Нормативно-правовий акт: поняття, ознаки

На порядок дії нормативно-правового  акта за колом осіб обумовлена наступною обставиною: усі громадяни, особи без громадянства, іноземці й юридичні особи, що знаходяться на території держави, підпадають під сферу дії законодавства держави, у якій вони перебувають [1, с. 148–149].

Усі особи:

•  громадяни держави;

•  іноземці;

•  особи без громадянства (апатриди);

•  особи з подвійним громадянством (біпатриди);

•  усі внутрішньодержавні, спільні, іноземні, міжнародні організації, які  не користуються правом екстериторіальності.

Розрізняють:

1. нормативно-правові акти загальної дії, які поширюються на всіх осіб, що перебувають на території держави, тобто громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, осіб з подвійним громадянством, державні й недержавні організації, установи, міжнародні організації та інших суб’єктів правових відносин. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які знаходяться на території України на законних підставах, зобов’язані поважати Конституцію і закони України, можуть користуватись тими самими правами і свободами, що й громадяни України. Водночас на них не поширюється дія деяких нормативних правових актів України. Так, іноземці не можуть обирати і бути обраними до державних органів і органів місцевого самоврядування, брати участь у референдумах, бути членами політичних партій України, нести військовий обов’язок тощо;
2. нормативно-правові акти спеціальної дії, які поширюються на певне коло спеціальних осіб. Глави держав, урядів, дипломатичні, консульські працівники мають право дипломатичного імунітету. Вони не підлягають арешту і затриманню, на них не поширюється кримінальна, адміністративна і частково цивільна юрисдикція держави.

Іноземні громадяни і особи  без громадянства порівняні в  правах і обов'язках із громадянами  держави за деякими винятками, їм не надаються окремі права і на них не покладаються певні обов'язки: обирати і бути обраними до державних органів країни, бути суддями, перебувати на службі в збройних силах (див. ст. 24 Закону України від 1 лютого 1994 р. «Про правовий статус іноземців» та ін.).

3) Виняткові — роблять винятки з загальних і спеціальних. Глави держав і урядів, співробітники дипломатичних і консульських представництв, деякі інші іноземні громадяни (члени екіпажів військових кораблів, військовослужбовці військових частин та ін.), що знаходяться на території невласної держави, наділені імунітетом -- дипломатичним, консульським та ін. Ці особи користуються особистою недоторканністю. Вони звільняються від юрисдикції держави перебування у питаннях, пов'язаних із їх службовою діяльністю.

Так, працівники дипломатичних представництв мають дипломатичні імунітети (виключення із сфери дії юрисдикції країни перебування; незастосування до них засобів примусу, санкцій, передбачених національним правом) і дипломатичні привілеї (особисті пільги, переваги). Дипломатичні агенти та їх житла є недоторканними. Вони звільняються від кримінальної, адміністративної, цивільної і будь-якої іншої відповідальності перед державними органами країни перебування щодо службової діяльності. Мають фіскальний (податковий) імунітет, а також право на безмитне провезення багажу і звільнення від його огляду та ін. Дипломатичних агентів можна об'явити персоною нон-гра-та, але до них не можуть бути застосовані заходи відповідальності та інші заходи державного примусу.

Дещо меншим є обсяг консульських імунітетів і привілеїв. Імунітетом користуються також службовці міжнародних організацій на підставі статутів цих організацій або спеціальних угод.

Таким чином розглянувши  питання дії нормативно-правових актів в часі, просторі та по колу осіб можна зробити висновок, що встановлення цих меж – кордонів має надзвичайно важливе значення, оскільки з ними пов’язана і ними ж обумовлена можливість, а в деяких випадках і необхідність застосування норм, які містяться в цих актах.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Отже, основним джерелом права у сучасній Україні  є нормативно-правовий акт. Виходячи із усього вищезазначеного в роботі, нормативно-правовий акт – це письмовий  документ компетентного органу держави  або самого народу, в якому закріплюються  встановлені та забезпечувані державою формально обов’язкові правила фізичної поведінки суб’єктів суспільного життя. Порівняно з іншими джерелами права, нормативно-правовий акт має ряд істотних переваг. Зокрема:

• він найбільш чітко, повно і однозначно формулює права і обов’язки суб’єктів суспільного життя;
• дає можливість найшвидше і найповніше довести зміст норм права до суб’єктів суспільного життя;
• дає можливість та створює умови для адекватного (належного) і однакового розуміння норм права;
• дає можливість оперативно реагувати на потреби правового регулювання, змінюючи, встановлюючи чи скасовуючи відповідну правову норму;
• нормативно-правові акти найбільш повно і легко можуть бути систематизовані, що сприяє полегшенню користування ними, та узгодженню і впорядкуванню чинних правових норм.

