Юридична відповідальність

Суб'єктивну сторону адміністративного  правопорушення визначає вина особи, мета і мотив її поведінки. Центральне місце займає оцінка вини, тобто  психічного ставлення особи до вчиненого нею протиправного діяння.

Мета і мотив - це факультативні  ознаки суб'єктивної сторони, і вони не завжди присутні. Але в багатьох випадках їх наявність впливає на зміст правопорушення. Об'єктивна сторона адміністративного правопорушення характеризується наявністю самого діяння (дій або бездіяльності), протиправних наслідків та причиненого зв'язку між ними (останні не завжди є обов'язковими). Більшість правових порушень скоюється шляхом дії, активної протиправної поведінки (дрібне хуліганство, самовільне захоплення земельних ділянок). Протиправна поведінка може виражатись і в бездіяльності - безквитковий проїзд у транспорті, невиконання санітарних вимог.

Факультативними ознаками об'єктивної сторони є місце, час, спосіб і  засоби вчинення правопорушення, які  в багатьох випадках мають кваліфікуюче значення (браконьєрство - полювання  в недозволений час або в недозволеному  місці чи забороненими засобами).

6. Цивільно-правова відповідальність.

Цивільно-правова відповідальність є одна із форм державного примусу, пов'язана з застосуванням санкцій майнового характеру, спрямованих на відновлення порушених прав і стимулювання нормальних ринкових відносин і полягає в стягненні неустойки, штрафу або пені.

Цивільно-правова відповідальність поділяється на договірну і позадоговірну. Договірна відповідальність настає в разі порушення договору. Позадоговірна відповідальність настає у випадках вчинення шкоди чужому здоров'ю або майну, коли між заподіювачем шкоди і потерпілим цивільно-правового договору не було. Відповідальність настає лише за наявності певних умов: а) вини; б) протиправності дії (бездіяльності); в) наявності майнової шкоди; г) причинного зв'язку між протиправною дією і шкодою,

Тільки сукупність зазначених умов дає підставу для притягнення до цивільно-правової відповідальності.

Вина як умова цивільно-правової відповідальності. Загальним принципом  цивільно-правової відповідальності є  принцип вини, тобто відповідальність настає лише за вини заподіювача шкоди. Якщо вини не буде встановлено - то, як правило, не буде і відповідальності. Цивільне законодавство на відміну від кримінального встановлює презумпцію вини боржника. Це означає, що особа, яка не виконала зобов'язання або вчинила позадоговірну шкоду вважається винною, поки не доведе протилежне.

Вину визначають як психічне ставлення особи до своєї протиправної дії. Вона може бути у формі умислу або не обережності. Якщо правопорушник передбачає негативні наслідки своєї протиправної поведінки і бажає їх настання або ставиться до їх настання байдуже, ця особа діє умисно - вина у формі умислу. Не обережність - це передбачення настання негативних наслідків своєї протиправної дії, але з легковажним наміром їх відвернути, уникнути, тобто правопорушник не бажає настання цих негативних наслідків.

Протиправність дії боржника і  заподіювача шкоди як умова цивільно-правової відповідальності. Відповідальність настає лише за умови, що дії або бездіяльність, якими вчинено договірну чи позадоговірну  шкоду, є протиправними або забороненими законом.

Шкода як умова цивільно-правової відповідальності. Під майновою шкодою слід розуміти будь-яке зменшення наявного майна або неодержання доходів. Грошовий вираз майнової шкоди називають ще збитками. Збитки поділяються на два види: а) позитивна шкода і б) упущена вигода. Позитивна шкода - це будь-яке зменшення наявного майна. Упущена вигода - неодержані доходи, які мав би одержати кредитор, якби зобов'язання було виконане.

Причинний зв'язок як умова цивільно-правової відповідальності. Неодмінною умовою відповідальності в цивільному праві  є наявність причинного зв'язку між  протиправною дією боржника і тим  негативним наслідком, що настав в результаті цієї протиправної дії. Іншими словами, майнова шкода настала внаслідок  протиправної дії правопорушника.

Підстави звільнення боржника від відповідальності. Боржник звільняється від відповідальності за невиконання зобов'язання або вчинення позадоговірної шкоди, коли мають місце непереборна сила або випадок. Непереборна сила - це такі явища природи, яким людина не могла запобігти (землетрус, повінь тощо). Випадок -такий збіг обставин, за яких виконання зобов'язання стало неможливим, але в цьому ніхто не винен.

Непереборну силу як явище усунути  людина не може, випадок як збіг обставин усунути можна і тим запобігти  негативним наслідкам. В цьому полягає  різниця між непереборною силою і випадком.

Види цивільно-правової відповідальності. При порушенні умов договору настає договірна відповідальність. Якщо вчинена шкода особі, яка не знаходилась в договірних відносинах з заподіювачем шкоди, то має місце позадоговірна відповідальність.

