Договірні зобовязання

1.Відповідальність  за порушення умов договору.

Договірна та недоговірна відповідальність

До виконання  господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу  України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна  сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Господарське  правопорушення — це протиправна  дія або бездіяльність суб'єкта господарських відносин, яка не відповідає вимогам норм господарського права, не узгоджується з юридичними обов'язками зазначеного суб'єкта, порушує суб'єктивні права іншого учасника відносин або третіх осіб. Господарські правопорушення можна класифікувати за видами і систематизувати її окремі групи за певними критеріями.

 Договірна  відповідальність — це вид  відповідальності, що передбачена за порушення зобов'язань, які виникли з договору. Такий вид відповідальності визначається відповідно до закону і не суперечними йому умовами укладеного між сторонами договору.

 Позадоговірна  відповідальність настає безпосередньо  за порушення зобов'язань, що виникли з закону, адміністративного акта чи інших правомірних дій. Особливим різновидом такої відповідальності є відповідальність за заподіяння майнової чи моральної шкоди, що виникає саме з факту заподіяння шкоди.

 В свою  чергу договірні правопорушення поділяються на:

 правопорушення  на стадії виникнення договорів:  порушення строків укладання  договорів; процедури врегулювання  розбіжностей, що виникають при  їх укладанні; укладання договорів,  що суперечать вимогам закону, цілям діяльності юридичної особи, або укладання договорів з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства;

 порушення  строків виконання договірних  та інших господарських зобов'язань  щодо поставки продукції та  товарів (найпоширеніші в господарській  практиці), перевезення вантажів, виконання робіт та ін. Прострочення виконання зобов'язання загалом тягне за собою сплату боржником визначеної законом чи договором неустойки, штрафу, пені;

 порушення  господарських зобов'язань щодо  якості поставленої продукції  (товарів), виконаних робіт, наданих послуг;

Вчинення суб'єктом  господарських відносин правопорушення тягне за собою застосування до правопорушника передбаченої або санкціонованої нормами  господарського законодавства відповідальності. Оскільки це відповідальність за господарські правопорушення (правопорушення, вчинені у сфері господарської діяльності), санкції за них встановлює господарський закон. Такий вид відповідальності у теорії господарського права визначається як господарсько-правова відповідальність.

 Види господарсько-правової  відповідальності розрізняють залежно від видів господарських правопорушень і санкцій, встановлених за ці правопорушення. За цим критерієм у теорії господарського права розрізняють:

1) відшкодування  збитків;

2) штрафні санкції;

3) оперативно-господарські  санкції;

4) конфіскація;

5) господарсько-адміністративні  штрафи;

6) планово-госпрозрахункові (оціночні) санкції;

7) господарсько-організаційні  санкції. Відшкодування збитків  як вид відповідальності

 різнобічне  врегульовано законом.

Штрафну відповідальність застосовують згідно із законодавством у вигляді штрафних економічних санкцій.

Розмір штрафу як економічної санкції регулюється  законодавством трьома способами:

 — штраф  у твердій сумі. Прикладом цього  виду штрафу є штрафи, що їх  сплачують перевізник і відправник за невиконання плану вантажних перевезень, їх розміри визначають транспортні статути і кодекси окремо стосовно кожного виду транспорту;

 — штраф  у процентному відношенні до  суми всього зобов'язання або  невиконаної частини зобов'язання. Наприклад, якщо поставлена продукція не відповідає за якістю стандартам чи умовам договору, постачальник сплачує покупцеві штраф у розмірі 20 відсотків вартості продукції неналежної якості;

 — штраф  у кратному розмірі до вартості  того предмета, який захищається  штрафом

Планово-госпрозрахункові санкції застосовує сам суб'єкт  господарювання — правопорушник, а у разі якщо він цього не зробить — компетентні органи, які виявили факт правопорушення.

