Дослідження розвитку сили в старших школярів засобами атлетичної гімнастики

 

Через 12 років відкривається Петербурзьке атлетичне суспільство, реорганізоване в 1898 р. у Петербурзьке велосипедно-атлетичне суспільство. Крім чоловічих змагань по силовому спорті, у Росії стали проводитися й жіночі чемпіонати. З огляду на великий інтерес народу до силового спорту, став видаватися двотижневий ілюстрований журнал атлетики й спорту "Геркулес", девізом якого був актуальний і сьогодні заклик: "Кожна людина може й повинен бути сильним". В 1903 р. виходить книга російського атлета Євгенія Сандова "Телостроительство", у якій описувалися вправи з гантелями, виконані за принципом поступового зростання навантаження.

 

У наступні роки, роки після революції, атлетична  гімнастика як і раніше вважається важливим засобом фізичної культури.

 

Один  з найвідоміших діячів спортивної науки  професор И.М.Черкизов - Сераини писав: "Атлетична гімнастика - це один з найбільш ефектних засобів, що всебічно впливають на людський організм. Достаток вправ і можливість тонко дозувати навантаження робить цей важливий засіб оздоровлення доступним для людей всіх віків. А єстетическая сторона атлетичної гімнастики наближає її до справжнього мистецтва".

 

Знаменитий  дослідник російської мови В.И. Даль в "Тлумачному словнику живої великоросійської мови" записав: "Атлет - здоровань, силач, богатир..." Це визначає спрямованість  занять атлетичною гімнастикою: у першу чергу повинні вирішуватися завдання по забезпеченню здоров'я, а вже потім - сила й статура.

 

Атлетичну гімнастику в нашій країні сьогодні можна умовно розділити на два  напрямки - оздоровчий^-оздоровче-масово-оздоровче  й спортивне, кожне з яких має свої характерні риси й особливості.

 

1.3. Вікові  особливості розвитку сили старшокласників

 

Уже в  шкільному віці починається спортивне  тренування, що впливає на ріст і  розвиток ребенка. Варто враховувати, що ріст і розвиток організму, що тривають до 20—25 років, відбуваються нерівномірно, з уповільненням темпу з 14—16 років.

 

Збільшення  ваги й росту в дівчинок чітко  вповільнюється починаючи з 14—15 років. У хлопчиків аналогічні зрушення спостерігаються трохи пізніше. Пропорції між розвитком частин тіла змінюються.

 

Підлітки, у яких бурхливо протікає процес полового дозрівання, характеризуються значним  збільшенням росту й меншим приростом  поперечних розмірів тіла. У цей  період різниця між окружністю грудної  клітки й половиною росту (показник Єрисмана) виявляється величиною негативної (період «фізіологічного слабогрудия»). Надалі, у процесі завершення полового дозрівання, відбувається посилений ріст тіла завширшки, завершується окостеніння частин кістяка. Збільшується маса й поперечний переріз кістякової мускулатури.

 

Поступово відбувається розвиток систем подиху й кровообігу. Необхідно врахувати  типове для сучасної молоді прискорення, так звану акселерацію, фізичного  розвитку. Внаслідок поліпшення умов життя й виховання, а також  у результаті дії багатьох факторів сучасної цивілізації ріст і розвиток організму відбуваються зараз швидше, ніж у минулі десятиліття. Діти й підлітки розвиваються в середньому на 1—2 роки швидше, ніж у минулі десятиліття. Найбільш виражена акселерація фізичного розвитку починається з 10—12 років, особливо виражена вона в 16— 18 років, тобто у зв'язку з початком і розвитком полового дозрівання, коли умови сучасного життя й система виховання (у тому числі й фізичного) позначаються на дітях з особою силою. При цьому саме полове дозрівання зростає. Склад крові в підлітків під впливом спортивних навантажень значно змінюється. Збільшення числа еритроцитів відбувається у зв'язку з виходом частини крові із кров'яного депо. При надмірних навантаженнях може спостерігатися розпад еритроцитів (єритроцитолиз). Збільшення числа лейкоцитів (лейкоцитоз) у крові звичайно спостерігається при спортивних вправах. У випадку надмірних навантажень виникає також лейкоцитолиз, тобто розчинення частини лейкоцитів і зменшення їхнього числа.

 

Тренування приводить у дітей шкільного віку до стійких прогресивних структурних змін внутрішніх органів. Це в першу чергу ставиться до серця, оскільки до цього найважливішого органа спортивна діяльність пред'являє особливо високі вимоги. У результаті тренування збільшуються розміри серця.

