Концепції виникнення держави

Теологічна теорія.  

Дану теорію без вагань відносять до найдавніших концепцій  виникнення держави і права. Ґрунтується вона на вірі в те, що походження й існування держави є результатом виявлення волі Бога. Теологічне вчення розглядає державу як об’єкт втілення божественної сили. Через це прихильники теологічної теорії вважають державну владу вічною і беззаперечною, а підкорення їй, за їх словами, є цілком природним. В часи середньовічної влади церкви теорія широко застосовувалася для виправдання привілею духовної влади над світською, а церкви – над державою. Оскільки людина має підкоритися волі Бога, вона схиляється і перед державною владою, встановленою самим Богом. Теологічна теорія пронизана ідеєю вічності держави, її непорушності. Державно-правові інститути, що існують у суспільстві, як структурні елементи держави теж вважаються непорушними. Правителі діють від імені Бога, їх влада має божественний характер, а закони, які видаються, відповідають божественній справедливості. Першооснови цієї теорії були закладені вже в літературі і правових актах Давнього Єгипту, Вавілона, Сирії, Індії, Китаю тощо.  Безпосередню згадку про неї знаходимо і в Біблії, де мова йде про появу держави в Стародавньому Ізраїлі після того, як Мойсей вивів євреїв з Єгипту.      

 Найбільш широке поширення  ця теорія отримала в епоху  середньовіччя і мала головною  своєю спрямованістю обґрунтування  переваг церковної влади над  світською. Найзавзятішим апологетом даної концепції був вчений-богослов Фома Аквінський.

Відомий духівник відстоював думку, що процес  виникнення  і  розвитку  держави  і  права аналогічний  процесу  створення  Богом світу.   З вчення Ф. Аквінського виходить, що саме  Божественний   розум керує усім світом. Він лежить  в основі всієї природи,  суспільства,  світового  порядку,  кожної  окремої  держави.

За логікою Фоми Аквінського, саме релігія обґрунтовує необхідність виникнення й існування держави.  Держава при  цьому зобов’язується захищати релігію. Особливу роль у цій системі, як правило, отримує голова держави. Політичну діяльність   монарха   можна порівняти  з активністю бога. Перш ніж приступити до керівництва  світом,  бог  вносить  у нього збалансованість і організованість. Так і монарх  перш за все засновує і влаштовує державу, а потім починає керувати нею. [10]

Взагалі уявлення Фоми Аквінського про державу – це перша спроба розвинути християнську доктрину держави на базі аристотелевської «Політики». [1]

Релігіозні вчення про походження держави і права мають розповсюдження і в наші часи. В сучасних умовах її розвинули ідеологи ісламської релігії, католицької церкви (Мартен, Месьє та інші). Сучасна офіційна ідеологія Ватикана теж спирається на теологічну теорію. На пострадянському просторі особливу роль божественної концепції визнають В.М. Корельський та В.Д. Перевалів, які в сучасному богослов’ї вбачають панацею для оздоровлення духовного життя людини та навіть для зміцнення державності.  [10] 

Матеріалістична теорія 

Ця теорія походження держави  і права має кілька загальноприйнятих  назв: її називають і соціально-економічною, і класовою, і, за ім’ям її основоположника, марксистською. Крім великою кількості  позначень, ця концепція має також  і багато прихильників – вона є  однією з найпопулярніших сьогодні теорій.

Матеріалістична теорія ґрунтується  на твердженні, що держава виникла  на  підставі економічних чинників – суспільного поділу праці, виникнення надлишкового продукту і приватної  власності, а потім розколу суспільства  на класи з різними економічними інтересами. Держава в цьому процесі  виникає як механізм стримувань і  протиаг – вона спеціальними засобами пригнічення і керування стримує протиборство цих класів, віддаючи при цьому перевагу інтересам панівного класу. Суть теорії полягає в тому, що держава прийшла на зміну родоплемінної організації, а право – звичаям. Класова теорія не передбачає зовнішнього характеру виникнення держави, заперечуючи провідну роль завойовницьких теорій. Маркс стверджував, що держава виникає на основі природного розвитку самого суспільства, пов’язаного з розкладом родового устрою, виникненням приватної власності і соціальним розшаруванням суспільства за майновим цензом. Після соціального розшарування родоплемінна організація стала неспроможною керувати суспільством. З’явилась потреба у керівному органі, який здатен був би забезпечувати економічні інтереси панівних членів суспільства. Такою організацією стала держава. [12]

За соціально-економічна теорія існують три основних форми  виникнення держави: афінську, римську  і давньогерманську. Класичною формою є афінська. За її умовами, держава виникає безпосередньо з класових протиріч, які формуються в суспільстві. Римська форма відрізняється тим, що родове суспільство перетворюється на аристократію, ізольовану від численної але безправної плебейської маси. Перемога останніх руйнує родовий устрій, на руїнах якого виникає держава. Германська форма – держава виникає як результат завоювання  великих територій, якими родовий устрій вже керувати не може – як наслідок виникає держава.

