правовідносин  становить фактична поведінка носія  корпоративного права щодо здійснення своїх прав та обов'язків. Тому корпоративні правовідносини містять у собі елементи як майнових (оплата акцій, отримання  дивідендів), так і немайнових правовідносин (участь у діяльності загальних зборів акціонерів, інших його органів у  випадку обрання до них).

Учасниками корпоративних відносин виступають юридично рівні особи, що виключає можливість віднесення таких  відносин до будь-якого виду публічно-правових відносин за участі юридично нерівних учасників (зокрема, окремих видів  господарських правовідносин). Учасник  господарського товариства, іншого корпоративного утворення (зокрема, кооперативу) не має  примусової влади щодо корпорації. Адміністративна влада передбачає підпорядкування примусовій владі  уповноваженої особи, наділеної  правом і забезпеченої функцією повеління (рос. "ведення"). Корпоративно-правова "влада" є цивільно-правовою пов'язаністю приватних осіб, яка грунтується на можливості пред'явлення матеріально-правового повеління). В корпораціях відсутня примусова влада щодо учасників; останні не зобов'язані брати участь у загальних зборах, їх проведення має на меті заохочення (англ. to encourage) учасників досягнути домовленості.

Зазначене вище свідчить про обґрунтованість  положень вітчизняної цивілістичної  доктрини щодо доцільності визнання корпоративних правовідносин специфічним  різновидом цивільних правовідносин, які відрізняються від традиційних  цивільно-правових відносин (І. В. Спасибо-Фатєєва та ін.).

Інший підхід щодо цивілістичної сутності корпоративних правовідносин грунтується на ідеї майнового характеру корпоративних відносин, оскільки здійснення організаційних (немайнових) корпоративних прав спрямоване і невідривно пов'язане з товарооборотом (Є. О. Суханов та ін.).

У зв'язку з цим представники науки  цивільного права розглядають корпоративні відносини як одну з категорій  цивільних правовідносин (майнових або особливого/специфічного виду), тому невід'ємною складовою предмету цивільно-правового регулювання. При  цьому сукупність норм, які регулюють  корпоративні відносини, охоплюється  поняттям корпоративного права (в об'єктивному  значенні), яке кваліфікується як підгалузь, а акціонерне як його складова - як інститут (в подальшому - підгалузь) цивільного законодавства.

Заслуговує на увагу сформульована  в літературі ідея щодо визнання корпоративних  правовідносин як речових, заснованих на праві власності відносин з  організації господарської діяльності. Прихильники такого підходу розглядають  корпоративні правовідносини як відносини  з планомірної організації власником  своєї діяльності у формі корпоративного господарювання (С. В. Батрин).

Для виявлення природи корпоративних  відносин важливим є питання припустимості  кваліфікації корпоративних відносин як комплексного, публічно-правового  відношення.

У цьому зв'язку заслуговує на увагу  позиція окремих авторів надати методологічного підґрунтя тенденції  щодо виділення в багатьох юрисдикціях  корпоративного права як автономного  юридичного утворення, що зумовлене  метою формування корпоративного законодавства - забезпеченням захисту прав акціонерів, яких усунуто від реального управління корпорацією, а також правомірних  інтересів потенційних інвесторів.

Так, на думку казахського вченого-юриста Ф. С. Карагусова, досягнення цієї мети передбачає не лише застосування цивільно-правового диспозитивного методу правового регулювання, але й у достатньо значущій мірі зумовлене застосуванням імперативного методу регулювання з використанням адміністративно-правових санкцій, які забезпечують виконання вимог законодавства про акціонерні товариства. Наведене зумовлює застосування поряд з приватноправовими принципами регулювання організації та здійснення господарської діяльності корпорацій також принципу державного регулювання корпоративних відносин. У зв'язку з цим пропонується розглядати корпоративне право як комплексний правовий інститут, який регулює суспільні відносини, що складаються з приводу організації і здійснення діяльності акціонерних товариств між самим товариствами як юридичними особами (їх органами), акціонерами і третіми особами (кредиторами, інвесторами, професійними учасниками ринку цінних паперів і фондовою біржею), а також уповноваженими державними органами, в межах якого господарська діяльність акціонерних товариств та управління ними регулюється нормами цивільного законодавства, а забезпечення охорони прав акціонерів і безпека інвестицій в капітал акціонерних товариств-також заходами державного примусу у формі не лише майнової відповідальності, але адміністративних санкцій. Та частина корпоративного права, яка являє собою концепції і норми приватноправового характеру, є частиною більш широкого цивільно-правового інституту юридичних осіб. Інші норми корпоративного права за своєю природою є публічними, переважно адміністративно-правовими нормами40.

