Громадянське суспільство

    1.3 Громадянське суспільство  і правова держава:  взаємозв’язок і взаємозалежність. 

    Хоча  деякі сутнісні характеристики громадянського суспільства і держави збігаються, а їх інститути тісно переплетені й органічно взаємозв'язані, однак ці поняття нетотожні. Громадянське суспільство є ширшим і глибшим поняттям, воно характеризується сукупністю більш різноманітних ознак і власних інститутів. Можна стверджувати, що держава, яка має власні ознаки правової, також є інститутом громадянського суспільства, яке її утворює для реалізації й захисту індивідуальних і суспільних інтересів. Держава є невід'ємною частиною суспільства, хоч і з автономними механізмами функціонування.

    Як  держава немислима без відповідного їй суспільства, так і суспільство  немислиме без відповідної йому держави. Громадянське суспільство — це соціальний фундамент держави й водночас соціальне середовище, в якому вона функціонує. Зв'язки між ними зворотні, але визначальним є зворотний зв'язок від суспільства. Саме воно формує державу, її інститути, спрямовує і контролює її діяльність. Характеристики взаємозв'язку громадянського суспільства і держави можуть бути різнопланові й різноаспектні з погляду їх суті й форми, співвідношення державних і суспільних інститутів. З одного боку, держава — це форма, яка організує суспільство, є його зовнішньою політико-правовою оболонкою. Суспільство, у свою чергу, є соціальним середовищем, у якому функціонує держава; тобто оболонкою, але вже соціальною стосовно держави виступає уже саме суспільство. Громадянське суспільство може характеризуватись і як соціальний фундамент, з якого виростає державна надбудова. Оскільки суспільство створює державу, формує її владні інститути, то вона стає органічною частиною цього суспільства. З іншого боку, будь-яке суспільство функціонує в межах конкретної держави, яка за своєю назвою охоплює і саме суспільство. Коли називається певна держава, то з нею асоціюється й відповідне суспільство, тобто наявний момент злиття держави і суспільства.

    Народ як єдине джерело влади в Україні  через відповідні суспільні інститути  формує державу, роблячи тим самим і її інститутом громадянського суспільства. Цей інститут підпорядковується служінню насамперед людині, а через служіння людині — іншим інститутам громадянського суспільства і суспільству в цілому. Отже, громадянському суспільству відповідає не просто держава, а держава демократична, соціальна, правова.

    Становлення громадянського суспільства в Україні  розпочалося із здобуттям нею  державної незалежності в надзвичайно  складних умовах посттоталітарного  періоду. За таких обставин налагоджувати демократичний процес досить важко. Проблема полягає не лише в подоланні кризових явищ, які охопили політичну й особливо економічну сфери, а в необхідності зміни суспільної та індивідуальної свідомості, що формувалася десятиліттями під згубним впливом тоталітарного режиму. Одним із стереотипів, що їх належить подолати передусім, є ставлення до держави як до дарувальниці прав і свобод, матеріальних та інших благ. У Конституції України при врахуванні цих особливостей закладена концепція, яка дає можливість змінити менталітет громадян, сприяти формуванню вільної особи з високою національною, економічною і правовою культурою. Згадана концепція виходить із того, що основою громадянського суспільства є людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека.

    Одним із головних завдань держави у  громадянському суспільстві є створення  однакових стартових умов для  його членів в економічній і політичній сферах, забезпечення рівності усіх перед законом. Іншими словами, демократичний принцип організації суспільства полягає у створенні таких умов, за яких кожний громадянин міг би вільно обирати сферу й спосіб своєї життєдіяльності, безперешкодно брати участь в обговоренні законів держави чи безпосередньо їх затверджувати шляхом референдуму, вільно висувати своїх представників до органів влади і контролювати їхню діяльність. Основні засади громадянського суспільства, його визначальні характеристики ґрунтуються на загальнолюдських цінностях. Утвердження цих цінностей і є першорядним завданням його будівництва в нашій державі.

    Ті  чинники, що визначають суть і зміст  громадянського суспільства, лежать водночас в основі правової держави, яку ми прагнемо побудувати. Конституція і весь 
державно-правовий механізм, що закріплюється нею, спрямовані на зміцнення загальної злагоди, нормальне функціонування саме громадянського суспільства, подолання колізій і конфліктів цивілізованими засобами. У реальному житті поняття 
громадянського суспільства і правової держави нероздільні. Головні їх ознаки переплітаються між собою, логічно й об'єктивно створюючи одне ціле. Загально 
людські цінності об'єднують громадянське суспільство і правову державу в єдиний 
суспільний організм.     
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Використана література: 

1. Конституція України.

2. Теорія  держави і права: Навч. посіб. / В.М. Субботін, О.В. Філонов, Л.М. Князькова, І.Я. Тодоров. – К.: Знання, 2005. – 327 с.

3. Теорія  держави і права. Академічний  курс: Підручник / За ред. О.В.  Зайчука, Н.М. Оніщенко. – К.: Юрінком  Інтер, 2006. – 688 с.

4. Кельман М. С. Загальна теорія держави і права: підручник / М.С. Кельман, О.Г. Мурашин. - К. : Кондор, 2006. - 478 с.

5. Сухонос Теорія держави і права: Навчальний посібник – Суми: Університетська книга, 2005. – 536 c.

6. Скакун  О. Ф. Теорія держави і права: (Енциклопедичний курс): Підручник  -  Х.: Еспада, 2006. – 775 c.

7. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави. Видання 5-те, зі змінами. Навчальний посібник. — К.: Атіка, 2001. — 176 с.

8. Теорія держави та права: Посіб. для підготов, до іспитів/ С. М. Тимченко, Р. А. Калюжний, Н. М. Пархоменко, С. М. Легуша. - 3-є вид. стереотип. - К.: Вид. ПАЛИВОДА А. В., 2007. - 176 с.

9. Строган  А. «Проблема свободи особистості  в громадянському суспільстві  і правовій державі»// Юридична  Україна . – 2007 №11 с. 25-30

10. Петришин  О. «Громадянське суспільство  і держава: питання взаємовідносин»// Вісник Академії правових наук  України. – 2006. - №4 с. 3-12