Правова держава та громадянське суспільство

Поняття громадянське суспільство  використовує і Карл Маркс. Під громадянським  суспільством розуміється організація  родини, станів і класів, відносини власності і розподілу праці, взагалі форми і засоби існування і функціонування суспільства, дійсного життя і діяльності людини. Маркс підкреслював його об'єктивний характер і економічну основу. На відміну від Гегеля, який основою розвитку вважав світовий дух, абсолютну ідею, а до громадянського суспільства ставився як до кінцевої форми духу, Маркс доводить, що саме громадянське суспільство складає першооснову будівлі людського співжиття і життєдіяльність громадянського суспільства є головною рушійною силою історичного прогресу. В листі до Аннєнкова (28 грудня 1846 року) Карл Маркс писав: "Візьміть певну ступінь розвитку виробництва, обміну і споживання і отримаєте певний суспільний лад, певну організацію родини, станів або класів - словом, певне громадянське суспільство. Візьміть певне громадянське суспільство і отримаєте певний політичний лад, що є лише офіційним вираженням громадянського суспільства". Надалі недостатньо чіткий термін громадянське суспільство Карл Маркс замінює точними поняттями: економічна структура суспільства, економічний базис, спосіб виробництва тощо. Структура громадянського суспільства, історично зумовлена загальною об' єктивною закономірністю, включає особливі форми та відносини виробництва, класовий розподіл, що захищаються, відповідно, політико-правовими механізмами. Громадянське суспільство, за Марксом, належить до сфери матеріальної, тоді як держава є елементом надбудови.

За всієї різноманітності підходів, у сучасному визначенні громадянське суспільство - це сукупність суспільних відносин та інститутів поза межами політичної структури держави. Звичайно ж, громадянське суспільство - це таке суспільство, де головною діючою особою, суб 'єктом розвитку є людина з усією системою її потреб та інтересів, відповідною структурою цінностей [5]. Громадянське суспільство, торкаючись сукупністі суспільних відносин, відображає взаємозв' язок всіх сфер суспільного життя людини. Маючи різноманітні потреби та інтереси (матеріальні та нематеріальні), людина, як індивід, особистість, задовольняє їх у процесі власного розвитку і через відповідні суспільні відносини та інститути, що складають структурні елементи громадянського суспільства.

Аналіз літературних і нормативних  джерел дає можливість виділити такі принципи громадянського суспільства, що у більшості випадків випливають з Конституції України або прямо передбачені нею і які водночас, з певною часткою умовності, можна вважати також і Його ознаками:

- свобода та ініціативність  особистості, що спрямовані на  задоволення розумних потреб членів суспільства без шкоди для його загальних інтересів (статті 22, 23, 29 тощо Конституції України);

- розвиток суспільних  відносин відповідно до фундаментального  принципу кантівської філософії,  за яким людина завжди повинна  розглядатися як мета і ніколи як засіб (статті 21, 22 Конституції України);

- ліквідація відчуженості  людини, неприйняття людьми соціально-економічних  реформ і перетворень, економічних  і політичних структур та інститутів (статті 34,35 Конституції України);

- реальне забезпечення здійснення принципу рівних можливостей у політиці, економіці, духовній сфері життя суспільства (ст. 24 Конституції України);

- постійний захист  прав і свобод людини і громадянина,  який зумовлює необхідність визнання  незалежності громадянського суспільства щодо держави (ст. 22 Конституції України);

- плюралізм усіх форм  власності, серед яких приватна  власність в її різних формах  посідає домінуюче місце як  основа ініціативної, творчої, підприємницької  та іншої господарської діяльності. Реальне і практичне визнання того факту, що тільки власник може бути дійсно вільною і незалежною щодо держави особою (ст, 41 Конституції України);

- існування в абсолютній  більшості так званого середнього  прошарку, який здатний стати  повноцінним виробником і споживачем і бути соціальною базою громадянського суспільства. Відсутність поляризації населення на надзвичайно заможних і дуже бідних (ст. 48 Конституції України);

- плюралізм духовного  життя суспільства, в основі  якого визнання і реальне забезпечення  гуманістичних та демократичних загальнолюдських цінностей (ст. 15 Конституції України);

