Конституційний контроль в Україні

Конституційний контроль в Україні

План

Вступ

1. Поняття, форми та види контролю за конституційністю законодавства.
     2. Конституційний контроль та його роль в процесі функціонування державної влади

3. Функції судового контролю за конституційністю законодавства у механізмі держави.

4. Судовий контроль за конституційністю законодавства в Україні.

Висновок

Використана літратура

     Вступ

Однією з особливостей держав­ного ладу багатьох країн є наявність конституційного контролю. Поняття конституційного контролю має кілька тлумачень. Іноді конституційний кон­троль визначають широко: як діяль­ність парламенту, глави держави, судів або інших органів, пов'язану з вирішенням питання відповідності конституції різних нормативно-право­вих або тільки законодавчих актів. У деяких випадках йдеться про здійс­нення конституційного контролю са­мим народом шляхом референдуму. Найбільш прийнятим є вузьке трак­тування конституційного контро­лю, за яким він сприймається на­самперед як оцінка судами загальної або спеціальної юрисдикції норма­тивно-правових актів на предмет їхньої відповідності конституції. Від такої оцінки залежать можли­вості застосування цих актів або навіть їх існування.

Наведеному визначенню кон­ституційного контролю відповідають реалії державно-політичного життя. У багатьох країнах поняття консти­туційного контролю позначає не тільки функцію загального або спе­ціального суду, а й окремий інститут, який ототожнюється з відповідними органами і з сукупністю правових норм, що регламентують їхню ор­ганізацію та діяльність.

Характер і зміст конституційного контролю багато в чому визнача­ються природою органів, які його здійснюють. Існує дві основні моделі ор­ганізації конституційного контролю. Одна з них має назву американської. За її умов відповідними повноваженнями наділені всі суди загальної юрис­дикції. 

Модель організації конституційного контролю, за якою відповідні питання вирішуються практично всіма судами загальної юрисдикції, нази­вається також децентралізованою або «дифузивною» моделлю. її характе­ризує тлумачення конституційного контролю як суто правової функції. В теорії це означає відмову від розгляду судами політичних питань, пов'яза­них із змістом законів та їх застосуванням. Формально все звичайно зво­диться до юридичної експертизи того чи іншого закону, здійснюваної суда­ми у зв'язку з розглядом конкретної цивільної або кримінальної справи.

У реальному житті суди, здійснюючи функцію конституційного кон­тролю, впливають на існуючий у країні політичний «клімат». Особливо це стосується вищого суду.

Іншою моделлю організації конституційного контролю є так звана європейська або австрійська модель. її характеризує наявність у державно­му механізмі спеціалізованого судового органу, відокремленого від судів за­гальної юрисдикції. Головним завданням цього органу — конституційного суду — є оцінка конституційності законодавчих актів, хоча він наділений і рядом інших повноважень. Поряд з конституційним судом можуть існу­вати й інші спеціалізовані суди, але саме він має найбільший авторитет.

 Актуальність теми дослідження - Після прийняття 28 червня 1996 року нової Конституції України і запровадження спеціалізованого інституту судового конституційного контролю - Конституційного Суду України - у представників різних галузей юридичної науки виник особливий інтерес до вивчення цього політико-правового явища. Конституційний Суд України - єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні, який на відміну від інших органів державної влади наділений спеціальною компетенцією по забезпеченню конституційної законності в Україні. У зв'язку з цим виникла необхідність дослідження даного інституту в контексті співвідношення здійснення контрольних функцій органу конституційної юрисдикції і органів державної влади, розмежування їх компетенції.

Для демократичних європейських країн характерною є підвищена увага наукових і політичних кіл до проблем вдосконалення і зміцнення конституційного контролю. Це зумовлено тим, що конституційний контроль — одна з найбільших цінностей демократичної форми організації суспільства. Його значення полягає в наступному.

По-перше, конституційний контроль — невід'ємний елемент правової держави, важливий гарант верховенства Конституції, суттєва перепона на шляху до узурпації влади, умова і показник функціонування політико-правового режиму в межах Конституції.

По-друге, конституційний контроль — обов'язковий компонент механізму поділу влади, призначений для підтримання рівноваги; арбітр у конфліктах між гілками влади — законодавчою, виконавчою і судовою, що забезпечує необхідний баланс між владними структурами.

