Правові відносини. Юридичні факти

     Правові відносини мають матеріальний і  юридичний зміст.  

     Матеріальний  зміст – це фактичний склад  суспільних відносин, який опосередковується  нормами права; юридичний зміст – це суб’єктивні права і юридичні обов’язки сторін. Правове регулювання здійснюється переважно через механізм реалізації правомочностей і юридичних обов’язків, саме цим воно відрізняється від будь-якого іншого нормативного регулювання. Права і обов’язки суб’єктів в межах окремо взятих правовідносин, кореспондуючи одне одному, становлять їх юридичний зміст.  

     Юридичний обов’язок – це вид і міра необхідної поведінки, яка встановлена  законом. В основу суб’єктивного  права покладено юридичне забезпечення можливості, а в основу юридичного обов’язку – закріплення необхідності. Носієм можливої поведінки виступає уповноважена особа, а носієм обов’язку – зобов’язана особа. Уповноважена особа має право здійснювати певні дії, а зобов’язана – повинна виконувати і забезпечувати їх.  

     Юридичний обов’язок складається з таких  елементів, як:  

     а) необхідність здійснення певних дій  або утримання від них;  

     б) необхідність для зобов’язаної особи  відреагувати на законні вимоги, які  були звернені до нього уповноваженою особою;  

     в) необхідність нести відповідальність за невиконання цих вимог;  

     г) необхідність не перешкоджати контрагенту  користуватися тим благом, на яке  він має право. Юридичний обов’язок, як і суб’єктивне право, окреслений певними правовими нормами, тобто представляє собою міру належної, необхідної поведінки. Вимагати виконання обов’язків поза встановленою мірою є порушенням закону.  

     Наприклад, громадяни зобов’язані поважати і виконувати закони. За порушенням юридичних обов’язків настає юридична відповідальність. Юридичний обов’язок  є гарантом виконання суб’єктивних прав, він встановлюється в інтересах  уповноваженої особи.  

     д) в юриспруденції під об’єктом правовідносин розуміють матеріальні або нематеріальні блага, заради одержання, передачі або використання яких виникають права і обов’язки учасників правовідносин.  

     Об’єкти правовідносин пов’язані з правами  і обов’язками суб’єктів правовідносин, з можливістю користуватися і розпоряджатися будь-чим. Вони обумовлені певним способом поведінки, дають змогу претендувати на певні за характером дії інших осіб.  

     Залежно від характеру і видів правовідносин  їх об’єктами є:  

     1) предмети матеріального світу: частини матеріальної природи, природні ресурси, земля, ліс;  

     2) речі і цінності: засоби виробництва  і споживання, будівлі, цінні папери, гроші. Вони є об’єктами майнових  правовідносин, таких як купівля-продаж, дарування, обмін, зберігання;  

     3) особисті немайнові блага: життя,  безпека, честь, гідність. Відпочинок, освіта, право на ім’я, недоторканість  житла. Вони є об’єктами правовідносин  різних галузей права і врегульовані  нормами кримінального, адміністративного,  цивільного, Конституційного, сімейного права;  

     4) послуги, як результат певної  поведінки, внаслідок якої виникають  права і обов’язки суб’єктів  правовідносин. Вони мають місце  у сфері управління, побутового  обслуговування, освітянської та  інших сфер діяльності людини. Уповноважену особу цікавить переважно результат дій зобов’язаної особи – доставка перевізником вантажу в пункт призначення у визначений термін, а не його поведінка;  

     5) продукти духовної творчості.  Це результати інтелектуальної  діяльності: твори мистецтва, музики, “ноу-хау”, комп’ютерні програми. З приводу таких об’єктів виникають правовідносини духовного характеру (наприклад, правовідносини між автором і видавництвом; театральної вистави, оперу).  

     Юридичні  факти  
 

     4.У  словнику під фактом взагалі  розуміється дійсна, цілком реальна подія, явище, те, що дійсно відбувалося.  