- офіційна заборона  і практична відсутність з  боку держави та інших соціальних  суб'єктів жорстокої регламентації  і будь-якого втручання в приватне  життя членів суспільства (ст. 32 Конституції України);

- існування і функціонування  розвинутої соціальної структури,  яка гарантує задоволення різноманітних  інтересів різних груп і верств  населення;

- активна участь у  всіх сферах суспільного життя  недержавних самоврядних людських  спільностей (сім'я, корпорація, господарські товариства, громадські організації, професійні, творчі, спортивні, етнічні, конфесійні та інші об'єднання, діяльність яких врегульована статтями 36-40 Конституції України);

- розвиток ринкових  відносин, у яких, відповідно до своєї сутності, беруть участь на рівних засадах суб'єкти всіх форм власності і видів господарської діяльності (ст. 42 Конституції України);

- визнання і гарантування  ідей верховенства права, що  відображається у його поділі  на публічне і приватне, теорії розподілу права і закону та визнанні, що право може існувати поза своєю інституційною формою - законодавством. Магістральна орієнтація права на людину трудівника і власника, на рівний правовий статус у сфері приватного права державних, громадських структур і окремого громадянина;

- підпорядкованість громадянському  суспільству демократичної правової  соціальної держави, сутність  соціальної спрямованості якої  виявляється в тону, що держава,  використовуючи всю гаму відповідних  демократичних владно-управлінських засобів, забезпечує своїм громадянам економічну та іншу безпеку, особисту свободу і суспільну злагоду.

Структура громадянського суспільства  доволі складна. Вона охоплює як первинні спільноти людей (сім'ї, господарські та громадські організації й об'єднання, соціальні спільноти тощо), так і недержавні політичні відносини (економічні, соціальні, духовні, національні, релігійні тощо). У правовій державі вся система громадянського суспільства захищена законом від втручання держави.

Суб'єктами, які творять  громадянське суспільство, є [7]:

— вільні й рівні індивіди;

— створені ними добровільні  асоціації, зорієнтовані на громадські справи;

— вільна преса як засіб  комунікації та самовираження.

 

2.2. Взаємозв’язок правової держави  та громадянського суспільства.

 Держава й громадянське суспільство — це певна антиномія, яка допомагає охарактеризувати поділ цілісного суспільного організму на дві взаємопов'язані та взаємообумовлені сфери — політичну й соціальну. Для держави характерні тенденція до централізації, впорядкування суспільного життя, переважання вертикальних та ієрархічних зв'язків. Для громадянського суспільства властиві тенденції до децентралізації й свободи особи та домінування горизонтальних, невладних зв'язків. Ці зв'язки утворюють декілька рівнів. Фундамент — це відносини, які характеризують систему збереження життєдіяльності суспільства. Другий прошарок — це соціокультурні відносини. Третій — відносини, пов'язані з індивідуальним вибором, політичними й культурними уподобаннями, ціннісними орієнтаціями. Тут є різні групи інтересів, клуби, політичні рухи і партії тощо.

Громадянське суспільство  й держава перебувають у тісному взаємозв'язку, перше неможливе без другого. Завдяки державі людська спільнота набуває цивілізованості і стає суспільством. Громадянське суспільство — це не тільки школа і церква, а й громадянська війна, протистояння соціальних інтересів, антисуспільна поведінка, мафія тощо, з якими може впоратися лише держава. Зрештою, сам сенс концепції громадянського суспільства існує лише при розгляді цього суспільства у співвідношенні з державою. 
 Водночас держава не може існувати поза суспільством. Вона похідна від громадянського суспільства, і призначення її полягає в тому, щоб слугувати йому. Громадянське суспільство є противагою державі у її постійному прагненні до панування над суспільством. Від ступеня розвиненості громадянського суспільства залежить ступінь демократизму держави. 
 У розумінні ролі держави в суспільстві є дві крайні позиції — анархізм та етатизм. Анархізм відкидає державу взагалі як орган примусу і насильства над людьми. Етатизм, навпаки, всіляко перебільшує роль держави в житті суспільства. Етатизм (від франц. etat — держава) — це засилля держави в економічному, соціальному, політичному й духовному житті суспільства. Теоретично етатизм обґрунтовує необхідність активного втручання держави в усі сфери суспільного життя, виходячи із сприйняття держави як всезагальної цінності, вищого результату й мети суспільного розвитку. Практично етатизм проявляється в централізації, концентрації і бюрократизації політичної влади, поширенні організаційно-контрольних функцій держави за межі оптимального співвідношення держави й суспільства. Процес етатизації суспільного життя веде до послаблення громадянського суспільства, його впливу на державу, що, в свою чергу, негативно відбивається на самій державі, спричиняючи її занепад. 
 Етатизація суспільного життя найбільшою мірою відбувається за недемократичних, особливо тоталітарних, політичних режимів. За тоталітаризму централізація влади, утиск прав і свобод громадян, свавілля й волюнтаризм правлячої верхівки набувають крайніх форм. Деякі риси етатизму зберігаються і в демократичному суспільстві, але тут він охоплює, головним чином, сферу економіки і контролюється політичними інститутами громадянського суспільства. 
 Формою взаємодії держави і громадянського суспільства є політичний режим як система методів і засобів здійснення політичної влади, а різні типи політичних режимів — демократичний, авторитарний і тоталітарний — є різними способами цієї взаємодії.

