Юридична відповідальність

Зміст

 

Розділ 2. Умови поділу та підстави виникнення юридичної відповідальності

2.1 Види юридичної відповідальності.  
2.1 Підстави юридичної відповідальності

Висновки  
Література 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

   Одним із основних засобів забезпечення правомірної поведінки та боротьби з правопорушенням є юридична відповідальність. Щоб зрозуміти поняття та значення цього правового інституту, потрібно звернутись до його природи. Дана тема є актуальною в наш час. Дуже багато людей вчиняють різні злочини і підлягають юридичні відповідальності.

  Професор С.С. Алексєєв відзначає, що історично поняття "юридична відповідальність" склалося у зв’язку з необхідністю відобразити такі юридичні санкції, які виражають суспільний осуд поведінки правопорушника та мають за мету здійснення глибокого впливу на нього (його волю та свідомість). Існування саме юридичної відповідальності забезпечує більш-менш нормальний стан суспільного життя та не допускає анархії. Введення на теренах України більш жорстких санкцій, на мою думку не допомогло б подолати кризу, яка склалася в нашому суспільстві. Актуальність цієї теми полягає в тому, що право і його дія в суспільстві - досить складна система різноманітних взаємодіючих юридичних явищ, чи елементів механізму правового регулювання. Це норми права, закони та інші нормативно-правові акти, реалізація і застосування права, юридична відповідальність тощо.

Кожен із цих  елементів механізму правового  регулювання відіграє свою особливу роль. Але всі юридичні явища між собою взаємодіють і спрямовані до одної загальної мети - забезпечити дотримання єдиного режиму принципів і норм права всіма громадянами, організаціями, органами держави та посадовими особами. Мета юридичної відповідальності - це конкретний вияв загальних цілей права, серед яких виділяють регулювання і охорону суспільних відносин. Саме на сторожі цього і стоїть законність.

   На даному етапі розвитку нашої держави дана тема є актуальною. Багато людей вчиняють різні злочини і підлягають юридичні відповідальності.

юридична відповідальність перспективна україна

Метою дослідження  курсової роботи є комплексне, детальне дослідження поняття, цілей, принципів, функцій, різновидів юридичної відповідальності, підстав для притягнення до юридичної відповідальності, механізму реалізації юридичної відповідальності.

   Об’єктом дослідження роботи виступає поняття юридичної відповідальності та взаємодія різних видів юридичної відповідальності.

Предметом дослідження  є: характеристика, функції, цілі, принципи, види юридичної відповідальності.

   Методи дослідження логічний, структурно-функціональний, системний, порівняльний.

Завдання:

   Проаналізувати види та функції юридичної відповідальності;

Дослідити принципи юридичної відповідальності та підстави притягнення та звільнення від юридичної відповідальності;

Детально розглянути завдання юридичної відповідальності;

Вивчити механізм реалізації юридичної відповідальності.

 

Розділ 1. Поняття  юридичної відповідальності

 

 

1.2 Зміст поняття  "Юридична відповідальність", та її мета

 

  Здійснення правопорушень тягне за собою юридичну відповідальність, що полягає у вигляді застосування заходів державного примусу каральної спрямованості, понесення ним втрат особистого, організаційного чи матеріального характеру.

  Юридична відповідальність - це застосування уповноваженою особою до правопорушника передбачених санкцією юридичних норм міри державного примусу, вираженого у формі позбавлень особистого, організаційного або майнового характеру [1]

  Відповідно до визначення В.О. Котюка Юридичною відповідальністю називається міра покарання правопорушника, шляхом позбавлення його певних соціальних благ чи цінностей (матеріальних, духовних чи особистих), які йому належали до факту правопорушення, від імені держави (суспільства) на підставі закону (або іншого нормативного акта), з метою попередження правопорушення і відновлення (чи відшкодування) втрачених суб’єктивних прав на матеріальні і духовні цінності. Юридична відповідальність - це міра покарання, яка носить, як правило, публічний характер. [2]

