Основні правові системи сучасності

Відповідно  до романо-германської доктрини закони підрозділяються на конституційні й звичайні. У всіх країнах системи закріплені принципи пріоритету конституційних законів над звичайними.

Крім  законів у країнах романо-германської  системи приймається безліч підзаконних  актів: декрети, регламенти, інструкції, циркуляри, інші документи, видавані виконавчою владою.

Іншим джерелом романо – германського права  є звичай, що виступає як доповнення до закону. Крім тієї звичай виконує  функцію згладжування протиріч, несправедливості законодавчих рішень.

Третім  джерелом романо – германського права із визначеними застереженнями може бути визнана судова практика. Зміст цих застережень зводиться доти, що відповідно до діючої доктрини, норми права можуть прийматися лише самими законодавчими чи уповноваженими органами. Судові практики вірять лише тлумачам чи закону яким-небудь іншим нормативним актам.

У всіх країнах романо – германської  родини визнається розподіл права на публічне й приватне.

Публічне  право – регулює відносини  субординаційні, що базуються на владі  й підпорядкуванні, на механізмі примусу зобов'язаних осіб. У ньому домінують імперативні норми, що не можуть бути змінені, доповнені учасниками правовідносин. До сфери публічного права відносяться конституційне, кримінальне, адміністративне, фінансове, міжнародне право, процесуальні галузі ООН, інститути Трудового права й т.д.

Приватне  право опосередковує відношенні між рівноправними, незалежними  суб'єктами. Тут переважають диспозитивні норми, що діють лише в тій частині, у якій смердоті не змінені, не скасовані  їхніми учасниками. У сферу приватного права входять: цивільне, сімейне, торгове, міжнародне приватне право, ООН, інститути трудового права й деякі інші.

Нормативно-правові  акти створюються спеціальними компонентними  державними чи органами ж у результаті референдуму. У нормативно-правових актах закріплюються норми, що враховують інтереси більшості й меншостей у цілому, координують їхнього у залежності від конкретних економічних, соціальних, національних й міжнародних відносин у даний історичний період

У романо – германській правовій сім'ї суддя не зв'язаний раніше прийнятими рішеннями інших судів, за винятком судової практики Верховного чи Конституційного Судів. Судова практика, Яка належить до «вторинних» норм, полягає до того, що при розгляді нової справ вон може бути відкинута, тобто якщо здійснений «поворот практики».

Представники: країни континентальної Європи: Франція, Бельгія, Люксембург, Іспанія, Португалія, Нідерланди, Австрія, Ліхтенштейн, Німеччина, Швейцарія. А також країни котрі  знаходяться за межами Європи: Латинська Америка, значна частина Африки, країни Близького Сходу, Японія, Індонезія Турція.

Дослідивши  структурні особливості романо-германської  системи права, можна зробити  висновок, що основним джерелом права  в ній є закон, а інші види джерел виконують допоміжну роль й доповнюють його. Таким чином романо-германська система права має універсальний характер, порівняно із іншими правовими системами.

створена  в Англії после нормандського  завоювання. Ця система включає нині правові системи всіх, за деяким винятком, англомовних країн. сучасний період розвитку англосаксонського права – період кардинальної правової реформи, суть якої полягає в активізації законодавчої діяльності, уніфікації позовного виробництва, злитті судів загального права й права справедливості. У цей годину істотно підвищилася роль законодавчого регулювання, зросло значення закону серед інших джерел права.

Характерними  рисами системи є:

1. Римське  право не вплинуло на цю  систему.

2. Немає  поділу права на приватне й  публічне.

3. Право не поділяється на галузі й підгалузі (але й поділяється на матеріальне й процесуальне).

4. Наявності  як джерело права такою кількістю  судових рішень (прецедентів), котрі  є зразками для аналогічних  справ, розглянутих іншими судами. Крім загального права, до структури англійської права входять статутною право (законодавство) й «право справедливості».

5. Англосаксонське  право не кодифіковане.

У англосаксонському  праві існує два види норм: законодавчі  й прецедентні

- законодавчі  являють собою правила поведінки загального характеру;

- прецедентні  – певна частина суднового  рішення по конкретній справі, що містить юридичний висновок  у справі і аргументацію, мотивування  рішення.

