Поняття та види деформації правової свідомості. Правовий нігілізм

    До  основних рис сучасного правового  нігілізму належать:

1. гордовито-зневажливе, поблажливо-скептичне сприйняття права;
2. масове поширення як серед населення в цілому, так і серед представників державної влади;
3. багатоманітність форм прояву — від кримінальних до легальних, від парламентсько-конституційних до мітингово-охлократичних;
4. поєднання його з деструктивною критикою і популістською спрямованістю;
5. сполучення правового нігілізму з політичним та етичним нігілізмом, що створює деструктивну ситуацію в суспільстві і державі.

    Проявів правового нігілізму багато. Найпоширенішими  серед них є:

    1) «війна законів», тобто видання суперечливих або таких, що виключають дію один одного, нормативно-правових актів, невідповідності законів конституції, а підзаконних нормативних актів законам;

    2) неузгодженість дій окремих гілок влади у проведенні правової політики;

    3) підміна законності політичною, ідеологічною або прагматичною доцільністю;

    4) свідоме недотримання або невиконання правових приписів органами державної влади, організаціями та громадянами (наприклад, ухилення від сплати податків суб'єктами підприємницької діяльності);

    5) порушення прав і свобод людини і громадянина;

    6) неповага до правоохоронних органів, протидія їх законним вимогам тощо.

    Правовий  нігілізм може існувати як на рівні  ідеології, так і на рівні практики. В першому випадку йдеться про розробку таких теорій, концепцій, доктрин (наприклад, ідеологія марксизму-ленінізму), в яких на теоретичному рівні обґрунтовуються думки про те, що право не має самостійної соціальної цінності, а має цінність лише інструментальну, внаслідок чого розглядається як щось другорядне, як похідне від держави явище. Значно більшу небезпеку становить правовий нігілізм, коли погляди реалізуються на практичному рівні. Це втілюється в протиправну поведінку (діяльність) людей та їх організацій або, як найбільш негативний прояв, в протиправну політику державної влади, яка втілюється в масовому порушенні прав і свобод громадян або навіть терорі стосовно окремих осіб, етнічних, релігійних, соціальних груп, політичних сил.

    Причини правового нігілізму можуть бути різними. Так, поширення нігілістичних поглядів на право пояснюється історичними чинниками. Україна протягом тривалого часу входила до складу Російської імперії і СССР, де порушення прав і свобод людини, створення репресивного законодавства, недосконалість правосуддя і його залежність від виконавчої влади було нормою життя. В ті часи не людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека, а влада вважалася найвищою соціальною цінністю, що кваліфікувалася як одна із визначних засад радянської історії. Внаслідок цього право і закон розглядалися як другорядні щодо держави явища. Теоретичним підґрунтям правового нігілізму тривалий час була ідея про буржуазний за своєю сутністю характер держави і права, які приречені на відмирання після перемоги соціалістичної революції, та про диктатуру пролетаріату як владу, що не може бути пов'язаною або обмеженою законом.

    На  етапі переходу України від тоталітарного  минулого до демократичного устрою суспільного і державного життя певний розвиток нігілістичних поглядів на право обумовлений політичними, економічними та соціальними кризовими явищами, незавершеністю конституційної, адміністративної, правової і судової реформ, неналагодженістю механізму реалізації прийнятих законів, розвитком правового ідеалізму тощо.

    Розвитку  нігілістичних поглядів та установок, особливо серед молоді, на сьогодні суттєво сприяє романтизація злочинного світу в кінематографі, в художній літературі та інших сферах мистецької діяльності.

    В Україні, яка стала на шлях просування до демократичної, правової державності, де діють принципи верховенства права і правового закону, боротьба з деформацією правової свідомості повинна розглядатися як пріоритетний напрямок діяльності компетентних державних органів і суспільства в цілому.

    На  рівні державної політики повинен бути розроблений комплекс спеціальних засобів протидії деформації правосвідомості, зокрема правовому нігілізму. До таких напрямків слід віднести:

    1) завершення конституційної, правової, адміністративної, судової реформ;

2. подолання політичної та економічної кризи;
3. підвищення ролі та ефективності суду;
4. удосконалення організації та забезпечення ефективності функціонування системи правоохоронних органів;
5. організація системи правового виховання і освіти, здійснення ефективної профілактики правопорушень;
6. якісна підготовка і перепідготовка юридичних кадрів тощо.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Висновок

    Підводячи підсумки, можна зробити такі висновки щодо правової свідомості та правової культури.

    Правова свідомість, як і правова культура, виникають не самі по собі, а як результат процесу її правової соціалізації, тобто як результат входження індивіда в правове середовище, послідовне набуття ним правових знань, його залучення до правових цінностей і культурних надбань суспільства, процеси втілення культурних надбань у правомірній поведінці суб'єкта, його правовій активності, практичному перетворенні правовідносин в напрямку їх прогресивного, гуманістичного розвитку. При цьому правова соціалізація може здійснюватися в різних формах, серед яких можна виділити такі:

    а) стихійне сприйняття права, яке грунтується  на власному правовому досвіді особи, епізодичному ознайомленні з відповідним нормативним матеріалом і таке інше;

    б) організований цілеспрямований  влив на правосвідомість з боку держави та громадських об'єднань, який полягає у запровадженні видання професійно підготовленої правової літератури, в організації «круглих столів», виступів у засобах масової інформації на правову тематику тощо;

    в) самостійне систематичне вивчення особою текстів нормативно-правових актів, коментарів до них та іншої спеціальної юридичної літератури і таке інше. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Список  використаної літератури

1. А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, Є.Л. Лисенко та інші Теорія держави і права. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 368 с.
2. К.Г. Волинка Теорія держави і права: Навчальний посібник. – К.: МАУП, 2003. – 240 с.
3. О.В. Бабкіна, К.Г. Волинка Теорія держави і права у схемах і визначеннях: навчальний посібник. – К.: МАУП, 2004. – 144 с.
4. Теорія держави і права. Академічний курс: підручник /За ред. О.В. Зайчук, Н.М. Оніщенко/. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 688 с.
5. Теория государства и права /Под ред. проф. С.С. Алексеева/. – М.: Норма, 1998. – 456 с.
6. О.Ф. Скакун Теорія держави і права. – Х.: Консум, 2001. – 656 с.