  Мета юридичної відповідальності реалізується через її відповідні функції, які відображають основні напрями впливу юридичної відповідальності на суспільні відносини. Саме у функціях юридичної відповідальності розкриваються її роль і значення в забезпеченні реалізації, охорони і захисту прав і свобод особи. [3]

 

 

 

1.2 Цілі юридичної  відповідальності

 

  Конституція України закріплює основи юридичної відповідальності особи. За Конституцією:

ніхто не може відповідати  за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення;

юридична відповідальність особи має індивідуальний характер;

ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної  відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. [4]

  Під цілями юридичної відповідальності розуміють досягнення кінцевого результату, який передбачається законодавством. При різних видах юридичної відповідальності можуть бути різні цілі. Наприклад, в кримінальному законодавстві основними цілями юридичної відповідальності є:

виправлення і перевиховання засуджених;

попередження  нових правопорушень з боку засудженого;

попередження  злочинів з боку інших осіб;

покарання за злочин - позбавлення певних благ;

ізоляція небезпечного злочинця від суспільства. [2]

  Виправлення і перевиховання тісно пов’язані між собою і кожне суспільство зацікавлене в тому, щоб правопорушник став на шлях виправлення і більше не чинив злочинів чи інших правопорушень. Потрібно сказати, що це дуже складний процес, і як показує практика діяльності виправно-трудових установ колишнього СРСР - ефективність їх діяльності була дуже низька. Більш ефективно відбувається перевиховання, коли застосовуються гуманні методи покарання, в тому числі і за допомогою релігії.

  Мета покарання - це попередження вчинення правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. За вчинення тяжких злочинів покарання має на меті ізолювати злочинця від суспільства, не дати йому можливості вчинити нові злочини, щоб він усвідомив свою антисоціальну діяльність чи поведінку. В результаті покарання засуджений позбавляється певних матеріальних чи духовних цінностей, він обмежується в своїй дієздатності і зобов’язаний компенсувати збитки, які завдав державі чи громадянам. Інші цілі переслідуються при цивільно-правовій відповідальності. Тут головне місце займає поновлення втрачених прав, відшкодування збитків. Ст. 204 Цивільного кодексу України за невиконання або належне виконання зобов’язань встановлена неустойка (штраф, пеня). Законом чи договором можуть бути передбачені випадки, коли допускається стягування тільки неустойки (штрафу, пені), але не збитків; коли збитки можуть бути стягнуті в повній сумі понад неустойку (штрафу, пені); коли на вибір кредитора можуть бути стягнуті або неустойка або збитки.

  Суд може призначити штраф у розмірі від однієї тисячі до п'ятнадцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Залежно від ступеня тяжкості злочину, вчиненого службовою особою, засновником, учасником або іншою уповноваженою особою юридичної особи, суд призначає штраф у таких розмірах:

за злочин невеликої  тяжкості - від однієї тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів  доходів громадян;

за злочин середньої  тяжкості - від двох тисяч до п'яти  тисяч неоподатковуваних мінімумів  доходів громадян;

за тяжкий злочин - від п'яти тисяч до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

за особливо тяжкий злочин - від десяти тисяч  до п'ятнадцяти

тисяч неоподатковуваних  мінімумів доходів громадян. [5]

Таким чином, кожний вид юридичної відповідальності має свої конкретні цілі, але всі вони мають і спільну мету - це покарання за правопорушення і попередження та недопустимість їх в майбутньому. Мета і цілі покарання повинні відповідати конституційним принципам справедливості, доцільності, гуманності, обґрунтованості і право законності.