По-третє, конституційний контроль є інструментом подолання і згладжування федеративних суперечностей, а також неузгодженостей між державою і територіями з місцевим самоврядуванням.

По-четверте, конституційний контроль виконує роль найбільш ефективного механізму захисту особи від влади, є засобом забезпечення основних (конституційних) прав і свобод людини і громадянина, фактором перетворення Конституції на чинне право.

По-п'яте, інститут конституційного контролю, особливо після Другої світової війни, — це спроба подолати суперечності між позитивним і природним правом, поєднати юстицію, яка застосовує закон, з юстицією, яка грунтується на нормах права справедливості, а також створити нову стабільну конституційну основу влади.

З таких позицій очевидною є важливість ретельного аналізу здобутків, досягнутих конституційною наукою і державно-правовою практикою зарубіжних країн у справі правового регулювання форм організації та діяльності конституційного контролю. Отже, теоретична і практична потреба дослідження зарубіжного конституційного контролю в його європейському варіанті є цілком очевидною.

Об'єктом дослідження є конституційно-правові відносини у сфері конституційного контролю.

Предмет дослідження — конституційний контроль в Україні, процес його становлення та розвитку.

Мета і завдання дослідження. Метою індивідуально-дослідницького завдання є визначення поняття конституційного контролю в Україні, його форми та види; розкриття функцій судового контролю за конституційністю законодавства у механізмі держави.
Відповідно до поставленої мети  проекті розв’язані такі завдання:
-розкрити поняття конституційного контролю
-навести форми та види контролю за конституційністю законодавства
-перелічити функції судового контролю за конституційністю законодавства у механізмі держави
-розкрити сутність судового контролю за конституційністю законодавства в Україні

Проблеми конституційного контролю

У плані методології, наше правознавство знаходиться сьогодні в принципово інший, в порівнянні з радянським періодом, ситуації. Формування інших соціальних ідеалів, офіційні стратегії на побудову ліберальної ринкової економіки і правової держави, конституційне закріплення прав людини, поточні реформи і тому подібне ставлять перед юридичним співтовариством ряд проблем, ефективне вирішення яких безпосередньо залежить від філософської і методологічної спроможності правової науки. Такая состоятельность нынешнего правоведения рассматривается, главным образом, в контексте оценок методологического значения марксистских идей в современных условиях.

Якщо перевірка конституційності ординарних федеральних законів Конституційним Судом не викликає теоретичних суперечок і швидко закріпилась на практиці, то питання використання федеральних законів про конституційні поправки як об'єкти федерального судового конституційного контролю в даний час носить найбільш проблемний характер.

Серед вітчизняних вчених праці яких стали джерелом даного дослідження, назвемо В.Б. Авер*янова, Ю.П. Битяка, Фрицького О.Ф., Юзикова Н.С, та інші.
Цією темою займались також зарубіжні спеціалісти : П. Бадура, Б. Візер, М. Сінд жер, Л.Фаворе.

1. Поняття, форми та види контролю за конституційністю законодавства.

Функція захисту прав і свобод здійснюється органами конституційної юрисдикції шляхом використання трьох основних форм їхньої діяльності: за допомогою абстрактного, конкретного й індивідуального контролю відповідності конституції й закріпленим у ній правам і свободам людини та громадянина законів та інших нормативних актів, а також судових і адміністративних рішень.

Контроль – система відносин між органами публічної влади, за якої контролюючий орган може скасовувати акти підконтрольного органу.

Конституційний контроль – будь-яка форма перевірки на відповідність (несуперечність) конституції актів і дій органів публічної влади, а також громадських об'єднань, що здійснюють публічні функції або створені для участі в здійсненні публічної влади.

Конституційний контроль можливий лише там, де діє писане право, у тому числі писані конституції, положення яких мають вищу юридичну силу порівняно з будь-якими іншими національними та місцевими правоположеннями.

Контролю щодо несуперечності конституційним (органічним) законам, підлягають звичайні закони, прийняті на референдумі, внутрішньодержавні договори, акти виконавчої влади, акти самоврядування. Проводиться також перевірка відповідності національних законів міжнародним договорам. Крім того, здійснюється контроль актів і дій громадських об'єднань, на які держава поклала певні владні функції (палата виробників певних товарів може видавати сертифікати і допускати при цьому дискримінацію). Межі конституційного контролю охоплюють також створення та діяльність політичних громадських об'єднань, політичних партій.

