Федеративні та унітарні держави

   Як правило, в унітарній державі є тільки одна конституція, одне громадянство, одна система вищих органів влади. Складові частини унітарної держави найчастіше мають статус одиниць адміністративно-територіального поділу; вони управляються на основі законів прийнятих центральними органами; їх територія може бути змінена простим загальнодержавним законом без згоди місцевих органів та місцевого населення.

   2.1. Історично первинної і помітно переважали до XX ст. формою державного устрою було унітарна держава, хоча сам термін «унітарна» має пізніше походження (XIX ст.) і є антонімом терміна «федеративна». В якості історичних прикладів унітарних держав можна привести деспотії Стародавнього Сходу, поліси Стародавньої Греції, Римську імперію.

   Після розпаду Римської імперії на її території протягом тривалого часу (Середньовіччя) існувало безліч дрібних областей, час від часу об'єднуються у пухкі великі «імперії», які так само легко розпадалися, як і утворювалися. Правителі і дрібних і великих утворень тяжіли до унітаризму.

   Починаючи з епохи Відродження (XIV ст.), продовжуючись у Новий Час (кінець XVI - кінець XIX ст.), В Європі йдуть процеси складання великих унітарних держав, які доводять свою перевагу перед тимчасовими «спілками» дрібних держав. Цю тенденцію в самому її початку помітив і проаналізував Н. Макіавеллі в своїх класичних політичних трактатах «Государ» і «Міркування про першу декаду Тита Лівія». Він однозначно висловився на користь єдиного (унітарного) держави (на прикладах Іспанії, Франції, Туреччини), оцінюючи трагічну ситуацію своєї батьківщини - роздробленої Італії. Його передбачення підтвердилися. Сильні унітарні держави, захопивши ресурси практично всієї планети, перетворилися на колоніальні імперії, довгий час визначали долю світу. До них можна віднести Великобританію, Францію, Іспанію, Нідерланди. У той же час роздробленість надовго загальмувала політичний і економічний розвиток таких країн, як Італія і Німеччина, що об'єдналися тільки на початку 1870-х рр.. Необхідно додати, що сильним унітарною державою в XVIII-XIX ст. була і Пруссія, яка об'єднала Німеччину.

    Слідуючи за мислителями, які займалися політичними проблемами і питаннями державного устрою (Платон, Макіавеллі, Гоббс, Гегель, Ортега-і-Гассет, Чичерін), спробуємо сформулювати, що сприяє складанню унітарної держави і його тривалої стійкості.

   Слід зазначити, що проста унітарна (походить від лат. слова „unus”, що значить один, єдиний) держава – це така держава, складові частини якої не мають власного суверенітету і не можуть бути суб'єктами політичних міжнародних відносин. Наприклад, республіки Білорусь, Польща, Болгарія. Є прості унітарні держави, які мають автономні утворення. До таких держав відносяться. України, Іспанія, Італія, Португалія.
Це домінуюча форма державного устрою в світі. Унітарними державами є такі країни як, наприклад, у складі Великобританії – Шотландія і Північна Ірландія, в складі Данії – автономні утворення – Фарерські острови та Гренландія, у складі Іспанії – Країна Басків, Каталонія, Валенсія та ін., у складі Китайської Народної Республіки за ознаками територіального проживання національних меншин створено 5 автономних районів, у складі Азербайджану – Нахічеванська автономна республіка, а також Франція, Італія, Швеція, Норвегія, Фінляндія, Греція та ін.
    Як правило, унітарна держава характерна для одно-національних держав, де більшість населення є представником однієї нації. Також унітарна форма державного устрою характерна для держав з монархічною формою правління.
Історично, унітарна форма державного устрою склалася першочергово, разом із самою державою. Усі без винятку державні утворення древності та середньовіччя мали цю форму державного устрою. Прикладом тому можуть служити Римська імперія, імператорські Китай і Японія, середньовічні європейські королівства. Пізніше з'явилося чимало прогресивних ідей, що і привело до появи в області державного будівництва багатьох країн інших форм державного устрою – федерацій і конфедеративних державних союзів.