1.3. Принципи  та функції юридичної відповідальності, їх характеристика

 

  Принципи юридичної відповідальності: відповідальність винної особи за діяння, а не за виявлення наміру; законність, невідворотність, доцільність і справедливість покладення юридичної відповідальності; гуманність і своєчасність юридичної відповідальності тощо. [6]

За В.В. Сухоносом (молодщим) принципами юридичної відповідальності є законність, справедливість, незворотність  настання, доцільність, індивідуалізація покарання, відповідність за вину і неприпустимість подвоєння відповідальності. [7]

  Функції юридичної відповідальності - це головні напрями юридичного впливу як на правопорушника, так і на інших осіб з метою захисту правопорядку і виховання суб’єктів права, які скоїли чи можуть скоїти правопорушення. Розрізняють такі види функцій юридичної відповідальності: превентивну (попереджувальну); виховну; репресивну (каральну); компенсаційну (поновлювальну); сигналізаційну (інформаційну) тощо. Існування різних видів правопорушень передбачає й поділ ретроперспективної юридичної відповідальності на самостійні види. [6]. Існують різні підстави для такого поділу. Залежно від суб’єктів органів, що накладають юридичну відповідальність, її поділяють на таку, що покладається: органами влади; виконавчими і розпорядчими органами; судовими та іншими юрисдикційними органами. Щодо правопорушників її поділяють на індивідуальну і колективну. Розрізняють також внутрішню державну та міжнародну юридичну відповідальність. Поширеною є класифікація юридичної відповідальності залежно від галузевої належності правової норми, що порушена. Від характеру, ступеня суспільної небезпечності правопорушень розрізняють кілька основних видів юридичної відповідальності, а саме:

кримінальну, яка  є найсуворішим видом відповідальності;

адміністративну;

цивільно-правову;

матеріальну;

дисциплінарну.

  Існує і конституційна відповідальність (імпічмент Президента, відповідальність народного депутата за порушення депутатських обов’язків). Виділяють також кримінально-процесуальну відповідальність (заміна підписки про невиїзд на взяття під варту). [8]

  Кримінальна відповідальність - це різновид ретроперспективної юридичної відповідальності, що полягає в застосуванні заходів кримінального покарання фізичних осіб, винних у скоєнні злочину.

Різновидом  ретроперспективної юридичної відповідальності є адміністративна відповідальність, під якою розуміють покладення на правопорушників загальнообов’язкових правил, чинних в управлінні та інших  сферах, адміністративних стягнень, котрі  тягнуть для цих осіб обтяжливі наслідки майнового чи морального характеру.

  Самостійним видом ретроперспективної юридичної відповідальності є цивільно-правова відповідальність, тобто відповідальність фізичної чи юридичної особи за порушення договірних зобов’язань, заподіяння позадоговірної майнової шкоди, а також за порушення особистих майнових прав. Завданням цивільно-правової відповідальності є захист прав власника. Окрім майнового цивільно-правова відповідальність має ще компенсаційний (право поновлювальний) характер. За допомогою цивільного права регулюються й особисті немайнові відносини. На фізичну чи юридичну особу може бути покладено обов’язок спростування відомостей, що ганьблять честь і гідність громадянина чи організації, якщо той, хто її поширює, не доведе, що вони відповідають дійсності (див. ЦК України). Але притягнення до немайнової відповідальності в цивільному праві скоріше виняток, аніж правило. Основним же для названого виду відповідальності є майновий характер заподіяної шкоди, правової санкції та юридичної відповідальності.

  Трудове право передбачає дисциплінарну (статті 139-152 КЗпП України) та матеріальну відповідальність працівників (статті 130-138 КЗпП України).

Дисциплінарна відповідальність - це різновид юридичної  відповідальності працівника за порушення трудової дисципліни із застосуванням до нього догани чи звільнення; законодавством, статутами й положеннями про дисципліну для окремих категорій працівників можуть бути передбачені інші дисциплінарні стягнення. Розрізняють загальну та спеціальну дисциплінарну відповідальність. Загальна дисциплінарна відповідальність передбачається Кодексом законів про працю та Правилами внутрішнього трудового розпорядку. Спеціальна дисциплінарна відповідальність здійснюється в порядку підлеглості, за статутами про дисципліну або за окремими нормативними актами.

