Поняття та види деформації правової свідомості. Правовий нігілізм

    2) пізнавальні (правові емпіричні знання, уявлення, погляди) та емоційні (правові емоції, почуття, настрої);

    3) регулятивні (правові звички, традиції, звичаї).

    Поведінковий або вольовий елемент правосвідомості включає в себе мотиви правової поведінки, правові установки, тобто ті установки, які зумовлюють та визначають поведінку особи у правовому середовищі. Спочатку людина отримує інформацію про певну сторону правового життя. Отримавши цю інформацію, людина починає її аналізувати. На підставі цього у неї виробляється певна оцінка того чи іншого правового явища. Залежно від оцінки правових явищ з’являється певний мотив поведінки, людина вирішує, як їй діяти в тих чи інших умовах, пов’язаних з тим чи іншим правовим явищем. Поведінкові елементи напряму пов’язані з волею людини. Дізнавшись про закон і оцінивши його, людина вирішує, як вона буде діяти в межах, передбачених законом. Дотримуватись його чи ні, визначається вольовим компонентом правосвідомості. Вольову спрямованість ще називають вольовою установкою, тобто готовністю людини до певних дій. 

    1.3 Функції правової свідомості

    Функції правосвідомості – це основні напрями впливу правосвідомості на розвиток суспільних відносин. Основними функціями правосвідомості є: пізнавальна, регулятивна, оціночна.

    Пізнавальна

    Пізнавальна, націлена на пізнання правової дійсності і як наслідок — формування правових знань. Пізнавальна функція правосвідомості полягає в тому, що сприйняття й осмислення правових явищ приводить до виявлення загальних закономірностей, установлення подій, дій, станів, ознак тощо.

    Оціночна

    Оціночна, набуття правового досвіду, здійснення юридичної діяльності сприяє формуванню емоційного ставлення особи до різних проявів правової дійсності (чинного законодавства своєї поведінки і поведінки оточуючих суб'єктів, діяльності органів державної влади тощо), оцінки їх значення для потреб юридичної практики. На підставі реалізації емоційного ставлення виникають правові установки як можливість особи сприймати і оцінювати правову дійсність, формувати життєву позицію і готовність до дії згідно з цією оцінкою і позицією. Результатом оцінки правової дійсності може бути правомірна або протиправна поведінка.

    Регулятивна

    Регулятивна, що здійснює безпосередній вплив на поведінку людини, на суспільні відносини через правові знання, оцінки, почуття, мотиви і установки. Регулятивна функція правосвідомості реалізується через систему мотивів, ціннісних орієнтацій, правових установок, що виступають специфічними регуляторами поведінки і мають особливі механізми дії. Так, інформація про юридичні норми породжує у суб’єктів права комплекс психологічних реакцій: емоцій, переживань, з якими пов’язане виникнення певної мотивації поведінки.

    У структурі правової свідомості особи кожній із функцій відповідають такі блоки: правові знання, правові оцінки та правові установки.

    Суб'єкт  набуває правових знань у процесі  відображення і осмислення у своїй  свідомості різних правових явищ, включаючи відомості про конкретні норми права, призначення правової надбудови, правового регулювання, роль тих чи інших правотворчих, правозастосовних і правоохоронних органів та їхніх посадових осіб тощо. Проте наявність певного обсягу знань щодо правових явищ ще не означає високого рівня правосвідомості. Цей рівень визначається не лише формальним набуттям певної суми юридичних знань, а й рівнем дійсного розуміння сутності права, правових норм, інших правових явищ, їх вимог, цілей, призначення тощо.

    Необхідність  певного обсягу правових знань зумовлена  входженням суб'єкта до системи правових відносин. Набуття, осмислення та засвоєння правових знань здійснюються завдяки соціальному і правовому досвіду особи. «Профільтровані» крізь її свідомість правові явища вимагають певної оцінки з боку останньої, що відображається як у визначенні особою значущості здобутих знань для її повсякденної практичної діяльності, так і у визначеності цінності правової дійсності в цілому.