 

2. Елементи договірної відповідальності

Цивільно-правова  відповідальність є негативним для порушника наслідком вчиненого ним правопорушення. Юридичною підставою такої відповідальності є закон, а фактичною — склад цивільного правопорушення. Вона настає за наявності таких умов: • протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; • шкідливого результату такої поведінки (шкоди); • причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою; • вини особи, яка заподіяла шкоду.

Перші три умови  — протиправність, шкода та причинний  зв'язок— є об'єктивними, а четверта — вина — є суб'єктивною підставою цивільно-правової відповідальності. Шкода є другою неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності у формі відшкодування збитків. Під шкодою розуміють зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Залежно від об'єкта правопорушення розрізняють майнову або немайнову (наприклад, моральну) шкоду.

ичинного зв'язку між протиправною поведінкою правопорушника і збитками потерпілої сторони. Мається  на увазі, що протиправна дія або  бездіяльність заподіювача є  причиною, а збитки, що виникли у потерпілої особи, — наслідком протиправної поведінки заподіювача. У цивільному праві діє припущення (презумпція) вини особи, яка вчинила правопорушення.         Відповідно до ст. 209 ЦК України особа, яка не виконала зобов'язання або виконала. Для притягнення особи до цивільно-правової відповідальності потрібен або повний склад правопорушення, що складається з чотирьох елементів (протиправність, шкода, причинний зв'язок, вина), або у випадках, зазначених у законі чи договорі, — неповний, усічений склад — протиправність і вина (при стягненні неустойки, втраті завдатку тощо). За відсутності хоч би одного з цих елементів (крім випадків безвинної відповідальності) цивільна відповідальність не настає. Підставами звільнення від цивільно-правової відповідальності є випадок і непереборна сила. Випадок (казус) має місце тоді, коли психічний стан особи, що порушила зобов'язання, характеризується відсутністю її вини. За відсутності вини немає й відповідальності, якщо тільки законом чи договором не передбачено відповідальності і без вини. Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 634 проекту ЦК України особа визнається невинною, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов'язання.

 

3.Збитки.Відщкодування  збитків

Під збитками розуміють витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України.)

Відшкодування збитків є способом відновлення  майнового стану суб’єкта господарського права за рахунок іншого суб’єкта-правопорушника, тобто цей спосіб має передусім  компенсаційну функцію.

Відшкодування збитків є видом відповідальності, господарською санкцією (ч. 2 ст. 217 ГК України) за порушення як господарсько-правових зобов’язань (договірна відповідальність) так і за порушення встановлених вимог  щодо здійснення господарської діяльності (позадоговірна відповідальність). У свою чергу, порушення цих зобов'язань та встановлених вимог є підставою для відшкодування збитків суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Що стосується договірної відповідальності, то збитки відшкодовуються, коли один з контрагентів не виконує зобов’язання за договором або виконує його з порушенням умов договору (неналежне виконання). При цьому невиконання чи неналежне виконання умов договору повинно бути протиставлене належному виконанню договору з боку іншого контрагента.

Слід зазначити, що відшкодування збитків, крім матеріальної компенсації моральної шкоди, є  загальною (універсальною) мірою відповідальності і застосовується у будь-якому  випадку незалежно від того, чи зазначено це в договорі або законодавстві, яке регулює певний вид зобов’язань. Проте законодавець обмежує розмір збитків і ставить їх у залежність від розміру штрафних санкцій, якщо вони підлягають стягненню. Відповідно до ст. 232 Господарського кодексу України, якщо за невиконання або неналежне виконання зобов’язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, непокритій цими санкціями.

З цього загального правила законом або договором  можуть бути передбачені певні винятки, а саме: коли допускається стягнення  тільки неустойки, (виключна неустойка); коли збитки стягуються в повній сумі понад неустойку (штрафна); коли за вибором кредитора можуть бути стягнуті або неустойка, або збитки (альтернативна неустойка).

Підстави  звільнення боржника від відповідальності. Боржник звільняється від відповідальності за невиконання зобов'язання або вчинення

 позадоговірної  шкоди, коли мають місце непереборна  сила або випадок.