Якщо в цивільному правовідношенні  приймають декілька зобов'язаних осіб, то може мати місце дольова, солідарна або субсидіарна

відповідальність. При дольовій відповідальності кожен із зобов'язаних осіб несе відповідальність тільки в своїй частці. При солідарній відповідальності кредитор має право  звернути стягнення на майно всіх боржників, частини їх або одного з них. Виконання солідарного зобов'язання одним з декількох боржників звільняє останніх від відповідальності. Солідарна відповідальність настає лише у випадках, прямо передбачених законом або договором. Субсидіарна або додаткова відповідальність має місце при наявності крім основного боржника ще й додаткового. В разі неможливості відшкодовувати збитки основним боржником до відповідальності притягається додатковий. Наприклад, за вчинену шкоду неповнолітнім віком від 15 до 18 років несе відповідальність він сам при наявності у нього власного майна. Якщо такого майна він не має, то відшкодовувати вчинену ним шкоду зобов'язані його батьки або піклувальники.

Відповідно до цивільного законодавства  боржник, що не виконав або виконав  неналежним чином зобов'язання, вчинив позадоговірну шкоду, повинен повністю відшкодувати завдані кредитору збитки (витрати, зроблені кредитором, втрату та пошкодження його майна, а також неодержані ним доходи).

В певній мірі характер відповідальності за заподіяну шкоду зумовлюється тим, хто її вчинив, яким чином і за яких обставин. Тому цивільне законодавство розрізняє шкоду, заподіяну: 1) джерелом підвищеної небезпеки; 2) посадовими особами державних установ; 3) неповнолітніми і недієздатними громадянами; 4) групове заподіяння шкоди.

Цивільне право регулює товарно-грошові, інші майнові та особисті немайнові  відносини на засадах рівності сторін, широкої свободи суб'єктів у визначенні своїх прав та обов'язків, За умов переходу до ринкової економіки дотримання порядку, дисципліни і відповідальності набуває особливої ваги. Адже від виконання громадянами та юридичними особами своїх взаємних зобов'язань залежить своєчасне забезпечення населення товарами широкого вжитку, завершення будівництва шкіл, дитячих садків і виробничих об'єктів, надходження грошових коштів на рахунки підприємств у банках, виплата авторам гонорарів за опубліковані твори тощо.

Особливість цивільного права полягає  в тому, що воно у своїх нормах містить широкий арсенал впливу на поведінку громадян та організацій  через їх інтереси і за допомогою  інтересів. Одним із таких способів впливу на майнові інтереси осіб є застосування мір цивільно-правової відповідальності.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на винного правопорушника заснованих на законі невигідних майнових наслідків, які проявляються у позбавленні  його певних прав або покладенні на нього додаткових обов'язків. Наприклад, особа проживає в державному будинку і користується житловим приміщенням як наймач. Але своєю поведінкою вона систематично порушує правила співжиття і моралі (бешкетує, пиячить тощо) і створює неможливість спільного проживання з іншими особами в одній квартирі чи в одному будинку. За позовом цих осіб винний може бути виселений із займаного ним приміщення без надання іншої площі за умови, що до нього вже застосовувались заходи попередження і громадського впливу. Виселення тут означає позбавлення права на житлову площу і, отже, є мірою майнової відповідальності.

Покладення на особу додаткових обов'язків як міри відповідальності має місце при пред'явленні вимоги до правопорушника про відшкодування ним збитків або сплату неустойки (штрафу чи пені). Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржник повинен відшкодувати кредиторові завдані ним збитки. Під збитками розуміються витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також не одержані кредитором доходи, які він міг одержати, якби зобов'язання було виконано боржником.

Другою формою відповідальності, яка  полягає у покладенні на правопорушника додаткових майнових обов'язків, є сплата ним неустойки. Відповідно до ст. 179 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема в разі прострочення. Наприклад, наймачі повинні щомісяця сплачувати квартирну плату та інші платежі за користування комунальними послугами (газ, світло тощо) не пізніше 10 числа наступного місяця. За порушення цього обов'язку нараховується пеня в розмірі 0,1 відсотка суми платежу за кожен день прострочення, починаючи з 11 числа наступного за оплачуваним місяця.

І відшкодування збитків, і сплата неустойки є додатковими (до основного) обов'язками, бо основний обов'язок боржника полягає у передачі майна, виконанні роботи, сплаті грошей тощо і він виконується на еквівалентній і сплатній засадах. Сплачуючи ж неустойку або відшкодовуючи кредиторові заподіяні збитки, боржник не отримує від нього жодної компенсації, отже, на боржника покладаються всі невигідні майнові наслідки порушення зобов'язання.

