Правова держава та громадянське суспільство

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1. Сутність правової держави:

1.1.Поняття правової держави…………………………………………….5

1.2. Ознаки правової  держави…………………………………..………....7

РОЗДІЛ 2. Громадянське суспільство

2.1. Поняття та ознаки  громадянського суспільства…………………….9

2.2. Взаємозв’язок громадянського суспільства та правової держави...13

ВИСНОВОК…………………………………………………………………...…16

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………...…17

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Кінець другого тисячоліття  Актуальність вивчення громадянського суспільства і правової держави зумовлена тим, що ми живемо у нелегку, проте надзвичайно насичену історичними подіями добу переходу від несвободи, гніту, безправ’я до утвердження прав людини, поваги до гідності особистості, усвідомлення того, що людина сама відповідає за себе, за своє сьогодення та прийдешнє. Нова Україна, яка набула незалежності на зламі століть, проголосила для себе, що людина, її життя та здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються за найвищу соціальну цінність.

Права людини в сучасному  світі – це не просто актуальна  тема, це проблема. Людство, що пройшло крізь бійню двох світових воєн, безлічі кривавих локальних конфліктів, пережито жорстокі диктатури, дійшло висновку, що не може бути миру и злагоди на Землі, не може бути организованого цивільного життя без поваги до людини, її прав, свобод і потреб. Взагалі – то у статусі особи в кожному суспільстві і в кожній державі відображається її гуманізм та демократизм.

Всі ці права людини і  громадянина отримуються при умові існування

громадянського  суспільства. Тому з огляду на це говорячи про реалізацію основних прав і свобод ми маємо на увазі існування громадянського суспільства у будь-якій державі, і в тому числі і в Україні.

  В основу правової держави закладена рівність влади, громадянина, суспільства і права, їхня правова рівність перед законом. Вища влада в правовій державі - влада закону, якому рівною мірою підпорядковуються усі: від вищих посадових осіб держави, органів державної влади до рядових громадян.  Людина як суб'єкт права вільна розпоряджатися своїми силами, спроможностями, майном. Право, будучи формою і мірою свободи, покликане максимально розсунути межі, що сковують особистість.

Метою роботи стало вивчення наступних питань - поняття та сутності громадянського суспільства, основних ознак громадянського суспільства,виникнення ідеї правової держави, її поняття та основних ознак, взємоз’язку правової держави та громадянського суспільства.

Під час написання даної  роботи були використані різноманітні літературні джерела: нормативно-правові акти, посібники з теорії держави і права, інші літературні матеріали.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. СУТНІСТЬ  ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ

1.1. Поняття  правової держави

Правова держава — це суверенна політико-територіальна організація влади, яка існує і функціонує в громадянському демократичному суспільстві на підставі соціально-справедливого права і в якій на його основі реально забезпечується здійснення прав, свобод, законних інтересів людини і громадянина, окремих груп людей та громадянського суспільства в цілому, де держава й людина несуть взаємну відповідальність. Іншими словами, це держава, в якій юридичними засобами реально забезпечено максимальне здійснення, охорона та захист основних прав і свобод людини [1].

 Ідеї справедливої організації  суспільства і створення правової  держави виникли ще в античні  часи. Так, античний поліс (місто-держава)  розглядався як єдиний пронизаний  життям організм, в якому панує  всеохоплююча космічна справедливість, заперечуюча будь-яке насилля і панування одних людей над іншими. Критерієм такої справедливості виступало право - сукупність індивідуальних прав громадян, що відповідають звичаю.

Окремі ознаки правової держави і громадянського суспільства  ми знаходимо в працях Арістотеля, Демокрита, Гіппія, Платона, Протагора, Сократа, Солона Фрасімаха та інших.

Мислителі античності в своїй більшості  схилялися до думки, що правова держава  є найдосконалішим утворенням (організмом), здатним забезпечити справедливість всієї громадянської спільноти. Це можна підтвердити словами Платона "Поліс - це гармонійний союз людей, які взаємно задовольняють потреби одне одного і чиї здібності доповнюють одна одну".