     У реальному життя, що оточує людину, існує ціла безліч факторі. Одні факти  стають людині відомими ва процесі  пізнання, інші відомі людині вже давно.  

     У процесі пізнання можливі випадки, коли наші відчуття, представлення, сприйняття не можуть дати повну характеристику визначеному фактові, або він може бути сприйнятий перекручено. З цього випливає необхідність критичного підходу до знову установлюваних фактів. Вивчаючи суспільні відносини і явища, особливу увагу варто звертати на неприпустимість пізнання окремих фактів, а не їхньої системи, сукупності. І перебування змісту факту в суспільних відносинах значно складніше, ніж інтерпретація фактів і явищ у природі.  

     Юридичні  факти оточують нас у повсякденному житті (народження дитини, закінчення інституту, вступ у шлюб). Але і деякі явище при роди також можуть виступати як юридичні факти. Поняття факт” широко застосовується в науці. Між науковим і юридичним фактом немає повної аналогії, але їхня подібність у тім, що науковий факт є посередньою ланкою між науковою теорією й об’єктивним світом, а юридичний факт – посередньою ланкою між правом і суспільними відносинами.  

     Юридичні  факти – це конкретні життєві  обставини, з якими норма право  пов’язує виникнення визначених юридичних наслідків. Передумовами правовідносин є юридичні факти, їхня модель фіксується в гіпотезі юридичних норм.  

     Юридичні  факти різноманітні, тому з метою  виявлення їхніх особливостей і  більш глибокого пізнання вони досить докладно кваліфікуються по різних підставах.  

     По  вольовій ознаці юридичні факти поділяються  на події і дії.  

     Події – це такі обставини, що об’єктивно не залежать від волі і свідомості людей. Наприклад, стихійні лиха, самі по собі ці явища ні чого юридичного в собі не несуть і автоматично ніяких зобов’язань не породжують, але служать приводами, причинами для виникнення правовідносин.  

     Дії – це такі факти, що залежать від  волі людей. Дії підрозділяються  на правомірні і неправомірні.  

     По  характеру наступаючих наслідків  розрізняють факти:  

     а) правостворюючі;  

     б) правозмінюючі;  

     в) правоприпиняючі.  

     До  правомірних дій, що викликають відповідні правовідносини, відносяться численні акти – документи різних державних  органів передбачених правовою нормою юридичних наслідків необхідний не один юридичний факт, а їхня сукупність, що називають юридичним складом або складні, комплексні факти.  

     За  допомогою юридичного факту здійснюється зв’язок реального поводження і  правової норми. Саме з його починається  життя правової норми перевіряється її реальність, дійсність, перевіряється ефективність правової норми.  

     Юридичний факт – це в переважній більшості  випадків поводження, що з йолі особи, або мимо його волі, проводить у  дію механізм правового регулювання. І надалі поводження особи співвідноситься з тією моделлю поводження, що встановлена нормою права, визначаться їхня відповідність або наявність відхилень.  

     Безперечно, на відповідність моделі і реального  поводження робить свій вплив безліч факторів. Наприклад, на мотиви поводження впливають створення особою прав і обов’язків, можливостей і боргу.  

     Значення  юридичного факту також у тім, що він є підставою “прив’язки”  загальної абстрактної норми  до конкретного випадку. Подія або  дія тоді, коли норма визначає ці обставини, при настанні яких суспільні відносини здобувають форму правовідносин.  

     Юридичний факт є обов’язковою умовою виникнення, розвитку і припинення правовідносин. Чисельно юридичний факт упорядковує  соціальні зв’язки, він визначає юридичну чинність прав і обов’язків, а також наслідок їхнього дотримання, використання. Усе це обумовлює велике значення даної правової категорії. У теорії права з питань правовідносин однією з найактуальніших проблем є класифікація юридичних фактів, що проводиться за різними ознаками.  

     Класичною є їх класифікація залежно від джерела виникнення – такими є воля людини або її відсутність на дії або події.  