    Роль  правових оцінних уявлень виявляється  в тому, що особа не просто прямо відтворює у своїх діях поведінку, яка моделюється у правових нормах, а критично оцінює, переосмислює її у своїй свідомості, співвідносить зі своїми поглядами про правове, обов'язкове, необхідне.

    Одним з найбільш складних компонентів  правосвідомості є блок правових установок, що відображують не тільки готовність до певної правової поведінки, а й схильність до певних уявлень, оцінки правових явищ, тобто правові установки впливають як на регулятивну, так і на пізнавальну та оціночну функції правосвідомості. Правові установки особи утворюють ієрархічним чином структуровану систему, яка характеризується:

    1) наявністю компонентів різної діаметрально протилежної значущості - позитивного та негативного ставлення до права;

    2) особливою увагою до поведінкових (регулятивних) аспектів;

    3) домінуючим значенням елементів, що стосуються обов'язкового, нормативного у поведінці.

    Функції правосвідомості відображають соціально-змістовну, предметно-діяльну спрямованість правосвідомості, характеризують її специфічні способи і форми прояву, визначають її соціальну цінність, місце у правовій системі. Крім того, аналіз функцій правосвідомості дозволяє з'ясувати: соціальне джерело походження й існування права; основні напрями і методи впливу правосвідомості на суспільну практику; її соціальну цінність, призначення, завдання і способи виразу.

    1.4 Види правової свідомості

    Для всебічного розуміння того, що є правосвідомістю, необхідно розглянути її різновиди. Так з точки зору глибини відображення правової дійсності вирізняють три рівня правосвідомості.

    Перший  рівень — побутова (емпірична) правосвідомість, це найпоширеніший рівень правової свідомості, який формується відповідно до набутої правової освіти на основі повсякденного досвіду людей у сфері правового регулювання. Як правило, вона має емоційний, поверховий характер, отже, в її структурі домінує правова психологія. Для людей з таким рівнем правосвідомості характерне знання в загальних рисах окремих принципів права, а також поєднання правових поглядів з моральними, етичними настановами.

    Другий  рівень — професійна правосвідомість притаманна юристам професіоналам. Вона формується внаслідок отримання спеціальної професійної (юридичної) підготовки, а також під час роботи в юридичній сфері (в правоохоронних органах, суді, адвокатурі, нотаріаті тощо). Носії професійної правосвідомості, як правило, не лише володіють спеціалізованими, конкретизованими знаннями чинного законодавства, але й вмінням, навичками його застосування. Разом з тим слід зазначити, що професійній правосвідомості, внаслідок певної спеціалізації юристів, властивий диференційований характер. Так, найвищий рівень правосвідомості серед юристів-практиків притаманний суддям, які в процесі здійснення правосуддя зустрічаються з найрізноманітнішими правовими і пов'язаними з правом явищами.

    Для юристів рівень правової підготовки має вирішальне значення. Він є вищим за рівень знань пересічного законослухняного громадянина. Цей рівень обумовлений як необхідністю знати і розуміти право, так і вмінням його застосовувати. Так, у процесі правозастосування існують окремі етапи (встановлення фактичних обставин справи, юридична кваліфікація діяння, тлумачення норм права, прийняття рішення у справі), кваліфіковано виконати які можуть тільки юристи.

    Третій  рівень — науково-теоретична правосвідомість у цілому притаманна науковцям, викладачам вищих навчальних закладів юридичного профілю, які займаються теоретичною розробкою загальних або галузевих правових проблем. На відміну від буденної наукова правосвідомість передбачає не лише наявність юридичної освіти, але й уміння оперувати правовими категоріями, принципами, теоріями, концепціями, здійснювати широкі і глибокі узагальнення правового матеріалу, тобто має систематизований, комплексний характер. Сутність та особливість наукової правосвідомості розкривається також через співвідношення її структурних елементів — у ній правова ідеологія преважає над правовою психологією.

    За  суб'єктами (носіями) правосвідомість  поділяється на: індивідуальну, групову, масову та суспільну. Разом з тим зазначено, що суспільна, групова і масова правосвідомість не існує поза індивідуальною.