    Можна виділити такі чинники:

1. Однорідність населення або значне переважання одного культурно-історичного і національного типу населення, що включає в себе:

-Єдність мови (близькість мов, діалектів);

-Єдність історії(Наукової та міфологічної, тобто єдині міфи походження, герої, загальні героїчні і трагічні періоди історії);

-Єдність релігійну або існування ведучої «державної» релігії (або співіснування неантагоністичних релігій);

-Схожість масового менталітету (світосприйняття та поведінки), який включає в себе як раціональні боку, так і підсвідомі, ірраціональні, автоматичну-традиційні.

2. Сильний зовнішній тиск (загроза) - усвідомлення населенням спільності перед особою зовнішнього ворога. Але в той же час сильно згуртовує і спільність зовнішніх завойовницьких завдань, національна гордість переможців (Стародавній Рим, Іспанія в XV-XVI ст.), Так звана спільність перед «викликом історії».

3. Зручність сильного єдиного унітарної держави для економічної діяльності, створення єдиного економічного простору. Вони включають в себе (поряд з іншими):

- Територіальну спеціалізацію (поділ праці);

- Єдність і багатство ресурсів;

- Відсутність внутрішніх митних бар'єрів

- Єдність оподаткування;

- Єдину валюту;

- Захист від зовнішньої економічної експансії (протекціонізм щодо вітчизняної економіки);

- Єдине правове поле в економіці;

- Загальні вигоди від використання колоній.

    Важливим є й ще одна ознака, який, є одним зі складових менталітету, але з-за особливої важливості може бути спеціально виділений. Це історично склалася стійка звичка «поваги» до влади, до еліти всіх видів, вміння добровільно їй підкорятися, розуміння не лише своєї користі, а й загальної. Така якість можна назвати рівнем політичної культури, що зовсім необов'язково прямо зв'язане із загальним рівнем культури.

2.2.  Унітарна держава характеризується наступними ознаками:

1. Унітарна держава припускає єдині, загальні для всієї країни вищі представницькі, виконавчі та судові органи, які здійснюють керівництво відповідними місцевими органами. На території унітарної держави діє одна конституція, проводиться обов'язкова для всіх адміністративно-територіальних одиниць загальна податкова й кредитна політика.

3. Складові частини унітарної держави (області, департаменти. Округу, провінції, графства) державним суверенітетом не володіють. Вони не мають своїх законодавчих органів, самостійних військових формувань, зовнішньополітичних органів та інших атрибутів державності. У той же час місцеві органи в унітарній державі володіють відомою, а іноді й значною самостійністю.

4. Унітарна держава, населене невеликими за чисельністю національностями, широко допускає національну і законодавчу автономію.

5. Всі зовнішні міждержавні зносини здійснюють центральні органи, які офіційно представляють країну на міжнародній арені.

6. Унітарна держава має єдині збройні сили, керівництво якими здійснюється центральними органами державної влади.

7. У переважній більшості сучасних унітарних держав основне територіальний поділ є політико-адміністративним. Поряд з ним у ряді країн є адміністративно-територіальні одиниці як загального типу, де діють органи загальної адміністрації, так і спеціального, де діють спеціалізовані державні органи (судові округи).

