Федеративні та унітарні держави

                            Міністерство освіти і науки,молоді та спорту

                      Рівненський державний гуманітарний університет

                                             РЕФЕРАТ

                                         з дисципліни “Політологія”

                                                        на тему:

                                “Федеративні та унітарні держави”

Підготувала:

студентка ІІ курсу

групи МРТП-22

Степанчук Оксана

Первірила:

в.Івчик Наталія Степанівна

                                                    Рівне-2011                                       

                                                      ЗМІСТ

1.Поняття федеративної держави……………………………………………..4

  1.1. Історія розвитку та становлення федеративних держав……………….4-5

  1.2. Ознаки та класифікація федеративних держав………………………...5-9

2. Поняття унітарної держави…………………………………………………9

  2.1. Історія розвитку та становлення унітарних держав……………………9-12

  2.2. Ознаки та класифікація унітарних держав……………………………...12-15

3. Перваги та недоліки федеративної та унітарної держав………………….15-16

                                                     ВСТУП

   Протягом свого існування людство виробило дві класичні форми державного устрою - унітарну і федеративну державу, а також специфічну форму під назвою імперія. Перші дві форми - унітарна і федеративна держави - пройшли багатовікове випробування, довели свою життєздатність, продемонстрували свої переваги й недоліки, набули собі безліч прихильників і противників. Унітарна держава — це держава, яка є єдиною, тобто до складу якої не входять інші держави. Вона характеризується тим, що її територія становить єдине ціле, що поділяється ли­ше на адміністративно-територіальні одиниці. Унітарна дер­жава має спільні для всієї країни органи влади (такі як пар­ламент, уряд, верховний суд, єдині збройні сили, податкову систему), повноваження яких поширюються на всю терито­рію. В унітарних державах діє, як правило, єдина система за­конодавства. Федеративна держава — союзна держава, яка складається з відносно самостійних з політичного та юридичного поглядів державних утворень як членів федерації.

   Актуальність теми. У зв’язку з різноманіттям форм державного устрою різних країн світу виникає нагальна потреба для засвоєння знань в цьому напрямку. Такі поняття все частіше звучать в повсякденному житті.

   Мета. Охарактеризувати федеративні та унітарні держави як форми державного устрою,визначити історичні аспекти розвитку цих держав, їх ознаки та класифікацію,переваги та недоліки як федеративних,так і унітарних держав.

   Об'єкт дослідження. Федеративні та унітарні держави

   Предмет дослідження. Особливості федеративних та унітарних держав, світовий процес функціонування та перспективи розвитку.

1. Федерація (від фр. federation, від позднелат. Foederatio - об'єднання, союз) - форма державного устрою, що представляє собою складну (союзну) державу, що складається з державних утворень, що володіють юридично певної політичної самостійністю. Федеральна держава являє собою добровільне об'єднання раніше самостійних державних утворень в одну союзну державу, держава, що складається з держав - членів або державних утворень (суб'єктів федерації). На даний момент у світі налічується 24 федерації.

1.1. Федеративна форма політико-територіального устрою менш поширена порівняно з унітарною формою. Відродження і нове життя ідей федералізму починається в Нові часи. І. Кант, Дж. Локк, Ш. Монтеск'є та інші зробили значний внесок у розробку ідей федералізму. Але особлива заслуга належить Ш. Монтеск'є, який у своїй роботі "Про дух законів" заклав основи теорії федералізму. Він дав напрочуд вдале визначення федерації: "Ця форма правління є договір, за допомогою якого кілька політичних організмів зобов'язуються стати громадянами однієї великої держави, яку вони побажали створити". Слід зазначити, що починаючи з XVIII ст. розвиток федералістських ідей відбувається під впливом теоретичних розробок Ш. Монтеск'є та федеративного будівництва в США. Спочатку федерація виникла у США (1787 р.). Політико-територіальний устрій окремих країн не є сталим. Про це свідчить досвід деяких європейських держав. Так, протягом XX ст. Чехословаччина була унітарною державою (1918 - 1968 pp.), федера­тивною державою (1969 - 1992 pp.), а з січня 1993 р. Чехословацька Федерація взагалі припинила своє існування. На її території утворилися дві унітарні держави - Чеська Республіка і Словацька Республіка (Словаччина).