     Юридичні  факти – це не будь-які дії, а  ті, що мають суспільно значимий характер. Тобто, лише ті дії, що зачіпають  інтереси людей, включаються у правове регулювання. До дій не відносяться почуття людини та її думки. Держава заінтересована лише в корисних для суспільства діях, тому основна увага приділяється нею правомірній поведінці громадян та організацій. Зокрема, дії, шкідливі для суспільства, забороняється законом, що свідчить про особливу державу до цієї сфери правовідносин. Вольові акти регулюються правом, а це означає, що серед юридичних фактів вони складають більшість. Юридичні норми закріплюють за громадянами і організаціями можливість вступати в різні правовідносини. В гіпотезах правових норм вказуються умови, за яких суб’єкти права вступають або мають вступати в правовідносини. Зокрема, із нормативно-правових актів й витікають конкретні суб’єктивні юридичні права і обов’язки, які передумовою виникнення правовідносин у різних юридичних фактів.  

     Юридичні  факти – це такі фактичні життєві  обставини, з якими право пов’язує виникнення, зміну чи припинення правовідносин. В юридичній науці й на практиці під юридичними фактами розуміють  конкретні соціальні обставини (події, дії), що викликають згідно з нормами права настання відповідних правових наслідків – виникнення, зміни чи припинення правовідносин (як правило, вони закріплені в гіпотезах правових норм). На мою думку, поняття юридичного факту поєднує два суперечливих, але нерозривно пов’язаних моменти: це явище дійсності - подія або дія (матеріальних момент), що породжує в силу вказівки норм права відповідні правові наслідки (юридичний момент). Зазначене дозволяє окреслити основні ознаки цього поняття.  

     Юридичні  факти – це конкретні, індивідуальні  обставини, які являють собою  життєві явища, що існують у певному  просторі та часі. Якщо йдеться про  факти – дії, то конкретність дій  означає, що вони вироблені певними  суб’єктами і несуть конкретний соціальний і правовий зміст. Конкретність юридичних фактів – подій віддзеркалюється у тому, що вони відбуваються у певній визначеній місцевості, в певній визначений відрізок часу. Отже, юридичні факти – це такі обставини, що несуть в собі інформацію про стан суспільних відносин, котрі входять у предмет правового регулювання, а також ними виступають лише такі обставини, що прямо чи опосередковано зачіпають права й інтереси суспільства, держави, соціальних колективів, особистості.  

     Беззмістовні  з соціальної точки зору події і дії не можуть мати і юридичного значення. Юридичними фактами не можуть бути абстрактні поняття, думки, події внутрішнього духовного життя людини та інші явища. Разом з тим законодавство може враховувати суб’єктивну сторону вчинків (провину, мотив, інтерес, мету) як елементи складного юридичного факту.  

     Неможливо що-небудь сказати про юридичні факти, я4що уявляти їх як єдине ціле. Наукова  класифікація юридичних фактів являє  собою тонкий інструмент вивчення предмета, його суті, властивих йому закономірностей.  

     Класифікацію  юридичних фактів можна поділити на три взаємозалежних принципи.  

     За  першим принципом – “вольовий” критерій. За яким всі юридичні факти  поділяються на події і дії. Дії  – вчинки людини, акти державних  органів тощо. Події – явища природи, виникнення і розвиток яких не залежить від волі та свідомості людини.  

     За  другим принципом дії поділяються  на правомірні та неправомірні.  

     Перші відповідають імперативам юридичних  норм, у них виражена правомірна (з погляду чинного законодавства) поведінка.  

     Неправомірна  – суперечить правовим розпорядженням, завдають шкоду інтересам особи, суспільства держави. Значення цього  розподілу полягає в тому, що воно охоплює певною мірою протилежні сфери правової дійсності.  

     З одного боку – договори, дії, адміністративні акти, пов’язані з “Нормальними” правовими відносинами, з іншого боку – злочини, що викликають виникнення охоронних правовідносин. При скептичному ставленні до юридичних класифікацій не можна не бачити тут досягнення юридичної думки, що абстрагуючись, охопила єдиною класифікацією юридичні факти.