Методологія теорії держави і права

Методологічна культура юриста -- це і широта його світогляду, і професійна майстерність, і правова інформованість. Методологічна  грамотність забезпечує успішність розвязання поточних проблем, дозволяє займати активну громадську і професійну позицію. Використання методів пізнання і практичної діяльності раціоналізує пізнавальну і практичну діяльність, забезпечує її результативність.

Як відомо, між  юридичною теорією і юридичною  практик, існує нерозривний звязок. До різновидів дослідницької роботи ми впевнено можемо віднести і такі практичні напрями юридичної діяльності, як попереднє розслідування злочину, судовий розгляд справи, встановлення фактичних обставин, які є підставою для винесений адміністративного рішення тощо.

1.3. Проблеми формування методології

теорії  держави і права.

Однієї з найважливіших  проблем методології державно-правової теорії є проблема деідеологізації. Кризовий стан суспільно-політичної науки  в цілому не випадково відбиває втрату методологічних орієнтирів і, у свою чергу, у чималому ступені саме обумовлено цим фактором. Проблема методологічного відновлення, що встала перед політико-юридичною наукою, жадає від навчального процесу сугубо творчого і реалістичного підходу, критичної оцінки досягнутого, уважного і відповідального сприйняття нового. Відкидання догматизму, ревізія наявного теоретичного багажу припускають конструктивність самих методологічних передумов, взаємодія в ряді випадків з теоретичними побудовами опонентів. Сама «логіка справи» вимагає зміни «справи логіки» і в сучасних умовах пропонує необхідність переосмислення звичних підходів, пошуку, адекватних дослідницьких засобів.

Помічений основоположниками  «вихід» класового інтересу «за  свої дійсні границі» особливо помітний у періоди радикальних соціальних змін, коли широкий, неупереджений погляд на проблему дає коректне рішення, коли підхід з поглядів загальнолюдських менш всього спотворює соціально-політичну картину, зміст висловлених ідей. Подібне сталося з методологічними принципами В. И. Леніна з популярною лекцією «Про державу». Показово й одночасно повчально: забуття класової позиції і її непомірна експлуатація однаково неприйнятні. Виступаючи перед робітниками і селянами, що тільки приступили до вивчення права і держави, оратор підкреслював, що «навряд чи найдеться інше питання, настільки заплутане навмисно і ненавмисно представниками буржуазної науки». У всякому разі, важко представити, що вся домарксистська наука єдино займалася тим, що заплутувала питання про державу і право. Можна сперечатися або погоджуватися з тим, наприклад, що методологія не зводиться із сукупності визначених методів, способів пізнання, а є цільним, внутрішньо єдиним апаратом пізнання державно-правових і политико-ідеологичних явищ. Монополізм, одномірність і односпрямованість засобів не враховували суперечливу, двоїсту сутність явищ права і держави. Зміст класового підходу поступово склали ідеологічна нетерпимість, закритість. Багатозначне, суспільно-політичне значення, що добувається сукупно, штучне поділялося на «своє» і «чуже».

У чому причини  настільки перекрученої і гіпертрофованої  иде-ологизации? Цих причин, очевидно чимало, одна з них - розвиток вульгарного  соціологізму в 30-х м. XX в. Його вплив  на юридичну науку приводило до однобічного тлумачення положення про безпосередню (у кращому випадку з застереженнями на словах) залежності від свідомості суспільного буття того або іншого теоретика, від його класової приналежності. В.В.Лазарев Теория права и государства М.: Юристъ, 1996 С.19-20

Теоретичні погляди  представлялися з цього погляду  зашифрованими діаграмами суспільних груп, що борються між собою за місця  у влади. Природно, авторам монографій того часу не залишалося нічого іншого, як бачити свою мету у викритті теоретиків минулого як служителів пануючого класу. Усупереч справжньому змістові розповсюдженої формули «буття визначає свідомість» вульгарний соціологізм перетворювала свідомість у позбавлений соціальності, стихійний продукт суспільного середовища. Замість обєктивного наукового критерію загальнолюдської цінності тих або інших поглядів у хід йшли звужені критерії колективного досвіду або класового інтересу. Звідси нерозуміння глибоких протиріч суспільного прогресу і нерівномірності розвитку світової культури, складної взаємодії різних духовних сфер, схематизм, а часом і відсутність, усякого почуття реальності. Тим часом фундаментальна і по-справжньому академічна державна і правознавча теорія, що використовує весь арсенал методологічних засобів, усунута від оковів ідеологізації і начотництва, може стати не тільки закономірним наслідком, але і творчою умовою позитивного розвитку політико-правового процесу, виступити фактором єднання і згоди суспільства, що переживає кризу. 

