КПУ- юридична наука та учбова дисципліна

Другий етап конституційного розвитку у літературі характеризується такими основними рисами. По-перше, високим ступенем активності конституційної правотворчості: були прийняті десятки нових конституцій, модернізовані деякі старі. Зокрема, прийняті конституції в деяких країнах, які не мали раніше основних законів (Єгипет, Ефіопія, Таїланд та ін.). У старих конституційних державах (Австрія, Іспанія, Мексика, Німеччина та ін.) конституції фіксували зміну форми держави. На сьогодні з них чинними залишаються лише конституції Фінляндії (1919 р.), (Австрії (1920 р.), Латвії (1922 р.), Ірландії (1937 р.), Мексики (1917 р.).

По-друге, зміст конституцій цього  періоду, що характеризуються як нові, не зазнали суттєвих змін. У їх підвалинах залишилась та ж ліберальна концепція. Однак розроблені в них принципи, які визначають демократичну організацію державної влади і правове становище особи, набувають на цьому етапі нову якість завдяки фіксації загальнолюдських цінностей, що мають універсальний характер.

По-третє, починають формуватися нові тенденції конституційного розвитку, до яких відносяться: введення до предмета конституційного регулювання нового комплексу суспільних відносин (насамперед, економічних і соціальних); розширення меж втручання держави в життя суспільства та індивідів (визнання її економічної та соціальної ролі); надання конституційного статусу новим інститутам (політичним партіям і профспілкам); поява нової категорії прав і свобод людини (соціально-економічних); запровадження інституту конституційної юстиції тощо.

По-четверте, на основі концепції, що виходила з постулатів марксистської  теорії про закономірності розвитку суспільства і держави, була створена принципово нова "соціалістична" конституційна модель, яка знайшла  своє відображення у Конституції  РРФСР 1918 р., конституціях Угорщини 1919 р., Монголії 1940 р. У цій моделі принцип народного суверенітету був замінений принципом належності державної влади тільки трудящим на чолі з робітничим класом; принцип політичного, економічного та ідеологічного плюралізму — принципом монізму як основи політичної, економічної організації суспільства та його духовного життя (однопартійність, всевладність Рад, безроздільне панування соціалістичної власності та марксистсько-ленінської ідеології): принцип свободи й автономності особи, яка користується широкими правами і свободами — її підлеглості суспільству і державі, наділення її правами і свободами в інтересах соціалістичного будівництва. Новою тенденцією стало закріплення системи соціальних і економічних прав.

Третій етап призвів до глобалізації конституційного процесу: до нього  прилучилися понад 130 нових держав. Цьому етапові притаманна така характерна риса як багатоманітність конституційних моделей та їх різновидів. Основними  були: західна конституційна модель, яка склалася на попередніх етапах; соціалістична, представлена радянськими конституціями і конституціями інших соціалістичних країн (Албанія, Болгарія, В’єтнам, КНДР, КНР, Куба, Монголія, НДР, Польща, Румунія, Угорщина, Чехословаччина, Югославія); нова конституційна модель країн, що розвиваються. Кожна із названих моделей мала свої різновиди, свої тенденції розвитку.

Зокрема, розвиток західної конституційної моделі характеризується наявністю  двох різновидів, які у державознавстві  позначаються як конституції "другої хвилі" (або "нового покоління" та "старі" конституції. До першої групи відносяться конституції, прийняті у розвинутих країнах, де після Другої світової війни ліквідовані тоталітарні режими (ФРН, Греція, Італія, Іспанія, Португалія, Японія), а також конституції Франції 1946 і 1958 рр. До другої групи відносяться конституції інших розвинутих країн (наприклад, закон про Форму правління 1974 р. у Швеції, Конституційний акт 1982 р. в Канаді, конституція Південно-Африканської Республіки 1983 р.). Новацією цих конституцій було введення до предмета конституційного регулювання нового блоку суспільних відносин — економічних і соціальних. У результаті конституція набуває нову якість — стає основним законом не тільки держави, але в певній мірі і суспільства. Нові конституції значно розширили межі втручання держави в економічну, соціальну та духовну сфери життя суспільства, водночас покладаючи на неї відповідні обов’язки перед суспільством у цілому та його членами. В західній науці конституційного права таке явище знайшло своє відображення у новому понятті соціальної конституції. Так, Ф.Ардан пише:: соціальна конституція — це принципи економмічної та соціальної організації, введення яких до тексту основного закону стало "звичайним явищем новітнього часу"[18].