Отже, контроль - це перевірка на відповідність конституції дій посадових осіб - президента, членів уряду, верховних суддів.

Конституційний контроль здійснюється и у формі індивідуальної або колективної скарги, що передбачає наділення індивіда – суб'єкта прав і свобод людини, а також різних об'єднань громадян, юридичних осіб правом подавати в конституційний суд скарги про порушення своїх прав і свобод законами, нормативними актами, судовими рішеннями. Конституційна скарга виступає як важливий правовий засіб захисту індивіда від сваволі держави.

Об’єктами конституційного контролю є: звичайні, конституційні та органічні закони, поправки до конституції, міжнародні та внутрішньодержавні договори, парламентські регламенти, нормативні акти органів виконавчої влади (як правило, в тих країнах, де немає адміністративної юстиції), питання розмежування компетенції між союзом і суб’єктами федерації, відповідність конституції дій посадових осіб, акти і дії громадських об’єднань, наділених певною політичною владою (у першу чергу діяльність політичних партій), конституційність окремих положень самої конституції.

Ініціаторами конституційного контролю можуть бути фізичні та юридичні особи, і в першу чергу органи держави, наділені законом правом звернення до органів конституційної юстиції. З точки зору реалізації принципу демократії вважається нормальним, якщо коло таких суб’єктів досить широке, і з поданнями та зверненнями до органів конституційного контролю можуть звернутися, крім глави держави, уряду, групи депутатів, парламентських комітетів, і судові органи, а в деяких випадках — громадяни.

Залежно від конституційних рішень органами конституційного контролю можуть бути: а) глава держави, парламент, уряд, суди загальної юрисдикції, адміністративні суди; б) спеціалізовані органи конституційного контролю, до яких входять або судові (наприклад, конституційна юстиція в багатьох європейських країнах), або квазісудові органи (наприклад, Конституційна рада у Франції та інших країнах).

Конституційний контроль, здійснюваний президентом, парламентом, урядом і подібними до них органами, називається іноді політичним, тому що зазначені органи здійснюють політичну діяльність.

Спеціалізовані судові органи конституційного контролю часто мають також інші повноваження – реалізують конституційну відповідальність вищих посадових осіб держави, виступають як виборчі суди, дають офіційне тлумачення конституції тощо.

Види конституційного контролю.

За часом здійснення конституційний контроль може бути попереднім або наступним. Попередня форма контролю передбачає перевірку конституційності законів на стадії їхнього проходження через парламент. І, навпаки, у цих країнах, де застосовується наступний конституційний контроль перевірці на конституційність підля­гають закони промульговані і які набрали чинність.

За своїм змістом конституційний контроль може бути формальним і матеріальним. У першому випадку перевіряється дотримання процедурних правил, установлених для прийняття законів та інших нормативних актів. У другому випадку перевіряється зміст законів та інших нормативних актів з точки зору їх відповідності змісту конституції.

За формою конституційний контроль може бути конкретним або абстрактним. Абстрактний контроль передбачає можливість подання запиту в конституційний суд про конституційність прийнятих законів та інших нормативних актів незалежно від їхнього застосування в конкретних правовідносинах. Мета цього виду контролю – дотримання законодавцем конституції та її положень, що регулюють права і свободи людини в процесі прийняття нормативно-правових актів. Правом такого запиту наділяються, як правило, вищі органи виконавчої влади в особі президента, прем'єр-міністра, групи депутатів парламенту.

Конкретний контроль, іноді іменований інцидентним, передбачав, що питання про конституційність закону, який підлягає застосуванню, ставиться, розглядається та вирішується лише у зв'язку з конкретним судовим розглядом. Найбільш широко цей вид контролю використовується в країнах з децентралізованою системою конституційного контролю, де всі суди правочинні самі вирішувати питання про конституційність застосовуваної ними норми права. Конкретний контроль також діє й у ряді країн континентального права, де існує централізована система конституційного контролю, здійснюваного спеціалізованими органами квазісудового характеру. Централізована система виходить із того, що суди загальної юрисдикції не здійснюють контролю відповідності нормативно-юридичних актів конституції. Тут загальні суди можуть тільки порушувати питання про конституційність нормативних актів перед конституційним судом у вигляді запиту у зв'язку з розглядом конкретної судової справи й лише в цих межах забезпечувати відповідність закону конституції.