Особливості функціонування джерел права в Україні

ЗМІСТ

 

ВСТУП……………………………………………………..…………………………3

РОЗДІЛ 1. Поняття джерел права  та їх ознаки…………………………………….5

РОЗДІЛ 2. Види джерел права…………………...……………...…………….......12

РОЗДІЛ 3. Особливості функціонування джерел права в Україні ………..……22

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………...28

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ……………………..30

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Термін «джерело права» юриспруденції  відомий давно. Ще римський історик  Тіт Лівія назвав закони XII таблиць джерелом усього особистого і приватного права. Для позначення форм вираження правових норм доцільно використовувати термін «джерело норм права», тоді «джерелом права» можна позначати соціальні умови і передумови права, а «юридичним джерелом» (Р.О. Халфін) – правотворче рішення компетентного органу про прийняття, зміну або скасування нормативного правового акту, правових норм.

Розвиток теорії держави  і права в нашій країні вимагає  критичного переосмислення ряду її фундаментальних  категорій, виходу на новий рівень досліджень, покликаний з'єднати досягнення правової науки і суміжних галузей знання. До числа категорій, що вимагають  поглибленої розробки, відноситься  категорія "джерела права".

Проблема ролі джерел права  у правовій системі тісно пов’язана  з питанням співвідношення системи  права та системи законодавства. Сама термінологія – «нормативний акт», «законодавство у широкому значенні» - як би стирала грань між законом  і актами підзаконної сили. В умовах командно-адміністративної системи  такий підхід вів до того, що верховенство закону на практиці перетворювалось  у своєрідну ширму, призвану приховати  реальну підвладність закону актам  нормотворчості правлячої партії та бюрократичного апарату. Однією з причин недостатньої теоретичної розробки даної проблеми є многозначність і нечіткість самого поняття джерела права. Не тільки не має загально визначеного означення цього поняття, але навіть суперечливим є самий зміст, в якому вживаються слова «джерела права». Адже «джерела права» – це не більш як образ, який швидше повинен допомогти в розумінні того, що позначається цим виразом. Тому дуже поширений прийом, коли у виразі «джерела права» між цими словами у дужках додається уточнення – «форми».

Розуміння різновидів джерел права та бачення їх ієрархії залежало загалом від того, до якої наукової школи належав дослідник. Так, представники історичної школи права на перше  місце ставили звичай, позитивісти  – нормативно-правовий акт, теоретики  соціологічного та психологічного напрямів – судову практику і звичаєве право.

У контексті сказаного  до джерел права сучасної України  можна віднести правосвідомість  громадян нашої держави, традиції українського права, потреби правового регулювання  суспільних відносин, інтереси правотворчих суб’єктів, міжнародні стандарти щодо прав людини, юридичну практику, Основний Закон тощо.

Тема даної курсової роботи є актуальною у силу того, що по-перше, джерела права – обставини пов’язані з появою і дією права, по-друге, джерела права є формою вираження, об’єктивізації нормативної державної волі, по-третє, зовнішню форму права можна визначити як спосіб існування, вираження та перетворення правових норм.

Мета курсової роботи полягає в об’єктивному висвітленні значення та сутності джерел права в сучасній Україні.

Для досягнення поставленої  мети необхідно вирішити наступні завдання:

1. розкрити поняття та ознаки джерел права;
2. розглянути основні види джерел права;
3. визначити джерело права в матеріальному змісті, ідеальному змісті, юридичному (формальному) змісті;
4. проаналізувати особливості функціонування джерел права в Україні.

Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел та літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

ПОНЯТТЯ ДЖЕРЕЛ ПРАВА ТА ЇХ ОЗНАКИ

 

Поняття “джерело права” існує упродовж багатьох століть. Якщо виходити із загальнопоширеного значення терміну “джерело”, то в сфері права під ним потрібно розуміти силу, яка створює право. Такою силою перш за все є влада держави, яка реагує на потреби суспільства, розвиток суспільних відносин і приймає відповідні правові рішення.

Поряд з цим  джерелом права слід також виділити форму вираження державної влади, форму, в якій міститься правове  рішення держави. З допомогою  форми право набуває свої невід’ємні риси і ознаки: загальнообов’язковість, загальновідомість і т.д.

Джерела права  – це способи вираження і закріплення  правових норм, надання їм юридичного значення.