Основними юридичними властивостями нормативно-правових актів є наступні:

1. вони є волевиявленням держави або всього народу, тобто приймаються тільки державними або іншими органами, які мають відповідні державно-владні правотворчі повноваження, і є їхнім одностороннім волевиявленням;
2. містять у собі правові норми;
3. мають зовнішню форму у вигляді письмового документу встановленої форми;
4. володіють юридичною силою, яка відображає їхнє співвідношення з іншими нормативно-правовими актами, місце і роль у системі законодавства та правового регулювання.

Багатоманітність нормативно-правових актів зумовлює їх класифікацію за різними ознаками. Але найголовнішим, є все таки розподіл нормативно-правових актів на закони та підзаконні нормативно-правові акти.

Закон – це нормативно-правовий акт вищого представницького органу державної влади або всього народу під час проведення референдуму. Закон регулює найбільш важливі суспільні відносини, виражає волю і інтереси більшості населення.

Основним законом України є  Конституція. Конституція – нормативний акт, який засновується на загальнолюдських цінностях, виступає гарантом демократії, свободи, справедливості.

Підзаконні нормативно-правові  акти – акти, які прийняті компетентними державними органами чи уповноваженими державою іншими суб’єктами на підставі закону, відповідно до закону і в порядку його виконання. Незважаючи на підзаконність цих нормативно-правових актів вони посідають важливе місце в усій системі нормативного регулювання.

Відомо, що законодавство є високоорганізованою, цілісною системою, яка повинна мати такі інтегруючі ознаки, як гнучкість, гармонійність і несуперечність усіх її елементів. Водночас слід зазначити, що чинному законодавству, як і будь-якій іншій системі, властива певна неузгодженість – колізія.

Існує прямий зв’язок між якістю нормативно-правового акту та процедурою його прийняття. тому при створенні нормативно-правових актів необхідно враховувати цілу низку факторів: політичні, економічні демографічні, соціальні, культурні. Кожен з них має відігравати однаково важливу роль. Але чи ненайголовнішою умовою прийняття ефективних нормативно-правових актів – є результат демократії в державі.

СПИОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

 

1. Волинка К.Г. Теорія держави і права: Навч. посіб. – К.: МАУП, 2003. – 240 с.
2. Давидчук О.В. Проблеми офіційного оприлюднення нормативно-правових актів в Україні // Сайт Міністерства юстицій http://www.minjust.gov.ua.
3. Євграфова Є. Нове дослідження проблем джерел права./Є. Євграфова // Право України:ТОВ"Видавничий Дім " Ін Юре", 2009,N N 5. – С. 194–198.
4. Желєзняк Н.А. Правова експертиза та державна реєстрація нормативно-правових актів: органи юстиції на сторожі прав людини і громадянина // Сайт Міністерства юстицій http://www.minjust.gov.ua.
5. Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загальна теорія держави і права: Підручник. – К.: Кондор, 2006. – 477 с.
6. Ковальський В. С, Козінцев І. П. Правотворчість теоретичні та логічні засади – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 192 с.
7. Костенко М. Державна реєстрація нормативно-правових актів: формальність чи необхідність // Сайт Міністерства юстицій http://www.minjust.gov.ua.
8. Котюк В.О. Теорія права: Курс лекцій: Навч. посібник для юрид. фак. вузів. – К.: Вентурі, 1996. – 208 с.
9. Майстренко О.В. Реформування податкової системи України – як спосіб вирішення податкових колізій // Сайт Міністерства юстицій http://www.minjust.gov.ua.
10. Матузов Н.И. Коллизия в праве: причины, виды и способы разрешения // Правоведение. – 2000. – №5. – С. 231–234
11. Положення про Міністерство юстиції України: Указ Президента України 30 грудня 1997 року №1396/97 // Офіційний вісник України. – 1998. – №2. – С. 47.
12. Правознавство: Підручник / За ред. В. В. Копєйчикова А. М. Колодія. – 7-е видання, стер. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 736 с.
13. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави. Видання 5-те, зі змінами. Навчальний посібник.— К.: Атіка.— 2001.— 176 с.
14. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник. – 2-ге видання. – К.: Алерта; КНТ; ЦУЛ, 2010. – 520 с.
15. Тихомиров Ю. А. Юридическая коллизия. М. : Независимое издательство ¨ Манускрипт¨, 1994 – С. 140.
16. Хропанюк В.Н. Теория государства и права. Учебник для вузов. Изд. 2-е перераб. и доп. /Под ред. проф. Стрекозова. М.: Интерстиль, 2001. – 245 с.
17. М. В. Цвік, В. Д. Ткаченко, Л. Л. Богачова та ін., Загальна теорія держави і права За ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина. - Харків: Право, 2002. - 432 с.
18. Шемшученко Ю.С. Теоретичні засади подолання колізій у законодавстві України // Колізії у законодавстві України: проблеми теорії і практики. – К.: Ґенеза, 1996. – 122 с.
19. Шершеневич Г.Ф. Общая теория права. Том 1–2, Москва, Издание Бр. Башмаковых, 1999. – 400 с.