Теорія правової держави вдосконалювалась різними філософами та юристами в епоху середньовіччя та в новітні часи. Особливу роль в цьому відіграли:

1) Шарль-Луї Монтеск'є (1689-1755), який  у своїх працях "Перські листи", "Про дух законів" та інших  підкреслював, що найбільшу небезпеку  для свободи людини становить  державна влада, зловживання якої може бути попереджене шляхом її розподілу на гілки (законодавчу, виконавчу та судову) з метою запобігання можливості зосередження влади в одних руках (однієї людини чи групи людей);

2) Еммануїл Кант (1724-1804) - один із  родоначальників німецької класичної філософії, який у своїх працях "До вічного миру", "Ідеї загальної історії під космополітичним кутом зору", "Метафізичні вчення про право" та інших підкреслював, що людина є найвищою цінністю, метою і не може бути засобом здійснення будь-яких планів; завданням права є гарантування моралі такого соціального простору, в якому б вона могла без перешкод виявляти себе, і в якому максимально могла б реалізуватись свобода індивіда; держава повинна функціонувати в рамках вимог права. Кант розглядав "правову державу" як ідеал її устрою та діяльності;

3) Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770-1831) - один із представників  німецької класичної філософії,  який у своїх працях "Конституція  Німеччини", "Філософія права"  та інших підкреслював, що держава передує громадянському суспільству і є підґрунтям його розвитку, народ без державного устрою не має власне ніякої історії, тільки держава, як втілення ідеї свободи і права дає можливості індивіду її досягти;

4) Борис Чичерін (1828-1904) - історик  і юрист у своєму п'ятитомнику "Історія політичних вчень" підкреслював, що держава - це союз народу, який об'єднується на підставі закону в єдине юридичне ціле задля загального блага під управлінням верховної влади.

Можна приводити точки зору різних мислителів щодо громадянського суспільства і ролі держави в його формуванні, але слід розуміти, що всі вони підкреслювали, що найкращі умови для розвитку громадянського суспільства може створити тільки правова держава.

 

1.2. Ознаки правової держави

До класичних ознак правової держави відносять [3]:

- верховенство права;

- поділ влади на законодавчу,  виконавчу та судову гілки;

- обмеженість державної влади  законом;

- правова рівність між громадянином  і державою;

- наявність розвиненої системи  законодавства і законів, що виражають волю більшості або всього населення країни;

- гарантованість прав, свобод та  обов'язків людини і громадянина.

Роль правової держави у розвитку громадянського суспільства:

- служить формою, що організовує  громадянське суспільство і створює  умови для його розвитку;

- є відносно самостійною щодо  громадянського суспільства і  здійснює солідарні публічні  інтереси усіх членів суспільства;

- встановлює "правила гри", яких  повинні дотримуватися громадяни  та їх об'єднання, створює сприятливі  умови для їх існування і розвитку;

- не втручається в приватну  сферу сім'ї, побуту, культури (таке  втручання може відбуватися лише  з метою забезпечення особистої  або громадської безпеки);

- надає необхідний захист громадянському  суспільству, яке функціонує в  межах її території, у тому, що належить до соціальної безпеки його суб'єктів;

виступає знаряддям соціального  компромісу громадянського суспільства, пом'якшує соціальні суперечності між різними соціальними групами;

- юридично забезпечує можливості  громадянина бути власником, створювати громадські об'єднання, комерційні корпорації, брати активну участь у політичному житті суспільства;

- має межі регулювання відносин  у суспільстві, що визначаються  конституцією держави, стандартами  в галузі прав і свобод людини, закріпленими в міжнародних актах.

Сучасні дослідження відзначають  недостатність класичної концепції  правової держави для забезпечення дійсної свободи особи і соціальної справедливості. Вони вважають, що ця теорія акцентує увагу на розподілі суспільства і держави й на захисті лише формальної негативної свободи особи, життєвого простору, обмеженого від державного втручання. Реальна свобода людини і її права можуть забезпечуватися тільки через взаємодію суспільства і держави.

