Норми права і моралі

    Глобалізаційні  процеси сучасності детермінують чинники, які упорядковують, організують  і регулюють відносини між  людьми, обумовлюють необхідність створення  та застосування нових механізмів соціально-економічної  взаємодії, спрямованих на оптимізацію  і раціоналізацію соціально значимої діяльності. На тлі радикальних перетворень соціального буття виникає актуальна необхідність у вивченні проблем побудови нового соціуму в контексті взаємодії моралі і права, що виступають як регуляторами поведінки окремих особистостей, так і детермінантами суспільного розвитку в цілому. Тому формується очевидна потреба в глибокому проникненні в сутність такої взаємодії на основі соціально - філософського осмислення.

    Одним із загальних елементів моральної  та правової систем сучасного українського соціуму є норми. Основний закон нашої держави - Конституція - поряд з правовими нормами включає і норми моралі. Статті, які встановлюють, що кожен громадянин зобов'язаний дотримуватися Основний Закон України, дбайливо ставитися до власності, не тільки виражають найважливіші принципи нової моралі сучасного українського соціуму, а й відтворюють її конкретні вимоги. Найвищою цінністю в суспільстві в третьому тисячолітті визнаний людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку, дотримання його прав і свобод [8]. Статтею 28 Конституції закріплено положення про те, що ніхто не може бути підданий жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню або покаранню. Правові норми Конституції сучасного соціуму пронизані моральним змістом. В них відображені уявлення, почуття, погляди нашого суспільства про те, що визнано моральним, справедливим, законним і гуманним.

    Так, володіючи спільністю цілей і  принципів, право і мораль в українському соціумі засуджують злочини, визнаючи їх небезпеку, протизаконність і протиправність з точки зору відповідності юридичним нормативним актам і моралі, що діють у суспільстві. Норми громадянського законодавства пройняті моральними принципами. Зокрема, в Цивільному кодексі України містяться статті, що захищають юридичними засобами честь і гідність громадянина, його ділову репутацію, добре ім'я. Очевидно, що при такому тісній взаємодії з мораллю право набуває етичну домінанту.

      У більшості оприлюднених нині  законодавчих актів закріплено дія морального регулятора, процедура його реалізації. Зокрема, в кримінально-процесуальному праві важлива роль відведена моральним засадам судочинства, які надають дієве, законне вплив у справі відправлення кримінального правосуддя. У Кримінально - процесуальному кодексі закріплено важливе правило оцінки представлених слідству або суду доказів, що здійснюється на підставі внутрішнього переконання судді в винність або невинність конкретного особи. Аналогічний імператив існує і в господарсько-процесуальної сфері. Зважаючи названого обставини центром тяжіння організації кримінального правосуддя визнається суддя разом з тими умовами, в які його ставить законодавство і тими типовими рисами, якими його наділяє громадське моральне і правове почуття. Соціум чекає від судді

обдуманого  вироку. Тому він повинен засновувати  своє рішення на те, що видається  їй логічно неминучим і морально обов'язковим. Винесений їм вирок  містить висновок про винність особистості  на підставі його внутрішнього переконання, закону і моральних почав сучасного українського суспільства [9, с.168-172].

     Поряд з правовим засудженням важливу роль відіграє моральна відповідальність особистості перед членами соціуму, караюча порушника

силою громадської думки, наприклад принесення публічних вибачень

через засоби масової інформації. Це дієвий засіб отримав досить широке поширення  в Україні.

    В ході дослідження виділяються загальні риси норм права і моральності. В  їх основі лежать норми, що визначають схвалюваний або несхвального вчинок або лінію поведінки соціального суб'єкта. Їх основне призначення -встановлення і підтримання рівноваги, стабільності і порядку в суспільстві. Вони виконують одну загальну функцію - соціального компромісу, пов'язаного з формуванням еталона, зразка поведінки. Моральні і правові норми містять в собі єдину духовну природу, загальний ціннісний потенціал - справедливість, виступають універсальними критеріями оцінки поведінки індивідів у різних сферах соціальної діяльності. За своїм змістом морально-правова нормативність відповідає певному типу культури, рівню розвитку соціуму.

    Чим більше узгоджено зміст моральних  і правових норм, тим більше спільного  закладено в їх основу, тим ефективніше  вони доповнюють і конкретизують  один одного, приносячи користь суспільству  і кожної свідомої особистості. Проте вони не дублюють один одного, їх не можна

змішувати, ототожнювати [2].

