Юридична деонтологiя. Службовий обов'язок юриста

Реферат на тему:

Юридична  деонтологія. Службовий обов'язок юриста

       Під обов'язком розуміють певну  необхідну поведінку суб'єкта носіїв систем принципів, конкретного переліку дій, доручень, за невиконання яких передбачена відповідальність. Юрист  виконує обов'язок здебільшого під впливом різних чинників - держави, закону, трудового колективу, громадськості, а також під впливом власних внутрішніх переконань.

      У цьому зв'язку можна виділити такі види обов'язку, що певною мірою стосуються юридичної діяльності: національний, суспільний, державний, громадський, моральний, духовний, професійний, службовий, функціональний. Юридичні джерела розрізняють ще й морально-професійний, формально-службовий та деякі інші види обов'язку. Між ними є чимало спільного й відмінного. Зупинимося на останньому. Для цього спочатку дамо визначення зазначених видів обов'язку юриста.

      Так, під національним обов'язком розуміється  необхідність та готовність юриста охороняти  та захищати принципи буття української  нації у процесі правової діяльності.

      Суспільний  обов'язок - це необхідність та готовність юриста обстоювати суспільні інтереси в ім'я нормальної життєдіяльності  громадян.

      Державний обов'язок - це необхідність та готовність юристів як представників державних  органів виконавчої й судової влади охороняти та захищати інтереси держави у своїй юридичній діяльності.

      Громадський обов'язок передбачає певні необхідні  дії, покладені на юриста як члена  відповідної громадської організації. Моральний обов'язок юриста як впровадження у практику реалізації юридичних норм певних моральних вимог.

      Духовним  обов'язком юриста можна вважати  необхідність постійного удосконалення  професійної підготовки, формування усталених гуманістично-ціннісних  орієнтацій, культури, що сприяє адекватному  виконанню службової діяльності.

      Професійний обов'язок юриста - це його потреба та готовність працювати у судових  та правоохоронних органах, виконувати завдання, поставлені перед юридичними службами (об'єктивний аспект), глибоке  усвідомлення необхідності професійних  дій для захисту законних прав та свобод громадян (суб'єктивний аспект).

      Службовий обов'язок юриста - це потреба та його готовність виконувати дії, зумовлені  службовим становищем юриста.

      Функціональний  обов'язок юриста - це потреба виконання  ним постійного конкретного завдання (функції), яке визначається з часу призначення на посаду.

      Звичайно, існують й інші види обов'язку юриста, зумовлені його соціальним призначенням у суспільстві.

      За  практичною значущістю перелічені вище обов'язки юриста умовно можна згрупувати таким чином:

      - група обов'язків соціально-державного  характеру (національний, суспільний, державний, громадський);

      - група обов'язків професійно-юридичного  характеру (професійний, юридичний,  службовий, функціональний);

      - група обов'язків духовно-морального  характеру (духовний, моральний, особистий).

      Перша група включає обов'язки, виконання  яких вимагає від юриста держава. Вони є обов'язковими і гарантуються чи забезпечуються державою. Наприклад, виконання національного і суспільного  обов'язків вимагає від юриста захисту нації і суспільства, збереження набутих культурних цінностей народу, національного духу права тощо. Йдеться про правовий захист, оскільки часто цього вимагає ситуація. Проте національний обов'язок може зазнавати переслідування з боку держави, наприклад, у час панування тоталітарного режиму. Можливі випадки, коли держава зобов'язує діяти всупереч інтересам народу. Наприклад, у західних областях України в період пробудження демократії (1988-1990 pp.) професійна пасивність юристів розцінювалася партійними і радянськими органами як антисуспільні дії. Часто на діяльності юриста позначається імператив громадського обов'язку. Різні добровільні об'єднання, асоціації вимагають вживати певних заходів, зокрема щодо забезпечення охорони громадського порядку.

      Друга група обов'язків юриста відповідає специфіці його професійної діяльності. Часто професійний обов'язок юриста збігається з юридичним, особливо у  тих випадках, коли працівник не перебуває на службі або ще не працевлаштований. Так, виконуючи професійний обов'язок, він зобов'язаний реагувати на правопорушення (це може бути профілактична бесіда з правопорушником, різноманітні консультації чи рекомендації тощо), а юридичний обов'язок у цьому випадку змусив би юриста вдатися до конкретних санкцій.