 

Спортивна діяльність дітей вимагає високого рівня функцій вегетативних систем. Цей рівень тим вище, ніж значніше витрата енергії викликають ті або  інші фізичні вправи.

 

Збільшена витрата енергії в дітей пов'язаний з тим, що поверхня тіла дітей відносно велика в порівнянні з його масою.

 

При однаковій  роботі з порівняння з дорослими  в підлітків більше підвищується обмін речовин. Це пояснюється не тільки співвідношенням ваги й поверхні тіла, але й високою збудливістю  нервової системи підлітків.

 

У зростаючих трубчастих костях в єпифизарних  хрящах і в межпозвоночних дисках уже до 14—16 років з'являються  зони окостеніння, що приводить звичайно до зупинки росту приблизно до 25 років. Контури хребта з випинанням назад (кіфозом) у грудному відділі й з вигином уперед (лордозом) у шийному й у поперековому відділах формуються вже до 7-літнього віку. Однак ці контури виявляються нестійкими аж до старшого шкільного віку (до 16 років). Тому до 15—16 років ще можливо активний вплив на поліпшення постави школярів.

 

У дітей  відзначається висока еластичність м'язів і суглобного-зв'язково-суглобного апарата. У міру росту й розвитку м'язової системи, збільшення поперечного  перерізу м'язів підвищується їхня сила й здатність до концентрації зусиль. Тренування чітко позначається на топографії м'язової сили й на абсолютному її збільшенні. На розвиток сили тих або інших м'язових груп значний вплив робить спортивна спеціалізація, а також (і найбільше) методика спортивного тренування.

 

Особливої уваги вимагає розвиток функції правої й лівої руки.

 

Як відомо, у найбільшого числа дітей  права рука краще розвинена в  порівнянні з лівої, що звичайно пояснюється  багатовіковим розвитком, а також  деякими анатомічними передумовами: асиметричним розташуванням внутрішніх органів — печінки праворуч, серця ліворуч і т.д.

 

Істотне значення спадковості в розвитку праворукости легко доводиться наявністю  дітей, що народилися з вираженою  тенденцією до леворукости. Разом з  тим увага тренера-педагога завжди залучає можливість впливати в процесі спортивного тренування па рівностороннє формування функцій правої й лівої руки. Більшість маленьких дітей до 2—3 років звичайно однаково володіють правою й лівою руками, а потім вони поступово перемикаються на переважне використання правої руки.

 

Великий вплив на розвиток функцій рук  роблять фізичні вправи (особливо вправ з обтяженнями).

 

У процесі  спортивного тренування вдосконалюється  нервова регуляція функцій. Заслуговує швидкий розвиток гостроти м'язового  почуття в школярів, особливо до 13—14 років, до цього часу досягає високої досконалості здатність орієнтуватися в просторі, загострюється почуття темпу рухів, відчуття відстані, здатність до аналізу м'язових відчуттів при зміні площі опори.

 

Сила  й витривалість при руховій діяльності продовжують поліпшуватися до 20 років і пізніше. Висока пластичність нервової системи в дитячому віці сприяє кращому й більше швидкому освоєнню рухових навичок, часом навіть дуже складних. Багато дітей і підлітки швидко домагаються щодо високих спортивних досягнень. Разом з тим у дітей порівняно легко виникає іррадіація (поширення) порушення в центральній нервовій системі, тому під час навчання рухам треба створювати спокійні умови.

 

У дітей  шкільного віку є всі необхідні  біологічні передумови для успішного  освоєння сложнокоординированних рухів. Дослідження здатності синхронізувати руху різними сегментами верхніх і нижніх кінцівок показали високі можливості сполучень різноманітних рухів дітьми шкільного віку, що не уступають за рівнем дорослим людям (Блохін, Гандельсман, 1969). Цим пояснюються високі спортивні досягнення школярів у таких видах спорту, як фігурне катання на ковзанах, спортивна гімнастика, стрибки у воду, і ін.

 

При вивченні початкової фази роботи виявилося, що в дітей врабативание, тобто перехід  від спокою до максимальної діяльності, відбувається швидше, ніж у дорослих. Своєрідно протікає процес стомлення, що насамперед є результатом змін у центральній нервовій системі. Замічено, що суб'єктивний прояв стомлення — утома в дітей — виражено неяскраво при позитивному емоційному тлі. Якщо враховувати вікові особливості дітей і використовувати короткочасні навантаження з досить більшими паузами відпочинку, то можна підтримувати працездатність у дітей досить тривалий час.

 

Монотонні рухи викликають швидке стомлення.

