Конституційні основи національних економічних інтересів України

     Конституційні основи національних економічних інтересів  України 

     Конституція України як основний закон держави  є фундаментом, де закладені стратегічні компоненти системи національних інтересів України.

     Так, в Конституції нашої держави  передбачено реалізацію і повне забезпечення таких національних пріоритетів:

     консолідації  суспільства в  політичну націю, побудова суверенної, незалежної, демократичної, соціальної та правової держави (ст.1);

     суверенітету  України на всій її території, цілісності і недоторканості території (ст. 2);

     розвитку  України як унітарної  держави (ст. 2);

     прав  і свобод людини в  Україні: життя, здоров'я, честі і гідності, недоторканості і  безпеки (ст. 3);

     народу  України - статусу  носія суверенітету і єдиного джерела  влади (ст. 5);

     ефективного розвитку регіонів і розвитку місцевого самоврядування (ст. 7);

     принципу  верховенства права (ст. 8);

     всебічного  розвитку і використання української мови як державної, а також гарантування вільного розвитку використання і захисту російської мови, інших мов національних меншин (ст. 10);

     послідовного  розвитку і консолідації української нації, а також забезпечення національно-культурного  розвитку всіх корінних народів і національних меншин України (ст. 11);

     задоволення національних і мовних потреб українців  у діаспорах (ст.12);

     захисту всіх суб'єктів права  власності і господарювання (ст. 13);

     соціальної  спрямованості економіки (ст. 13);

     політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності і  свободи політичної діяльності (ст. 15);

     екологічної безпеки і рівноваги, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, збереження генофонду Українського народу (ст. 16);

     захисту суверенітету і територіальної цілісності України, її економічної та інформаційної безпеки (ст. 17);

     мирного і взаємовигідного  співробітництва з іншими членами міжнародного співтовариства (ст. 18);

     народного волевиявлення через  вибори, референдуми  та інші форми безпосередньої демократії (ст. 69);

     вільного  волевиявлення на основі рівного і  прямого виборчого  права (ст. 70).

     Крім  зазначених в Конституції України національних пріоритетів, НЕ мусить спиратись на такі орієнтири:

     орієнтація  на загальноєвропейську  інтеграцію і розвиток економічних відносин з іншими країнами;

     максимальний  розвиток експорто-орієнтовантованих галузей національного господарства;

     захист  національного виробництва  і нарощування  національного капіталу;

     дебюрократизація  державного управління і подолання державної корупції;

     максимальна державна підтримка  української культури і науки;

     сприяння  розвитку духовності нації;

     підтримка інституту української сім’і. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Поняття та формування національних інтересів України 

    Особливості сучасного буття України виводять у ранг чільних завдань формування та усвідомлення національних інтересів  як базових засад послідовної  й цілеспрямованої політики.

    Для визначення цих інтересів потрібен науковий підхід, що враховує історичні, соціально-політичні та економіко-географічні  чинники. Вихідним є розуміння сучасної української нації як відкритої  поліетнічної спільноти, що історично  склалася на території України, яка усвідомлює себе українським народом, а її члени — громадянами суверенної держави. Таке визначення охоплює і вузьке розуміння української нації як етнічно однорідної спільності людей української національності, що проживають в Україні, і широке — в тому числі українська діаспора. Перше визначення відображає переважно сферу відносин системи «держава — громадянин», а друге — походження, виховання, культуру. Обидва визначення слід брати до уваги для з´ясування конкретних національних інтересів, що сприятиме подоланню національної обмеженості, створенню умов для консолідації українського суспільства навколо ідеї національної держави, у якій дотримуватимуться прав людини незалежно від її етнічного походження. Цей підхід є важливим аспектом діяльності держави щодо обстоювання національних інтересів, він зумовлює і відповідну політику в інтересах національної безпеки.

    Національні інтереси — інтегральний вираз інтересів  усіх членів суспільства, що реалізуються через політичну систему відповідної держави як компроміс у поєднанні запитів кожної людини і суспільства загалом.