Інший прихильник даної теорії, Ф. Енгельс, виклав вище сформульовані положення в своїй праці «Походження сім'ї, приватної власності і держави», а також у спільних з Марксом працях «Німецька ідеологія», «Маніфест комуністичної партії». [4]

Слід визнати, що дана теорія є найбільш аргументованою, оскільки економічний чинник, покладений в основу становлення держави, може краще пояснити суспільні явища, ніж інші чинники — психологічні, біологічні, моральні, етнічні, хоча й вони повинні враховуватися. Класовий підхід теє є прогресивним методом аналізу передумов виникнення держави, та визначення її сутності. Проте треба говорити і про недоліки концепції – надмірний акцент на ролі класів і класової боротьби у виникненні держави, думка про те, що держава зникне разом зі зникненням класів.

Теорія суспільного  договору

Ця теорія теж має чималу історію. Своїми коренями вона сягає  аж в глибину століть, в часи давньогрецької філософії. Так, у Стародавній Грецій софісти притримувалися думки, що держава є результатом добровільного об’єднання людей з метою досягнення справедливості. Епікур у своїх працях доводить твердження, що держава споконвіків ґрунтувалася на взаємному договорі громадян. Звісно, що найбільшого розвитку ідея суспільного договору набула значно пізніше, аж у XVII-XVIII ст. Але перш ніж говорити про видатних діячів цього часу, зупинимося докладніше на самій концепції.

Договірна теорія  заснована  на ідеї походження держави в результаті угоди про те, що одні будуть управляти, а інші – підкорятися їм. При  цьому об’єднання колективу в  державу з подальшим розшаруванням  суспільства вважалося невідворотним, неминучим актом, необхідним для  збереження людського роду і забезпечення справедливості, свободи, порядку.

Ця теорія  є складовою частиною теорії “природного права”, що побутувало у період XVII–XVIII ст.За її принципами, державі передував природний стан людей –досить неоднозначне поняття. Гоббс висував думку, що в природному стані відбувається «війна всіх проти всіх». Руссо, навпаки, схилявся до думки, що природний стан є осередком свободи і рівності. Обидва одначе розглядали державу як продукт людської діяльності і прагнення людей до виживання. [5]

Попри значний вклад в  розвиток концепції стародавніх  мислителів, найбільшого розвитку ця концепція набула в XVII-XVIII ст. у працях  Г.Гроція, Б.Спінози, Т.Гоббса, Ж.-Ж. Руссо, А.Н. Радищева,  Дж.Локка, Я.Козельского, І.Канта та ін. [2]

Ж.-Ж. Руссо розглядав договірну  теорію як засіб досягнення узурпації  влади. Для правителів громадяни  були рабами, а держава – приватною  власністю. Деспотизм, за Руссо, це вищий  прояв суспільного розшарування: нерівності бідних та багатих як наслідок приватної власності, сильних і  слабких як наслідок  влади, панів та рабів як наслідок заміни законної влади владою зловживання.  На думку Руссо, єдиним шляхом забезпечення правомірного державного устрою і відновлення справжньої рівності і свободи є укладення суспільного договору. Особливості ідеї суспільного договору Руссо описав у своєму трактаті «Про суспільний Договір». Головне завдання цього договору полягає в тому, щоб «знайти таку форму асоціації, яка захищала і охороняла б загальною сукупною силою особистість і майно кожного учасника і в якій кожен, поєднуючись із усіма, підкорювався б тільки самому собі і залишався б таким саме свободним яким він був раніше». 

 Джон Локк підтримує точку зору, що держави та їх мирні об’єднання можуть утворюватися лише за згодою народу. Він захищав думку, що «об`єднання в єдине політичне суспільство» може і повинно відбуватись за допомогою «одної лише згоди». В цьому і полягає, за його переконанням, «весь той договір, який існує або повинен існувати між особистостями, які вступають в державу або її створюють».[2] 

В наш час актуальність даної теорію значно зменшилася, скоротилася  і сфера її поширення. 

Патріархальна теорія.  