Найповніше зв'язок громадянського суспільства й держави проявляється через права і свободи особи. З одного боку, конституційне проголошення і закріплення прав і свобод особи  є політико-правовою основою розмежування громадянського суспільства й держави. З другого боку, права і свободи є найголовнішою ланкою, котра з'єднує громадянське суспільство й державу; завдяки наявності у громадян політичних прав вони підпорядковують державу своєму впливові та здійснюють контроль над нею. Оскільки реальність прав і свобод особи є одночасно однією з основних ознак правової держави і найважливішим надбанням громадянського суспільства, то це означає, що вони — правова держава і громадянське суспільство — взаємно передбачають одне одного.

 

 

ВИСНОВОК

Громадянське суспільство й держава перебувають у тісному взаємозв'язку, перше неможливе без другого. Завдяки державі людська спільнота набуває цивілізованості і стає суспільством. Сенс концепції громадянського суспільства існує лише при розгляді цього суспільства у співвідношенні з державою.

Правова держава як певна теоретична концепція і відповідна практика має довгу і повчальну історію. Ряд положень, значимих для наступних уявлень про правову державу, розроблявся ще античними авторами, але в основному його теорія склалася в XVII-XIX століттях у роботах Д. Локка, Монтеск'є, Руссо, Канта.

Правова держава - це така держава, у якому, по-перше, реально  здійснюється пріоритет права над  усіма іншими принципами в організації державної влади (класовими, становими, національними і т. д.), по-друге, реалізуються всі основні права і свободи громадян. Це означає, що держава, видає закон, зобов'язана керуватися ним у своїй діяльності до тих пір, поки він існує, хоча має право зазначити або змінити його. Право визначає межі свободи як суспільства в цілому, так і окремої людини. Тут можна говорити про діалектику прав і обов'язків, про міру дозволеного і недозволеного. Визнаючи свої права, людина зобов'язана дотримуватися і права інших.

Наявність громадянського суспільства забезпечує свободу особи і суверенітет по відношенню до влади, запобігає тоталітаризм і етатістскіе тенденції в суспільному розвитку, тому що наголос робиться на самоцінність індивіда, його особисту значимість. Поняття громадянське суспільство сягає ідеї античного полісу. у сучасному визначенні громадянське суспільство - це сукупність суспільних відносин та інститутів поза межами політичної структури держави. Звичайно ж, громадянське суспільство - це таке суспільство, де головною діючою особою, суб 'єктом розвитку є людина з усією системою її потреб та інтересів, відповідною структурою цінностей.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

 

1. Теорія держави і права - Ведєрніков Ю.А.

2. Правознавство - Кунченко-Харченко В.І.

3. Теорія держави та права - Гіда Є.O.

4. Політологія - Логвина В.Л.

5. Політологія: наука про політику - Горлач М.І.

6. Правознавство - Олійник А.Ю.

7. Політологія - Гетьманчук М.П.

8. Політологія - Шляхтун П.П.

9. Конституція України  (ст.15,21-24, 29, 32-42, 48)