  Дисциплінарні стягнення можуть застосовувати органи, які мають право приймати на роботу (обирати, затверджувати і визначати на посаду якогось працівника). Дисциплінарні стягнення на працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статутами, положеннями та іншими актами законодавства, можуть накладати також органи, адміністративно вищі за згадані (ст.147 КЗпП України).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Умови поділу та підстави виникнення юридичної відповідальності

 

 

2.1 ВИДИ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

 

 Розглядаючи проблему юридичної відповідальності, необхідно детально зупинитися на її видах, так згідно видам правопорушень у теорії права виділяють чотири види юридичної відповідальності, а саме: 

1. карну;  
2. адміністративну;  
3.дисциплінарну;  
4. цивільну.  
  На наш погляд, детальний аналіз видів юридичної відповідальності в більшій мірі розкриє питання суті юридичної відповідальності.  
Кримінальна відповідальність застосовується за порушення заборон, передбачених КК України . Оскільки злочин є передбачене КК України суспільно небезпечне вчинене діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину.[9] На наш погляд, оскільки злочин являють собою найбільш небезпечні для суспільства діяння, тоді і заходи покарання за них установлюються найбільш суворі.  
  Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеження прав і свобод засудженого.[10]  
Діючий КК України встановлює 12 видів покарань до осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, які судом можуть бути застосовані:  
1) штраф – це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених особливою частиною КК України. Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти до тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, якщо статтями особливої частини КК України не передбачено вищого розміру штрафу;  
2)  позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;  
 Цій вид застосовується до осіб засуджених за тяжкі злочини, які мають військове, спеціальне звання, ранг чин або кваліфікаційний клас, ця особа може бути позбавлена за вироком суду цього звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.  
3) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;  
 Позбавлення цього права може бути призначене як основне покарання на строк від двох до п’яти років або як додаткове покарання на строк від одного до трьох років;  
4)  громадські роботи – вони полягають у виконанні засудженими у вільний від роботи час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування;  
Ці роботи встановлюються на строк від шістдесяти до двохсот сорока годин і відбуваються не більше як чотири години на день.  
5)  виправні роботи  - цей вид покарання встановлюється на строк від шести місяців до двох років і відбувається за місцем роботи засудженого;  
Із суми заробітку засудженого до виправних робіт проводиться відрахування в ході держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків.  
6) службові обмеження для військовослужбовців – цей вид покарання застосовується до засуджених військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, на строк від шести місяців до двох років у випадках передбачених КК України, а також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше двох років призначити службове обмеження на той самий строк.  
7) конфіскація майна – цей вид покарання полягає  в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються;  
8) арешт  - полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції і встановлюється на строк від одного до шести місяців;  
9) обмеження волі - цей вид покарання полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов’язковим залученням засудженого до праці, встановлюється на строк від одного до п’яти років;  
10) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців – цей вид покарання призначається військовослужбовцям строкової служби на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених КК України, а також якщо суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замінити позбавлення волі на строк не більше двох років тримання у дисциплінарному батальйоні на той самий строк;  
11) позбавлення волі на певний строк – покарання у виді позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого та поміщення його на певний строк до кримінально-виконавчої установи, встановлюється на строк від одного до п’ятнадцяти років;  
12) довічне позбавлення волі – встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених КК України, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк.[10]  