Стосовно другого різновиду  західної конституційної моделі, то він  представлений "старими конституціями", які не зазнали якісних змін (саме в цьому розумінні вони є "старими"). Модернізацію ж, якої вони зазнали, стосувалася  в основному двох об’єктів конституційного регулювання: прав і свобод людини, а також зовнішньополітичної діяльності держави. Але головна відмінність цих конституцій від конституцій "другої хвилі" полягала в тому, що "старі" конституції, як і раніше, залишили поза увагою питання економічної та соціальної організації суспільства.

Друга конституційна модель цього  етапу була представлена соціалістичними  конституціями. Основу цієї моделі склали радянські конституції та у першу  чергу Конституція СРСР 1936 р., принципові положення якої відтворювалися основними законами соціалістичних держав, які виникли після Другої світової війни. До них відносилися, зокрема такі: суттєве розширення рамок конституційного регулювання; тотальна етатізація суспільства — підпорядкування державі усіх сфер його діяльності; розгорнута інституалізація марксистсько-ленінської партії як єдиної керівної сили суспільства і держави; посилення і реалізації основного закону. Водночас у 80-і рр. у конституційному розвитку деяких країн (СРСР, Польща, Угорщина, Югославія) накреслились тенденції до певної демократизації. Так, декларувалися деякі нові політичні та громадянські права; уперше запроваджуються їх юридичні гарантії. Однак ці новели не зачіпали у цілому підвалини самої моделі, часто не мали ніякого практичного значення.

Важливою особливістю третього етапу було виникнення нової конституційної моделі у країнах, що розвиваються, яка мала два різновиди: "прорадянський" і "прозахідний"[19]. Прозахідна модель була представлена в основному конституціями  колишніх метрополій. За підрахунками У.Дейла (Великобританія), тільки чиновники міністерства колоній цієї країни розробили конституції для 33 країн британської Співдружності[20]. Але вже з середини 60-х рр. посилився вплив "соціалістичної" конституційної моделі. Найбільший вплив ця модель справила на конституції країн т.зв. "соціалістичної орієнтації" (Алжир, Бенін, Конго, Ефіопія та ін.). Конституції в цих країнах складалися вже за участю радників із соціалістичних країн, і, цілком зрозуміло, сприйняли ідеї, принципи та інститути "соціалістичного" конституціоналізму.

Водночас у цей період з’явився і новий фактор — взаємовплив  конституції самих молодих держав. Прикладом можуть служити конституції  Індії 1950 р. і Танзанії 1975 р., положення  яких відтворювалися в основних законах  багатьох країн, що розвиваються.

На четвертому етапі найбільш характерною  тенденцією стало здійснення широкомасштабних конституційних реформ, оновлення практично  усього конституційного законодавства. Тільки за період 1989-1995 рр. у світі  прийнято близько 100 нових конституцій. На Африканському континенті із 53 держав нові конституції прийняли 36[21]. Цей процес продовжується. В цілому в світовому конституційному просторі відбувається демократизація принципів, норм та інститутів. При цьому, звичайно ж, зберігаються відмінності між конституціями окремих країн, зумовлені історичними особливостями розвитку суспільства і держави. Зокрема, певними особливостями характеризуються конституції Китаю, Куби, КНДР і СРВ, у яких збереглися деякі ідеї та принципи "соціалістичної" моделі; а також у т.зв. мусульманських країнах, в житті яких істотну роль відіграє іслам.