Саме  прецедент тривалий годину був головною формою вираження й закріплення  англійського права. Прецеденти створюються в Англії лише вищими судовими інстанціями: Палатою лордів, Судовим комітетом Таємної заради, Апеляційним судом й Високим судом. Воно має імперативний характер, тобто кожна судова інстанція зобов’язана слідувати прецедентів, виробленим вищестоящим судом, а також створеним нею самою. Сукупність прецедентів склала англійське право.

Давнім  джерелом англосаксонського права  є звичай. Присяжні засідателі, порівняно  із професійними суддями, не малі тихий  знань про норми раніше прийнятих судових рішень, що були необхідні для точної юридичної кваліфікації вчинків. Їх орієнтиром виступали тих традиції, звичаї, норми поведінки, що склалися в Англії і окремих графствах. З урахуванням цих норм й вироблялася загальна думка, позиція присяжних по конкретній справі.

Іншим джерелом англосаксонського права  є закон (статут). Він з’явився набагато пізніше прецеденту, але й поступово  набув важливого значення у правовому  регулюванні суспільних відносин. Статут має певний пріоритет перед прецедентом, може скасувати його. Однак це не означає, що прецедент похідний від закону. [1, з. 342]

Своєрідність  англосаксонського права полягає  до того, що закон реалізується не самостійно, а ще через прецеденти, за їхні допомогою.

Недоліки  правової системи:

- невпорядкованість;

- дії  суду неможливо передбачити.

Структура англосаксонського права відрізняється  від романо – германського. У  англійському праві немає класичного розподілу на публічне й приватне. Замість цого історично склався  його поділ на загальне право й  право справедливості. Таке розходження в структурному розподілі романо – германської й англосаксонської правових систем має закономірний характер, обумовлений тім, що одна виникає раціональним шляхом, інша – еволюційним, шляхом історичного генезису, поступового юридичного оформлення відносин, що склалися. Звідси розходження в структурі романо – германського і англосаксонського права полягають у різних підставах їхньої побудови, а й у різній логіці їхнього розвитку.

Представники: Англія, США, англійські провінції Канади, Австралія, Нова Зеландія, Великобританія, Шотландія, Ямайка, ПАР.

2.3 Соціалістична правова система

Соціалістичне право виникло із утворенням радянської держави 1917 р., а згодом – соціалістичне  право – виникає после утворення  інших соціалістичних країн у післявоєнні рокта.

Соціалістична система був виділена в науці  зрівняльного права за її цільовою направленістю. Тут право розглядається  як знаряддя й засіб революційного  перевлаштування суспільства, побудови нового ладу. Ця система охоплювала колишній СРСР й соціалістичні країни.

На  соціалістичні правові системи  Європи, Азії й Латинської Америки, котрі складали соціалістичний табір, значний вплив зробила перша  соціалістична правова система  – радянська. Національні правові  системи зарубіжних соціалістичних держав були й є різновидами радянського права. Тому на прикладі права СРСР можна розглянути основні риси, котрі притаманні соціалістичному праву.

Характерні  риси правової системи:

1. Базується на  марксистському вченні.

2. Значну роль  у формуванні права відіграє партійна доктрина.

3. Заперечувалося  існування приватного права, вся  сфера дій вважається публічною.

4. Формально схожа  на романо – германську:

- існує поділ  на галузі й підгалузі;

- єдине джерело  права це нормативно-правовий  акт;

- переважає кодифікація.

5. Хоча термінологія  й подібна до романо – германської  системи, але й зміст термінів  дуже сильно відрізняється.

Для радянського  права характерна концепція правової норми, Яка мало чим відрізняється  від французької чи німецької  концепції. Виходячи із цого, деякі західні автори, особливо англійці й американці, відмовляються бачити в радянському праві оригінальну систему, й тому відносять її до романо – германської правової сім’ї. [13, з. 128–129]

Соціалістичні юристи одностайно захищали протилежну тезу. Їх право – це надбудова, відображення відповідної економічної структури. Радянські автори заперечували, лише ті, щоб відмінності в системах праві зводилися лише до формальних моментів, без розгляду змісту будови галузей права. У державі соціалістичній й не соціалістичній постають різні проблеми, котрі розглядаються марксистсько-ленінським вченням под новим, індивідуалістичним кутом зору.

