Нормативно-правовий акт: поняття, ознаки

Ці акти виконують ідеологічну, орієнтовну, інформаційну, регулюючу, охоронну й інші функції права.

В самому загальному вигляді всі  правові акти можна поділити на дві  великі групи:

1) нормативні акти;

2) індивідуальні акти.

Нормативно-правовий акт – офіційний акт-волевиявлення (рішення) уповноважених суб’єктів права, що встановлює (змінює, скасовує) правові норми з метою регулювання суспільних відносин. Або інакше: акт правотворчості, який містить юридичні норми.

Нормативно-правовий акт виконує  дві рівнозначні функції: функцію юридичного джерела права і функцію форми права, тобто виступає як спосіб існування і вираження норм права [14, с. 313].

Для нормативних правових актів  характерні такі ознаки. Вони:

1. завжди містять норми права (оформлюють встановлення, зміну чи доповнення норм права);
2. приймаються тільки правотворчими суб’єктами і в межах їх 
   компетенції. Суб’єктами прийняття нормативних актів в Україні є народ України, Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, міністерства, інші органи і посадові особи, передбачені Конституцією та законами України;
3. приймаються з дотриманням певної процедури. Основними стадіями правотворчого процесу є правотворча ініціатива, розробка, розгляд, обговорення проектів нормативних актів, прийняття, бути офіційно опубліковані і мати механізм їх реалізації (публікується в офіційних спеціальних виданнях з обов’язковою відповідністю автентичності тексту офіційного зразка. В Україні закони публікуються у «Відомостях Верховної Ради України», газетах «Голос України» та «Юридичний вісник України»; постанови Кабінету Міністрів – у збірниках постанов уряду України та газеті «Урядовий кур’єр»; закони і підзаконні акти – у часописі «Офіційний вісник України»);
4. ухвалюються суб’єктами правотворчості у формах, визначених для кожного з них Конституцією і законами України (так, Верховна Рада України, зокрема, приймає закони, Президент України – укази, Кабінет Міністрів України – постанови).
5. всі нормативно-правові акти є не тільки формою права, але в певній мірі і джерелом права.

Для прикладу варто розглянути відмінність між нормативним актом та актом тлумачення, актом застосування норм права.

По-перше, нормативно-правовий акт  містить у собі правові норми, встановлює нові права і обов’язки, яких раніше не було, або змінює (скасовує) їх. Інші юридичні акти не встановлюють нових норм права. Акт тлумачення норм права, наприклад, лише пояснює чинні норми.

По-друге, нормативно-правовий акт  містить норми права загального характеру, тоді як індивідуальний акт (акт застосування норм права) має індивідуальну спрямованість. Він стосується конкретної особи або вирішення конкретної юридичної справи (наприклад, пошкодження насаджень заборонене – адресовано до всіх, а Указ Президента призначити «такого-то» головою обласної адміністрації – це правовий, а не нормативно-правовий акт, тому що норм права в ньому немає, тобто немає прав і обов’язків, відтак, – це акт застосування норм права) [14, с. 315].

Усього за 1993 – 9 місяців 2009 року Міністерством  юстиції здійснено правову експертизу 21 547 нормативно-правових актів, з них зареєстровано 16 936 актів (79%).

Значна кількість нормативно-правових актів не узгоджується з положеннями  Конституції і законами України, редакційно не опрацьовані і підготовлені без дотримання нормопроектної техніки.

Мін’юст запобігає появі незаконних нормативно-правових актів через процедуру відмов у їх державній реєстрації. В середньому ж щороку органи юстиції попереджують прийняття біля півтори тисячі таких норм.

Незважаючи на правове врегулювання цих питань та близько двадцятилітній досвід роботи, проблеми забезпечення законності нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади існують і на сьогоднішній день.

РОЗДІЛ 2. КЛАСИФІКАЦІЯ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ

 

Нормативні правові  акти становлять єдину ієрархічну систему, яка повинна характеризуватися внутрішньою узгодженістю і забезпечувати правове регулювання в різних сферах суспільних відносин.

Види нормативно-правових актів  за юридичною силою:

• закони;
• підзаконні нормативні акти.

