Кирило-Мефодіївське товариство

 

План

Вступ

1. Виникнення Кирило-Мефодіївського  товариства, його засновники і                           учасники………………………………………………………………….………..3

2. Основні ідейні напрямки  Кирило-Мефодіївського товариства 

в його Статуті та інших  документах……………………………………………..4

3. Микола Костомаров –  піонер української політології ………………………8

4. Політичні ідеї М.  Драгоманова ……………………………………………….10

5. Революційно-демократичні, політичні погляди Т. Шевченка  й І. Франка. ..13

Висновки

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Після розгрому декабристського  руху та офіційної заборони масонства  на території Російської імперії  настав час реакції, пов’язаний з  іменем царя Миколи І. Для України  він відзначився подальшим наступом на її права, нівелюванням її особливостей та державницької пам’яті.

Перша офіційна згадка про  Кирило-Мефодіївське товариство пов’язана  з доносом, коли в березні 1847 р. студент  Київського університету Олексій Петров доніс царським властям про таємне товариство, яке він випадково  виявив. Поліція зразу ж арештувала провідних членів цієї групи й  доставила їх у Петербург. У результаті посилених допитів власті дізналися  про існування Кирило-Мефодіївського товариства — першої на Україні  організації політичного спрямування.

Незабаром стало очевидним, що побоювання властей відносно наявності  широкого підпільного руху були перебільшеними. Товариство складалося всього з десятка  активних членів та кількох десятків співчуваючих. До групи входили молоді представники української інтелігенції на чолі з Миколою Костомаровим (обдарованим  істориком і викладачем університету), вчителем Василем Білозерським (вихідцем із дворян) та Миколою Гулаком (дрібним, але високоосвіченим чиновником). Хоч два інших інтелігенти — викладач гімназії та письменник Пантелеймон Куліш і вже добре знаний поет Тарас Шевченко — підтримували з товариством не дуже стійкі зв"язки, їх також заарештували.

Товариство було не лише малочисельним, а й обмеженим  у своїй діяльності. Протягом приблизно 14 місяців його існування “браття” збиралися кілька разів на тривалі  філософські й політичні дискусії (під час однієї з них якраз  і був присутній донощик Петров) та підготували ряд положень своєї  програми.

 

1.Виникнення Кирило-Мефодіївського товариства, його засновники і учасники

Товариство виникло в  кінці 1845 — на початку 1846 року і проіснувало, за оцінками істориків, не більше п’ятнадцяти  місяців.

Його засновниками були, як прийнято вважати, чиновник канцелярії генерал-губернатора М. Гулак, ад’юнкт  Київського університету М. Костомаров та студент цього ж університету М. Білозерський. До товариства також приєдналися поет Т. Шевченко, вчителі П. Куліш і Д. Пильчиков, студенти університету О. Навроцький, О. Маркович, І. Посяда, Г. Андрузький і О. Тулуб, поміщик М. Савич.

Кирило-мефодіївці були спадкоємцями ідей декабристів і, у першу чергу, Товариства об’єднаних слов’ян. Це яскраво підтверджує програмний документ Кирило-мефодіївців "Книги буття українського народу, де прямо вказується на Товариство об’єднаних слов’ян як на свого ідейного попередника, бо воно теж мало на меті повалення самодержавства, ліквідувати кріпосництво й об’єднати всі слов’янські народи в одну федерацію.

Кирило-Мефодіївське товариство, фактично, не встигло розпочати активної роботи, підготувавши лише ряд програмних документів і визначити основні  цілі і завдання своєї діяльності, оскільки було викрите внаслідок  доносу студента Київського університету Петрова.

Його учасники були заарештовані і після слідства, що велось в  Києві та Санкт-Петербурзі, засуджено  на різні терміни ув’язнення і  заслано до різних міст Росії. Найважчий  вирок отримав Т. Шевченко — його було віддано в солдати і відправлено  в оренбурзькі степи із суворою  забороною писати і малювати.

 

2.Основні ідейні напрямки Кирило-Мефодіївського товариства в його Статуті та інших документах

Основні політичні ідеї Кирило-Мефодіївського товариства було викладено в його програмних документах, до яких належать "Статут Слов’янського товариства св. Кирила та Мефодія", відозви "Брати  українці" та "Братья великороссияне и поляки", "Книги буття українського народу", а також у ряді робіт, що мали своєрідний підготовчий щодо програмних документів характер, у наукових розвідках та літературних творах учасників організації-

Статут Слов’янського  товариства св. Кирила та Мефодія (саме таку назву носило товариство) складається  з двох частин. Перша — "Головні  ідеї" — містить у концентрованому  вигляді вихідні положення ідеології  та основні цілі діяльності, а друга  — "Головні правила товариства" — присвячена визначенню способів та засобів реалізації програмних засад  товариства.