    Досліджувані  феномени мають суттєві відмінності, наприклад в плані походження. Норми моралі формуються в соціумі  на основі уявлень людей про добро і зло, справедливості, борг, людському гідність. Вони стають обов'язковими для кожної особистості, якщо внутрішньо приймаються нею, а також більшістю членів суспільства, їх дотримання забезпечується совістю людини. Юридичні норми санкціоновані державою, і коли вступають в законну силу, то обов'язкові для всіх, кому вони адресовані.

    Значні  відмінності між аналізованими  нормами простежуються при дослідженні способу їх формування. Моральні норми складаються і змінюються в соціумі стихійно внаслідок змін уявлень про добро і зло, справедливості, вони характерні для певного етапу історичного розвитку. Право ж створюється державою і відображає його законодавчу політику.

    За  формою вираження норми моралі не закріплені в спеціальних актах,

вони  існують у свідомості кожної особистості. Зовні право має строго позначену законодавчу форму, міститься в певних джерелах: Конституції, кодексах, законах, постановах уряду, указах президента, правових звичаях і судових прецедентах.

    Певні відмінності між досліджуваними нами феноменами виявляються при вивченні способів їх охорони та захисту від порушень. В соціумі аналізовані нами норми дотримуються не стільки у зв'язку з страхом покарання в разі їх невиконання, скільки в силу усвідомленого їх прийняття особистістю, розуміння справедливості їх вимог, приписів. Таким чином, саме внутрішнє переконання індивіда в правомірності і справедливості моральних норм, громадська думка достатні для їх реалізації. У механізмі правового регулювання необхідним компонентом виступає забезпеченість їх дотримання заходами державного примусу [1].

    Особливості правових і моральних норм проявляються при аналізі ступеня їх деталізації. Моральні приписи в соціумі - це найбільш узагальнені правила поведінки  особистості, такі як: будь чесним, поступай по совісті, по справедливості. У юридичних нормах законодавець чітко формулює права, обов'язки, конкретизує вид і міру відповідальності суб'єктів за невиконання юридичних імперативів [6].

    Моральні  норми пред'являють більш високі вимоги до людської поведінки, ніж норми права. Про це свідчить, зокрема, значна тривалість морального осуду, яке не обов'язково припиняється навіть в разі відбуття особою покарання за скоєний злочин. Після закінчення певного проміжку, встановленого законом, судимість знімається або погашається навіть за скоєння особливо тяжкого злочину. Що ж стосується давності морального осуду, то воно не має ніяких термінів.

    Покарання за порушення правового імперативу носить об'єктивний

характер  і чіткий, передбачений законом вид  і міру покарання. В моральній сфері пріоритет відданий суб'єктивним критерієм. Очевидно, що індивіду не можна призначити певну кількість років сорому, ганьби та душевних мук.

    Особливість моралі в тому, що сфера її застосування збігається з усім різноманіттям  соціальних зв'язків, вона може проникати в такі «закутки» і «тайники» людської душі, куди безсилі проникнути інші регулятори. Безперечно, норми моралі регламентують широке коло відносин, але навряд чи зможуть замінити право у сфері громадського виробництва, де потрібна чітка регламентація, однозначні рішення, виключають різні тлумачення. Сьогодні моральне стимулювання відіграє велику роль у підвищенні ефективності виробництва. Через моральна свідомість, норми, соціально-психологічні механізми, моральний фактор надає можливість дати оцінку поведінки учасників соціальних відносин, виробляючи додаткові критерії,

дозволяють  судити про те, що добре, а що погано в діяльності працівників, трудових колективів, адміністрації.

    Сфера дії моралі значно ширший правового  регулювання також тому, що в соціумі існують відносини, які взагалі не можуть бути піддані юридичній впливу, наприклад любов і дружба. Виключено використання законодавчих форм в боротьбі з певними негативними людськими якостями, такими як

душевна черствість, зарозумілість, байдужість. У той же час мораль, в

відміну від права, завжди засуджує байдуже  ставлення до людей, егоїзм,

індивідуалізм. Право ж може засудити лише самі крайні, найбільш злісні прояви аморальності, які в сучасному українському соціумі визнаються злочинними. Зокрема, мова йде про кримінальну відповідальності за ненадання допомоги судну та особам, що терплять лихо, хворому працівником, який має медичну освіту, за залишення в небезпеки, ухилення від сплати аліментів та коштів на утримання дітей, непрацездатних батьків.