Тенденції розвитку науки  КПУ

Наука конституційного права України  перебуває на етапі становлення. Актуальні проблеми конституціоналізму, державотворення, правового статусу людини і громадянина, конституційного ладу, організації і функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування, територіального устрою, правового статусу структур громадянського суспільства, виборів, референдумів, державно-правової конфлікто-логії, конституційно-правової відповідальності аналізуються в працях вітчизняних вчених. Цим та іншим актуальним проблемам конституційного права увагу приділяють такі вітчизняні вчені, як: М. Баймуратов, О. Бандурка, Л. Байрачна, Ю. Битяк, Л. Бориславський, В. Волков, М. Воронов, A. Георгіца, В. Головченко, Ю. Грошевий, Р. Давидов, В. Жу-равський, А. Заєць, Н. Ісаєва, В. Кампо, Н. Карпачова, А. Колодій, В. Колісник, О. Копиленко, В. Кравченко, О. Куш-ніренко, С. Лисенков, С. Лукаш, М. Малишко, Г. Мурашин, О. Мурашин, О. Майданник, В. Медведчук, Н. Нижник, Б. Ольховський, В. Опришко, М. Орзіх, В. Погорілко, О. Пет-ришин, В. Прилуцький, О. Пухтинський, її. Рабінович, B. Ріяка, В. Речицький, О. Святоцький, Т. Слінько, В. Сірен-ко, О. Скрипнюк, А. Селіванов, В. Селіванов, В. Стефанюк, П. Стецюк, В. Тацій, В. Тихий, Є. Тихонова, Ю. Тодика, М. Цвік, В. Цветков, С. Шевчук, Н. Шукліна, Ю. Шемшучен-ко, О. Фрицький, В. Яворський.

Останніми роками в Україні захистили  кандидатські дисертації, присвячені актуальним конституційно-правовим проблемам: Л. Ф.-Альбертіні, О. Батанов, О. Биков, І. Бодрова, М. Воронов, Ф. Веніславський, В. Величко, С. Грицкевич, В. Гергелійник, О. Горова, Г. Журавльова, К. Закоморна, I. Заяць, Р. Ісмаїлов, Р. Князевич, В. Кичун, А. Коваленко, A. Крусян, А. Кельман, Ю. Коломієць, В. Куйбіда, М. Катерин-чук, Л. Липачова, О. Лавринович, П. Любченко, О. Лотюк, Л. Летнянчин, О. Марцеляк, О. Мельник, Н. Мішина, В. НІ-кітюк, О. Осауленко, Ж. Пустовіт, Н. Плахотнюк, Л. Сі-ленко, І. Слідченко, М. Савенко, І. Солов'євич, Т. Смирнова, Т. Стешенко, В. Скрипничук, В. Серьогін, С. Серьогіна, В. Скомороха, О. Тодика, Ю. Ткаченко, М. Тесленко, П. Ткачук, B. Федоренко, Г. Федоренко, С. Чехович, І. Шумак та інші.

У становлення конституційної доктрини в нашій державі суттєвий внесок вносили і вносять нині діючі і колишні судді Конституційного Суду України: В. Вознюк, П. Євграфов, В. Іщенко, М. Корнієнко, М. Костицький, М. Козюбра, Л. Малинникова, П. Мартиненко, О. Мироненко, В. Німчен-ко, В. Розенко, М. Савенко, М. Селівон, В. Скомороха, І. Тимченко, В. Тихий, П. Ткачук, Л. Чубар, В. Шаповал, С. Яцен-ко, в діяльності яких оптимально поєднуються теоретичні й практичні аспекти розгляду і розв'язання актуальних проблем сучасного конституційного розвитку України.

