2.2 ПІДСТАВИ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
Підставою юридичної відповідальності
є правопорушення. Тому при вирішенні
питання про юридичну відповідальність
головного значення набуває наявність
в діях особи повного складу правопорушення,
який утворюється із єдності сторін, об’єкта
протиправного діяння і суб’єкта цього
діяння.
1. об’єктом
правопорушення;
2. суб’єктом правопорушення;
3. об’єктивною стороною правопорушення;
4. суб’єктивною стороною правопорушення. Буде доцільно розглянути
та охарактеризувати ці складові окремо.
Так об’єктом протиправного діяння є
охороняємі державою суспільні відносини
і відповідно, нормі, право відношення,
правопорядок демократичного суспільства.
Наприклад згідно з кримінальним правом,
об’єкт злочину – це суспільні відносини,
які охороняються кримінальним законом
і яким в результаті суспільно небезпечного
посягання завдається чи може бути завдана
шкода.
До об’єктів кримінально-правової охорони
закон зараховує особу, яка є учасником
суспільних відносин. Звісно, норми кримінального
права охороняють не всі, а найбільш важливі
для нашого суспільства відносини від
заподіяння їм шкоди.
Необхідно зазначити, що правильне
встановлення об’єкта злочинного посягання
має неабияке практичне значення. Адже
саме об’єкт злочину дає нам можливість
визначити суспільно небезпечні наслідки.
Залежно від об’єкта злочину побудована
в основному система Особливої Частини
КК України. Юридичне значення об’єкта
злочину полягає передусім у тому, що він
є обов’язковим елементом будь-якого
складу злочину.
Безпосередньо поняття об’єкту злочину
тісно переплітається з об’єктивною стороною,
яка в свою чергу у кримінальному законодавстві
визначена як сукупність передбачених
кримінальним законом ознак, які характеризують
зовнішній прояв суспільно небезпечної
дії, що посягає на об’єкти кримінально-правової
охорони, а також об’єктивні умови цього
посягання.
Розкриваючи зміст поняття об’єктивна
сторона потрібно зазначити, що це – обов’язковий
елемент кожного конкретного складу злочину.
Вона є характеристикою зовнішніх ознак
злочинного діяння. Об’єктивна сторона
характеризує особливість злочину як
зовнішній акт суспільно небезпечної
поведінки винного і ті умови, за якими
скоюється цей злочин, тобто місце, час,
спосіб, обстановки, з якими пов’язане
злочинне посягання.
Об’єктивна сторона складу злочину включає
такі ознаки:
1. суспільно небезпечну дію або без дію;
2. суспільно небезпечні наслідки злочину;
3. причинний зв’язок між суспільно небезпечними
діяннями і суспільно небезпечним наслідком;
4. місце, час, обстановку, спосіб, засоби
і знаряддя споєння злочину.
Для повної і всестороньої характеристики
правопорушення потрібно вияснити не
тільки те, що було об’єктом посягання
чи об’єктивну сторону, але й те, хто був
суб’єктом цього посягання. Відповідно
суб’єкт правопорушення – це особа, яка
скоїла протиправне діяння, правопорушник.
Характеристика даної особи важлива для
вирішення питання про можливість притягнення
даної особи до юридичної відповідальності.
Потрібно зазначити, що відповідно
до чинного кримінального законодавства
суб’єктом злочину може бути не всяка
фізична особа, а тільки осудна. Відповідно
осудність – здатність людини усвідомлювати
свої дії і керувати ними. Саме осудність
необхідна умова вини і кримінальної відповідальності.
Злочини, як і всі інші вчинки людей, визначаються
і контролюються її свідомістю і волею.
Здатність розуміти характер і наслідки
своїх дій і свідомо керувати своїми вчинками
і відрізняє осудну особу від неосудної,
яка не може бути суб’єктом злочину.
Питання про визнання особи неосудною
може розглядатися з двох критеріїв: методичного
і юридичного. Кожний з цих критеріїв складається
з певної кількості ознак. Закон вважає
достатнім для визнання особи неосудною
хоча б однієї з ознак медичного чи юридичного
критерію.
Поняття суб’єкта нерозривно пов’язане
з суб’єктивною стороною. Саме кримінальне
законодавство визначає суб’єктивну
сторону злочину – як психічне ставлення
особи до скоєного нею суспільно небезпечного
діяння і його наслідків, тобто, так би
мовити, внутрішня сторона суспільно небезпечного
діяння.
