Чинність нормативно-правових актів

Створення нормативно-правового  акта має багато передумов для  його приведення в дію. Зокрема маються такі етапи правотворчості нормативно-правового акта:

1. Підготовка проекту НПА:
1. Прийняття рішення про необхідність розробки проекту;
2. Текстове викладення змісту;
3. Обговорення проекту;
4. Узгодження проекту з компетентними органами;
5. Доопрацювання проекту.
2. Прийняття НПА:
1. офіційне внесення проекту на розгляд правотворчого органу;
2. обговорення проекту, внесення змін та доповнень;
3. введення в дію та надання документу юридичної сили;
4. опублікування нормативно-правового акта (доведення до виконавців).

Структура нормативно-правового акта залежить від його специфіки і виду, припускає  поділ нормативного матеріалу на підрозділи.

Основні структурні елементи нормативно-правового  акта:

Преамбула – вступна частина, без статейне (таке, що не містить норм права) загальне введення, у якому дається обґрунтування  закону, визначаються цілі, завдання й  іноді формулюються вихідні світоглядні положення. Зараз преамбули в законах зустрічаються рідко.

Пункти, статті – містять вихідні одиниці нормативно-правового акта – нормативні розпорядження. Через нормативне розпорядження стаття співвідноситься з нормами права.

Статті  можуть поділятися на частини, а пункти – на абзаци і підпункти. І статтю, і частини, із яких вона складається, прийнято позначати скорочено початковими буквами: статтю – «ст.», а частини (абзаци) статей – «ч.». Статті в законах нумеруються, нерідко нумеруються і частини (абзаци) статей, тоді вони, як правило, звуться пунктами.

Глави –  є у великих за обсягом нормативно-правових актах.

Розділи – об'єднують глави у великих за обсягом нормативно-правових актах. Можлива й інша ситуація, коли статті, пункти об'єднуються в розділи, а розділи – у глави.

Частини – найбільші підрозділи закону, містяться, як правило, у кодексах. Так, Кримінальний кодекс, Цивільний кодекс поділяються на дві частини: Загальну і Особливу. [21, с. 314-315]

Розташування  норм права в статтях нормативно-правового  акта:

• зазвичай правова норма міститься в одній статті, чим полегшується її ухвалення;
• у ряді випадків для вираження складної норми права потрібні декілька статей;
• іноді в одній статті містяться декілька норм права.

Згідно  з відмінність між нормативним  актом та іншими правовими актами (зокрема, актом тлумачення норм права  і актом застосування норм права) полягає в тому, що:

– по-перше, нормативно-правовий акт містить у собі правові норми, встановлює нові права і обов'язки, яких раніше не було, або змінює (скасовує) їх. Інші юридичні акти не встановлюють нових норм права. Акт тлумачення норм права, наприклад, лише пояснює чинні норми.

– по-друге, нормативно-правовий акт містить норми права загального характеру, тоді як індивідуальний акт (акт застосування норм права) має індивідуальну спрямованість. Він стосується конкретної особи або вирішення конкретної юридичної справи (наприклад, пошкодження насаджень заборонене – адресовано до всіх, а Указ Президента призначити «такого-то» головою обласної адміністрації – це правовий, а не нормативно-правовий акт, тому що норм права в ньому немає, тобто немає прав і обов'язків, відтак, – це акт застосування норм права). [19, с. 264]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2 Закон, як нормативно-правовий  акт, його значення та дія

На думку  Пендюри М.М. закон необхідно розуміти так, як нормативний акт, прийнятий вищим представницьким органом державної влади (парламентом) або шляхом безпосереднього волевиявлення населення (референдум), який регулює найважливіші відносини і має найвищу юридичну силу щодо актів вищих державних органів і громадських організацій.

Коталейчук С.П. розуміє закон, як, це НПА прийнятий з дотриманням особливої законодавчої процедури вищим представницьким органом держави або безпосередньо народом, який регулює найбільш важливі суспільні відносини та наділені вищою юридичною силою.