Для вітчизняної науки конституційного  права настав час осмислення накопиченого знання як результат теоретичного освоєння нею свого предмета. На сучасному  етапі є всі умови для подальшого розширення масиву конституційно-правового  знання. Впровадження ідеологічної багатоманітності, відмова від «блокового мислення», зближення правових ідеалів, сприйняття національною правовою системою норм міжнародного права дало можливість враховувати позитивний досвід конституційно-правового регулювання суспільних відносин. У конституційно-правових дослідженнях розширюються можливості застосування порівняльно-правового методу аналізу соціальних процесів. У результаті збагачується як загальна теорія конституційного права, так і конкретні поняття, категорії, теорії і концепції, більш чітко проявляється соціально-політична зумовленість конституційно-правових інститутів, закономірності їх становлення та розвитку.

Поняття задачі учбової  дисципліни КПУ. Структура та зміст  учбового курсу КПУ

Конституційне право України як навчальна дисципліна викладається в державних і недержавних юридичних вузах, на юридичних факультетах, її обсяг і зміст визначаються навчальними програмами, які розробляються кафедрами і затверджуються вченими радами вузів і факультетів. Як навчальна дисципліна вона має вужчий зміст, аніж однойменна наука, і спрямована на розкриття основних понять і змісту предмета конституційного права України як галузі і науки, висвітлює методологію науки, розвиток науки конституційного права на сучасному етапі, розкриває основні положення вчення про Конституцію; функції, принципи, юридичні властивості Конституції, її мову і стиль, порядок прийняття і зміни, аналізує особливості конституційних норм і конституційних інститутів, дає загальну характеристику чинної Конституції України, розкриває основні положення Конституційного договору між Верховною Радою України і Президентом України, Концепцію нової Конституції України.

До завдань конституційного  права як навчальної дисципліни також  належить розкриття основ конституційного  ладу і його захисту, конституційно-правового закріплення суверенітету українського народу, політичного та ідеологічного плюралізму, народовладдя, конституційної відповідальності, поділу влади і взаємодії владних структур, закріплення верховенства права, роз'яснення положень верховенства Конституції України, прямої дії конституційних норм, підстави дії на території України міжнародних договорів, конституційно-пра-вових основ проведення мовної політики тощо. Конституція вперше на конституційному рівні закріпила положення про те, що держава сприяє консолідації та розвитку української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України. Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави.

Потрібно орієнтуватись у питаннях щодо конституційно-правового закріплення  економічних основ конституційного  ладу України. У Конституції України  записано, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується, і це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктом права власності українського народу. Від імені українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. У цих конституційних приписах досить вагомо підтверджується економічний суверенітет України. Причому держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

У навчальному курсі розкривається  поняття державних символів України, їх сутність і призначення, характеристика законодавства, що регулює статус Державного Прапора України, Державного Герба України і Державного Гімну України.

Проблема  прав людини і громадянина на сучасному  етапі набуває дедалі більшого значення як у внутрішньополітичному, так  і зовнішньополітичному аспектах. Тому потрібно досить чітко орієнтуватись у даній тематиці, оскільки вона пов'язана з конституційно-правовим забезпеченням прав і свобод особи, розвитком демократії в нашій країні, з формуванням правової держави і демократичного громадянського суспільства. Тому в навчальному курсі з конституційного права України суттєве значення надається питанням прав і свобод людини і громадянина, відповідності конституційного регулювання основ їх правового статусу міжнародним стандартам прав людини, розкриваються принципи конституційного статусу громадянина, тенденції конституційного закріплення основних прав, свобод і обов'язків громадян країни, аналізуються громадянські, політичні, соціально-економічні та культурні права і свободи, механізм їх захисту, особливості правового статусу в Україні іноземців і біженців, гарантії прав національних меншин. Значна увага приділяється га-рантованості прав громадян в умовах надзвичайного стану. Дається поняття громадянства, перелічуються категорії осіб, які є громадянами України, аналізуються підстави набуття і припинення громадянства, громадянство дітей при зміні громадянства батьків, компетенція органів, які беруть участь у вирішенні питань, пов'язаних з громадянством, процедури з питань громадянства. Все це дає широкий діапазон світоглядних уявлень щодо однієї з найважливіших політико-правових проблем сучасності — права і свободи людини та громадянина.