      Службовий обов'язок юриста - це передбачена нормативно-правовими актами необхідність виконувати певні дії, зумовлені його службовим становищем у державних, громадських або приватних організаціях. Службовий обов'язок є тим, до якого зобов'язує служба. Тобто у період перебування на роботі у юриста виникає вже не професійний чи юридичний, а насамперед службовий обов'язок. Різновидом службового є функціональний обов'язок. Останній виникає у процесі виконання конкретних функцій, яких безліч у юридичній діяльності. Переважно функціональні обов'язки визначаються для кожного юриста зокрема. Як правило, не допускається, щоб юрист виконував невластиві йому функції. У протилежному випадку можливе притягнення його до відповідальності.

      На  основі третьої групи обов'язків  у юриста формується особистісно-емоційне сприйняття службового обов'язку.

      Проблема  службового обов'язку посідає чільне місце у професійній культурі юриста. Усвідомлення юристом своїх  службових обов'язків є необхідним елементом його деонтологічної правосвідомості  та професійної культури. Його професійні вчинки контролюються сумлінням, на основі чого формується внутрішній імператив службового обов'язку. Позитивне право ніколи не досягне такої сили і легітимності, яку має внутрішній імператив службового обов'язку.

      Для правничих спеціальностей характерні як загальні, так і специфічні види обов'язків. Так, службовий обов'язок судді визначений у Законі України від 15 грудня 1992 р. «Про статус суддів» з наступними змінами та доповненнями. Зокрема, у ст. 6 йдеться про те, що суддя зобов'язаний при здійсненні правосуддя дотримуватися Конституції та законів України, забезпечувати повний, всебічний та об'єктивний розгляд судових справ з дотриманням встановлених законом термінів. Стаття 5 наголошує на тому, що суддя повинен здійснювати лише правосуддя. Він не може бути народним депутатом, належати до будь-якої політичної партії, входити до складу державних органів, органів місцевого та регіонального самоврядування, підприємств, які мають на меті отримання прибутку. Проте викладацька, наукова й інша творча діяльність не впливає на виконання судових обов'язків. Суддя може поєднувати наукову і творчу працю із судовою практикою, що сприяє його професіоналізмові.

      Закон зобов'язує суддю не розголошувати  відомостей, які становлять державну, військову, службову, комерційну та банківську таємницю, таємницю нарадчої кімнати, а також відомостей про особисте життя, які стали відомі йому під час розгляду справи у судовому засіданні і нерозголошення яких прийнято рішенням закритого судового засідання. Проте це не означає, що всі отримані суддею відомості таємні. Це не стосується відомостей, які містять елементи злочину. Тоді у службовому порядку» приймається відповідне рішення. Але вся діяльність судді не повинна ставати об'єктом розмов у широкому колі осіб, не причетних до справи.

      Службовий обов'язок не допускає вчинків та будь-яких дій, які ганьблять звання судді  і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності. Тобто обов'язком судді  є повсякчасний контроль власної поведінки.

      Службові  обов'язки суддів стосуються різних їхніх  повноважень. Наприклад, існують службові обов'язки районних (міських), міжрайонних (окружних) суддів, службові обов'язки судді Конституційного Суду України, службові обов'язки судді Вищого арбітражного суду України, службові обов'язки військових суддів та ін. У них чимало спільного, але є певні додаткові вимоги, які пов'язані зі специфікою юридичних справ. Тому доцільно говорити про службово-повноважні обов'язки суддів.

      Зрозуміло, що службові обов'язки суддів ґрунтуються на певних засадах. Серед них - законність, незалежність від інших гілок влади, непідзвітність іншим гілкам влади, вирішальність, належний практичний досвід, віковий ценз, освітній ценз, дієздатність судді, конкурсність, недоторканність, строковість служби, відповідальність, атестаційність, особливе моральне і соціально-побутове забезпечення та ін. Ці принципи істотно впливають на службовий обов'язок судді, змушують його дотримуватися певних меж у поведінці і діяльності. Будь-яку службову дію суддя повинен підпорядковувати цим принципам.

      Службовий обов'язок судді передбачає виконання  певних функцій у судовій діяльності. Це насамперед виховання поваги до суду і до себе особисто, утвердження  презумпції невинуватості, збереження службової таємниці, сприяння судовому врядуванню тощо. У цих та інших функціях виявляється сутність судової практики, піднесення авторитету особи, яка здійснює правосуддя.

