Враховуючи плюси і
мінуси які несе з собою
глобалізаційний процес важко, а то і неможливо
підрахувати її сумарний результат. В
той же час цілком очевидно, що він залежить
від стану справ, порядку у світовому співтоваристві
і якщо світ роздирають суперечності очевидно,
що домінує тенденція до конфронтації.
Зрозуміло, що в цій ситуації буде переважати
негативний ефект глобалізації. І навпаки,
якщо переважає тенденція до співпраці
формується середовище при якому збільшується
можливість мінімізації, а то і виключення
негативних проявів глобалізації і стимулювання
її переваг, таким чином зростає вірогідність
сукупного позитивного ефекту.
2.Сучасні тенденції
розвитку міжгалузевих систем
господарства світу
Галузева структура господарства
світу віддзеркалює сучасний стан розвитку
суспільного та міжнародного поділу
праці в перебігу структурних
перетворень господарства. На сьогодні
при аналізі стану господарства
не лише економічно розвинутих країн,
але й країн, що розвиваються, вже
не достатньо обмежитися розглядом
тільки галузевих пропорцій, практично
скрізь іде процес формування міжгалузевих
функціонально-господарських систем,
зумовлений закономірностями світових
технологічних зв'язків, особливостями
інвестиційних процесів та вимогами
сучасного менеджменту і маркетингу.
Наприкінці XX ст. практично скрізь сформувалися
міжгалузеві системи, діяльність яких
набуває глобальних масштабів:
- комплекси енергетики,
де зусиллями практично одного
кола транснаціональних фірм
контролюються всі галузі паливної
промисловості;
- комплекси виробництва
матеріалів, де поєднуються зусилля
міжнародного капіталу в координації
роботи металургії, хімії та виробництва
силікатних матеріалів;
- система машинобудування,
позаяк його переважна частка
зосереджена в обмеженій групі
країн, складається як єдина
світова система;
- агропромислові комплекси,
що стали основною формою організації
виробництва і переробки сільськогосподарської
продукції у всіх типах країн
світу, а збут продукції помітно
залежить від роботи систем
світового агропромислового маркетингу;
- системи транспорту, що
з огляду на єдині системи
бронювання квитків та комерційного
фрахту, стали всесвітніми.
В економічно розвинутих країнах,
крім вищезазначених утворень із всесвітнім
охопленням діяльності, як правило, сформувалися
такі національні міжгалузеві системи:
- воєнно-промислові комплекси
(особливо в США, ФРН, Франції,
Росії);
- комплекси наукових
досліджень і конструктивних
робіт (або науково-виробничі), що
найбільш розвинуті в СІЛА, Японії,
ФРН, Великобританії, Франції (серед
інших країн зазначимо Росію,
Україну та Китай);
- атомно-енергетичні комплекси
(у всіх економічно розвинених
країнах та найбільших постсоціалістичних
країнах);
- аерокосмічні комплекси
(особливо в США, Росії, Японії,
Франції, Китаї, формується такий
комплекс і в Україні);
- будівельно-індустріальні
комплекси та ін.
Формуються й інші
міжгалузеві системи: на світовому
рівні це, наприклад, міжнародна
індустрія туризму, в якій поєднується
взаємодія великих туроператорів
та "готельних ланцюгів" з роботою
глобальних інформаційних систем
та сучасного авіаційного транспорту.
Сутність сучасних світогосподарських
процесів полягає в тому, що саме при реалізації
функціональних зв'язків згаданих світових
або регіональних міжгалузевих систем
господарства (технологічних, інноваційних,
інвестиційних і т.п.) забезпечується взаємозв'язок
і взаємодія різнотипових і різнорівневих
національних економік країн, які перебувають
нарізних стадіях розвитку. При цьому
в кожній із систем об'єктивно формуються
свої зразки як функціональної так і просторової
самоорганізації господарства, в основі
яких, вірогідно, лежать закономірності
галузевих і територіальних пропорцій
глобальної економіки. Додамо до цього
деякі уточнення.
По-перше, як відомо, взаємодія
національних економік відбувається через
реалізацію зв'язків конкретних суб'єктів
економічної діяльності: юридичних
(надто - великих корпорацій) і навіть
фізичних осіб.
По-друге - дедалі більшої
ваги в цій економічній активності
набувають транснаціональні корпорації
(ТИК), діяльність яких розширюється до
глобальних масштабів.