    У 1946 р. була утворена Югославська Федерація, до складу якої входили шість республік і два автономних краї. Події кінця 80-х початку 90-х років XX ст. призвели до розпаду федерації у тому вигляді, який був передбачений Конституцією 1974 p., і утворена нова Югославська Федерація - Союзна Республіка Югославія, суб'єктами якої стали лише дві республіки - Сербія та Чорногорія. Решта колишніх суб'єктів Югославської Федерації тепер існує як самостійні національні держави. У XX ст. процес федералізації набрав глобального (світового) масштабу і був названий вченими "федералістською революцією" (Д. Єлезар), яка змінила політичну карту світу. На початок 1995 р. існувало 18 федеративних держав з майже 440 їх суб'єктами, на території яких проживало близько 39% населення планети. Крім того, державний лад ще 25 країн певною мірою базується на принципах федералізму. В цих країнах проживає 30% населення світу. Таким чином, на початок 1995 р. нараховувалось близько 40 держав з федеративним устроєм, де проживало 70% від населення планети (США, Аргентина, Бразилія, Росія, ОАЕ, Канада, Індія та інші).

    Сьогодні у світі існують такі федеративні держави, як Росія, США, Канада, Австралія, Німеччина, Австрія, Бельгія, Союзна Республіка Югославія, Аргентина, Бразилія, Мексика, Індія та ін., тобто країни, які відіграють провідну роль в економіці світу. Вони розташовані на різних континентах, вирізняються площами своїх територій (від Австралії, яка займає весь континент, до невели­ких - Австрії та Бельгії) та є унікальними за ступенем свого політичного й культурного розвитку, а також за національним скла­дом населення. Загальна кількість їх населення наближається до півтора мільярди громадян.

1.2 Основні ознаки федерації:

   1) наявність єдиної території, яка у політико-адміністративному відношенні не є одне ціле, а складається із територій – суб'єктів федерації, що мають власний адміністративно-територіальний поділ;

   2) наявність загальної конституції федерації і конституцій її суб'єктів, тобто наділення суб'єктів федерації установчою владою (винятком є Індія, Пакистан, Нігерія, де суб’єкти федерації не мають власних конституцій);

   3) наявність системи законодавства усієї федерації і системи законодавства її суб'єктів, тобто наділення суб'єктів федерації в межах установленої для них компетенції правом видання законодавчих актів, які діють лише на території суб'єкта федерації і мають відповідати союзному законодавству;

  4) наявність федерального двопалатного парламенту і парламентів суб'єктів федерації, федерального уряду і самостійних органів управління суб'єктів федерації, наприклад, Федеральні збори в РФ, Сенат – в США, Рада кантонів – в Швейцарії, Союзна Рада – в Австрії;

  5)  наявність громадянства як усієї федерації, так і її суб'єктів; у ряді федерацій допускається подвійне громадянство (ФРН, Австрія);

  6)  можливість суб'єктів федерації мати власну правову і судову системи (США);

  7) єдність економічного простору – наявність загально федеральної податкової і грошової системи;

   8) суб'єкти федерації не мають суверенітету і не є суб'єктами міжнародного права, проте в договірних міжнародних відносинах може виступати як федерація в цілому, так і кожний із її суб'єктів.

Класифікувати федерації можна за різними ознаками:
   1.  За способом взаємовідносин федерації та її суб'єктів:
на основі союзу (США, Танзанія, ОАЕ, СРСР – у минулому);
на основі автономії (Бельгія, Австрія, Індія, Венесуела, Пакистан).

   2. Залежно від ролі національного чинника у визначенні структури федерації:

   а) Федерація побудована за територіальним принципом. Це США, Бразилія, Мексика, Австрія, Німеччина, Австралія та ін. Так, жоден із 50 штатів США не був утворений за національною ознакою, однак на півдні країни темношкіре населення складає більшість; у Мексиканських Сполучених Штатах існують три національні групи і 31 штат; в Аргентині утворено 22 штати, де є дві національні групи; у Німеччині є одна нація, а суб'єктів федерації після об'єднання з НДР - 16; в Австрії проживає одна нація, проте земель, які є суб'єктами федерації, - 9.

   б)  Федерація, побудована за національним принципом. Суб'єктами федерації Союзної Республіки Югославія за Конституцією
1992 р. є дві республіки - Сербська Республіка та Республіка
Чорногорія. Незважаючи на дуже велику відмінність у кількості
населення, суб'єкти федерації мають рівні права. Досить сказати,
що коли президентом СРЮ буде обраний серб, то прем'єр-міністром буде чорногорець, і навпаки; республіки мають свої конституції і громадянство.

   в) Федерація, побудована за змішаним принципом: національним і територіальним. Згідно з Конституцією Російської Феде­рації до складу держави входять утворені за національним прин­ципом - 21 республіка, одна автономна область і 10 автономних округів, за територіальним принципом - 49 областей і два міста федерального значення.