  Унітарна держава характеризується єдністю державної влади, тобто відсутністю територіального розподілу влади, його можна розділити на:

    а) децентралізовані держави - це держави, у яких Конституцією розмежовані повноваження між центральною владою і територіальними одиницями вищого рівня (Франція, Іспанія, Україна). У децентралізованих унітарних державах крупні регіони користуються широкою автономією і навіть мають в своєму розпорядженні власні парламенти, уряди, адміністративно-управлінські структури і самостійно вирішують передані їм у ведення питання. Найчастіше – це питання освіти, комунального господарства, охорони громадського порядку і т.п.;
   б) централізовані держави - це держави, в яких владні функції на місцях здійснюють тільки представники, призначені центральними органами влади (Великобританія, Швеція, Данія, Фінляндія, Польща). Централізовані держави можуть надавати достатньо широку самостійність низовим органам управління. Проте в них середні рівні управління не володіють значною автономією і безпосередньо орієнтовані на виконання рішень центральними органами управління. Також є держави з вираженими авторитарними політичними режимами. У ряді країн Африки значна роль в здійсненні влади на місцях належить родоплемінним вождям. Втім, зараз рідко можна зустріти держави, де на місцях відсутні виборні органи. Проте в країнах з однопартійною системою, формальна наявність місцевих виборних органів влади є не більше ніж ширма

для всевладдя на місцях.

в) на їх основі організовується і третій тип - змішаний, властивий системам самоврядування Італії, Норвегія, Японія, Туреччина.
Унітарна держава залежно від етнічного складу може бути:
-національною(Франція,Естонія,Японія);
-багатонаціональною(Китай, Афганістан, Україна, Судан, Монголія).
   Унітарна форма державного устрою характерна для державних утворень, що є суб'єктами якої-небудь федерації. Так, наприклад, будь-яка республіка у складі Російської Федерації є державою з унітарною формою правління.
   Судові органи, як, втім, і всі інші правоохоронні органи, є ланки єдиної централізованої системи, чому сприяє єдина правова система. Її базу утворює єдина конституція, і нормативні акти, що видаються державною владою, також нормативні акти, що видаються органами місцевого самоврядування.
Переважна більшість сучасних унітарних держав - держави багатонаціональні. Проте існують і виключення з цього правила, що приводить до конфліктів на міжнаціональній основі, які можуть продовжуватися впродовж безлічі століть. Наприклад, Великобританія з Північною Ірландією або Іспанія. Так само в унітарній державі не повинно бути поглинання державною владою місцевого самоврядування, командування муніципалітетами і т.д.
    У наш час, як уже відзначалося раніше, унітарна держава також існує, але це явище не носить настільки значного і всеосяжного характеру, як раніше. Унітарна форма характерна для невеликих держав (тому що невелика територія легко керується за допомогою звичайних адміністративних методів), одно національних (через відсутність необхідності здійснення права кожного народу на самовизначення і самостійне державне будівництво), а також для монархічних держав (у зв'язку з традиціями). Прикладами можуть служити Польська республіка, Італія, Японія та ін. Крім того, унітарна форма державного устрою характерна для державних утворень, що є суб'єктами будь-якої федерації. Так, будь-яка республіка в складі РФ є державою з унітарною формоюправління.  

3. Говорячи про унітарну державу, варто уникати одномірного підходу та однозначної її оцінки. Унітарна держава, як і будь-які інші форми державного устрою, має певні достоїнства та недоліки. До переваг унітарної держави можна віднести:

1. Певну економічність, тобто не дуже великі витрати на утримання владних структур.

2. Відносну простоту та оперативність прийняття рішень.

3. Відносну легкість нагляду та контролю за виконанням прийнятих рішень.

4. Значну стійкість в екстремальних умовах.

5. Досить велику придатність в часи державного будівництва.

Недоліками ж є те, що вона:

1. Зможе створювати умови для авторитаризму, відродження або встановлення тоталітаризму.

2. Ігнорує специфічні особливості етно національних спільнот, уніфікує всі сфери їх життя.

3. Позбавляє ініціативи регіональні та місцеві органи влади.

4. Провокує зародження екстремізму та сепаратизму тощо.

Чинники, які надають явні переваги федеративним утворенням:

- відкритість федерації;

- гнучкість, правовий демократичний і плюралістичний характер.