На думку  науковця Скакун О.Ф. закон – це НПА, який регулює найважливіші суспільні відносини з метою забезпечення прав і свобод особи. Та прийнятий в особливому порядку вищим представницьким органом держави або безпосереднім волевиявленням народу (референдум) ф має вищу юридичну силу. [19, с. 325]

Класифікація  законів може бути здійснена за різними  підставами (вважає Коталейчук С.П.), а саме:

1. За  юридичною силою:

• Конституції (як основний політико-правовий акт країни, що закріплює конституційний лад, права і свободи людини та громадянина, визначає форму правління і державного устрою, правовий статус органів державної влади).

Конституцію бувають:

• Кодифіковані – становлять єдиний писаний закон (Конституція України, Конституція РФ, Конституція США та інші.) їх ще називають моно конституційними актами.

Правда, Конституцію Франції 1958 р., яка є кодифікованою, не можна називати моно конституційним актом, оскільки до Основного закону 1958 р. рішення Конституційної ради прирівняти такі акти, як Декларація прав людини і громадянина 1789 р. і преамбула Конституції 1946 р.;

• Некодифіковані – складаються з групи законів (Велика Британія, Швеція, Канада), предмет регулювання яких є особливий рід суспільних відносин, віднесений до конституційного права;
• Конституційні закони (вносять зміни і доповнення в текст Конституції; або необхідність видання їх передбачення самою Конституцією. Наприклад Закон України «Про громадянство»). Конституційні закони мають складнішу, ніж звичайні закони, процедуру ухвалення. [22, с. 120]

Таким чином можна виділити наступні ознаки закону:

1. Закон  приймається лише законодавчим  органом представницького характеру  або населенням держави в порядку  референдуму.

2. Закон  у межах своєї дії регулює  найважливіші суспільні відносини,  що зумовлює його високу ефективність.

3. Закон  має найвищу юридичну силу  в системі нормативно правових  актів країни. Будь-який іншій  правовий акт приймається на  основі, на виконання і відповідно  до закону. Акт, який суперечить  закону, скасовується в установленому  порядку, або дія його призупиняється  до усунення протиріч.

4. Закон  має загальний характер. Він не  може враховувати особливостей  всіх життєвих випадків у регулярній  ним сфері суспільних відносин. Усі інші акти приймаються  з метою конкретизації та деталізації  законоположень.

5. Як  різновид нормативних актів закон  встановлює загальнообов’язкові  правила поведінки, має належну  форму, породжує юридичні наслідки  та гарантується державою.

6. Закон  э стабільним нормативним актом.  У разі необхідності він доповнюється, змінюється чи скасовується чітко  визначеним колом суб’єктів та  в певному порядку.

7. Закон  має відповідну структуру, тобто  організацію змісту, доцільне розміщення  нормативних приписів та правові  атрибути.

Закон –  це цілісний документ, який має свої структурні елементи структуру:

• найменування органу, що прийняв акт;
• назва закону;
• правові припаси закону та наслідки їх невиконання;
• скасування законом інших нормативних правових припасів;
• норми щодо опублікування закону та набуття ним чинності;
• підпис відповідної посадової особи. [17, с. 64]

Виходячи з ознак, можна виділити такі юридичні властивості закону:

• він є нормативно-правовим актом органу законодавчої влади, тобто вищого представницького органу держави або самого народу. В Україні право приймати закони належить Верховній Раді України та безпосередньо народові шляхом проведення всенародного голосування (референдуму);
• закони встановлюються для регулювання найважливіших питань суспільного і державного життя. Зокрема ст. 92 Конституції говорить, що виключно законами України визначаються: 1) права i свободи людини i громадянина, гарантії цих прав i свобод; основнi обов'язки громадянина; тощо.
• він має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативних актів. Тобто акти всіх інших органів держави повинні відповідати закону і не суперечити йому, крім того, закон може бути скасований або змінений лише тим суб'єктом, який його встановлював;
• для законів встановлюється особливий порядок їхнього прийняття і введення в дію, який закріплюється у конституції та інших спеціальних законах.