Слов’янофільство було досить популярним напрямком політичної думки  у слов’янських народів першої половини XIX сторіччя. Однак, як ідеологічна течія, воно не було однорідним і ціліснім. У кожного із слов’янських народів  ці ідеї набували специфічного змісту, а цілі та засоби поєднання слов’ян  були, в значній мірі, відмінними.

Для кирило-мефодіївців слов’янофільство не було самодостатньою ідеєю. У підготовчих матеріалах до програмних документів товариства досить чітко прослідковується думка про те, що, оскільки всі спроби українців досягти державно-політичної незалежності самостійно закінчувались невдачею, то єдиним виходом для них, який дозволить позбавитись національного і соціального гніту, є спільна боротьба з іншими поневоленими слов’янськими народами. Так, зокрема, В. Білозерський у Пояснювальній записці до Статуту товариства відзначав: " . ця свобода є досяжною для нас і інших підкорених племен тільки при об’єднанні слов’ян в одну державу, засновану на повазі народності кожного".

Основою для встановлення справедливого суспільного та державного ладу у слов’янських народів, на думку  учасників Кирило-Мефодіївського товариства, повинні були стати непорушні  і керівні принципи християнської  моралі. Так, зокрема, в четвертому пункті "Головних ідей" статуту зазначалося  про те, що " . правління, законодавство, право власності і просвітництво  у всіх слов’ян повинні основуватись на св[ятій] релігії господа нашого Ісуса Христа". Саме вірність цим моральним засадам християнства в його чистій, неспотвореній пізнішими нашаруваннями формі, повинна була стати основною передумовою для залучення неофітів до товариства та, поряд з освіченістю, для зайняття відповідальних державних посад у майбутньому справедливо організованому суспільстві.

Для вирішення нагальних, життєво важливих справ передбачалось  утворення спільного вищого законодавчого  органу влади — загальнослов’янського  собору з представників всіх народів. Однак його функції та повноваження не визначено більш детально. Враховуючи, що попередніми пунктами статуту  особливо наголошувалось на державно-політичній самостійності кожного з народів, то можна припустити, що цей "собор" повинен був би стати деяким наддержавним органом, члени якого обирались  би не пропорційно від кількості  населення, а від державно-територіальних утворень.

Хоча М. Костомаров, описуючи дискусії щодо майбутнього устрою слов’янської федерації, у "Автобіографії" дещо інакше трактував це питання. Він  писав: "Ми почали уявляти собі всі  славянські народи зєднаними між собою у федерації подібно до давніх грецьких республік або Зєднаних Держав у північній Америці з тим, щоб усі находилися у тіснім звязку з собою, але щоб кожна зберігала свято свою окрему автономію. Федерація тільки по одним народностям не видавалася нам зовсім придатною з багатьох причин, а зокрема з огляду на чисельну нерівність мас, що належали до народностей. Яке союзництво могло існувати в дійсности на підставі взаїмної рівности між незначними щодо кількости Лужичанами й великою масою російського народу з незмірними просторами його батьківщини? Ми прийшли до думки, що з збереженням права народностей потрібний конче инший поділ частин будучої славянської держави для її федеративного ладу. Таким робом поставала думка про адміністративний поділ земель заселених славянським племенем, незалежно від того, до якої з народностей належить це племя в тій чи иншій полосі заселення простору. Ми не могли вияснити собі подрібно картини в якій мала зявитися наша уявна федеративна держава; утворити цю картину ми полишили будучій історії. В усіх частинах федерації пропонувалися однакові основні закони та права, рівність ваги, мір і монети, скасування мита і свобода торговлі, загальне скасування кріпосного права й невольництва, в якій ні було б формі, єдина центральна влада, що завідувала б зовнішніми справами союзу, військом і флотою, зате повна автономія кожної частини у відношенні до внутрішніх уладжень, внутрішньої управи, судівництва і народної освіти".

У другій частині Статуту  — "Головних правилах товариства" — розкриваються його головні  принципи організації братства, а  також тактичні цілі на шляху утворення  майбутнього союзу слов’янських народів. Так у сьомому пункті зазначалось, що оскільки "в теперішній час слов’янські племена сповідують різні віросповідання і мають  упередження одне до одного, то товариство буде старатись про знищення всякої письмової та релігійної ворожості  між ними і розповсюджувати ідею про можливість примирення розбіжностей в християнських церквах". Це, на думку його авторів, повинно було сприяти зближенню слов’ян та встановлення між ними справді братерських, дружніх і рівноправних відносин.

У сфері суспільних відносин Статут особливу увагу звертав на необхідність ліквідації соціальної нерівності та її особливо потворного прояву —  кріпацтва. Восьмий пункт "Головних правил" відзначав, як одну з цілей  братства те, що "Товариство буде старатись  заздалегідь про викорінення  рабства і всякого приниження нижчих класів, рівним чином і про  повсюдне розповсюдження грамотності".