Розділ 2. Структура методології.

2.1. Методологічні принципи.

Методологія теорії держави і права являє собою  сукупність принципів, методів і  рівнів дослідження державно-правових явищ.

До числа дослідницьких  принципів, загальних для всіх соціальних наук (включаючи теорію держави і  права), відносять: принцип всебічності, принцип історизму, принцип комплексності.

Основний зміст принципу всебічності дослідження держави і права полягає в тім, щоб досліджувати державно-правові явища не самі по собі, а в їхньому взаємозвязку і взаємодії з іншими, що співвідносяться з ними явищами. Повнота і всебічність дослідження припускають також розгляд держави і права не в одному якому-небудь окремо узятому аспекті, а у всіх формуюче загальне бачення досліджуваних явищ аспектах.

Принцип історизму в дослідженні держави і права означає розгляд існуючих державно-правових явищ не тільки під кутом зору сьогодення їхнього стану, але і з позицій їх минулого і передбачуваного майбутнього. Вивчаючи державу і право, варто враховувати різноманітні звязки, що існують між різними сферами громадського життя, між економічними, політичними, правовими, культурними, демографічними, національними процесами. В окремих випадках цей звязок стає визначальної для розвитку юридичної сфери суспільства. Будь-яке наукове дослідження повинне бути всебічним; варто вивчати державно-правові явища, орієнтуючись на юридичну практику, на державно-правову дійсність. Будь-яка наука важлива не сама по собі, вона необхідна, насамперед для обслуговування потреб практики, саме в цьому - значимість і цінність будь-якої наукової теорії. І, у кінцевому рахунку істинність теорії перевіряється практикою. З цього погляду будь-яке наукове дослідження повинне бути обєктивним. Лазарев В.В. Липень С.В. Теория государства и права: учебник для вузов. М.:Спарк,2000 С.14-15

Зміст принципу комплексності у вивченні держави і права полягає в тім, щоб досліджувати їх не тільки з юридичної точки зору, але і з позицій інших суспільних наук -- філософії, соціології, політекономії, політології. У юридичній літературі в звязку із широким використанням філософських категорій справедливо вказувалося на те, що не потрібно боятися "філософізації" або "социологізації" державно-правової науки. Однак важливо при цьому не підмінювати юридичне дослідження філософським, соціологічним або будь-яким іншим дослідженням. Марченко М.Н. Теория государства и права М.:Издательство ЗЕРЦАЛО,2000 С.9

2.2. Класифікація і характеристика основних методів теорії держави і права.

Методи  юридичного пізнання являють собою дуже складну систему. Питання їхньої класифікації належать до найскладніших у державно-правовій теорії і є дискусійними. В підручниках з теорії держави і права можна знайти різні погляди на класифікацію методів наукового дослідження. Згідно із запропонованою класифікацією методи теорії держави і права можна поділити на загальнонаукові, часткові, спеціальні, спеціально-юридичні.

У сучасній науці загальнонауковим методом пізнання визнається діалектичний метод, який є філософською основою теорії держави і права. Основою матеріалістичної діалектики є визнання первинності матеріального базису суспільного життя (економіки) відносно надбудови -- політики, права, культури. Ідеалістична діалектика -- це діалектика річних ідей, їх розвиток.

Матеріалістичний  підхід до держави і права дозволяє простежити звязок держави і права із суспільними процесами. Особливо гостро ця проблема постає в сучасних умовах розвитку ринкових відносин, що зумовлює необхідність реформування держави і створення адекватної правової системи. Але держава і право, у свою чергу, також впливають на економічні відносини, сприяють їх розвитку або уповільнюють його.