Вони створюють систему писаного права в Україні, і їх надзвичайно багато [8, с. 42]. Юридична сила нормативно-правового акта визначається Конституцією і Законом про нормативні акти. Юридична чинність – це специфічна властивість нормативно-правових актів, яка розкриває їх співвідношення і залежність за формальною обов'язковістю та визначається місцем правотворчого органу в апараті держави [13, с. 96].

Згідно з теорією і практикою  правотворчості акти вищестоящих правотворчих органів, їх органів мають вищу юридичну силу, ніж акти нижчестоящих правотворчих органів. Останні видаються на основі та на виконанні нормативних актів, виданих вищестоящими правотворчими органами [16, с. 221].

Основними нормативно-правовими актами є закони. Закон – це нормативно-правовий акт вищого представницького органу державної влади (Верховної Ради України) або всього народу (під час проведення референдуму), який регулює найбільш важливі суспільні відносини, виражає волю і інтереси більшості населення і має найвищу або вищу юридичну силу по відношенню до всіх інших нормативно-правових актів. В зарубіжних країнах закони приймаються Парламентом, Конгресом, Сеймом, Національними Зборами, Верховною Радою тощо [8, с. 42].

Характеристика закону як правового  документа вищої юридичної чинності означає таке:

• закон є незаперечним, тобто ніякий інший орган, крім законодавчого, не може його скасувати або змінити;
• усі інші нормативні акти (державних органів, громадських організацій, комерційних корпорацій) перебувають «під» законом, є підзаконними. Вони ґрунтуються на законах і не суперечать їм.

Законодавча діяльність, як і правотворення  в цілому, ґрунтується на принципах  верховенства права, демократизму, гласності, врахування громадської думки, плановості, системності, наукової обґрунтованості  законодавчих рішень, визнання людини найвищою соціальною цінністю.

Законодавчий процес складається  з самостійних стадій – логічно  завершених етапів щодо прийняття законопроекту. Такими стадіями є:

1. Законодавча ініціатива;
2. Підготовка проекту закону до розгляду його Верховною Радою України;
3. Розгляд і обговорення проекту закону Верховною Радою України;
4. Прийняття закону Верховною Радою України;
5. Введення закону в дію [15, с. 302–303].

Для докладного вивчення законодавчої процедури в Україні необхідно  звернутися до Конституції і Регламенту Верховної Ради України (нормативного акта, що містить систему правил, які визначають процедуру діяльності українського парламенту).

Види законів за значенням і  місцем у системі законодавства:

1. Конституція – акт установчого характеру, який закріплює загальні засади громадянського суспільства і держави, основи правової системи, правового статусу громадян, державно-територіального устрою, організації органів державної влади і місцевого самоврядування. Конституція – нормативний акт, що має виняткові властивості, вона засновується на загальнолюдських цінностях, виступає гарантом демократії, свободи, справедливості. Це стабільний правовий акт тривалої і постійної дії. Охорона Конституції України забезпечується спеціальним органом – Конституційним Судом України.

Конституція буває двох видів:

• писана Конституція – може складатися як з одного, так і із кількох окремих документів, що були прийняті в різний час і офіційно проголошені основними законами держави (Конституція України, Конституція РФ, Конституція США та ін.). Їх ще називають моноконституційними актами.

• неписана Конституція – сукупність несистематизованих законів, судових  прецедентів і звичаїв, які фактично закріплюють певний державний лад  у країні, проте є не проголошеними  формально її основними законами. Неписані конституції мають Великобританія, Нова Зеландія, Ізраїль.

Конституція необхідна для правового  оформлення організації і здійснення суверенної влади, вона визначає правові  орієнтири розвитку держави.

Стаття 8 Конституції України закріплює  положення про те, що закони та інші нормативні правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція як акт найвищої юридичної сили є юридичною базою решти законів. Усе ж, що суперечить Конституції або не відповідає їй, вважається незаконним.