  3. Так звані конституційні - федерації створені «зверху», актами державних органів (зазвичай конституціями) (США, Канада, Бразилія), договірні - об'єднання раніше самостійних державних утворень (Швейцарія, ОАЕ) та конституційно-договірні (Російська Федерація);

4. Централізовані (Індія, де всі штати, крім одного, не мають конституції і громадянства) і децентралізовані (США, ФРН, Російська Федерація і т.д.). Федерації розрізняються за ступенем централізації або децентралізації влади.

    Конституції передбачають розмежування компетенції між цен­тром і державними утвореннями. Компетенція - це сукупність закріплених у правових нормах повноважень у різних сферах діяльності, розподіл прав між федерацією в цілому та її суб'єктами. Такий розподіл забезпечується нормативними актами в різний спосіб. Часто компетенція має кілька видів: виключну компетенцію федерації (тобто таку, яка виконується тільки союзними орга­нами); виключну компетенцію суб'єктів федерації; сумісну, або збіжну, компетенцію федерації та її членів; залишкову компетенцію (в Австрії та у Німеччині існує поняття «конкуруючої компетенції», остання являє собою різновид збіжної, або сумісної, компетенції).

   4. Симетричні федерації - всі їх складові частини є суб'єктами з однаковим конституційно-правовим становищем (Австралія, Німеччина) і асиметричні федерації - обсяг повноважень різних суб'єктів неоднаковий (Індія, США)

 

    Суб'єкти федерації мають свої законодавчі, виконавчі та су­дові органи. Називаються вони по-різному. Так, законодавчий орган штатів в Індії є легіслатурою, у США - законодавчою чи генерального асамблеєю, у Мексиці - законодавчим органом, у Німеччині та в Австрії - ландтагом землі тощо.Законодавчі органи суб'єктів федерації обираються виборчим корпусом штату (землі). За своєю структурою вони або однопалатні (Німеччина, Австрія, більшість штатів Індії та один штат Небраска - у США), або двопалатні.Виконавчу владу уособлює губернатор, який обирається повнолітніми громадянами (США, Мексика та ін.) або призначається президентом (Індія). Іноді це робить уряд землі, який обирається ландтагом землі (Німеччина, Австрія).

   Суб'єкти федерації мають, як правило, особисте громадянство. Характерною формальною ознакою федеративної держави є подвійне громадянство. Подвійне громадянство зафіксовано у конституціях США, Німеччини, Австрії.У конституціях латиноамериканських федерацій (Мексика, Бразилія, Аргентина, Венесуела) закріплюється союзне громадян­ство та громадянство суб'єктів. Але відносини у галузі громадян­ства регулюються переважно законами федерації.Федеральний парламент, як правило, будується за двопалатною схемою. Верхні палати відбивають інтереси суб'єктів феде­рації. Вони мають різні назви: Сенат (США, Мексика, Бразилія, Канада); Рада штатів (Індія), Федеральна Рада (Австрія), Рада федерації (Росія).

   Нижні палати є органами загальносоюзного представництва, вони обираються за територіальними виборчими округами на менш тривалий строк повноважень, ніж верхні палати.

   Верхні палати є представниками інтересів суб'єктів федерацій, вони обираються на довший термін, ніж нижні палати. Існують різні способи утворення верхніх палат. Перший спосіб полягає у тому, що вони обираються у фіксованому складі, незалежно від кількості населення суб'єктів федерації, площі їхніх територій та інших критеріїв. Так, усі 50 штатів США обирають до Сенату по два сенатори; кожен штат і федеральний округ Мексиканських Сполучених Штатів також обирає по два члени палати сенаторів, а кожен штат Бразилії - по три сенатори. Другий спосіб утворен­ня верхніх палат передбачений, наприклад, конституціями Австрії та Індії. Кількість членів Федеральної ради Австрії та Ради штатів в Індії, які обираються відповідно землями та штатами, залежить від кількості населення суб'єктів федерації. Так, найчисленніша земля Австрії обирає до Федеральної ради 12 представників, а значно більший за кількістю населення Індійський штат - 34 чле­ни до Ради штатів. Менш населені суб'єкти цих федерацій, відповідно, - 3 і 4 представники. Характерну рису утворення Ради штатів в Індії становить призначення 12 її членів президентом республіки. Третій спосіб притаманний Сенату Канади та Бун­десрату Німеччини. Конституції цих держав установили різні норми представництва, які залежать від кількості населення провінцій у Канаді (4-24) та земель у Німеччині (3-6).

  2. Унітаризм (французьке unitarism від лат. Unitas - єдність) - найпростіша форма територіальної організації держави. Держава вважається унітарною (злиті, простим), якщо більшість частин цієї держави не мають статусу державного утворення. У складі унітарної держави можуть знаходитися окремі автономні національно-державні утворення, що мають ряд атрибутів власної державності (Республіка Крим у складі унітарної України).