Закріплена  в законах обов'язкова послідовність  певних дій зі створення законів  називається законодавчим процесом. [17, с. 72]

Закон має своє місце і значення у системі законодавства. За даною характеристикою закони поділяються:

• Конституція України є основним законом держави, в якому закріплюються основи суспільного, економічного і політичного устрою країни, правове становище особи, її права та обов'язки, форма правління та форма державного устрою, порядок організації та компетенція органів законодавчої, виконавчої та судової влади
• Конституційні закони – закони з питань, безпосередньо врегульованих Конституцією, які конкретизують її положення або вносять до неї зміни і приймаються в особливому порядку. Наприклад «Про громадянство», «Про загальний військовий обов'язок» та ін.
• звичайні або біжучі закони – нормативні акти, які приймаються на основі Конституції і визначають основи правового регулювання суспільних відносин у певній сфері (наприклад, Закон України «Про освіту» від 28.10.1998 р.). Звичайні закони приймаються простою більшістю від конституційного складу ВР України.
• надзвичайні закони – нормативні акти тимчасового характеру, які приймаються за надзвичайних обставин і можуть призупиняти дію чинних у відповідній сфері законів (наприклад, для забезпечення безпеки громадян у разі катастрофи, епідемії тощо).
• допоміжні закони – нормативні акти, які затверджують, змінюють, зупиняють, скасовують, денонсують інші акти або мають допоміжне значення для їх застосування (Закон України «Про ратифікацію Протоколу до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах» від 22 січня 1993 року» від 3 березня 1998 року).

Закон, яким вносяться зміни до конституції, відрізняється від закону, ухвалення  якого передбачення чинною конституцією, і тим, що він після затвердження (ухвалення) набуває вищої юридичної  і стає складовою частиною конституції. [19, с. 218]

На жаль, у Конституції України чітко  не зазначено блок суспільних відносин, який регулюється конституційним законом. З аналізу Конституції У країни можна дійти висновку, що конституційним законом. Слід регулювати ухвалення  великого Державного Герба і Державного Герба України, опис державних символів (ст. 20), внесення змін до Конституції України (ст. 155), рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту (ст. 111) і низку інших:

• Органічні закони-закон, на необхідність існування яких прямо вказує Конституція.
• Звичайні (поточні) закони – акти поточного законодавства, які присвячені регулюванню різних сторін соціально-економічної, політичної та іншої сфер життя суспільства і не входять до вище вказаних груп.

Звичайні  закони – регламентують певні  і обмежені сфери суспільного  життя відповідно до конституції. Це значна за кількістю і рухлива  група законів, які приймаються  просто більшістю голосів, звичайні закони вельми різноманітні за змістом. [15, с. 192]

Найтиповіші за обсягом регулювання є такі види звичайних законів:

А) загальні закони – закони, що регламентують  певну сферу суспільних відносин і поширюються на всіх. Загальні закони можуть бути:

• кодифіковані (наприклад, Кримінальний кодекс, Цивільний кодекс та ін.);
• поточні (наприклад, ЗУ «Про вибори»);

Б) спеціальні закони – закони, що регламентують  обмеженену (спеціальну) сферу суспільних відносин і поширюються на частину  населення (наприклад, ЗУ: «Про пенсії», «Про міліцію» тощо):

• забезпечуючи (оперативні) закони – нормативно-правові акти, якими вводяться в дію окремі закони, ратифікуються міжнародні договори тощо. [15, с. 201]

Їх значення полягає не у виданні нових норм, а в оперативному підтвердженні, підтриманні системи норм, що містяться в інших окремих законах і міжнародних договорах, які регулюють найважливіші відносини і потребують негайного ухвалення. Це закони, що містять норми про норми. Наприклад ЗУ від 17 грудня 1997 р. «Про ратифікацію Конвенції 1990 року про відмивання, пошук, арешт і конфіскацію прибутків. отриманих злочинним шляхом». [17, с. 92]

До цієї групи законів можна віднести закони про правові акти з наведенням у ньому їх переліку і нормативних  характеристик. Забезпечуючі (оперативні) закони не можуть існувати поза іншими законами, тобто тими, що ними вводяться  в дію, і міжнародними договорами, що потребують ратифікації.