 

 

Однак варто враховувати серйозну небезпеку  в тих випадках, коли діти виконують  фізичні навантаження великої інтенсивності  й тривалості, що пред'являють до їхнього організму гранично високі вимоги. Під впливом позитивних емоцій працездатність може бути ще більш високої при критичних зрушеннях функцій організму дітей, а почуття утоми виявляється маловираженним. При цьому легко виникає перетренування, яку можна розглядати як порушення балансу нервових процесів, як невроз, пов'язаний з нераціональними заняттями спортом (Крестовников, 1951). Особлива увага дозуванню навантажень варто приділяти в початковій фазі періоду полового дозрівання, коли особливо висока збудливість і реактивність центральної нервової системи дітей (Туминский і ін., 1959; Смирнов, 1959; Кольцова, 1969, і ін.). У цей період передстартові реакції виражені найбільше на емоційно насичені вправи. Поза емоційним тлом умовні подразники, пов'язані з м'язовою роботою, у підлітків можуть викликати менші зрушення, чим у дорослих.

 

У початковій фазі полового дозрівання спостерігається підвищена функція залоз внутрішньої секреції, особливо полових залоз, і з'являються вторинні полові ознаки. У цей час темп фізичного розвитку може значно прискорюватися, виникають тимчасові диспропорції в співвідношенні довжини й ширини тіла, довжини дог і тулуби й т.д.

 

убьективное прагнення підлітків до рекордних  досягнень при ще не стабілізованому  фізичному розвитку таїть у собі небезпека перенапруги. Особливо велика ця небезпека при не устояному  балансі між роботою різних залоз внутрішньої секреції. Так, наприклад, навіть невелике посилення функції щитовидної залози (гіпертиреоз) може вплинути на здатність дітей переносити більші фізичні навантаження.

 

Але тим  часом силова підготовка із застосуванням  дозованих обтяженні зміцнює зв'язування й суглоби, допомагає виробленню витривалості, спритності, виховує волю, упевненість у собі, підвищує працездатність організму [13,18,19].

 

Найбільш  сприятливим часом для придбання  рухових навичок у силовій  підготовці (наприклад, при підйомі ваг), як показали дослідження багатьох авторів, є підлітковий і юнацький вік [11,17 і ін.].

 

Дозовані  силові навантаження динамічного характеру  не впливають негативно на розвиток і дифференцировку хребта підлітків. Силові вправи з вагами в юному віці без надмірних навантажень не тільки не викликають патологічних змін, а силова підготовка із застосуванням дозованих обтяженні зміцнює зв'язування й суглоби, допомагає виробленню витривалості, спритності, виховує волю, упевненість у собі, підвищує працездатність організму [13,18,19,20].

 

1.4. Методика  розвитку сили в старших школярів

 

Спеціальна, властиво силова підготовка припустима лише в юнацькому віці. У молодшому  й середньому шкільному віці розвиток сили повинне здійснюватися в  плані зміцнення основних м'язових груп(..). Провідним і основним методом розвитку сили в школярів (включаючи і юнаків) є метод, заснований на застосуванні динамічних вправ. Статичні (ізометричні) вправи повинні служити лише доповненням до них.

 

Під час  занять із дітьми й підлітками переважно застосовують вправи з обтяженням вагою власного тіла.

 

З віком  учнів збільшується роль вправ із зовнішнім опором. Як обтяження застосовують набивні м'ячі, гантелі, гумові й  пружинні амортизатори, опір партнера; юнакам можна рекомендувати гирі, штангу. Ефект застосування силових вправ залежить від раціонального розподілу навантаження на кожному занятті, від заняття до заняття, а також від правильного вибору ваги обтяження.

 

На заняттях з дітьми й підлітками треба використовувати  переважно таку вагу, що може бути піднятий що займаються 15—20 разів підряд. Виходячи із цього, потрібно підбирати й вага обтяженні. Вправи з більшим обтяженням шкідливі для дітей і підлітків. Під час занять із ними неприпустимі тривалі однобічні напруги, не можна також зловживати статичними зусиллями. Діти й підлітки, виконуючи силові вправи, не повинні доводити м'яза до граничного стомлення.

 

У юнацькому  віці доцільно застосовувати більше значні навантаження. Найбільш ефективними  силовими вправами для добре підготовлених юнаків є такі, які можуть бути виконані 6—10 разів підряд. При дозуванні вправ з обтяженням важливо враховувати підготовленість що займаються. При слабкій підготовленості юнакам звичайно буває досить виконати кожна вправа один раз «до відмови». Надалі, у міру росту тренованості доцільно на одному занятті виконувати кожна вправа «до відмови» два й навіть три рази.