Прийнято виділяти:

1. джерело права в матеріальному змісті;
2. джерело права в ідеальному змісті;
3. джерело права в юридичному (формальному) змісті.

Джерелом права в матеріальному  змісті є розвиток суспільних відносин. До них належать засоби виробництва  матеріального життя, форми власності  та інше.[4., С. 58]

Під джерелом права в ідеальному змісті розуміють правову свідомість. Коли ж кажуть про джерела у  юридичному змісті,  то мають  на увазі різноманітні  форми  (засоби) вираження правових норм.

Окремі вчені (Н.Г.Александров, Л.Р.Сюкияйнен) відносять до джерел права діяльність держави по встановленню правових норм або адміністративні і судові  прецеденти. При цьому форми вираження таких норм розглядаються як форми,  а не як джерела права.[2., С. 38]

Форма права - це форма саме права як  окремого  явища,  і співвідноситься вона  тільки зі змістом права.  Її призначення - впорядкувати право, додати йому властивості  державно-владного характеру. Виділяють  зовнішню і внутрішню форми права.

Форми (джерела), звичайно, класифікуються на різні види. Так, форми права  поділяються на дві великі групи:

1. внутрішня форма права;
2. зовнішня форма права.

Під внутрішньою формою права  розуміють систему права, що має  об’єктивний характер своєї побудови, який відображається в єдності і  узгодженості всіх її норм, диференційованих за правовими комплексами, галузями, підгалузями, інститутами і нормами  права.

Зовнішня форма права  – це спосіб  об’єктивізації форми  права, зовнішнього прояву, матеріальної фіксації.

Внутрішня форма права - це структура і  зв'язки.  До  неї  відносять систему права, горизонтальну  і вертикальну структури співпідпорядкованості  всіх її елементів. Щодо зовнішньої форми  права в сучасній юридичній літературі не сформувалося єдиного розуміння, що, мабуть, пов'язано з неоднозначним  трактуванням різноманітними авторами вже самого змісту права.[8., C.55] Іноді, наприклад, думають, що поняття права  виражає державна воля, а форма  права – це юридичні норми. Здається, проте, що більш близькі до істини є ті вчені, що поняття права визнають не як державну волю (це - його сутність!),  а як юридичні норми, і в цьому  зв'язку формою називають джерела  права. Правова норма це не форма  права, а саме право.

Як уже відзначалося, в  юридичній літературі,  термін "джерело" у сенсі форми вираження норм права одержав широке поширення,  він достатньо зручний  і образно  показує,  що нормативний правовий акт містить правові норми  і з нього як із джерела беруться дані про склад правових норм.

Джерела права – це обставини, що спонукають появу і  дію права. Термін "джерело права" юриспруденції  відомий давно. Ще римський історик  Тіт Лівія назвав закони XII таблиць джерелом  усього особистого і приватного права. Для позначення  форм вираження правових норм доцільно використовувати термін "джерело норм права", тоді  "джерелом  права" можна позначати соціальні умови і передумови права, а "юридичним джерелом" (Р.О.Халфін) – правотворче рішення компетентного органу про прийняття,  зміну або скасування нормативного правового акту, правових норм.[10., C. 174]

Право сучасної України переживає  період оновлення та входження у  європейський правовий простір. Важливим з огляду на необхідність приведення українського права у відповідність  з нормами та принципами міжнародного права є вивчення європейського  правового досвіду та європейської правової доктрини. Одна з проблем, яка досліджується сьогодні науковцями Європи, – проблема джерел та форм права (ця проблема активно обговорюється  також українськими та російськими  теоретиками). Проблема зумовлена не тільки науковим інтересом, а й важливістю з’ясування особливостей права міждержавних об’єднань, зокрема права Європейського  Союзу, що є сьогодні реальністю і  конкурує з національним правом.

Студентам-юристам, як правило, з метою кращого з’ясування пропонується розуміння понять "джерело права" та "форма права" як тотожних. Як відомо, форма (джерело) права – це спосіб внутрішньої організації  та зовнішнього прояву правових норм. У наукових дослідженнях ці поняття  розмежовуються. Спробуємо розглянути природу такого розмежування та його особливості в правовій системі  України.