Непереборна сила - це такі явища природи, яким людина не могла запобігти(землетрус, повінь тощо). Випадок -такий збіг обставин, зй збіг обставин, за яких виконання зобов'язання стало неможливим, але в цьому ніхто не винен а яких.

 

4.

В юридичній літературі підкреслюється, що судово-арбітражні органи повинні  з особливою ретельністю підходити  до оцінки доказів, зв'язаних з вимогами про відшкодування збитків у формі упущеної користі. Якщо позов про відшкодування упущеної користі поданий організацією, необхідно вимагати таких бухгалтерських і інших документів, які з безспірністю підтверджують реальні можливість потерпілої організації одержати доходи, якби її права не були порушені несправним боржником. При поданні позову громадянину він теж повинний довести реальну можливість одержати упущену користь.

Принцип повного відшкодування  збитків, завданих невиконанням або  неналежним виконанням зобов'язань має загальне значення. Відступи від нього допускаються лише у випадках, прямо передбачених у законі.

Наприклад, таку обмежену за обсягом  відповідальність встановлено в  усіх транспортних кодексах і статутах за втрату та пошкодження вантажу.

Транспортна організація відшкодовує збитки лише у розмірі вартості втраченого нею вантажу, або у розмірі суми, на яку знизилася вартість вантажу у разі його пошкодження, а також повертає провізну плату, якщо вона не входить у тну втраченого вантажу, та вантажу, якого не вистачає.

Отже, транспортна організація  не тільки не відшкодовує неодержані внаслідок втрати вантажу доходи, але може бути не повністю відшкодована й позитивна шкода у майні. Всі витрати, зроблені клієнтом, збитки, які він поніс, за винятком вартості втраченого вантажу (та провізної плати у зазначеному више випадку), або суми, на які знизилась вартість пошкодженого вантажу, відшкодуванню не підлягають. Обмежену за обсягом відповідальність передбачено законом і в деяких інших випадках.

Розмір відповідальності за невиконання або неналежне виконання договору або заподіяння позадоговірної шкоди не залежить від форми вини боржника, заподіювача шкоди. Він визначається (у всякому разі, коли йдеться про відповідальність у формі збитків) об'єктивним фактором: розміром понесених кредитором збитків або заподіяної потерпілому позадоговірної шкоди. І лише при наявності вини кредитора, потерпілого на розмір відповідальності боржника, заподіювача шкоди випливає форма їхньої вини (наприклад, ст.454 ЦК України).

Розмір понесених і доведених збитків є об'єктивною межею відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання. Отже, кредитор не може стягнути більшу суму у вигляді збитків, ніж він їх поніс.

Інша справа, що законом на випадок  серйозних порушень договору передбачено штрафну неустойку, яка стягується понад збитки (наприклад, таку неустойку передбачено на випадок поставки недоброякісної продукції та товарів).

При укладенні договору між громадянами  вони самі, як правило, визначають розмір неустойки. Організації також за згодою можуть встановити розмір неустойки за порушення договору, якщо він не визначений у спеціальних нормативних актах. Коли неустойку за порушення договору між організаціями передбачено у нормативному акті, сторони за згодою можуть збільшити (але не зменшити) її розмір.

У відносинах між громадянами зниження розміру відповідальності можливе  при наявності згоди сторін в  усіх випадках незалежно від форми  відповідальності. У деяких випадках можливе зменшення розміру відповідальності у формі неустойки за рішенням суду або арбітражу (ст.205 ЦК України).

У відносинах між організаціями  арбітраж лише у виняткових випадках може зменшити належну до сплати кредиторові  неустойку (ч.2 ст.205 ЦК України).

 

5. Неустойка та її види

  Неустойкою  визнається визначена законом або договором грошова сума або інше майно, яке боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання свого зобов'язання.

   Неустойка  невипадково є одним із найпоширеніших  видів забезпечення виконання  зобов'язання. По-перше, підстави стягнення неустойки та її розмір, як правило, визначають самі сторони, а по-друге, для її стягнення немає необхідності доводити наявність збитків, достатньо самого факту порушення договору.