Притягнення особи, винної у вчиненні злочину, здійснюється відповідно до Кримінально-процесуального кодексу України (КПК України), яким детально регламентовані всі процедури, зв'язані з порушенням кримінальної справи, розслідуванням злочину і винесенням вироку. КПК України визначає права й обов'язки обвинувачуваного, підсудного і засудженого, потерпілого й інших учасників процесу, а також повноваження державних органів і посадових осіб, що здійснюють провадження по справі, порядок проведення окремих слідчих дій і оцінки отриманих доказів.  
Єдиним органом, уповноваженим притягати винних облич до кримінальної відповідальності, є суд. Інші державні органи не можуть здійснювати правосуддя і відповідно розглядати кримінальні справи.  
   Засуджений, незгідний з вироком, має право на його оскарження у вищестоящий суд, а також на прохання про  помилування чи пом'якшення покарання. Помилування здійснюється Президентом України. Відносини кримінальної відповідальності припиняються відбуванням покарання або звільненням від покарання по амністії чи по указу Президента України про помилування.  
  Адміністративна відповідальність застосовується за правопорушення, передбачені законодавством про адміністративні правопорушення. На відміну від КК України Кодекс України про адміністративні правопорушення не охоплює всіх складів адміністративних правопорушень, що можуть встановлюватися й іншими актами.  
  Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність[12].   
  За здійснення адміністративних правопорушень установлюється 7 видів адміністративних стягнень:  
1) попередження - як захід адміністративного стягнення виноситься в письмовій формі. У передбачених законом випадках попередження фіксується іншим установленим способом;  
2)  штраф - є грошовим стягненням, що накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення у випадках і розмірі, встановлених Кодексом про адміністративні правопорушення та іншими законами України;  
3) вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, полягає в його примусовому вилученні за рішенням суду і наступній реалізації з передачею вирученої суми колишньому власникові з відрахуванням витрат по реалізації вилученого предмета.  
4) конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, полягає в примусовій безоплатній передачі цього предмета у власність держави за рішенням суду. Конфісковано може бути лише предмет, який є у приватній власності порушника, якщо інше не передбачено законами України;  
5) позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання), застосовується на строк до трьох років за грубе або систематичне порушення порядку користування цим правом;  
6) виправні роботи застосовуються на строк до двох місяців з відбуванням їх за місцем постійної роботи особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, і з відрахуванням до двадцяти процентів її заробітку в доход держави. Виправні роботи призначаються районним (міським) судом (суддею);  
7)  адміністративний арешт установлюється і застосовується лише у виняткових випадках за окремі види адміністративних правопорушень на строк до п'ятнадцяти діб. Адміністративний арешт призначається районним (міським) судом (суддею).  
  Необхідно зазначити, що адміністративний арешт не може застосовуватись до вагітних жінок, жінок, що мають дітей віком до дванадцяти років, до осіб, які не досягли вісімнадцяти років, до інвалідів першої і другої груп[10].  
Порядок провадження в справі про адміністративне правопорушення регламентований Кодексом про адміністративні правопорушення. Коло органів, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, є досить широким. У нього входять суди, адміністративні комісії при органах місцевого самоврядування, органи міліції, різного роду державні інспекції й інші державні органи. Справа про адміністративне правопорушення розглядається, як правило, у присутності особи, притягнутої до адміністративної відповідальності, якій дозволяється давати пояснення, представляти доказу, користатися послугами адвоката.  
Постанова в справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржене в чи суд вищестоящий по підпорядкованості орган. Відносини адміністративної відповідальності припиняються виконанням стягнення. Особа вважається не піддана адміністративному стягненню, якщо протягом року з дня закінчення виконання стягнення не зробить нового адміністративного правопорушення.  
  Дисциплінарна відповідальність застосовується за здійснення дисциплінарної провини. Порядок застосування стягнення за порушення дисципліни регламентується Кодексом законів про працю України (КЗпП), статутами про дисципліну й інші нормативно-правові акти. Згідно ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни застосовуються наступні стягнення:  
1.догана;  
2.звільнення.  
Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбаченні для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.[13]  
Звільнення може застосовуватися за найбільш грубі порушення трудової дисципліни, у тому числі:  
1)   за систематичне невиконання працівником без поважних причин трудових обов'язків;  