Національні інтереси не тотожні інтересам націй, оскільки перші інтегрують інтереси всіх людей  незалежно від національної належності, а другі — лише інтереси окремої  нації. В Україні проживає майже 100 націй, у кожної є специфічні інтереси. Але національні інтереси для всіх є інтегруючим, єднальним чинником їх існування в державі, поліпшення умов соціального й політичного буття. Іншими словами, національний інтерес є домінантою загальносуспільних устремлінь.

    Щодо  цього народ України чітко  визначився на основі національного  загальнонародного консенсусу: незалежна, суверенна, соборна, демократична держава, характерні риси якої — громадянське суспільство, демократична, соціальна, правова держава, економічний і політичний плюралізм, ідеологія та мораль, що ґрунтуються на національних і загальнолюдських цінностях, дотриманні прав людини. Жодна з політичних сил України не заперечує цих ціннісних орієнтирів. Саме тому вони становлять національну мету, національну концепцію розвитку, платформу для національної згоди. У цьому руслі мають формуватися і національні інтереси України, усвідомлення яких є підставою узгодження їх з інтересами інших країн, не поступаючись стратегічними й життєво важливими цілями. Лише завдяки цьому можна запобігти небезпечній замкнутості на власних проблемах, уникнути відверто егоїстичних підходів у відносинах з іншими державами. Національний егоїзм може надати лише деякі короткочасні переваги, але згодом — зумовити конфлікти і створити у стратегічному вимірі неабияку загрозу власним національним інтересам.

    Національні інтереси є основою функціонування всіх складових політичної системи. Водночас вони формуються всіма її елементами.

Формування, реалізація національних інтересів — складний процес. Інтереси, особливо молодих держав, тісно переплітаються з інтересами безпеки, загальними базовими цінностями (територіальною цілісністю, політичним виживанням, забезпеченням невід´ємних прав людини). Тому для з´ясування корінних національних інтересів слід відмежувати їх від базових цінностей суспільства.

    У будь-якому суспільстві інтереси людей бувають не тільки різними, а й протилежними. Але суспільство  може функціонувати лише за умови  узгодження їх на основі національного  компромісу й національної злагоди. 

    Держава як головний елемент політичної системи  покликана якнайточніше виражати національні  інтереси, тобто інтереси всіх членів суспільства, вирішувати соціальні  суперечності та забезпечувати права  людини. Але, оскільки національні інтереси реалізуються державою через державні інтереси, то останні можуть фігурувати як інтереси влади, не збігаючись із національними інтересами. Інтереси уряду, відомств можуть відрізнятися, а то й суперечити національним інтересам. Уникнути цих протиріч можна завдяки врахуванню впливу базових цінностей суспільства на формування національних інтересів, а також їх зворотного впливу. У молодих державах такий взаємовплив виявляється, наприклад, із появою певних зовнішніх і внутрішніх загроз безпеці суспільства. Країни, що перебувають на етапі становлення своєї державності, рідко мають усталену соціальну й національно-етнічну структуру. Тому відповідно змінюються національні цінності, ієрархія їх значущості, стратегія та політика. Традиційні цінності — демократія, економічний і соціальний добробут тощо за небезпечних умов для держави поступаються місцем цінностям самозбереження, національної єдності, виживання тощо.

    Для України національними інтересами є раціональні державотворення  і трансформація суспільних відносин. У такій ситуації на передньому плані державні інтереси, які не завжди збігаються з інтересами загальнонаціональними та з інтересами особи. Найважливіше завдання держави в системі національних інтересів — це подолання кризи, розвиток і підтримка соціально-культурного й духовного відродження як засади національної державності українського народу щодо забезпечення ефективного функціонування суспільства, внутрішньої стабільності, соціальної злагоди, сприятливих міжнародних умов і колективної безпеки. Ці завдання, випливаючи з політичної та економічної доцільності, є і національними інтересами України. Актуальним є і забезпечення інтересів кожного члена суспільства, прав людини. За нинішніх умов влада ризикує втратити довіру народу, якщо не віднайде оптимальних способів, форм і методів поєднання державних і особистих інтересів, узгодження їх з національними інтересами нашої країни.