До суб’єктивної сторони злочину
належать: вина у формі умислу чи необережності,
мотив, ціль злочину, а також емоційний
стан суб’єкта в момент споєння злочину.
Основний зміст суб’єктивної сторони
будь-якого злочину складає вина. Вина
– це психічне відношення осудної особи
до скоєного нею суспільно небезпечного
діяння і його наслідку, виражене у формах
умислу чи необережності. В залежності
від інтелектуальної і вольового моментів
розмежовують дві форми вини: умисел і
необережність.
Умисел ділиться в свою чергу, на прямий
і побічний, а необережність проявляється
у видах злочинної самовпевненості чи
злочинної недбалості.
Таким чином, склад правопорушення
як основа юридичної відповідальності
утворюється поєднанням чотирьох її сторін:
1. об’єктом правопорушення;
2. суб’єктом правопорушення;
3. об’єктивною стороною правопорушення;
4. суб’єктивною стороною правопорушення.
Необхідно зазначити, що тільки
склад правопорушення тягне юридичну
відповідальність. Відсутність хоча б
одного елементу складу правопорушення
виключає юридичну відповідальність.
Правопорушення є не тільки підставою,
але і вказує на момент виникнення юридичної
відповідальності. Правопорушення як
юридичний факт об’єктивно породжує відповідні
правовідносини і відповідну відповідальність
особи яка скоїла правопорушення. Вони
виникаю з моменту споєння даного правопорушення.
Це проходить незалежно від того, чи виявлене
правопорушення чи не виявлене, стало
воно предметом розгляду компетентними
органами чи не стало. Юридична, зокрема
кримінальна, відповідальність об’єктивно
існує і тоді, коли особа, яка скоїла злочин,
скривається від слідства і суду. Те, що
злочинець на даному етапі не виявлений,
не усуває виниклого на основі злочинного
акту правопорушення.
Юридична відповідальність не створюється
судом як адміністративним органом. Виносячи
вирок, приймаючи рішення відповідний
державний орган не породжує якусь нову
юридичну відповідальність, а на основі
достовірного виявлення об’єктивної
істини (правопорушення0 констатує, фіксує
факт існування такої, конкретизує її
в межах санкції, встановлених законом,
і тим самим забезпечує її здійснення[15].
Тому розглядаючи відношення відповідальності
в розвитку, в ньому потрібно розрізняти
наступні стадії:
1. виникнення юридичної відповідальності;
2. виявлення юридичної відповідальності;
3. офіційна оцінка юридичної відповідальності
в актах компетентних органів;
4. реалізація юридичної відповідальності.
Таким чином, яка б не була значна роль
компетентного органу в процесі виявлення,
встановлення і здійснення юридичної
відповідальності, його акти не виступають
як початок юридичної відповідальності,
а являються умовою її реалізації. Не потрібно
також ототожнювати юридичну відповідальність
з державним примусом, а тим більше з процесом
його реалізації. Юридична відповідальність
як правовідношення, в якому правопорушник
виступає як сторона, яка зобов’язана
терпіти визначенні обмеження, завжди
передбачає заходи державного примусу.
Поряд з цим сама юридична відповідальність
ще не є застосуванням таких заходів. Відповідальність
– це не сам примус, а обов’язок його виконувати
відповідно до санкцій правових норм.
Санкції визначають рамки юридичної відповідальності.
Як зазначають деякі науковці, застосовується
до правопорушника заходів державного
примусу і є реалізація юридичної відповідальності.[16]
Юридична відповідальність, яка базується
на обов’язку завдавати визначенні обмеження,
виникає безпосередньо з факту правопорушення,
в цей час як реалізація санкцій вимагає
визначеної правозастосовчої діяльності
таких державних органів, як суд, прокуратура,
міліція, слідчі органи, виправно-трудові
заклади.
В юридичній практиці трапляються
випадки, коли юридична відповідальність
має місце, а заходу державного примусу
не існує. Так буває тоді, коли, наприклад,
спливає строк давності, коли не виявляється
правопорушник чи коли правопорушник
виявлений, але суд дотримуючись закону,
визнає наявність юридичної відповідальності,
поряд з цим звільняє правопорушника від
застосування покарання і т.п..
