Легітимність державної влади в сучасній Україні

Соціально-евдемонічна легітимність полягає у здатності політичної системи забезпечити населенню високий рівень життя і створити ілюзію її піклування про добробут народу.

Національно-патриотична легітимність визначає національні символи, ритуали, міфи, успадковані від попередніх національно-державних утворень.

Легітимність на засадах участі передбачає обґрунтування ідеологією і практикою існуючої політичної системи, необхідності широкої участі громадян у діяльності політичних інститутів і їхню віру в можливість впливати на владу.

Проте, жодна легітимна система не ґрунтується на якомусь одному виді легітимності, а поєднує, як правило, декілька. Підкреслюючи важливу роль легітимності у забезпеченні функціонування влади, треба зазначити, що сучасні тоталітарні режими зберігали владу не на підставі легітимності, а на підставі тотальної ідеології та поліцейського терору. Деякі режими, особливо в країнах третього світу, тримаються на кланових зв’язках керівників і керованих.

Слід зауважити, що сучасні типи легітимності переважно ґрунтуються на раціональних основах, тобто у масовій свідомості домінують ті, які передбачають визнання влади в силу конституцій і законів, а також в її здатності виконувати свої функції й віру в те, що характер влади і соціальні наслідки її управлінського впливу цілком залежать від громадян.

З позиції парадигми суспільної угоди, яка представлена ліберальними, і неоліберальними концепціями, влада розглядається в плюралістичному аспекті як множинність владних суб’єктів, котрі в правових рамках розподіляють владу через узгодження правових інтересів.

Три парадигми інтерпретації політичної влади показують, що вони органічно пов’язані між собою і домінування однієї з них завжди обумовлено типом політичного режиму, рівнем політичної культури, масштабом і темпами модернізаційних перетворень.

2.     Зв’язок легалізації державної влади з легітимністю

Легалізація державної влади, нерозривно пов’язана з процедурами наділення владою її носіїв, здійснюється по-різному в умовах різних форм правління державного режиму. В сучасному світі прийнято розрізняти дві основні форми правління: монархію та республіку.

Легалізація монархії як форми правління та монарха як голову держави коріниться не у факті вибору останнього, а в історичних традиціях, харизмі, що затверджено в конституціях, законах про успадкування влади. Монархії мають неоднакові форми правління з різними процедурами легалізації органів державної влади.

В абсолютних монархіях уся влада належить королю. Навіть якщо деякі монархи дарують конституцію, вся влада залишається у нього.

В дуалістичній монархії існує конституція, прийнята з участю представників народу, а іноді парламентом. легалізація спирається на конституцію, походить від народу. Уряд, однак, залежить від короля.

Парламентська монархія є найрозповсюдженішою формою монархії в наш час. Основна влада належить до парламента. Його роль у формуванні уряду підвищує легальність та легітимність державного управління, оскільки склад уряду визначають обрані народом представники. Незважаючи на відсутність в одиничних парламентських монархіях писаних конституцій, ступінь легалізації в умовах цієї влади є високою.

Таким чином, легітимність державної влади в умовах монархічної форми правління пов’язана не тільки з конституцією, але й з неписаними угодами, традиціями, звичаями. Там, де конституції нема, такі угоди є головною основою легалізації, але й там, де вона є роль традиційних норм значна.

Республіканська форма правління, як особлива модель легалізації влади має два основні різновиди: президентська та парламентська республіка.

В президентській республіці президент має широкі повноваження. Легалізація цієї державної влади мало пов’язана з традиціями та звичаями, вона спирається на встановлені конституційні норми, однак легітимність голови держави тісно пов’язана з традиціями.

У парламентській республіці уряд формується парламентом. Уряд має політичні відповідальність перед ним. Легалізація парламентської республіки, як засоба керування мало залежить від звичаїв та традицій. Вона майже повністю пов’язана з конституційними нормами, законами. Положення голови держави не пов’язано з традиціями, харизмом. він не має істотних владних повноважень.

В федерації процес легалізації влади має два рівні, оскільки вважається, що державна влада належить з одного боку федерації, а з іншого, в кожного члена федерації є власна державна влада. Крім того, суб’єкти федерації в тих чи інших формах можуть приймати участь в легалізації федеральної влади. Між суб’єктами федерації можуть укладатися угоди, що легалізують або делегалізують державну владу. Легалізація може відбуватись на основі прийняття федеральної конституції.

3.     Значення легітимності

Розглянуті форми легалізації влади можуть виступати як засоби легітимності. Однак це можливо тільки в державі, де право розглядається не як засіб диктатури певного класу, а як соціальна власність; право підпорядковано загальнодержавним принципам людства, втілює їх та відповідає їм. Формальна легалізація державної влади в умовах тоталітарних режимів, прийнятими після військових та державних переворотів показує собою лише правове оформлення узурпованої влади, а будь-яка узурпація влади заборонена конституціями усіх країн.

Легітимність державної влади грає більш важливу роль, ніж легалізація, оскільки жодна державна влада не може спиратися лише на існування законів, проголосивших її, або на насильство. Вона повинна мати підтримку суспільства або окремих груп. Елементи легітимності як визнання існуючого порядка управління обгрунтованим, справедливим, існують за значної широти кола учасників процесу легітимності. Справжня легітимність державної влади, яка покликана служити юридичним вираженням суспільства, представником його інтересів, існує тільки тоді, коли владу підтримує більшість населення країни.

Легітимність влади спирається насамперед на зовнішні та юридичні ознаки. Вона створюється в результаті відданності людей певному режиму та прямо пов’язана з інтересами людей. Оскільки інтереси різних кіл населення неоднакові, оскільки інтереси навіть тих кіл, на які спирається державна влада можуть бути задоволенні лише частково, легітимність державної влади не може мати універсальний, всезагальний характер. Те, що є легітимним для одного кола населення, може бути нелегітимним для іншого. Тому економічні страйки, які визнає держава та робітники, вкрай нелегітимні для підприємців, а мінімальний розмір заробітної платні, легітимний для держави та директорів, нелегітимний для робітників.

Висновок

Легітимність в сучасному суспільстві має дуже важливу роль, без неї існування сучасного цивілізованого суспільства майже неможливе. Легітимність в сучасному суспільстві залежить, насамперед від розумних суджень людей, однак може визначатися й ірраціональними моментами: традиціями, звичаями, почуттями, засобами впливу, психологією людей. Однак які б не були імпульси, що ведуть до легітимності або відмови від неї, в сучасних умовах не харизма та традиції, а раціональні судження людей грають основну роль в легітимності державної влади. Діяльність держави заради демократії, прав людини, соціальної справедливості, суспільного прогресу, матеріального та духовного розвитку країни, її участі в міжнародних справах, проведення політики миру та дружби народів – це ті основні умови, які забезпечують легітимність державної влади в країні та в уявленнях світового суспільства.

Список використаної літератури

1.      Бабкіна О.В., Горбатенко В.П. Політологія: Підручник. – К., 2002.

2.      Дзюбко І.С., Левківський. Політологія: Підручник – 2001.

3.      Кирилюк Ф.М. Політологія. Навчально-методичний комплекс: Підручник .К., 2004.

4.      Панов М.І. Політологія: Підручник. К., 2002.

5.      Піча В.М., Хома Н.М. Політологія: Навчальний посібник. – Л.2002.

6.      Ткач О.І. Політологія: Навчальний посібник. – К., 2003

7.      Шляхтун П.П.Політологія: Підручник. – К., 2002.

8.      Юрій М.Ф. Основи політології: Навчальний посібник. – К.2003.