Держава і право ЗУНР

 

План роботи

 

Вступ 3

Розділ 1. Розпад Австро-Угорщини та проголошення ЗУНР 4

Розділ 2. Організація і структура державного апарату 7

Розділ 3. Судові та правоохоронні органи 11

Розділ 4  Військове будівництво 16

Висновок 20

Список використаної літератури: 22

 

 

Вступ

Про важливість знання історії говорили ще римські мудреці, вказуючи, що історія  є вчителькою життя, дозволяючи новим  поколінням уникнути помилок минулих  часів.

Однією з таких сторінок історії  є висвітлення державно-правових аспектів виникнення і діяльності Західноукраїнської Народної Республіки.

Врахування уроків історії новим  поколінням українців призвело до прийняття  акту про проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року та до відродження  української державності.

А історія творення цієї незалежності почалась з державотворення Західноукраїнської Народної Республіки. Дана тема впродовж десятиліть набула багато міфів пліток та містила немало вигаданих фактів. Це відбулося в першу чергу під впливом польської та радянської пропаганди та викривлень історичних фактів.

Метою цієї роботи є об’єктивне висвітлення  подій того періоду та аналіз державотворчих процесів ЗУНР.

Особливість Західноукраїнської Народної Республіки полягає в тому, що вона зазнала більшого впливу з боку європейського  державо- та правотворення ніж решта України. Це було зумовлено штучним відокремленням Західноукраїнських земель від решти етнічної території, що стало проявом монархічних амбіцій того періоду.

 

 

Розділ 1. Розпад Австро-Угорщини та проголошення ЗУНР

Перша світова війна внесла дуже багато змін в історію багатьох держав, зокрема суттєво змінила політичну карту Європи. Змін зазнала і Австро-Угорська імперія, до складу якої входили західноукраїнські землі.

Передбачаючи близький кінець монархії Габсбургів, політичні кола поневолених  нею народів посилено готувались захопити владу в свої руки¹. Крім того в жовтні 1917 року посилилися чутки про те, що галицькі землі мали залишитись у складі нової Польщі, як третього і рівноправного партнера Австрії та Угорщини у єдиній державі. Вищевикладений факт викликав занепокоєння у східній Галичині і 19 грудня 1917 року голова Українського парламентського представництва у Відні Євген Петрушевич заявив: „…землі колишнього Галицько-Волинського королівства є українськими землями, тому не можуть увійти до складу Польської держави проти волі українського народу, бо це буде насиллям над принципом самовизначення народів” Подібну заяву зробив заступник Парламентського представництва Костянтин Левицький: ”...Тепер Східна Галичина творить неподільну спадщину української нації і тому може або цілісно залишитися в складі Австрії, або …з’єднатись з Українською Народною Республікою”.² Остання заява була прямим ультиматумом австрійському уряду і першим кроком до самовизначення.

У зв’язку з появою маніфесту  у Львові 18 жовтня 1918 року були скликані збори всіх українських послів австрійського  парламенту, галицького і буковинського  сеймів, по 3 делегати від усіх політичних партій Галичини і Буковини. На зборах було обрана Українська національна Рада, в якості представництва українського народу в Австро-Угорщині. ЇЇ головою став Євген Петрушевич. Тоді ж був прийнятий і статут новоствореної УНР, який закликав рішити державну долю всіх областей іменем українського народу та прийняти постанови і заходи законодавчого та адміністративного характеру, щодо свої рішення втілити в життя. В той самий час маніфестом УНР була проголошена національна територія Української держави, закликались національні меншини для безпосереднього представництва в УНР, закликалося до сворення Конституції нової держави.

Крім того було утворено:

1. три комісії з функціями виконавчої влади :

• загально-виконавча комісія на чолі з Є. Петрушевичем,
• організаційна комісія для Галичини та Закарпаття, очолювана К.Левицьким,
• організаційна комісія для Буковини, яку очолив О. Попович

2. президія УН Ради, яка представляла її у міжсесійний період,

3. представництво до Відня на чолі з Є. Петрушевичем.