Особливо актуальною дана концепція була у Стародавньому  Римі та Греції, після тривалого  занепаду після цього відродила  свою популярність в середньовічній Європі, має своїх послідовників  і у наш час. Патріархальна теорія походження держави і права трактує виникнення держави як результат історичного розростання патріархальної сім'ї: сім'я – об’єднання сімей (селище) – об’єднання селищ (держава). Аристотель пояснював механізм цього явища наступним чином: людина як колективна істота постійно шукає спілкування, контактів. Так виникає сім’я. Внаслідок внутрішнього розширення сім’ї з’являється держава. Таким чином влада правителя трактується як продовження влади батька (патріарха) в сім’ї, яка є необмеженою. Оскільки визнається первинно божественне походження влади «патріарха», піддані мають покірно підкорятись правителю. Будь-який спротив владі недопустимий. Лише батьківська опіка правителя може забезпечити необхідні для людини умови життя. [9] Як і в родині батько, в державі монарх не обирається, не призначається і не зміщується підданими тому, що останні – це його діти. В Китаї схожих поглядів притримувався Конфуцій. Державу китайський мислитель розглядав як велику родину. Імператор керував країною подібно до того, як батько виховує власних дітей, а стосунки правителів і підвладних уподібнювались родинним стосункам, де молодші залежать від старших і повинні бути їм віддані, слухатись і підкорятись без заперечень. А правителі в свою чергу повинні піклуватись про благо своїх підданих, як це має бути в родині.

В новий час ця теорія часто використовувалася задля  захисту особистих інтересів  впливових осіб. Так, на основі аргументів, що подає ця концепція, Р. Філер у ХVII ст. обґрунтував який в своєму творі "Патріархія чи природна влада короля" божественність абсолютної влади короля.[12] Він навіть стверджував, що вона бере початок безпосередньо від Адама. Держава виростає з сім'ї, а влада монарха через Адама дана Богом і непідвладна ніяким людським законам. Монархи таким чином є наступниками та нащадками Адама, які отримали від нього владу у спадок через багато поколінь.

Ця концепція знайшла  відгук і в Росії, де її захищали соціологи Н.К. Михайловський та М.Н. Покровський. В сучасній інтерпретація вона набула форми ідеї державного патерналізму, тобто прийняттям державою на себе піклування про своїх громадян і підданих у випадку несприятливих для них ситуацій – хвороби, інвалідності, безробіття та ін. Слід відзначити, що наразі ця теорія трансформувалася в сильну гуманістичну течію, що спрямована на закликах усунути з життя все аморальне, шкідливе та нерозумне по відношенню до людини. Саме такої думки притримувався Н.К. Михайловський. Така політика є можливою лише в суспільстві, яке побудоване за зразком сімейних стосунків. 

Теорія насильства.  

Основними представниками цієї теорії є К. Каутський, Л. Гумплович, Є. Дюрінг та ін. Згідно з насильницькою теорією виникнення держави і права, перші держави утворилися внаслідок завоювання одних племен  іншими. Подальша функція держави, за цією концепцією, полягає в утриманні влади над поневоленими народами. Вищеназвані дослідники відкидають внутрішні соціально-економічні причини походження держави. В основі усіх державно-правових інститутів та навіть в основі приватної власності, на їхню думку, лежить насильство. Л. Гумплович притримується думки, що панування племен-завойовників над завойованими народами є передумовою майбутнього панування вищих класів над нижчими. Весь механізм Державна влада, соціальних перетворень такого типу вміщується в короткій схемі:  завоювання – рабство – класове панування. Останнє, за Гумпловичем, виникає з фізичної сили: панування племені, яке основане спочатку тільки на фізичній перевазі над іншим плем`ям. [6]

К. Каутський підкреслював, що лише там, де є насильство, виникає поділ на класи. Цей поділ на класи виникає не внаслідок внутрішнього процесу, а у результаті захоплення однієї общини іншою. У результаті виникає одне об'єднання з двох общин: одна – панує, інша –підкорюється. Виникає апарат примусу для управління переможеними – держава.

Сьогодні більшість науковців  сходяться в думці, що насильницка теорія не відповідає механізму виникнення держави і прави, хоча частково і а певних територіях вона все ж таки відіграла визначальну роль. Історичний досвід свідчить, що завоювання одних народів іншими було реальним фактом існування державності протягом тривалого часу (для прикладу, Золота Орда). Елементи насильства супроводжують створення будь-якої держави (римської, давньогерманської, Київської Русі), хоча і не є основними. Таким чином, теорії насильства в науці про формування держави і права за сучасними мірками не може бути надана провідна роль, хоча ніхто і не заперечує її важливість у ході певних історичних процесів на протязі епох.