Потрібно мати на увазі, що усесторонні
засоби державного примусу взагалі не
пов’язанні з юридичною відповідальністю
Так трапляється, коли, наприклад проводиться
в примусовому порядку медичний огляд,
встановлюється карантин і т.п..
Таким чином, юридична відповідальність
існує на всіх етапах виникнення і розвитку
правових відносин, основою виникнення
яких є правопорушення.
Висновки
Підводячи підсумок вищевикладеного
потрібно зазначити, що здійснюючи правомірну
поведінку, суб'єкт вступає у сферу дії
права і виявляє свій вибір між різними
варіантами вчинків (правових і неправових).
Вибір правового варіанта забезпечує
йому низку переваг: інші суб'єкти зобов'язані
сприяти його діям або не втручатися у
них; у випадку невиконання ними своїх
обов'язків держава в правовій формі примусу
забезпечує відновлення порушеного права
і виконання зобов'язаним суб'єктом відповідних
обов'язків. Відтак, правомірна поведінка
як юридичний факт тягне за собою не просто
виникнення правовідносин, а певну дію
засобів правового регулювання, спрямовану
на гарантування, захист і охорону правової
форми реалізації інтересів суб'єкта і
суспільства. Ця дія права і держави є
лише одним із засобів їх реакції на правомірну
поведінку. До інших слід віднести пряме
заохочення з боку держави правомірних
вчинків. Це стосується як використання
суб'єктивних прав, так і виконання обов'язків.
Здійснення ж правопорушень тягне за собою
юридичну відповідальність у вигляді
застосування заходів державного примусу
каральної спрямованості, понесення ними
втрат особистого, організаційного чи
матеріального характеру. У результаті
правопорушень виникають охоронні правовідносини,
за яких держава має право вживати карні
та відновлюючі заходи до правопорушників.
Останні зобов'язані нести визначені втрати
та відшкодувати потерпілому понесені
ним збитки.[15]
Соціальне призначення юридичної
відповідальності — охорона суспільних
відносин — реалізується в її правоохоронній
і виховній функціях. Правоохоронна функція
юридичної відповідальності, в свою чергу,
поділяється на правовідновлюючу і каральну,
а виховна — на функції спеціальної і
загальної превенцій.
Держава здійснює своє право щодо
застосування заходів юридичної відповідальності
у три етапи: а) заборона суспільне небезпечних
вчинків і передбачення відповідних заходів
у санкціях правових норм; б) індивідуалізація
санкцій щодо конкретних правопорушників;
в) забезпечення відшкодування правопорушниками
відповідних втрат.
Процеси реалізації юридичної відповідальності
суворо регламентуються законом і здійснюються
на засадах законності, обґрунтованості,
доцільності, невідворотності, справедливості.
Література
1.Сухонос В.В.
(молодший)"Основи держави і права України",
С., 2003р
2. О. Котюк
"Основи теорії держави та
права", К., 1998р
3. Горевий В.І.,
Бордюк Ю.В. "Основи Правознавства"
частина І, СумДУ 2006р.
4. Пастухов В.П.
"Правознавство", К., 2006 р.
5. Закон України
"Про відповідальність юридичних осіб за вчинення
корупційних правопорушень", К., 2009 р.
6. Копєйчиков
В.В. підручник "Правознавство"
2-ге видання, доповнене. - К., 2009 р.
7. Навчальний посібник "Теорія
держави та права" за редакцією професора
В.В. Копєйчикова, К., 2001р.
8.Т.В. Варфоломеєва,
В.П. Пастух "Правознавство" 2-ге
видання перероблене і доповнене,
К., 2004 р.
9.Кримінальний
кодекс України (із змінами
та доповненнями станом 01.01.2013р.)
10 . Дробуш І.В.
"Актуальні проблеми юридичної
відповідальності у сфері реалізації виробничих прав громадян
України" // "Часопис Київського університету
права", К., 2006/4.
11. Кодекс про
адміністративні правопорушення
(Із змінами та доповненнями
станом на 07.01.2013 р.)
12 В.О. Котюк
"Основи теорії держави та
права", К., 1998 р.
13.Кодекс законів
про працю України (із змінами
та доповненнями станом на 09.12.2012)
14. Рабінович
П.М. Основи загальної теорії
права і держави. – К., 1999 р.
15 Шилінгов В.С.
"Теорія держави та права"
для підготовки до іспиту, К., 2008
р.