Тому в політичних системах багатьох країн принцип правової державності сьогодні доповнюється принципами демократії, заохочення участі мас у політичному житті і соціальної держави.

Ледве чи не найбільш серйозною небезпекою в процесі реалізації політичного  курсу на створення правової держави  слід вважати реальну можливість зробити його лише формально-правовим.

У цьому зв'язку найзагальніші вимоги, яким повинна відповідати правова  держава, такі [4]:

♦ повна відповідність діяльності держави, всіх організацій і кожного  громадянина не тільки літері, але й духу Основного Закону країни, що розуміється як нерівна умова забезпечення практичної реалізації принципів функціонування суспільства;

♦ відповідність законодавства  найважливішим інтересам всіх класів і соціальних верств, тенденціям соціально-економічного розвитку і морально-психологічної ситуації в суспільстві;

♦ обмежене включення законодавства  в контекст практичного процесу  розв'язання нагальних проблем;

♦ сувора відповідність поточного  законодавства конституційному, практичне  забезпечення верховенства закону по відношенню до підзаконних актів;

♦ поєднання стабільності і динамізму  законодавства;

♦ наявність відпрацьованих демократичних  процедур участі громадян в правотворчому  процесі;

♦ врахування суспільної думки;

♦ єдність правотворчої організаційної, ідеологічної і право-захисної діяльності держави;

♦ всебічна гарантованість основних прав громадян, наявність налагодженого, неважкого і легкодоступного  юридичного механізму практичної реалізації конституційних прав і свобод особи  і їхній захист;

♦ наявність юридичного механізму розв'язання спірних і конфліктних ситуацій між суб'єктами права на всіх рівнях політичної, державної і соціальної структури;

♦ професійна і моральна бездоганність  робітників державного апарату і  апарату суспільних організацій, їхня зацікавленість в якісному виконанні своїх професійних обов'язків;

♦ високий рівень правових знань  і правової культури громадян країни.

2. ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО

 

2.1. Поняття громадянське суспільство  та його ознаки.

Словосполучення "громадянське суспільство" умовне, оскільки "негромадянського", а тим більше "антигромадянського" суспільства не існує. Будь-яке суспільство складається з громадян, пов'язаних із державою політико-юридичними відносинами. Лише додержавне, нецивілізоване (родове) суспільство не можна було назвати громадянським через його незрілість, примітивність, а також тому, що там взагалі не було таких понять, як "громадянин", "громадянство".

Поняття громадянське суспільство  сягає ідеї античного полісу. Філософи Давньої Греції розглядали громадянське суспільство і політичне суспільство, або державу, як синоніми. Такий підхід зберігався практично до XVIII ст. Однак, перехід від середньовіччя до Нового часу, початок формування громадянського суспільства вимагали і усвідомлення різниці між громадянським суспільством та державою. Починаючи з XVIII ст., поняття громадянське суспільство означало суспільні, а у вузькому розумінні - майнові відносини; сукупність суспільних зв'язків, які розумілися як щось зовнішнє по відношенню до індивідів, як середовище, де розгортається їх діяльність.

Особлива заслуга в розробці теорії громадянського суспільства належить Георгу Вільгельму Гегелю, який вважав громадянське суспільство системою потреб, що ґрунтується на приватній власності, майнових і станових відносинах та ін. Гегель розглядав громадянське суспільство як сферу матеріального, економічного життя і діяльності людей, вважав громадянське суспільство взаємопов'язаною системою соціальних груп, спільностей, інститутів, приватних осіб, взаємодія яких регулюється цивільним правом і безпосередньо не залежить від політики держави. Громадянське суспільство внутрішньо суперечливе. Численні його складові часто-густо непорівнянні, нестійкі, схильні до конфліктів. Йде постійне протистояння, зіткнення приватних інтересів. Розв'язати суперечності можливо лише через державу. Держава, по Гегелю, є виразником абсолютної ідеї, світового духу.