У ніч на 1 листопада 1918 року Військовий комітет вирішив виступити зі зброєю і взяти владу у Львові у свої руки. У розпорядженні комітету було біля 2 тис. вояків і старшин. Дії комітету були рішучими і вже протягом ночі влада фактично була захоплена – були зайняті всі стратегічно важливі об’єкти міста (військові казарми, телеграф, пошта, будинок сейму, поліцейське управління, банки) та затримані і взяті під арешт намісник Гуйн та військовий комендант Галичини генерал Пфеффер. Всюди були вивішені синьо-жовті прапори. Взяття влади відбулось без боїв та безкровно.

Вранці 1 листопада 1918 року на мурах  міста Львова з'явилися відозви  Української Національної Ради. Одна зверталась до мешканців столиці, а  друга — до всього українського народу.

Формальне перебрання влади від намісника Гуйна відбулося 1 листопада пополудні. Після підписання протоколу намісник Гуйн передав усю власть своєму заступникові В. Децикевичеві, а він уже на основі цісарського маніфесту 16 жовтня передав її Українській Національній Раді. Начальник військової округи генерал Пфефер одержав наказ негайно демобілізувати всі неукраїнські частини, які зразу ж проголосили свій нейтралітет.

Хоч взяття влади українцями у Східній  Галичині пройшло мирно, вже у другій половині дня 1-го листопада польська військова організація у Львові почала воєнні дії. Події у Львові поклали початок збройним сутичкам в інших місцевостях краю. Особливо небезпечно розгортались для українців події у Львові. Переважна більшість населення тут була польською (з 240 тис. чол. — понад 120 тис.). Решту складали українці, євреї, австрійці та ін. нації. Тут, як зазначалось, були зосереджені доволі численні військові сили поляків, доповнені загонами добровольців з цивільного населення, давно вже діяла офіцерська організація.³

Поляки не бажали вести будь-які  переговори з українцями, нарощуючи  свої збройні сили, активізуючи воєнні дії.

9 листопада на засіданні Української  Національної Ради визначено назву української держави — Західноукраїнська Народна Республіка, до складу якої, крім Східної Галичини, входили Північна Буковини й Закарпаття, тобто землі колишньої Австро-Угорської монархії, населені українцями. Держава ЗУНР охоплювала близько 70 тис. кв.км. території з 6 млн. населенням (в т.ч. 71 % українців, 14% поляків, 13% євреїв, 2% інших — румунів, мадярів і ін.)⁴ 

Розділ 2. Організація і структура державного апарату

В день прийняття офіційної назви  нової републіки, 9 листопада 1918 року, Українською Національною Радою був сформований уряд — Державний Секретаріат (або Рада Державних Секретарів) на чолі з Костем Левицьким.

У складі Державного Секретаріату було 14 міністерств — Державних секретаріатів, які очолювалися державними секретарями:

• внутрішніх справ (Льонгин Цегельський);
• зовнішніх справ (Василь Панейко);
• фінансів (тимчасово Кость Левицький);
• військових справ (Дмитро Вітовський);
• судових справ (Сидір Голубович);
• торгівлі і промислу (Ярослав Литвинович);
• земельних справ (Степан Баран);
• шляхів (Іван Мирон);
• пошт і телеграфу (Олександр Пісецький);
• праці і суспільної опіки (Антін Чернецький);
• суспільного здоров'я (Іван Куровець);
• освіти (мав бути Степан Смаль-Стоцький, тимчасово — О.Барвінський);
• віросповідання (Олександр Барвінський):
• публічних робіт (Іван Макух).

Крім того був створений харчовий виділ, прирівняний до секретаріату, який очолив Степан Федак. ⁵

13 листопада 1918 р. УНР визначила конституційні засади новоствореної української держави, прийнявши "Тимчасовий Основний закон". У артикулі і законі закріплювалась назва держави — Західноукраїнська Народна Республіка. Гербом ЗУНР був затверджений золотий лев на синьому полі, повернений в свою праву сторону. Прапором став синьо-жовтий стяг.

Згідно арт. 5 тимчасового закону найвищим органом влади мали стати установчі збори ЗУНР (до їх обрання діяла УНР), виконавчою владою став Державний Секретаріат.