Формування  національних інтересів  України

    Розглядаючи визначення множини національних інтересів, їх зміст, характер та пріоритетність як одне з головних завдань, вітчизняні вчені здійснюють активні дослідження цієї проблеми. В.Ковальський, О.Маначинський, Є.Пронкін визначають національні інтереси як реальну основу дій нації й держави, спрямованих на виживання, функціонування й розвиток, сукупність національних цілей і базових цінностей, які відіграють важливу роль у стратегії й тактиці у сфері національної безпеки. Г.Костенко пропонує класифікувати національні інтереси за: характером (коаліційні, національні); взаємністю (однобічні, взаємні); ступенем черговості (першочергові, інші); масштабом (глобальні, регіональні, локальні); ступенем важливості (життєво важливі, важливі, істотні); ступенем терміновості (постійні, довгострокові, середньострокові, поточні). П.Ситник висуває підхід до побудови ієрархії (пріоритетів) національних інтересів, в основі якого – ступінь важливості інтересів для забезпечення національної безпеки. Пропонується класифікувати множину національних інтересів як таких, реалізація (захист та досягнення) яких має високий, середній і низький ступінь важливості для забезпечення національної безпеки. В.Ліпкан стверджує: становлячи першооснову національної безпеки, національні інтереси можуть розглядатися як усвідомлені особою і суспільством, гарантовані державою цільові настанови щодо необхідності існування та розвитку людини, нації і держави як єдиного організму.

    Очевидно, що проблема визначення, класифікації національних інтересів через оцінку їх важливості залишається нерозвязаною, що негативно позначається на політиці національної безпеки. Імовірно, дана проблема зумовлена тим, що: відсутнє розмежування та обгрунтування співвідношення таких понять, як «національна безпека» та «національні інтереси»;

категорія національних інтересів, як і теорія інтересу взагалі, тривалий час не розглядалася і не вивчалася вітчизняною суспільною думкою. Це словосполучення застосовувалося головним чином для ідеологізованої критики зарубіжних поглядів на проблеми міждержавних відносин;

класифікація  національних інтересів здійснювалася за відсутності чітких і зрозумілих критеріїв ідентифікації їх важливості, що призвело до простого переліку абсолютно необґрунтованих і декларативних національних інтересів. 

Національні інтереси України  у внутрішньополітичному  вимірі 

Національні інтереси України у внутрішньополітичному вимірі та у системі

міжнародних відносин становлять єдине ціле. У цілому вони ставлять за мету: забезпечення свободи, незалежності та державного суверенітету України, належного рівня безпеки Української держави і суспільства, створення умов для модернізації країни, її стійкого економічного зростання у поєднанні з надійним захистом прав і свобод українських громадян, розвиток української політичної нації як самобутнього культурно-історичного, політичного і соціально-економічного явища в загальному руслі розвитку

європейської  цивілізації.

      Україна впевнено входить до кола держав, об’єднаних спільними демократичними цінностями. В українському суспільстві дедалі глибше утверджується думка, що свобода, людська гідність, справедливість і солідарність є не лише наріжним основою розвитку суспільства, а й важливими підвалинами формування зовнішньої політики.

    Незмінні  базові національні  інтереси України визначають і незмінні пріоритети й стратегічні цілі зовнішньої політики нашої держави. Вони закріплені відповідними актами вищих органів державної влади – Постановою Верховної Ради України «Про основні напрями зовнішньої політики України» від 1993 р., Законом України «Про основи національної безпеки України» від 19 червня 2003 р. № 964-IV, Рішенням РНБО

«Про Стратегію  України щодо Організації Північноатлантичного договору (НАТО)» від 23 травня 2002 р. і відповідним Указом Президента від 8 липня 2002 р., та іншими нормативними документами і рішеннями.