2. Конституційні закони

• закони, на які посилається конституція або необхідність ухвалення яких прямо передбачена чинною конституцією. Як правило, ці закони конкретизують окремі положення конституції або містять посилання на конституцію (виборча система, організація і проведення референдуму, організація і діяльність парламенту, президента, конституційного суду і т. ін.);
• закони, якими вносяться зміни, доповнення до чинної конституції.

Конституційний закон відрізняється  від інших законів такими ознаками:

а) юридичною чинністю;

б) предметом регулювання – особлива сфера;

в) порядком ухвалення – особлива процедура.

3. Звичайні закони (поточні закони)

– регламентують певні і обмежені сфери суспільного життя відповідно до Конституції. Це значна за кількістю і рухлива група законів, які приймаються простою більшістю голосів. Звичайні закони вельми різноманітні за змістом.

Найтиповішими за обсягом регулювання  є такі види звичайних законів:

а) загальні закони – закони, що регламентують  певну сферу суспільних відносин і поширюються на всіх.

б) спеціальні закони – закони, що регламентують обмежену (спеціальну) сферу суспільних відносин і поширюються  на частину населення (наприклад, закони про пенсії, про освіту, про міліцію  та ін.).

4. Забезпечуючі (оперативні) закони

– нормативно-правові акти, якими  вводяться в дію окремі закони, ратифікуються міжнародні договори та ін. їх призначення полягає не у виданні нових норм, а в  оперативному підтвердженні, підтриманні  системи норм, що містяться в інших  окремих законах і міжнародних договорах, які регулюють найважливіші відносини і потребують негайного ухвалення. Це закони, що містять норми про норми. Наприклад, Закон України від 17 грудня 1997 р. «Про ратифікацію Конвенції 1990 року про відмивання, пошук, арешт і конфіскацію прибутків, отриманих злочинним шляхом». Забезпечуючі (оперативні) закони не можуть існувати поза іншими законами, тобто тими, що ними вводяться в дію, і міжнародними договорами, що потребують ратифікації.

Види законів за строком дії:

1) постійні – закони, що діють без обмеження строку;

2) тимчасові – закони, що діють  з обмеженням строку (наприклад,  закони «Про оподатковування», «Про бюджет на 2011 рік»);

3) надзвичайні (як різновид тимчасових  законів) – ухвалюються у певних, передбачених конституцією, ситуаціях і діють на період надзвичайного стану (наприклад, проголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної небезпеки, оголошення війни), їх особливість полягає в тому, що вони припиняють дію інших законів. Так, введення воєнного стану припиняє дію Кодексу законів про працю.

Види законів за структурною  формою:

– кодифіковані (нормативні акти, затверджені законами, в яких узагальнюються і систематизуються норми права, що регулюють певну групу суспільних відносин. Кодифіковані закони приймаються у формі кодексів та Основ законодавства);

– некодифіковані.

1. Види законів за галузевою ознакою:
1. Конституційно-правові;
2. Цивільно-правові;
3. Адміністративно-правові тощо.
4. Міжгалузеві (комплексні) – про охорону здоров’я, освіту та ін. [14, с. 321–325].

Не зайве нагадати, що законами визначаються найважливіші цінності:

• права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов’язки громадянина;
• порядок застосування мов;
• засади використання природних ресурсів
• засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім’ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров’я; екологічної безпеки;
• статус столиці України;
• одиниці ваги, міри і часу; порядок встановлення державних стандартів;
• порядок використання і захисту державних символів;
• державні свята;

Законом України оголошується амністія [6, с. 26–27]. Іншим видом нормативно-правових актів є підзаконні нормативно-правові акти.

Підзаконні нормативно-правові  акти – це такі акти, які прийняті компетентними державними органами чи уповноваженими державою іншими суб’єктами на підставі закону, відповідно до закону і в порядку його виконання. Підзаконність нормативно-правових актів не означає їх меншої юридичної обов’язковості. Вони мають необхідну юридичну чинність. Правда, їх юридична чинність не має такої ж загальності та верховенства, як це властиво законам. Проте вони посідають важливе місце в усій системі нормативного регулювання, оскільки забезпечують виконання законів шляхом конкретизованого нормативного регулювання всього комплексу суспільних відносин.