КПУ- юридична наука та учбова дисципліна

 

Комунікативна функція науки конституційного  права України пов'язана з  інформаційними відносинами, з формуванням суспільної оцінки діяльності державних і самоврядних органів, політичних партій і об'єднань, розвитком конституційного процесу в державі, станом із забезпеченням прав людини і громадянина. Ця функція безпосередньо спрямована на формування політико-правової культури населення, фахівців державного апарату, і її можливості в цьому напрямі на сучасному етапі значно розширюються. Окрім державних видавництв, література з конституційного права видається в Україні й іншими поліграфічними структурами різних форм власності.

 

Експертна функція науки конституційного  права України проявляється в  тому, що фахівці з конституційного  права дедалі частіше залучаються  до виконання експертиз проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів з конституційного права.

Джерела науки КПУ

Джерело права — це форма (спосіб) існування правових норм, яка перетворює право (як волю) в об"єктивовану реальність. Право як об"єктивована реальність існує в певних формах (в літературі навіть нерідко ототожнюють поняття "джерело права” і “форма вираження права”).без такої об’єктивації державна воля народу не може стати матеріальною рушійною силою, яка творить право. Творення права — явище надзвичайна складне і багатогранне. В одних випадках таке творення втілюється в юридичних діях (звичайних актах) державних органів чи безпосередньо народу (його частини), в інших – в письмових актах – документах. Світова практика знає чимало джерел права. Це – акти-документи, традиції, правові звичаї, правові прецеденти. У більшості випадків вони складають систему джерел права. Все це повною мірою стосується й конституційного права ,яке також має відповідну систему джерел.

 

Важливе значення має вирішення  питань про характер, зміст, генезис (походження) та особливості джерел конституційного права України.

 

Першою Конституцією України є  конституція Пилипа Орлика. Пам"ятками політико-правової думки українського народу є також статті та інші акти Б. Хмельницького. Першим актом, який безпосередньо  започаткував національне конституційне право України, можна вважати IV Універсал Української Центральної Ради (1918). Він політико-правовим чином сформував, проголосив Україну як незалежну, самостійну і суверенну державу.

 

Панування радянської концепції конституціоналізму було припинено з прийняттям в 1990 р. Декларації про державний суверенітет та Акта проголошення незалежності України в 1991 р. Ці документи стали: віхою, яка започаткувала народження нового українського права.

 

Так, представник історичної школи  Н. Палієнко вважав, що конституційне право виникає і розвивається завдяки об"єктивній внутрішній необхідності І в своїй основі опирається на народну свідомість, народний дух, притаманний кожній нації з моменту появи її на історичній сцені." Конституція, стверджує С. Шелухін, виходить з народного життя, психіки, історії, побуту, бажань, прагнень й ідеалів народу. Норми права, таким чином, є похідними від звичаїв і традицій.

 

Представники позитивістської  школи права вважають, що джерелом норм конституційного права є  позитивне (прийняте державою, писане) право, яке встановлюється і примусово захищається державою.

 

Б. Чичерін, російській політичний діяч і науковець, вважав, що джерелом конституційно-правових норм є держава, саме вона творить  право, забезпечує розумне співвідношення незалежних воль суб"єктів суспільних відносин. Іншими словами, держава — всемогутній феномен: вона виникає поза правом, є його джерелом і ніяким чином не зв"язана з правом.

 

З точки зору соціологічних теорій права, конституційне право є  наслідком певних соціальних зв"язків (станів): генезисом конституційних норм є різноманітні соціальні інститути як автономні соціальні утворення.

 

Джерела конституційного права  закріплюють найважливішу сферу  політико-правових відносин, які виникають  у процесі здійснення народовладдя. Це обумовлює багатство змісту таких джерел, оскільки народовладдя — надзвичайно складний комплекс економічних, політичних, соціальних, соціально-психологічних та інших відносин. Такі відносини виникають при безпосередній реалізації національного, державного та народного суверенітету народу. В таких джерелах втілюються основи конституційного ладу, взаємовідносини особи й держави, національного та адміністративно-територіального будівництва, побудови органів державної влади. Одна з особливостей джерел конституційного права полягає в тому, що значна їх частина має політичний характер. І це цілком природно, оскільки конституційне право — найбільш "політизована" галузь національної системи права.

 

Важливою ознакою джерел конституційного  права є їх вольовий характер. Проблема вольового наповнення джерел конституційного права має неабияке значення для теорії і практики. Державна воля, яка матеріалізується в правових актах, - надзвичайно складне соціальне явище. Тут переплітаються матеріальні, ідеологічні, соціально-психологічні та інші фактори. Воля — це елемент психіки, одна з найважливіших її функцій.

 

Психологічний аспект джерел конституційного  права має особливе значення. За допомогою таких джерел воля та інтереси суб"єктів конституційного права стають загальнообов"язковими, стають законом, який в подальшому визначає волю й поведінку вже інших суб"єктів.