Соціалістичне право має яскраво виражений  класовий характер. Єдине, чи основне  у соціалістичного права, є спочатку революційна творчість виконавців, а пізніше, нормативно – правові акти, у відношенні які декларувалось, що смердоті виражають волю трудящих, переважної більшості населення, а потім всього народу, керованого комуністичною партією. З нормативно – правових актів, що приймалися, більшу частину складали підзаконні (таємні й напівтаємні накази, інструкції й т.д.), котрі фактично виражали перш на й головним чином волю й інтереси партійно – державного апарату.

Соціалістичне право розглядається як реалізація марксистської – ленінської доктрини. Ті, що стосується категорій й інститутів, з дохідними статтями неможна не визнати оригінальністю радянського права. По зовнішньому вигляду в ньому збережені категорії й інститути романо – германської системи, однак за своєю суттю смердоті корінним чином оновлені. У суспільстві нового типу, заснованим на іншій економічній системі, й котра керується іншими ідеалами, виникають зовсім інші проблеми.

Радянська система права, хоч зовнішньо  й залишається такою ж, як й  система романо – германського типу, але й існують й значні відмінності: сімейне право відокремлено від цивільного, зникло торгове право, з’явилось колгоспне й житлове право.

Конституційне право у вищій мірі відрізняється  від конституційного права західних країн. Особливо характерні дві риси: ведуча роль, відведена комуністичній партії, та здійснення влади й управління Радами всіх рівнів. Оригінальність соціалістичного права й не зводиться лише до характеристики конституційного права, теж можна сказати й про інші галузі: адміністративне право, кримінальне, трудове, цивільне й т.д.

Ще  одним важливим аспектом соціалістичного  права є заперечення приватного права. Права, за думкою теоретиків марксизму  – ленінізму – це не более  чим аспект політики, інструмент, до рук панівного класу. У цій концепції не залишається місця для приватного права, яку претендувало б на незалежність від які бі то ми не було б упереджених думок й політичних обставин.

Для соціалістичної правової системи залишились чужими ідеї панування права й думи про ті, що потрібно вишукувати право, яку відповідає почуттю справедливості, заснованому на примиренні, погодженні інтересів приватних осіб й суспільства. Право мало імперативний характер, було б пов’язане із державною політикою, було її аспектом, забезпечувалося партійною владою й примусовою силою правоохоронних органів. У теорії виключалась можливість для судової практики виступати в ролі утворювача норм права. Їй відводилася лише роль суворого тлумачення права. Це принципова позиція в якійсь мірі підкріплювалась й відсутністю в стране судової «касти», Яка претендувала б тих, щоб статі незалежною від державної влади.

Не  дивлячись на конституційний принцип  незалежності суддів й підлеглості  їхнього лише закону, суд залишався  інструментом до рук панівного класу (групи), забезпечував його панування й захищав його інтереси. Судова влада не намагалася контролювати законодавчу й виконуючу гілки влади.

У теперішній одну годину на результаті змін, котрі  пройшли в першу чергу в  колишнім СРСР, соціалістичне право (за винятком деяких країн) практично перестало існувати. І це, в котрий раз доводити, що коли держава ставити собі вище права, коли право являється «інструментом до рук панівного класу чи партії» – така держава заздалегідь обрікає собі на руйнування й зазагибель. [15, з. 178]

Представники: Куба, В’єтнам, частково Китай, північна Корея, КНДР.

У теперішній одну годину на результаті змін, котрі  пройшли в першу чергу в  колишнім СРСР, соціалістичне право (за винятком деяких країн) практично  перестало існувати. І це, в котрий раз доводити, що коли держава ставити собі вище права, коли право є «інструментом до рук панівного класу чи партії» – така держава заздалегідь обрікає собі на руйнування й зазагибель.

2.4 Мусульманське право

Мусульманське право як система виникла ще в VII–X cт. в Арабському Халіфаті. Основний зміст мусульманського права – витікаючі з ісламу правила поведінки віруючих й покарання (звичайно релігійного змісту) за невиконання даних правил. Мусульманське право поширюється лише на мусульман. Алі все рівно, навіть в тихий країнах, де мусульмани є основною частиною населення, воно та доповнюється законами й традиціями, кодифікується й модифікується e зв’язку із виникаючими новими суспільними відносинами. Внаслідок цого, виконується релігійне мусульманське право й право мусульманських держав.