      Тому  юрист, котрого вперше Президент  призначає суддею, в урочистій  обстановці дає обітницю, про яку йдеться у ст. 10 Закону України від 15 грудня 1992 р. «Про статус судців»: «Урочисто присягаю чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді, здійснювати правосуддя, підкоряючись тільки закону, бути об'єктивним і справедливим».

      Присягатися належно виконувати службові обов'язки українського судді почали ще у період гетьманщини (XVII— XVIII ст.)- Тоді, як зазначалося у «Правах, за якими судиться малоросійський народ», обрані судді повинні були складати у церкві обітницю про те, що будуть сумлінно виконувати свої обов'язки. У період Української Народної Республіки текст обітниці, зокрема для військових суддів, затверджувався на засіданні Ради Державних секретарів, її повинні були складати також службовці суду. Зміст обітниці такий: «Присягаю урочисто Всемогучому Богу і прирікаю на мою честь бути вірним Українській Народній Республіці і повинуватися її законам і розпорядженням. Присягаю сповнити при поручені обов'язки після мойого найліпшого знання і совісті на кождім мені як військовому судді призначенім службовім місці - під час війни і миру, при тім мати все на увазі найвище добро моєї Вітчизни, виконувати закони, розпорядки, науки і поручения моїх зверхників і залишати всякого роду надужиття моєї власти, так, Боже, мені допоможи. Амінь». Для виконання службових обов'язків судді ретельно добиралися кадри, які свідомо могли дати відповідну обітницю.

      Нині  згідно зі ст. 8 Закону України «Про статус суддів» кандидати у судді  добираються за результатами складання  кваліфікаційного іспиту. Тільки кваліфікаційна комісія може рекомендувати особу, яка подала відповідну заяву, на посаду судді. Тобто головною вимогою є юридичні знання. До кваліфікаційного іспиту допускають свідомих юристів, віком від 25 років, з вищою юридичною освітою, дворічним юридичним стажем.

      У Законі України від 19 грудня 1992 р. «Про адвокатуру» визначені службові обов'язки адвоката. Він зобов'язаний неухильно дотримуватися вимог чинного законодавства, застосовувати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб і не має права використовувати свої повноваження на шкоду особі, а також відмовлятися від прийнятого на себе захисту підозрюваного, звинуваченого, підсудного. Адвокат повинен допомагати кожному громадянинові, який звертається за допомогою. До цього його зобов'язує внутрішній імператив службового обов'язку. Закон також передбачає, що адвокат не має права прийняти доручення про надання юридичної допомоги у випадках, коли він у конкретній справі надає або раніше надавав юридичну допомогу особам, інтереси яких суперечать інтересам тієї особи, що звернулася з проханням про ведення справи. Це пояснюється етичними і правовими мотивами справи. Адже не можна спочатку захищати громадянина, а потім проти нього вести справу, оскільки адвокатові вже відомо багате подробиць діяльності цієї особи. Це стосується і тих випадків, коли адвокат брав участь у справах як слідчий, особа, що проводила дізнання, прокурор, громадський обвинувач, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, представник потерпілого, цивільний позивач, цивільний відповідач, свідок, перекладач, понятий. Випадки, коли у розслідуванні або розгляді справи бере участь посадова особа, з якою адвокат перебуває у родинних стосунках, не повинні мати місця не тільки в адвокатській діяльності, а й узагалі в юридичній практиці.

      Отже, службовий обов’язок адвоката - це сприяння захистові прав і свобод громадян, представлення законних інтересів  громадян Української держави, іноземних  громадян, осіб, які не мають громадянства, та юридичних осіб. Адвокат зобов'язаний надавати їм також іншу юридичну допомогу. Стаття 5 Закону України «Про адвокатуру» передбачає, що адвокати дають консультації та роз'яснення з юридичних питань, усні й письмові довідки щодо законодавства; складають заяви, скарги та інші документи правового характеру; засвідчують копії документів у справах, які вони ведуть; здійснюють представництво у суді, інших державних органах, перед громадянами та юридичними особами; надають юридичну допомогу підприємствам, установам, організаціям; здійснюють правове забезпечення підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб; виконують свої обов'язки відповідно до кримінально-процесуального законодавства у процесі дізнання та попереднього слідства. Звичайно, адвокат може здійснювати також інші види юридичної допомоги, передбачені чинним законодавством. Ці службові обов'язки є вузькою спеціалізацією адвокатів.