І, нарешті, внутрішній
обмін ТНК в світових міжгалузевих
системах поступово складає дедалі
більшу частку діяльності на
світових ринках. Якщо стосовно
товарних ринків та ринків
сировини можна говорити про
більшу чи меншу частку участі
в них продукції ТНК, то на
ринках капіталу, наукових знань
чи масової інформації їхня
діяльність є визначальною. Наведемо
приклади того, яку структуру
мають світові міжгалузеві системи,
відмінні за різними ознаками.
Система світової енергетики.
Це система галузей, до якої
входять паливна промисловість
та електроенергетика з їх
підприємствами, комунікаціями, системами
управління, науково-дослідною базою.
Підприємства енергетики ведуть
розвідку, освоєння, переробку та
транспортування енергоносіїв, виробництво
і передачу електроенергії та
тепла.
Взаємопов'язаність цієї
системи визначається, з одного
боку, можливістю взаємозаміни енергоносіїв,
з другого - тим, що більшість
виробничих об'єктів перебуває
під контролем одних і тих
же угруповань капіталу. До того
ж забезпечення діяльності світової
енергетики постійно вимагає
узгодження політичних рішень
в міжнародних відносинах. Це
дозволяє розглядати сукупність
виробництв енергетики в світовому
господарстві як паливно-енергетичний
комплекс. Система галузей з виробництва
матеріалів. Об'єднує галузі з
випуску традиційних (метали, цемент
тощо) та нових матеріалів із
заздалегідь заданими властивостями
(сталі, сплави, композити та ін.).
Галузевий склад цієї системи
включає, в свою чергу, ряд
галузевих комплексів: металургійний,
хімічний, лісовий, з виробництва
будівельних матеріалів.
Єдність вищезгаданої системи
галузей, крім функціонального фактора,
визначає також єдина науково-технологічна
база їх розвитку, яка ґрунтується
на методах фізико-хімічних досліджень
у матеріалознавстві; значній можливості
взаємозаміни матеріалів у процесі
організації виробництва; на великих
можливостях комбінування при організації
самого виробництва матеріалів. У
результаті реалізації вищезазначеного
є можливості створювати складні
енерго-нафто-хімічні, хіміко-металурго-машинобудівні,
енерго-хіміко-текстильні та інші комплекси.
А все це веде до необхідності поєднання
зусиль "великого капіталу" заради
створення складних і дорогих за вартістю
основних фондів.
У структурі виробництва
матеріалів і на сьогодні домінуючими
є чорні метали, насамперед сталь
та її сплави (від 70-75% за об'ємом і 80-85% за
вагою), до 15% об'єму матеріалів становлять
пластмаси, важлива роль належить алюмінію.
Дедалі більшого значення набувають
композитні матеріали, які особливо
активно використовуються в авіакосмічній
та автомобільній промисловості, а
також силікатні матеріали так
званої "тонкої кераміки", без
якої неможлива сучасна електронна
промисловість.
Світова система машинобудування.
Машино-будування - система взаємопов'язаних
галузей, які, виготовляючи машини і устаткування,
забезпечують технічне переозброєння
всього господарства, задовольняють споживчий
попит населення на різноманітні апарати
та прилади побутового призначення, забезпечують
створення економічного та оборонного
потенціалу окремих країн. Особливо важливим
є внесок машинобудування в прискорення
темпів НТР та інформаційної революції,
інтенсифікацію економічного розвитку
та підвищення продуктивності праці як
за рахунок постійного технічного прогресу
в самій галузі, так і за рахунок забезпечення
всіх галузей господарства найновішими
знаряддями праці. Серед промислових систем
машинобудування відзначається особливо
великою складністю та розгалуженістю
внутрішньогалузевої структури, широким
асортиментом продукції, активною участю
в територіальному та міжнародному поділі
праці.
У промисловості економічно
розвинутих країн на машинобудування,
як правило, припадає 25-40% вартості виробленої
промислової продукції. Недостатній
розвиток машинобудування навіть при
високих показниках розвитку інших
промислових виробництв - суттєва
структурна вада економіки країн.
Машинобудівні виробництва
групують у кілька галузевих
поєднань. Основним серед них
є так зване "загальне машинобудування"
(промислове устаткування, верстати,
сільськогосподарські машини та
ін.), транспортне машинобудування
(автомобілі, літаки, кораблі, рухомий
склад залізниць тощо) та електротехнічне
й електронне машинобудування
(всі види електроустаткування,
різноманітна електронна апаратура).
Дещо поступається їм машинобудування
з точної механіки та оптики.