 

Джерела конституційного права  є результатом правотворчості державних  органів та безпосереднього творення права самим народом. Причому  така правотворчість має особливий характер, оскільки вона закріплює найбільш важливі відносини — відносини влади.

 

Джерела конституційного права  мають комплексний характер, оскільки об"єднують і матеріальні, і  процесуальні норми. Це, між іншим, характерно й для інших галузей права, але для конституційного права така комплексність має особливе значення. Конституційне право не має "паралельної" галузі, як це властиво для цивільного та кримінального права. Цивільно-процесуальне та кримінально-процесуальне право — цілком самостійні галузі національної правової системи. В конституційному праві і матеріальні, і процесуальні норми об"єднуються в одному акті, що обумовлено, насамперед, вимогами законодавчої техніки. Співвідношення матеріальних та процесуальних норм в джерелах конституційного права не однакове. В одних випадках в актах переважають норми матеріального права, які закріплюють здебільшого правовий статус державних органів і їх компетенцію. Це, так би мовити, статичний бік державно-правового становища суб"єктів конституційного права.

 

В інших випадках завданням актів  є встановлення процедури (порядку) діяльності державних органів. Типовими у цьому відношенні є різноманітні регламенти, які детально впорядковують  процедуру діяльності Верховної  Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України. Процесуальними актами певною мірою можна вважати також Закон "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" від 3 липня 1991 p., Закон "Про вибори Президента України", Закон "Про вибори народних депутатів України" 1997 р. Більшість норм цих актів є нормами процесуального Права. Він політико-правовим чином сформував, проголосив Україну як незалежну, самостійну і суверенну державу.

 

Панування радянської концепції конституціоналізму було припинено з прийняттям в 1990 р. Декларації про державний суверенітет та Акта проголошення незалежності України в 1991 р. Ці документи стали: віхою, яка започаткувала народження нового українського права.

 

Так, представник історичної школи  Н. Палієнко вважав, що конституційне  право виникає і розвивається завдяки об"єктивній внутрішній необхідності І в своїй основі опирається на народну свідомість, народний дух, притаманний кожній нації з моменту появи її на історичній сцені." Конституція, стверджує С. Шелухін, виходить з народного життя, психіки, історії, побуту, бажань, прагнень й ідеалів народу. Норми права, таким чином, є похідними від звичаїв і традицій.

 

Представники позитивістської  школи права вважають, що джерелом норм конституційного права є  позитивне (прийняте державою, писане) право, яке встановлюється і примусово захищається державою.

 

Б. Чичерін, російській політичний діяч і науковець, вважав, що джерелом конституційно-правових норм є держава, саме вона творить  право, забезпечує розумне співвідношення незалежних воль суб"єктів суспільних відносин. Іншими словами, держава — всемогутній феномен: вона виникає поза правом, є його джерелом і ніяким чином не зв"язана з правом.

 

З точки зору соціологічних теорій права, конституційне право є  наслідком певних соціальних зв"язків (станів): генезисом конституційних норм є різноманітні соціальні інститути як автономні соціальні утворення.

 

Джерела конституційного права  закріплюють найважливішу сферу  політико-правових відносин, які виникають  у процесі здійснення народовладдя. Це обумовлює багатство змісту таких джерел, оскільки народовладдя — надзвичайно складний комплекс економічних, політичних, соціальних, соціально-психологічних та інших відносин. Такі відносини виникають при безпосередній реалізації національного, державного та народного суверенітету народу. В таких джерелах втілюються основи конституційного ладу, взаємовідносини особи й держави, національного та адміністративно-територіального будівництва, побудови органів державної влади. Одна з особливостей джерел конституційного права полягає в тому, що значна їх частина має політичний характер. І це цілком природно, оскільки конституційне право — найбільш "політизована" галузь національної системи права.

 

Важливою ознакою джерел конституційного  права є їх вольовий характер. Проблема вольового наповнення джерел конституційного права має неабияке значення для теорії і практики. Державна воля, яка матеріалізується в правових актах, - надзвичайно складне соціальне явище. Тут переплітаються матеріальні, ідеологічні, соціально-психологічні та інші фактори. Воля — це елемент психіки, одна з найважливіших її функцій.

 

Психологічний аспект джерел конституційного права  має особливе значення. За допомогою  таких джерел воля та інтереси суб"єктів  конституційного права стають загальнообов"язковими, стають законом, який в подальшому визначає волю й поведінку вже інших суб"єктів.

 

Джерела конституційного  права є результатом правотворчості державних органів та безпосереднього  творення права самим народом. Причому  така правотворчість має особливий  характер, оскільки вона закріплює найбільш важливі відносини — відносини влади.