    Мораль  має значення не тільки для певного  індивіда чи суспільства в цілому. Норми моралі можуть містити й  специфічні вимоги до тих або інших  професійних груп. Видається, що в  разі їх прийняття можуть стати ефективними орієнтирами поведінки Звід етики державного службовця, Кодекс честі підприємця, містять деонтологічні характеристики представників цих спільнот. Гуманізм, висока моральність повинні відрізняти працівників юридичної сфери [9, с.168-172]. Закони України про статус суддів, адвокатуру, прокуратуру вимагають неухильного дотримання норм моралі в відповідної професійній сфері, описують сучасний ідеал судді, прокурора, адвоката. У ряді випадків розробляються Кодекси честі представників названих професій.

    У порівнянні з правом, норми моралі більш рухливі, динамічні, швидше реагують на реформування соціального простору, оскільки не потрібно їх прийняття, зміни або скасування допомогою трудомісткого, тривалого законодавчого процесу. Названі якості дозволяють моралі завжди бути попереду права, прокладаючи йому шлях.

    Юридичні  та моральні норми передбачають застосування зовнішнього 

впливу. Такі заходи, як звільнення з роботи, видалення з трудового колективу, відкликання з виборної посади, свідчать про суспільний примусі. Що стосується відмінностей в силі правового або морального імперативу, то громадський осуд в певних випадках більш ефективно, дієво, ніж державне.

    Незважаючи  на виявлені відмінності, норми аналізованих нами соціальних регуляторів органічно  пов'язані між собою. Точне виконання правових приписів є реальним втіленням в соціального життя вимог моралі. У свою чергу, остання активно впливає на процес формування та реалізацію юридичних норм. Зважаючи на це обставини при їх створенні особи, що становлять нормотворчий корпус, повною мірою повинні враховувати вимоги суспільної моральності. Моральні погляди цих осіб неминуче впливають на зміст прийнятих законів та інших нормативних актів. У період трансформації зростає активність членів українського соціуму, що втягуються в процес обговорення та підготовки до прийняття життєво важливих рішень, законодавчих актів. Широке поширення набуває практика винесення на всеукраїнський та місцеві референдуми найбільш важливих питань і проблем соціального життя.

    Безумовно, надзвичайно важлива роль відведена нормам моралі і в процесі правозастосовчої діяльності, при розгляді та прийнятті рішень з конкретних юридичних справ. Визначальним при винесенні вироку або рішення у зв'язку з вчиненням індивідом правопорушення буде не тільки правильне застосування конкретної юридичної норми, вірна кваліфікація діяння, але і його громадська оцінка [9, с.168-172]. Так, судочинство при вчиненні таких діянь, як хуліганство, масові порушення громадського порядку, образу честі, гідності особи, базується на нормах кримінального та цивільного права, що втілюють моральні погляди членів сучасного українського соціуму в названій сфері, засуджують подібні проступки. Диспозиції юридичних норм містять такі оціночні поняття, як особлива зухвалість, винятковий цинізм, неповага до суспільства, які не можна зрозуміти, оцінити і розтлумачити без звернення до моральним імперативам.

    Норми права, в свою чергу, виступають дієвим засобом охорони та захисту моральних  приписів в суспільстві. Ряд статей Кримінального кодексу Україні об'єднані в розділ, який носить назву «Злочини проти громадського порядку та моральності». Він містить такі злочини, як групове порушення громадського порядку, заклики до вчинення масових заворушень, що загрожують безпеки українського соціуму, наруга над могилою, жорстоке поводження з тваринами, створення або утримання місць розпусти, звідництво, проституція та ін.. Тут проявляється тісний взаємозв'язок, взаємопроникнення норм моралі та права, які, діючи спільно, посилюють регулятивне і виховний вплив на соціальних суб'єктів, схильних до девіантної поведінки. Увага законодавця до цих злочинів підтверджує важливість дотримання в сучасному українському соціумі норм моралі.

    У 2002 р. в Україні прийнято якісно новий  Земельний кодекс, проголосив приватну власність на землі різних категорій, істотно підвищив вимоги до дотримання норм, які мають моральну домінанту. Мова йде про дотримання правил добросусідства, поваги до чужої земельної власності, можливості укладення договору земельного сервітуту, дає право безперешкодного проходу або проїзду до своєї ділянки через землі інших власників, не порушуючи свободи і прав розпорядження власністю, не завдаючи їм моральних незручностей.

    Введені в найважливіші нормативні акти нашої  держави зміни та доповнення відповідають потребам сучасного українського соціуму в перехідний період розвитку, відображають моральні вимоги членів суспільства. Моральна підтримка юридичних норм, поєднання правових елементів з моральними, вміле використання різних форм юридичної відповідальності призводять до зміцнення права шляхом вдосконалення чинного законодавства, посилення реальності, ефективності законодавчих форм регулювання соціальних відносин.