 

Просвітництво широких народних мас визнавалось головним засобом  досягнення мети, яке ставили перед  собою члени Кирило-Мефодіївського товариства. Ця, здавалось би далека від політики, культурно-просвітницька  діяльність викликала значні підозри  у царських слідчих. Вони ретельно підшивали  до справ заарештованих братчиків  проекти облаштування народних шкіл, нарівні з революційними прокламаціями  та патріотичними художніми творами.

Відозва "Брати українці", відображаючи в цілому ідеї відбиті  в Статуті Кирило-Мефодіївського товариства, дає більш уточнене трактування  основоположних ідей діяльності братства

У цілому програмні документи  Кирило-Мефодіївського товариства носили революційний і визвольний, як в  національному, так і в соціальному  відношенні, характер з наголосом  на використанні просвітницьких, ненасильницьких  методів реалізації: "Політична  програма Кирило-Мефодіївського товариства, висловлена в ряді документів і творів, була прогресивною і в основному  революційною. Найголовніші вимоги її зводилися до ліквідації кріпосництва і самодержавства, визволення і об’єднання слов’янських народів у республіканську  демократію, запровадження загальної  народної освіти. Однак здійснення програми ліберальна більшість кирило-мефодіївців намічала мирним шляхом. Лише найрадикальніша частина членів товариства (Шевченко, Гулак та ін.) дотримувалась революційних методів боротьби".

Києвоцентричні погляди учасників Кирило-Мефодіївського товариства можна розглянути як своєрідне продовження у XIX сторіччі ідеї Києва "Другого Єрусалиму", що лягла в основу державницьких прагнень гетьманської доби і, навіть, більш давньої — "Андріївської легенди" софійських книжників Києворуської держави.

3.Микола Костомаров – піонер української політології

Палким патріотом України  був також автор центрального програмного документа Кирило-Мефодіївського товариства Микола Костомаров. Він  народився 16 травня 1817 року на Воронежчині. Його батько був доволі багатим поміщиком, а мати — кріпачкою. Батько багато уваги приділяв освіті сина. Початкову він отримав у Воронезькій гімназії, 1833-1837 року навчався в Харківському університеті, що був на той час одним з головних духовних центрів України. Тут він знайомиться з українськими письменниками-романтиками, сам активно починає вивчати українську мову і, навіть, писати нею художні твори. Однак головною його пристрастю є історія. Отримавши 1844 року ступінь магістра М. Костомаров на запрошення М. Максимовича переїжджає до Києва на викладацьку роботу в київському університеті. За участь в Кирило-Мефодіївському товаристві він був засуджений на один рік ув’язнення в Петропавлівський фортеці та заслання до Саратова. 1859 він повертається з заслання до Санкт-Петербурга відомим вченим і обирається професором тамтешнього університету. З 1862 року М. Костомаров залишає викладання і повністю присвячує себе науковій та організаційно-просвітницькій діяльності. Помер М. Костомаров 19 квітня 1885 року.

Микола Костомаров увійшов  в українську історію як талановитий  вчений та як один з ідейних натхненників Кирило-Мефодіївського товариства. Наукова  традиція схильна вважати його автором  основних програмних документів Кирило-Мефодіївського товариства, у першу чергу, "Книг буття українського народу".

Цей документ написаний у  наближеній до релігійних трактатів  формі з метою, як пояснював пізніше  сам М. Костомаров, зробити його більш  зрозумілим для простого народу. Визначаючи головні ідеї на яких базувалась концепція "Книг буття .", Д. Дорошенко зазначав, що "Цей твір перейнятий глибоким євангельським демократизмом, панславістичною тенденцією і підкресленням ідеї національности, овіяної українським месіянізмом".

Євангельський демократизм, звернення до глибинних теоретичних  основ ранньохристиянської соціально-політичної доктрини є вихідним пунктом теоретичної  побудови М. Костомарова. Він підкреслює, що Бог є один і він один є  цар неба і землі. Всі соціально-політичні  негаразди, які виявляються в  суспільному розвитку є, на думку  автора "Книг буття ." наслідком  того, що люди відступають від істинної віри та істинного Бога і піддаються впливові лукавого: "Бо єдин єсть Бог істинний і єдин він цар над родом чоловічим, а люде як поробили собі багато богів, тo з тим укупі поробили багато царів, бо як у кожному кутку був свій бог, так у кожному кутку став свій цар, і стали люде биться за своїх царів, і пуще стала земля поливатися кровію і усіватися попелом і костями, і умножилось на всім світі горе, біднота і хвороба, і нещастя, і незгода". Крім Бога ж ніхто не може повелівати іншими людьми — ні царі, ні пани, бо зробив Бог всіх людей рівними.