Особливий сектор становить військове
машинобудування. До цієї ж
системи відносяться металообробна
промисловість (метало-конструкції,
металічні побутові вироби, металічний
посуд тощо) та різноманітні машиноремонтні
підприємства. Як уже зазначалося вище,
сучасні тенденції розвитку полягають
у значному збільшенні обсягів наукових
досліджень та зростанні виробництва
в наукоємних галузях, особливо в таких
галузях, як електроніка, виробництво
ЕОМ, офісного устаткування, сучасних
засобів зв'язку, приладобудування, виробництво
роботів, аерокосмічне виробництво. У
світовому машинобудуванні лише десяток
країн спроможні виробляти всю номенклатуру
машинобудівної продукції. Це США, Японія,
Росія, ФРН, Великобританія та Франція
а також, певною мірою, Китай, Канада, Італія
та Україна. їх сумарна частка у випуску
продукції становить близько 3/4 світового
показника, машинобудівні фірми саме цих
країн - основні лідери світового науково-технічного
прогресу. Велика група малих промислово
розвинутих країн Європи (особливо Нідерланди,
Бельгія, Швеція, Швейцарія, Чехія та ін.),
нових індустріальних країн (особливо
Південна Корея, Сінгапур, Бразилія, Мексика)
та деякі економічно сильніші країни Азії
(наприклад, Індія, Туреччина) спеціалізуються
на випуску окремих видів машинобудівної
продукції, з якими вони виходять на світовий
ринок. У багатьох країнах, що розвиваються,
теж уже з'явилися окремі підприємства
машинобудування, спроможні зменшити
імпортну залежність у цій продукції.
Сільське господарство та
агровиробнича сфера світу. Практично
в усьому світі діяльність, пов'язана із
забезпеченням населення продуктами харчування
і продуктами споживання, виготовленими
з сільськогосподарської сировини, вийшла
за межі власне сільського господарства
і являє собою нині систему взаємопов'язаних
галузей.
Розвиток сільського
господарства економічно розвинутих
країн, країн нової індустріалізації,
країн перехідної постсоціалістичної
економіки відзначається переходом
до індустріальних методів виробництва,
формування агропромислових комплексів,
посиленням участі цих країн
у міжнародному обміні продукцією
АПК. У багатьох країнах, що
розвиваються, теж розпочалися аналогічні
процеси: впроваджується нова
сільськогосподарська техніка, виникають
міжгалузеві зв'язки між сільським
господарством та переробною
промисловістю, молоді незалежні
країни починають проводити власну
політику на світових ринках
продовольства та сільськогосподарської
сировини.
Ядро агропромислового комплексу
складають великі монополії агробізнесу
- інтегрована частина господарства
тієї чи іншої країни з виробництва
і збуту продовольства та продуктів
з сільськогосподарської сировини.
А сам комплекс складається з
трьох підсистем: власне сільського
господарства, комплексу галузей
по забезпеченню сільського господарства
засобами виробництва та комплексу
переробних галузей. Отже для глобальної
системи світового господарства,
об'єкти якого взаємодіють в умовах
географічного, суспільно-економічного
та інформаційного середовищ, характерна
різностадійність розвитку. Економіка
країн і регіонів світу різко диференційована,
виділяється кілька типів країн за їх
рівнем і характером розвитку. Водночас
іде процес формування глобальних міжгалузевих
функціонально-господарських систем,
у яких при реалізації функціональних
і технологічних зв'язків відбувається
взаємодія різнотипових і різнорівневих
економік окремих країн.
Кінець XX і початок
XXI ст. є періодом формування нової
системи світового господарства
з властивою їй ієрархією національних
економік у міжнародному поділі
праці та на міжнародному ринку
факторів виробництва. Основною
її рисою все більше стає
не суперечність, а тенденція
до співробітництва і взаєморозуміння.
Нівелюються, зближуються економічні
рівні розвитку різних країн.
Інтернаціоналізація
виробництва під дією НТР створює
таку ситуацію, коли країнам вже
невигідно мати виключно все
"своє виробництво". Інтегруючись
у світове господарство, країни
прагнуть знайти і знаходять
там свою комірку. Дослідження
закономірностей формування міждержавних
зв'язків, їх розвитку дає змогу
зробити висновок про те, що
прагнення до створення єдиного
планетарного ринку капіталів,
товарів та послуг, економічне
зближення й об'єднання окремих
країн у єдиний господарський
комплекс є генеральною тенденцією
розвитку світового господарства.