    Індивідуальна — правосвідомість окремої особи, формується під впливом засобів масової інформації, шляхом усвідомлення суспільного досвіду; визначається правовими суспільними відносинами, системою чинного права, з одного боку, а, з іншого — правовою культурою суспільства.

      Групова — правосвідомість певних соціальних груп (політичних партій, громадських об'єднань, профспілкових організацій тощо), верств населення, класів. На процес її формування впливає спільність інтересів, традицій, умов життя, а також авторитет лідера групи. Діапазон відмінностей правосвідомості різних груп може бути надзвичайно широким: від можливості створювати тимчасові союзи для досягнення спільної мети (наприклад, передвиборчі блоки або утворення парламентської більшості з представників різних фракцій) до прямого протистояння між ними.

    Масова - правосвідомість, яка характерна для нестабільних, тимчасових суспільних утворень, наприклад натовпу, учасників мітингів, демонстрацій. Масовій правосвідомості не властиве досягнення згоди учасників таких утворень з широкого кола правових питань, ці об'єднання мають ситуативний характер.

    Суспільна — правосвідомість, притаманна більшості членів суспільства, що є носіями національної правової культури, відображає суспільну мету і завдання правового регулювання; знаходить прояв у ході проведення загальних акцій: виборів до парламенту, обрання глави держави, проведення референдуму або загальнонаціонального опитування.

    Взаємозв'язок даних видів правосвідомості  полягає у тому, що суспільна правосвідомість  складається із правосвідомості окремих осіб. З іншого боку, правосвідомість особи, індивіда формується під впливом суспільної правосвідомості, оточуючого середовища, у тому числі й правового, юридичної практики. Отримані у результаті виховання, навчання, спілкування знання про право є основним джерелом формування індивідуальної правосвідомості.

    Отже, правосвідомість — це форма суспільної свідомості, змістом якої є сукупність понять, ідей і принципів про сутність права та всіх пов'язаних з ним явищ.

    2 Правова культура

    2.1 Поняття і загальна характеристика правової культури

    Однією  з форм прояву правосвідомості є  правова культура, змістом якої є  сукупність знань про право. На відміну від правової свідомості правова культура охоплює матеріальну і духовну сторони буття суспільства і, як явище соціальне, відображає якісний стан правового життя суспільства на кожному етапі його розвитку. Розвиток правової культури обумовлюється історичними, соціально-економічними, політичними умовами, які об'єктивно складаються в суспільстві, ступенем гарантованості державою та громадянським суспільством прав і свобод людини. Визначити дійсний зміст правової культури можна лише за умови її аналізу як частини загальнонаціональної культури. Виходячи з того, що культура (за визначенням К. Гіртця) є структурою певної сукупності понять, за допомогою яких люди формують свій досвід, правову культуру необхідно розглядати як явище багатоаспектне. У першу чергу, її можна визначити як сукупність правових знань, духовних цінностей, принципів, правової діяльності, правових звичаїв. З іншого боку, правова культура визначається як ступінь правової розвиненості особи, характер її правової діяльності і юридичної практики, рівень засвоєння суб'єктом правових норм та можливості об'єктивної оцінки та прогнозування подальшого розвитку суспільства і держави, характер участі у перетворенні правової дійсності, міру її правової активності; оволодіння культурою правового мислення. Крім того, правова культура може бути охарактеризована як процес, спосіб і форма реалізації знань і переконань особи під час здійснення правової діяльності. І нарешті, правову культуру можна розглядати і як один з факторів правового регулювання, передумову духовного розвитку людини і суспільства в цілому.

    Отже, правова культура — особливий різновид культури, змістом якої є система духовних і матеріальних цінностей у сфері функціонування права. Найважливішими складовими правової культури є право, правосвідомість, правовідносини, правопорушення, правова діяльність. З іншого боку, — це цілеспрямована систему заходів просвітницького та освітнього характеру, які формують повагу до права, цивілізованих способів вирішення спорів, профілактики правопорушень.

    2.2 Види і функції правової культури