Чинники, які можна віднести і до переваг, і до недоліків:

- нецентралізація - з одного боку сприяє розвитку демократії самоврядування і проявам ініціативи на місцях, а з іншого - ускладнює систему управління, несе в собі потенційну загрозу конфлікту владних структур, зокрема між спільним федеральним урядом і урядами суб'єктів федерації;

- суверенітет суб'єктів - з одного боку, є основою вирішення конфліктів на етнополітичніому ґрунті, а з іншого - може бути основою сепаратистських настроїв;

- поступально-узгоджувальний характер федерації - з одного боку забезпечує злагоду між суб'єктами федерації та їх спільним урядом, а з іншого - це спричинює необхідність постійного пошуку компромісів, досягнення і збереження злагоди, що, як свідчить історія, під силу далеко не кожному суспільству.

- інтеграційно-диференційний характер федерації - процес перетворення унітарної держави на федеративну (дезінтеграція) і створення федеративної держави з декількох суверенних держав (інтеграція) - обидва процеси пов'язані зі зміною існуючого державного ладу і відповідними проблемами.

   Федерацію від унітарної держави відрізняють наступні риси:
–   конституційний, договірний чи конституційно-договірний поділ повноважень між федеральним центром і суб'єктами федерацій;
–    конституційні гарантії територіальної цілісності суб'єктів федерації;
– самостійність суб'єктів федерацій у здійсненні ними приналежних їм повноважень;
–    право вибору суб'єктом федерації форми своєї політичної організації;
–  право учасників федеративних відносин на двостороннє (горизонтальне і вертикальне) регулювання державно-владних повноважень.

   Слід зауважити, що є чимало відхилень у проявах зазначених вище ознак, але ці відхилення, як і різниця в кількості суб'єктів, їх назв та принципів побудови федерацій, не заперечують того факту, що федеративні держави мають спільну сутність і характер. Особливу увагу треба звернути також на те, що в ідеалі федерація є правовою державою. ЇЇ правовий характер зумовлений не лише пануванням закону, що при певних умовах може мати місце і в унітарній державі, а й іншими чинниками. По-перше, наявністю двох конституцій — загальнодержавної та суб'єктів федерації. По-друге, функціонуванням двох законодавчих систем, знову ж таки загальнодержавної та суб'єктів федерації. А по-третє, характером обох конституцій та законів, їх спрямованості на забезпечення рівності і відповідальності перед законом всіх владних структур та всіх громадян. На відміну від імперій, які діяли за законом сили, федерації спираються на силу закону.

                                               Висновки

    Таким чином можна зробити висновок про те, що будь-яка федеральна система, незалежно від її рис і специфічних особливостей, виступає як єдина союзна держава, складається з двох або більш відносно самостійних держав і державних утворень. Кожне з них, будучи суб'єктом федерації має свій власний адміністративно-територіальний розподіл, створює разом з федеральними свої найвищі органи державної влади і управління, судові, правоохоронні і інші органи, має в своєму розпорядженні конституцію і поточне законодавство, може мати в нерідких випадках власні військові формування і громадянство. Можна також відзначити, що унітарна держава – це єдине державне утворення. Держава при цьому ділиться лише на адміністративно-територіальні частини. Для такої держави характерне існування загальних для всієї країни найвищих органів державної влади і управління, єдиної судової системи і конституції.

   Сучасний державний устрій еволюціонує настільки, що формальні відмінності між федералізмом і унітаризмом втрачають свій сенс: держави розрізняються швидше за конкретними параметрами, чим приналежністю до загальних типів.  

   З розвитком науково-технічного прогресу, явищем глобальних екологічних проблем й іншими чинниками починаються процеси об'єднання, які приводять до створення складних держав і їх утворень: федерацій, конфедерацій, співдружності і т.д.

                                    Список використаної літератури  

1. Політологія: Підручник / За ред. М.М. Вегеша.— 3-тє вид., перероб. і доп. — К.: Знання, 2008. — 384 с.