Поняття "джерела права", на думку деяких дослідників, запропоноване  римським вченим Тітом Лівієм, який у своїй "Історії" називає закон ХІІ таблиць джерелом усього публічного та приватного права. Відомі правознавці Г. Гроцій, Ш.Л. Монтеск’є, Т. Гоббс розглядали джерела права у поєднанні з іншими юридичними проблемами, наприклад, поняттям права, застосуванням та тлумаченням права. Велика увага джерелам права приділялась у дореволюційній російській юридичній науці ХІХ століття. Проблема джерел права розглядалася через дослідження поняття "джерела права", дослідження різних видів джерел права (основний акцент при цьому робився на три їх види – закон, звичай та прецедент), характеристику кожного джерела права.

На початку ХХ ст. науковці вирізняють багатозначність цього  терміна.

Під ним розуміли: а) сили, що творять право, наприклад, воля народу, правосвідомість, державна влада; б) матеріали, що лягли в основу певного законодавства, наприклад, римське право стало  джерелом німецького цивільного кодексу; в) історичні пам’ятки права, наприклад, "Руська Правда"; г) засоби пізнання чинного права або а) джерела  пізнання права; б) джерела права  в матеріальному розумінні чи правостворюючі фактори; в) джерела  права в формальному розумінні. В останньому випадку під джерелами  пізнання права розумілось усе те, що містило інформацію про право, наприклад, тексти законів, судові справи, літописи, записи звичаїв тощо. Основним джерелом права в матеріальному  розумінні виступає правосвідомість  суб’єктів права. Джерела права  в формальному розумінні –  фактори, через які здійснюється об’єктивація права, тобто створення  системи загальнообов’язкових правил поведінки.[6., C. 211]

Розуміння різновидів джерел права та бачення їх ієрархії залежало загалом від того, до якої наукової школи належав дослідник. Так, представники історичної школи права на перше  місце ставили звичай, позитивісти  – нормативно-правовий акт, теоретики  соціологічного та психологічного напрямів – судову практику і звичаєве право.

У сучасній юридичній літературі також простежується певний плюралізм  щодо поняття "джерела права". Поняття "джерело права" більш  широке, ніж поняття "форма права". Під джерелом права необхідно  розуміти три фактори: джерела в  матеріальному розумінні (наприклад, форми власності, потреби та інтереси людей); джерела в ідеологічному  розумінні (наприклад, правова доктрина та правосвідомість суспільства); джерела  у формально-юридичному розумінні, які і є формою права (нормативний  акт, нормативний договір, правовий звичай та юридичний прецедент).[12., C. 5]

Теорія комунікативного  права дає підстави розрізняти низку  понять, пов’язаних із терміном "джерело  права", а саме: "джерело права", "джерело правового тексту", "джерело норм права", "джерело  суб’єктивних прав і обов’язків". Кожне з понять має своє змістове навантаження. Так, під джерелом права  як цілісним явищем необхідно розуміти спільну діяльність членів суспільства, спрямовану на задоволення своїх  потреб (необхідність спільної діяльності породжує феномен права). Вольові  настанови чи домовленості об’єктивуються у формі правового тексту. Найбільш відомими джерелами правового тексту у світовій практиці виступають міфи, правові звичаї, судові прецеденти, судова й адміністративна практика, нормативно-правові договори, правова  доктрина, священні книги, акти міжнародного права, нормативно-правові акти.

Термін "джерело права" використовується для позначення одночасно  змістовних і формальних джерел права. Змістовні джерела права –  це явища соціального буття, які  виступають основою права (моральні, релігійні, філософські принципи, вимоги життєвої ситуації тощо). Формальні  джерела права – це правові  акти, в яких містяться правові  норми.[17., C. 7]

Нарешті, "джерела права" – це створювані чи санкціоновані  державою офіційно документовані способи  вираження і закріплення норм права, надання їм юридичного, загальнообов’язкового  характеру. Джерела права визнаються державою, мають офіційний та публічний  характер. Існують три основних види джерел права, які відповідають трьом  формам позитивного права ("право  законодавця", "звичаєве право", "право суду").

У контексті сказаного  до джерел права сучасної України  можна віднести правосвідомість  громадян нашої держави, традиції українського права, потреби правового регулювання  суспільних відносин, інтереси правотворчих суб’єктів, міжнародні стандарти щодо прав людини, юридичну практику, Основний Закон тощо.