15 листопада 1918 року на засіданні УНР було прийнято закон про доповнення її складу делегатами від повітів та більших міст краю, тобто вирішено зробити її більш представницьким органом. Слід було обрати по одному делегату від кожного повіту, а від міст: Львова — 4, Чернівців — 2, Станиславова — 2, Перемишля — 1, Дрогобича — 1, Коломиї — і, Тернополя — 1, Стрия — 1, Ярослава — 1, Самбора — 1, Золочева — 1, Бережан — 1, Борислава — 1.⁶

Одним з надважливих актів того періоду став закон від 16 листопада 1918 року з назвою "Тимчасовий закон про адміністрацію Західноукраїнської Народної Республіки".

Відповідно до ст.1 на території  ЗУНР залишалось в силі все попереднє  австрійське законодавство, якщо воно не суперечило інтересам, суті і цілям  Української держави.

4 січня 1919 року УНР прийняла декілька важливих законів. Одним з них вирішено утворити Президію УНР у складі Президента (голови) Ради і чотирьох його заступників. Президент скликав УНР і проводив її засідання. В законі було також записано, що Рада обирає двох секретарів і одного заступника секретаря для ведення організаційного забезпечення УНР.

Згідно цього закону Президентом  УНР було знову обрано Є.Петрушевича, його заступниками Лева Бачинського, Омеляна Поповича, Семена Вітика і Андрія Шмигельського. Секретарями — Степана Витвицького і Осипа Устіяновича. Заступником секретаря — Степана Сілецького.

Крім того на засіданні УНР було утворено, так званий, Виділ УНР, який складався з Президента (голови Ради) і дев'яти членів та виконував функції колегіального глави держави, що мав права: призначати членів уряду; приймати їх відставку і відкликати їх; оголошувати на пропозицію Державного Секретаріату судів- ництва амністії; затверджувати (підписувати) і публікувати закони.

Виділ мав діяти під час функціонування УНР, до обрання нового парламенту. Рішення Виділу приймалися більшістю голосів, а у випадку їх рівності переважав голос Президента.

Виділ складався з: Президента Євгена Петрушевича; Льва Бачинського, Семена Вітика , Антіна Горбачевського , Григоря Дувірака , Михайла Новаківського, Теофілія Окуневського, Омеляна Поповича, Андря Шмигельського, Степана Брика. ⁷

У березні 1919р. УНР прийняла закон про скликання Сейму Західноукраїнської Республіки, а 14 квітня — виборчий закон, яким утворювався однопалатний Сейм. Сейм складався з послів, вибраних на підставі виборчого закону. Вибори призначав Виділ УНР

Новий Сейм мав складатися з 226 послів. Сейм мав бути скликаний через  два тижні після виборів, у  червні 1919р. Проте розвиток військових подій унеможливив як його скликання, так і проведення самих виборів.

Всі адміністративні органи на території  ЗУНР підпорядковувались Державному Секретаріату, який був найвищим органом виконавчої влади в державі.

Організація місцевого апарату  державної влади і управління в цілому проходила чітко та організовано. Після виборів громадських, містечкових і міських комісарів у деяких повітах почали проводитись їхні наради. Місцевим представником і основним органом державної адміністрації став повітовий комісар, яких призначав і звільняв державний секретар внутрішніх справ. У підпорядкуванні повітових комісарів були повітові військові коменданти і коменданти жандармерії.

У сільських громадах і містах та містечках населенням були обрані громадські і міські комісари та їх дорадчі органи, для яких вищою інстанцією були повітові комісари.

Для охорони громадського порядку  у ряді повітів діяла жандармерія, У деяких повітах жандармерію  розпушено повністю, а замість  неї створено народну міліцію (наприклад, в Бережанському, Долинському). У ще інших — збережено жандармерію, але крім неї створено ще й народну міліцію.⁸  

Розділ 3. Судові та правоохоронні органи

В Західноукраїнській Народній Республіці було приділено особливу увагу створенню  судової системи держави. За основу організації судової системи  була взята попередня – австроугорська. "Устрій судів та виконування самого судочинства, побіч тих перемін, які були безумовно потрібні, не улягло у нас майже ніяким змінам, тим більше, що й обсада судейських посад не стрічалася з більшими трудностями з огляду на доволі велике число суддів-українців. На перший план висунулася потреба змінити старі закони, як мали на цілі охорону австрійської держави". Так, оцінював створення судової системи один з очевидців тих подій М.Чубатий.⁹

Розпорядженням Державного Секретаріату судівництва на території ЗУНР було створено 12-ть судових округів і 130-ть судових повітів.