Поняття та функції судової влади

     Юрисдикція  суду відрізняється від інших  її видів наступними характерними рисами:

     1) судова діяльність — це єдиний  вид юрисдикційної діяльності, що  здійснюється від імені держави.  Ні прокуратура, ні міліція,  ніякі інші юрисдикційні органи  не виносять своїх рішень від  імені України;

     2) судова діяльність здійснюється  лише судом. Будьякий інший юрисдикційний орган, розглядаючи конкретну юридичну справу, теж застосовує відповідні норми закону до певної події, дії (бездіяльності), особи, правовідносин. Ця діяльність може бути зовнішньо схожа на судову, але за юридичною силою рішень, які виносяться судом, останній є найвищим юрисдикційним органом;

     3) процедура судового провадження  має детальну регламентацію в  законі, що містить відповідну  послідовність судових дій, реалізацію  прав учасників процесу й дотримання  покладених на них обов’язків. Усе це охоплюється поняттям «процесуальна форма». Істотні відхилення від процесуальної форми є підставою для скасування судового рішення.

     У межах функції судової влади  щодо вирішення юридично значущих справ, що мають правові наслідки, суди (судді) виконують наступні види діяльності.

     1. Розглядають і вирішують по  суті правові конфлікти, що  виникають у суспільному житті  між фізичними особами, між  фізичними й юридичними особами,  між юридичними особами з приводу  порушення їх прав і законних  інтересів, передбачених кримінальним, цивільним, господарським, адміністративним, міжнародним, екологічним, сімейним, житловим, конституційним, податковим чи іншим законодавством.

     Підставою для звернення особи до суду за розглядом правового конфлікту  є неправомірні дії (бездіяльність) або рішення державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних чи фізичних осіб, які: (а) порушують передбачені законом права цих осіб, (б) перешкоджають вільному використанню закріплених прав, (в) накладають на осіб не передбачені законом (або іншим документом, що засвідчує права особи) обов’язки, (г) безпідставно притягують особу до відповідальності.

     Наведені  питання стають предметом судового розгляду. Вирішення таких правових конфліктів відбувається в судовому засіданні в порядку, закріпленому процесуальним законодавством. За результатами розгляду справи суд може визнати дію (бездіяльність) або рішення однієї зі сторін спору незаконним і зобов’язати задовольнити вимоги іншої сторони (припинити незаконну дію (бездіяльність), скасувати незаконне рішення тощо), а також учинити дії щодо поновлення порушеного права. Суд визначає вид і міру відповідальності винної сторони, а також розмір компенсації шкоди, спричиненої незаконними діями (бездіяльністю) або рішенням правам і законним інтересам постраждалої сторони. У разі визнання дії (бездіяльності) або рішення, що є предметом судового розгляду, законним суд відмовляє стороні в задоволенні її скарги.

     Розгляд справ щодо відповідності Конституції  України рішень (актів), що приймаються  вищими органами державної влади, здійснюється Конституційним Судом України (закони, інші правові акти Верховної Ради України; акти Президента України; акти Кабінету Міністрів України; правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим). Цей орган судової влади покликаний забезпечувати їх відповідність Конституції України. Реалізуючи повноваження, передбачені ст. 14 Закону «Про Конституційний Суд України», Конституційний Суд виступає органом контролю за дотриманням конституційної законності в державі. У випадку невідповідності законів та інших нормативних актів або їх окремих положень Конституції і законам України або належним чином укладеним і ратифікованим міжнародним договорам та угодам він визнає їх недійсними з моменту введення їх у дію.

     Усі інші правові конфлікти, що не входять до компетенції Конституційного Суду України, розглядаються судами загальної юрисдикції.

     2. Вирішують питання щодо можливості (необхідності) застосування до особи  заходів процесуального примусу  і провадження окремих слідчих  та оперативнорозшукових дій, що обмежують конституційні права та свободи людини.

     У межах цієї діяльності судді розглядають  і вирішують питання стосовно надання органам дізнання й досудового слідства при розслідуванні кримінальних справ дозволу на провадження таких процесуальних і слідчих дій:

     а) обрання до підозрюваного чи обвинуваченого у вчиненні злочину запобіжного  заходу у вигляді тримання під  вартою;

     б) подовження строку тримання під вартою, але в межах строку, встановленого  законом;

     в) направлення підозрюваного, обвинуваченого, які не знаходяться під вартою, до психіатричного стаціонару для проведення судовопсихіатричної експертизи;

     г) проведення обшуку в житлі та іншому володінні особи;

     д) проведення примусової виїмки із житла  або іншого володіння особи;

     е) проведення обшуку особи або виїмки в неї предметів і документів;

     ж) накладення арешту на кореспонденцію;

     з) зняття інформації з каналів зв’язку.

     Закон передбачає, що у виключних випадках, коли проведення обшуку житла та іншого володіння особи, а також виїмки із житла та іншого володіння особи, обшуку особи в інтересах слідства повинно бути здійснене негайно, зазначені слідчі дії можуть бути проведені за постановою слідчого без відповідного рішення суду. Проте слідчий зобов’язаний повідомити протягом доби суд про виконані слідчі дії. Суд протягом доби перевіряє законність і необхідність їх проведення. Якщо висновок судді констатує незаконність дій слідчого, всі докази, отримані ним при проведенні вищевказаних дій, визнаються незаконними.