2)   прогул ( в тому числі відсутність на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин;  
3)   поява на роботі в нетверезому виді, у стані наркотичного чи токсичного сп'яніння;  
4)   здійснення за місцем роботи розкрадання ( в тому числі дрібного);  
Законодавством про дисциплінарну відповідальність можуть передбачатися й інші дисциплінарні стягнення.  
Необхідно зазначити, що порядок застосування дисциплінарного стягнення досить докладно регламентується законодавством. Тому що всі принципи юридичної відповідальності діють і в сфері дисциплінарної відповідальності. Посадова особа, дозволяючи справу про дисциплінарну відповідальність конкретного працівника, повинне бути упевнене в тім, що воно установило в справі істину, зібрало необхідні докази, а прийняте рішення є справедливим.  
Законодавство встановлює досить короткі терміни застосування дисциплінарного стягнення. Воно може застосовуватися безпосередньо після виявлення провини, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення. У будь-якому випадку стягнення не може бути застосоване пізніше шести місяців із дня здійснення провини, а за результатами чи ревізії перевірки фінансово-господарської діяльності – не пізніше двох років із дня його здійснення.[12] За кожну провину може бути застосоване тільки одне дисциплінарне стягнення. Однак до правопорушника можуть застосовуватися й інші примусові заходи, що не є дисциплінарним стягненням. Так, працівник одночасно з доганою може бути позбавлений чи цілком частково щомісячної чи квартальної премії.  
  Якщо протягом року з дня застосування дисциплінарного стягнення працівник не буде підданий новому дисциплінарному стягненню, то він вважається не підданий дисциплінарному стягненню.  
Цивільна відповідальність переслідує іншу мету, ніж кримінальна, адміністративна і дисциплінарна. Вона застосовується, насамперед, для відновлення порушених прав громадян, інших облич у випадках невиконання боржниками своїх зобов'язань за договором чи внаслідок заподіяння шкоди. Боржник, що не виконав чи неналежно виконав зобов'язання за договором, зобов'язаний відшкодувати кредитору збитки, у які входять витрати кредитора, реальний збиток і упущена вигода. По визначеній частині зобов'язань на боржника, що не виконав зобов'язань, може покладатися обов'язок виплачувати штрафні санкції у виді неустойки.  
Необхідно зазначити, що право відновлювальну мету переслідує і відповідальність за шкоду, заподіяна особистості або майну громадянина чи юридичної особи. У відповідності зі господарським законодавством України шкода підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою яка її завдала. В окремих випадках, передбачених чи законом договором, може встановлюватися обов'язок особі, яка завдала шкоду, виплатити потерпілому компенсацію понад відшкодування шкоди.  
  Однак цивільне право знає і каральні санкції. Це конфіскація, штраф і відмовлення в захисті суб'єктивного цивільного права. Конфіскація майна застосовується в якості однієї із санкцій за порушення цивільного законодавства і, зокрема, за здійснення угод з метою, противної основам правопорядку і моральності. Штрафні санкції (штраф, пеня) застосовуються до правопорушників незалежно від збитків, понесених стороною потерпілої в договорі, і виплачуються потерпілому. Відмовлення в захисті суб'єктивного цивільного права застосовується у випадках зловживання правом уповноваженої особи.  
  Цивільна відповідальність виникає з моменту невиконання зобов'язання у встановлений чи термін виконання неналежним образом. Зобов'язання внаслідок заподіяння шкоди виникають з моменту його заподіяння. Характерна риса цивільної відповідальності полягає в тому, що вона може виповнюватися правопорушником добровільно, без застосування примусових заходів. І лише у випадку конфлікту між учасниками цивільного правовідносини до його дозволу підключаються державні органи.  
  Цивільні справи розглядаються загальними чи арбітражними судами, а в деяких випадках і інших державних органах за заявою учасника правовідносини чи потерпілого. Розгляд цивільної справи ґрунтується на принципі диспозитивності сторонам які представляють право самостійно розпоряджатися своїми матеріалами і процесуальними правами. Порушення цивільної справи, визначення предмета і підстави позову, звертання до виконання рішення суду залежать від волевиявлень позивача. Висновок мирової угоди визначається волею обох сторін, а визнання позову волею відповідача. У компетенцію суду входить оцінка представлених сторонами доказів і ухвалення рішення.  
  Потрібно зазначити, що необхідною умовою для застосування цивільної відповідальності є провина, за винятком випадків заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки. Цивільна відповідальність завершується відновленням порушеного права.