 

Джерела конституційного права  мають комплексний характер, оскільки об"єднують і матеріальні, і  процесуальні норми. Це, між іншим, характерно й для інших галузей права, але для конституційного права така комплексність має особливе значення. Конституційне право не має "паралельної" галузі, як це властиво для цивільного та кримінального права. Цивільно-процесуальне та кримінально-процесуальне право — цілком самостійні галузі національної правової системи. В конституційному праві і матеріальні, і процесуальні норми об"єднуються в одному акті, що обумовлено, насамперед, вимогами законодавчої техніки. Співвідношення матеріальних та процесуальних норм в джерелах конституційного права не однакове. В одних випадках в актах переважають норми матеріального права, які закріплюють здебільшого правовий статус державних органів і їх компетенцію. Це, так би мовити, статичний бік державно-правового становища суб"єктів конституційного права.

 

В інших випадках завданням актів  є встановлення процедури (порядку) діяльності державних органів. Типовими у цьому відношенні є різноманітні регламенти, які детально впорядковують  процедуру діяльності Верховної  Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України. Процесуальними актами певною мірою можна вважати також Закон "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" від 3 липня 1991 p., Закон "Про вибори Президента України", Закон "Про вибори народних депутатів України" 1997 р. Більшість норм цих актів є нормами процесуального Права.

 

Впорядковування процедур — важлива  умова ефективної роботи Державних  органів, дотримання ними законності і  правопорядку. В більшості випадків законодавець цю проблему вирішує досить просто: в одному документі він об"єднує матеріальні і процесуальні норми (причому співвідношення їх, як правило, складається на користь матеріальних норм). В деяких випадках процесуальні норми об"єднуються в один структурний підрозділ правового акта. Так, наприклад, в Законі про громадянство України в редакції від 16 квітня 1997 р. процесуальні норми зосереджені в основному в розділах 6 ("Порядок розгляду заяв і подань з питань громадянства України") і 8 ("Оскарження рішень з питань громадянства"). Такий спосіб організації правового матеріалу не є випадковим. Очевидно, немає рації надавати окремий акт, який реалізував би процедури, пов"язані з набуттям чи втратою громадянства України.

 

І нарешті, варто мати на увазі, що більшість джерел конституційного  права виходять за межі права: можна говорити про економічні джерела (наприклад, відносини власності), політичні (програми і платформи діяльності політичних партій, інші документи політичного характеру), соціальні (соціальна діяльність класів, соціальних груп, громадських об"єднань), соціально-психологічні (різноманітні психологічні установки, мораль).

Історичні етапи розвитку КПУ

Конституція — це основний закон  держави, прийнятий в особливому порядку на основі компромісу різних політичних сил суспільства, який визначає межі здійснення державної влади та основних прав і свобод особи і, який в юридичному плані представляє собою звід правових принципів і норм, що регламентують найважливіші сфери суспільного життя.

 

Глибоке і всебічне розкриття сучасного  розуміння поняття конституції неможливе без розгляду світового конституційного процесу, який же, звичайно, зумовлюється еволюцією суспільства і держави у новий та новітній часи. В цьому розвиткові виділяються чотири основні етапи. Перший охоплює період з кінця ХVІІІ ст. до закінчення Першої світової війни; другий — період між двома світовими війнами; третій — період від закінчення Другої світової війни до кінця 80-х років; четвертий — сучасний етап, який розпочався на зламі 80-х—90-х рр. ХХ ст.[17].

 

Перший, або початковий етап конституційного розвитку – це період становлення та утвердження буржуазного суспільства у передових державах Європи і Америки. Саме тут з’являються перші писані конституції США (1787 р.), Франції (1791 р.), які справили величезний вплив на світовий конституційний розвиток. Якщо американська конституційна модель слугувала зразком для конституцій країн Латинської Америки (перша з них прийнята у Венесуелі 1811 р., в Мексиці у 1824 р., Уругваї — в 1830 р., в Аргентині — в 1853 р.); то французька — для конституцій європейських країн. Крім того, значний вплив справила неписана конституція Великобританії на конституції перших домініонів: Канади 1867 р., Австралії 1900 р., Південно-Африканського Союзу 1909 р. Тільки в кінці періоду з’являються перші конституції у країнах Азії (Японії 1889 р., Китаю 1912 р., Ірану 1906 р.) на Африканському континенті, крім ПАС, тільки Ліберія мала конституцію, прийняту в 1847 р. та скопійовану з Конституції США. Конституції, прийняті в цей період, відносять до т.зв. старих конституцій, більшість з них вже не діє. Чинними залишаються конституції США, Норвегії (1814 р.), Нідерландів (1815 р.), Бельгії (1831 р.), Люксембургу (1868 р.), Швейцарії (1874 р.), Австралії (1900 р.) та деякі інші.

 

В цілому конституціям цього періоду були притаманні певні загальні риси, які дозволяють скласти уявлення про існуючу конституційну модель. В її основу покладена ліберальна концепція конституції як законодавчого акта, покликаного максимально обмежити втручання держави в життя громадянського суспільства і окремого індивіда. Правовий зміст конституції зводився до норм, які регулюють організацію державної влади на основі класичного принципу розподілу влад, а також правове становище особи, що включало її політичні та громадянські права.