До  загальних законів  діалектики належать:

· закон переходу кількісних змін у якісні (виявом дії цього закону в державно-правовій сфері є збільшення кількості норм, які регулюють відносини приватної власності, що спричинило поділ права на приватне і публічне; збільшення правопорушень у сфері компютерних технологій викликало необхідність прийняття відповідних нормативно-правових актів);

· закон єдності й боротьби протилежностей ( єдність і протилежність прав і обовязків, централізація і децентралізація державної влади);

· закон заперечення заперечення (у нашій державно-правові системі існують як елементи старої системи, так і елементи нового устрою).

Часткові  методи наукового  пізнання, що застосовуються всіма науками, включаючи теорію держави і права, конкретизують загальний метод пізнання, співвідносяться з ним як ціле й частка. До них належать: системно-структурний, функціональний, кількісного й якісного аналізу, порівняльний, моделювання, експериментальний.

Системно-структурний  метод об убудь-яка система являє собою цілісну, впорядковану множину елементів, взаємодія яких породжує нові, не притаманні кожному з них окремо якості. Держава і право є складними системними утвореннями, отже, необхідність застосування цього методу в теорії держави і права продиктована саме системним характером цих явиш. Основними елементами держави є органи державної влади, а права - правові норми.

Системний і  структурний методи нерозривно повязані між собою. Застосування системного методу надає можливість досліджувати державу і право як складні системні утворення, комплексно підійти до розгляду їх основних складових, які нерозривно повязані між собою. Застосування структурного методу надає можливість виявити стійкі взаємозвязки між складовими певної системи (держави, права, механізму правового регулювання) та зовнішніми явищами і процесами (наприклад, економічними, соціальними, психологічними, культурними та іншими факторами).

Функціональний  метод дозволяє проаналізувати соціальне призначення держави і права, зміст їхніх функцій, сприяє глибшому опануванню сутності, пошуку шляхів удосконалення і підвищення їх ефективності, допомагає зрозуміти їх місце в суспільстві. Необхідність використання цього методу повязана з функціональним характером держави, права, їх елементів, впливом на суспільні відносини з метою їх упорядкування, стабілізації.

Системно-функціональний метод необхідний в юридичній  науці через системно-функціональну природу держави і права, що регулюють суспільні відносини. Право, держава, їх структурні підрозділи є відкритими системами, тобто такими, що самі складаються із систем більш низького порядку і входять у системи більш широкі. І право, і держава функціонують у них, тобто виконують певні функції, що, в першу чергу, визначає актуальність використання системно-функціонального методу в пізнанні цих складних явищ. Так, початкова клітина права - його норма - є частиною цілісної і єдиної системи права. Ось чому норму права можна пізнати з необхідною глибиною й повнотою лише в тісному логічному звязку з іншими нормами.

Метод кількісного і якісного аналізу є одним з найпоширеніших у теорії держави і права. Кількісний аналіз необхідний, оскільки будь-яке державно-правове явище має свою кількісну і якісну визначеність, врахування якої обовязкове для обєктивного пізнання. Кількісний і якісний аналіз правових явищ доповнюють один одного. Якісний аналіз сприяє проникненню в саму суть державно-правових явищ, а кількісний дозволяє її конкретизувати.

Але вивчення права, ефективності його норм не можна зводити  лише до кількісних показників. Головне - простежити якісні зрушення в державно-правовому  житті суспільства. А це потребує історичних досліджень того, чим це явище було і чим воно стало. Без цього статистичні дані не можуть дати обєктивних результатів.

Порівняльний  метод відіграє надзвичайно важливу роль у системі методів юридичної науки і практики, завдяки йому встановлюється тотожність або відмінність обєктів, що порівнюються. Порівняння дозволяє класифікувати державно-правові явища, виявляти їх історичну послідовність, взаємозвязки. Порівняння може здійснюватись шляхом зіставставлення (пошук подібних рис) або протиставлення (пошук відмінностей).

Порівняльний  метод останнім часом набув особливої актуальності. Порівняння в теорії держави і права розуміють як процес відображення й фіксації відношень тотожності, подібності в державно-правових явищах Порівнянню в процесі вивчення теорії держави і права властивий цілий ряд пізнавальних функцій: пізнання одиничного, особливого і загального в державно-правових явищах. При цьому відшукання загальних рис зазначених явищ стає суттєвою передумовою до проникнення в їх сутність, опанування властивих їм закономірностей. Порівняння дозволяє класифікувати державно-правові явища, виявити їх історичну послідовність, генетичні звязки між ними.