Якщо за невиконання або неналежне  виконання зобов'язання встановлена неустойка, то, за загальним правилом, збитки відшкодовуються в частині, не покритій неустойкою (так звана залікова неустойка). Законом або договором можуть передбачатись випадки: коли допускається стягнення тільки неустойки, але не збитків (виключна неустойка); коли збитки можуть бути стягнені в повній сумі понад неустойку (штрафна неустойка); коли за вибором кредитора можуть бути стягнуті або неустойка, або збитки (альтернативна неустойка).

Цивільне законодавство передбачає декілька різновидів форм відповідальності. Так, за підставами виникнення прав та обов'язків, за порушення яких встановлена відповідальність, вона поділяється на договірну і позадоговірну.

Договірною вважається відповідальність у формі відшкодування збитків чи неустойки за невиконання або неналежне виконання зобов'язання, яке виникло з договору. Наприклад, за поставку товарів, які виявились недоброякісними (брак), постачальник сплачує покупцеві штраф у розмірі 20 відсотків вартості цих товарів, а також відшкодовує витрати, понесені покупцем у зв'язку з проведенням експертизи, зберіганням, поверненням забракованих товарів постачальнику тощо. Відповідальність тут є договірною, бо вона настає за порушення обов'язків, основаних на договорі поставки.

Позадоговірною (або недоговірною) є відповідальність, яка настає за вчинення протиправних дій однією особою щодо іншої при відсутності між ними договору або незалежно від наявних між ними договірних відносин. Така відповідальність настає за порушення обов'язку, встановленого законом або підзаконним актом, і найчастіше виражається у формі відшкодування збитків. Так, у разі заподіяння каліцтва або іншого пошкодження здоров'я організація або громадянин, відповідальні за шкоду, відшкодовують потерпілому заробіток, втрачений ним внаслідок втрати або зменшення працездатності, також відшкодовують витрати, викликані пошкодженням, зокрема витрати на посилене харчування, протезування, сторонній догляд тощо. У цьому разі відповідальність є позадоговірною, хоч потерпілий з організацією чи громадянином може перебувати у трудових договірних відносинах. Недоговірною є відповідальність за заподіяння моральної шкоди, яка передбачена Законом України «Про охорону праці» (ст. 121).

В цивільно-правовому зобов'язанні з боку кредитора або боржника може діяти дві або більше осіб. Залежно від розподілу предмета зобов'язання між цими особами розрізняють часткові (дольові), солідарні і додаткові (судсидіарні) зобов'язання. Відповідальність за порушення цих зобов'язань теж буває дольовою, солідарною або субсидіарною.

Часткове зобов'язання має місце  тоді, коли в ньому беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників і кожен з кредиторів має право вимагати виконання, а кожен з боржників повинен виконати зобов'язання у певній частці. Припускається, що ці частки є рівними, якщо інше не випливає з закону або договору. В зобов'язаннях, які виникли з часткових договорів між організаціями, право кредитора вимагати виконання і обов'язок боржника виконати зобов'язання визначаються в частках, що встановлюються договором (ст. 173 ЦК).

При дольовій відповідальності кожна  із зобов'язаних осіб відповідає у певній частці спільного боргу.

Солідарні зобов'язання виникають  тоді, коли вони передбачені договором або встановлені законом, зокрема при неподільності предмета зобов'язання. Якщо, приміром, в такому зобов'язанні є один кредитор і декілька боржників, то кредитор має право вимагати виконання як від усіх боржників разом, так і від кожного з них окремо, причому як повністю, так і в частині боргу. Не одержавши повного задоволення від одного з солідарних боржників, кредитор має право вимагати недоодержане з решти солідарних боржників. Усі боржники залишаються зобов'язаними доти, поки зобов'язання не буде погашене повністю. Виконання солідарного зобов'язання повністю одним із боржників звільняє решту боржників від його виконання (ст. 174, 175 ЦК). Отже, при порушенні солідарного обов'язку настає солідарна відповідальність, при якій кредитор може вимагати сплати неустойки або відшкодування збитків як від усіх боржників разом, так і від кожного з них зокрема. Так. особи, які спільно заподіяли шкоду, тобто заподіяли неподільну шкоду взаємопов'язаними, сукупними діями або діями з єдиним наміром, несуть перед потерпілим солідарну відповідальність (ст. 451 ЦК). Якщо одна з цих осіб відшкодує потерпілому збитки, то вона має право зворотної вимоги (регрес) до кожного з решти боржників у рівній частці. Інше може бути встановлено законом чи договором.

Субсидіарна відповідальність може настати  тоді, коли існує основне і додаткове до нього зобов'язання. Наприклад, при наданні банком позички юридичній особі під гарантію її вищестоящої організації гарант нестиме перед банком додаткову відповідальність в разі непогашення позички. Тут основним є зобов'язання між банком і позичальником, а додатковим — зобов'язання між банком і гарантом.