При цьому прихильники цієї позиції  вважають, що термін "корпоративне право" слід розглядати як тотожний поняттю "корпоративне законодавство", що являє собою  комплексну галузь законодавства.

Принципово іншого підходу дотримуються представники вітчизняної науки  господарського права, які обґрунтовують  поняття корпоративних відносин як комплексні відносини, консолідуючим  ядром яких виступають господарські відносини.

Комплексний господарсько-правовий характер цих правових відносин обґрунтовується  нерозривним поєднанням майнових та організаційних елементів, які в  сукупності начебто не відповідають вимогам ст. 1 ЦК України щодо предмета цивільно-правового регулювання.

У зв'язку з цим в господарсько-правовій літературі звертається увага на наявність владного підпорядкування (відповідно, відсутність юридичної  рівності) у відносинах між суб'єктами корпоративних відносин - акціонером та загальними зборами акціонерів товариства, рішення якого є обов'язковими для учасників (загальних зборів, спостережної ради, правління), тим  більше що в багатьох випадках ці відносини  можуть і не містити майнових елементів (B.C. Щербина).

Представники науки господарського права обґрунтовують висновок про  неприпустимість визнання предметом  цивільно-правового регулювання  відносин з контролю, який здійснюється ревізійною комісією або ревізором  за фінансово-господарською діяльністю товариства (корпоративний контроль). Цей висновок, на думку вчених-господарників, ставить під сумнів і наявність  в учасників товариства можливості повною мірою вільно проявляти свою волю.

З огляду на це в цивілістичній  літературі справедливо звертається  увага на добровільність підпорядкування  волі учасників корпоративних відносин загальній волі корпорації і можливість припинення корпоративного зв'язку за волею учасника корпорації. Тому неприпустимо визнавати елементом примусу  щодо учасника прийняття загальними зборами рішення на підставі більшості  голосів. Учасник підкоряється волі, у формуванні якої може не брати  участі, і у випадку незгоди  за ним завжди зберігається можливість припинити зв'язок з корпорацією. Це не характерно для владних відносин (В. С. Кононов).

Не створює публічно-правового  характеру владних відносин, із притаманною  їм юридичною нерівністю учасників, факт наявності в учасників права  контролю, оскільки "юридична рівність учасників" не виключає відмінності в правових можливостях впливати надії корпорації.

В цьому зв'язку в сучасній вітчизняній  літературі і європейській доктрині обгрунтовано зазначається, що так зване право контролю не породжує владних відносин. Це право свідчить лише про не зовсім рівне правове становище учасників.

Майнова відповідальність в корпоративних  відносинах, незважаючи на певні особливості (зокрема, йдеться про додаткову  відповідальність або повну відповідальність учасників за зобов'язаннями товариства тощо) виконує роль визначальної ознаки юридичної особи як учасника корпоративних  відносин.

З таким підходом щодо зазначеного  вище розуміння публічно-правового  характеру корпоративних відносин складно погодитися, оскільки зазначені  особливості, як і організаційний характер значної частини цих відносин, умовність рівності їх учасників, обмеження  автономії волі, поєднання в нормах акціонерного права приватних і  публічних інтересів не свідчать про відсутність абсолютності цієї ознаки і сумнівність "чистоти" або "рафінованості" корпоративних  відносин.

При цьому ряд учених-господарників  заперечує визнання корпоративних  відносин різновидом передбачених ГК України організаційно-господарських  відносин, які виникають між суб'єктами ведення господарства та суб'єктами організаційно-господарських повноважень  в процесі управління господарською  діяльністю. Такий підхід звужує їх зміст, виключає із нього відносини  майнового характеру (право на дивіденди, ліквідаційну квоту, на придбання акцій/часток).

На думку окремих авторів, ГК України (ст. 176) дає можливість вважати  організаційно-господарськими також  відносини між ревізійною комісією і правлінням товариства тощо, які  залишилися за межами регулювання ст. З ЦК України. Тому в юридичній літературі пропонується ч. 2 ст. 176 ГК України доповнити абзацом, який передбачатиме організаційно-господарські відносини між органами господарського товариства.

У зв'язку з цим представники науки  господарського права пропонують розглядати природу корпоративних відносин як поєднання взаємопов'язаних і  взаємообумовлених організаційно-господарських  і майново-господарських відносин, які існують в нерозривній  єдності які через це не можуть бути предметом регулювання різних галузей права цивільного і господарського.

В цьому контексті привертає  увагу обгрунтована в господарсько-правовій літературі позиція щодо юридичної природи корпоративних правовідносин як господарських, що зумовлює необхідність їх регулювання нормами господарського законодавства (перш за все ГК України), підгалуззю якого визнається корпоративне законодавство (B.C. Щербина).