     Перелік оперативнорозшукових заходів, дозвіл на проведення яких дає суд, а також порядок його отримання передбачено Законом України «Про оперативнорозшукову діяльність» від 18 лютого 1992 р. Відповідно до цього Закону суд дає висновок про доцільність проведення оперативнорозшукових заходів, пов’язаних з обмеженням конституційних прав громадян на таємницю листування, телефонних розмов, поштових, телеграфних та інших повідомлень, недоторканності житла.

     На  підставі розглянутих у судовому засіданні матеріалів, що надані суб’єктом, який здійснює оперативнорозшукову діяльність, суддя робить висновок (шляхом винесення відповідної постанови) про можливість і доцільність проведення оперативнорозшукових заходів за наявності передбачених законом підстав і відповідно до обов’язкових умов для їх здійснення або відмовляє в їх проведенні, якщо немає передбачених законом обставин та умов.

     3. Розглядають і вирішують скарги  на дії (бездіяльність) прокурора,  слідчого, особи, яка здійснює  дізнання, і дають висновок щодо  їх законності й обґрунтованості.

     Відповідно  до закону всі постанови слідчого, прокурора, особи, яка здійснює дізнання, про відмову в порушенні кримінальної справи, про її закриття, а також  їх рішення та дії, що зачіпають конституційні  права та свободи учасників кримінального судочинства або ускладнюють доступ громадян до суду, можуть бути оскаржені в суд за місцем провадження досудового слідства. Скарга може бути подана заявником, його захисником чи представником безпосередньо або через особу, яка здійснює дізнання, слідчого чи прокурора. На підставі поданої заінтересованою особою скарги на дії (бездіяльність) зазначених осіб у порядку судового засідання суд оцінює дії (бездіяльність) або рішення прокурора, слідчого, особи, яка здійснює дізнання.

     Принесення  скарги не зупиняє провадження оскаржуваної дії або оскаржуваного рішення, якщо його не прийме орган дізнання, слідчий, прокурор або суддя.

     Суддя робить висновок про законність та обґрунтованість дій (бездіяльності) та рішень особи, яка здійснює дізнання, слідчого, прокурора на підставі всебічного, об’єктивного й повного судового розгляду обставин, що оскаржуються, за участю заявника та його захисника або представника, інших осіб, чиї інтереси безпосередньо зачіпаються оскаржуваними діями (бездіяльністю) або рішенням, а також за участю прокурора.

     Неявка  осіб, своєчасно повідомлених про  час розгляду скарги, не є перепоною  для розгляду справи судом.

     За  результатами розгляду скарги суддя  виносить одне з наступних рішень:

     а) про визнання дії (бездіяльності) або  рішення відповідної посадової особи незаконним або необґрунтованим і про обов’язок усунути допущене порушення;

     б) про залишення скарги без задоволення.

     Дії (бездіяльність) і рішення судді  можуть бути оскаржені до вищого суду. Розгляд таких скарг здійснюється відповідно до процесуального законодавства в порядку апеляційного або касаційного провадження.

     4. Офіційно засвідчують юридичні  факти, що визначають виникнення, зміну чи припинення особистих  або майнових прав фізичних  та юридичних осіб. Перелік таких  фактів, що підлягають судовому засвідченню, визначено законодавством.

     5. Виключною компетенцією суду  є прийняття в передбачених  законом випадках рішень щодо  обмеження прав та свобод громадян, що не пов’язано з учиненням  правопорушення. Зокрема, йдеться  про компетенцію суду стосовно визнання у випадках, визначених законом, особи недієздатною або обмежено дієздатною. Так, тільки суд може визнати особу недієздатною через психічне захворювання, коли вона не може розуміти значення своїх дій або керувати ними.

     До  компетенції суду також належить обмеження дієздатності громадянина, який внаслідок зловживання алкогольними напоями або наркотичними засобами ставить свою сім’ю у скрутне матеріальне становище.

     За  судовим рішенням примусово поміщається  в стаціонарний медичний заклад особа, хвороба якої є загрозою для оточуючих, або особа, яка страждає тяжким психічним захворюванням.

     6. Діяльність суду завжди пов’язана  з правозастосовною діяльністю, у процесі якої судді тлумачать  правову норму. Але слід відокремити  напрямок судової діяльності, який безпосередньо полягає у трактуванні норми права. За результатами такої діяльності суд робить висновок про правовий зміст норми й відповідність її Конституції.

     Таким чином, визначення функцій судової  влади сприяє розкриттю її ролі та значення в суспільстві, державі в цілому. Основною функцією судової влади є вирішення юридично значущих справ, що мають юридичні наслідки. Рішення, що приймаються судом у межах здійснюваної функції, обов’язкові для всіх державних органів, організацій та установ усіх форм власності, фізичних та юридичних осіб. Інакше вступає в дію механізм державного примусу, який забезпечує виконання рішення суду.

     Становлення функцій судової влади здійснювалось  одночасно зі становленням теорії судової  влади, сприйняттям й розумінням її природи та ознак. Не виключається, що з розвитком державності й інституту судової влади, зокрема, остання може наділятися й іншими функціями. Однак вивчення специфіки і природи судової влади буде неповним, якщо залишити поза розглядом принципи судової влади.