Маркс і Спенсер народились майже в  один рік, довгий час мешкали в одному місті (Лондон), навіть ходили по тих самих вулицях, але напрямок їх теорій, висновки – діаметрально протилежні. Спенсер був проти жодного втручання в природній плин історії, еволюцію суспільства; натомість Маркс визнавав необхідність революцій, розглядав їх як "локомотив історії", він був прибічником насильства і соціального експерименту, бо комуністична формація не може зародитися, в глибинах капіталізму і повинна створюватися людьми за спеціальним планом. Спенсер був категорично проти зрівнялівки, він, як відомо, прийшов до висновку, що соціальна нерівність та конкуренція – важливі передумови суспільного розвитку; Маркс пророкував суспільство соціальної рівності. Спенсер (як і всі соціологи-позитивісти) не ставив перед собою завдання розкрити усі тайни людської історії, визначити перспективу, дати прогноз на майбутнє, бо це, на думку позитивіста, вже виходить за можливості і перетворюється на філософську спекуляцію. Марксизм має претензію на вичерпне знання щодо минулого, сучасного і майбутнього. Щоправда, полуторавікова історія людства вже неодноразово спростувала марксистський прогноз, а комуністичні експерименти принесли трагедію народам і загибель десятків мільйонів людей.

                                                                                                                                                          5

                             4.М. Вебер і його соціологічна доктрина.

      Макс  Вебер (1864–1920) умовно завершував класичний період розвитку соціології і одночасно відкривав новий, сучасний. Він спромігся повернути науку в нове русло так званої гуманістичної соціології. Вебер поклав в основу своєї теорії не суспільство, макроструктури і соціальні інститути, що притаманно організмічній традиції, людину, яка має розум і спроможна самостійно висувати цілі та знаходити засоби для їх досягнення. Завдання соціолога він вбачав у тому, щоб зрозуміти і пояснити сенс соціальної дії, вчинків людей. Соціальна дія за Вебером – це не кожний вчинок, а лише те, що спрямоване на інших людей, соціум. Таким чином, він не поривав із визначенням предмета соціології Дюркгейма. Теорія Вебера, з огляду на його прагнення розкрити закулісний бік активності людини, отримала назву "розуміючої соціології", тобто головна мета – розкрити, "зрозуміти" мотиви людських вчинків. Соціальні інститути – сім'я, держава, право, релігія, акціонерні товариства тощо – він розглядав як вторинний фактор, як спосіб організації діяльності індивідів. Соціальним інститутам не можна приписувати самостійні цілі, бо вони відбивають волю індивідів. Спираючись на ці погляди Вебер розробив оригінальну теорію, в основу якої покладена категорія соціальної дії.

      Вебер в числі перших відмовився від  позитивізму як методологічної бази соціології. Нагадаємо, що ідея позитивізму зводиться до того, що існують загальні закони і методи дослідження для природничих і соціальних дисциплін. Це породжувало натуралізм – спроби пояснити соціальні процеси з позицій біології й інших природничих наук. Антипозитивізм відкидає цю традицію, природа і суспільство розглядаються як відчужені субстанції, де не діють спільні закони і немає загальних методів їх дослідження. Соціологія, таким чином, повинна мати власні методи, засоби, поняття, логіку розвитку.

Ще одним напрямком  наукових досліджень М. Вебера виступає соціологія релігії. Виникнення релігій М. Вебер пояснював одвічною потребою людини в гармонізації стосунків між нею і космосом, природою, оточуючим світом. На відміну від первісної магії, котра є формою примітивної раціоналізації відносин між людиною й світом, світові релігії виступають як складні раціоналізовані системи етичної регуляції людської поведінки. Кожна з них спирається на детально опрацьоване вчення святих книг про потойбічного, позасвітового Бога, котрий оцінює людські вчинки категоріями добра і зла..

                                                                                                                                            6

                            Висновок:

Основний зміст соціологічних поглядів О. Конта:

•  При вивченні соціального життя потрібно покладатися не на здо-

гадки, а на спостереження, порівняльні методи.

•  Вивчення соціальних явищ не може бути абсолютним, а завжди є

відносним, залежно  від нашої організації  і нашого становища в со-

ціальній сфері.

•  Усе існує  лише тією мірою, якою це буде доведено наукою (лише

у  тому  випадку,  коли  будуть  вивчатися реальні факти суспільного

життя).

•  Існує  взаємозв’язок  соціальних  елементів,  частин  і  підрозділів

(людей, груп, спільнот ...).

•  Поряд із мовою, релігією, поділ праці призводить до ускладнення

суспільства; до зміцнення соціальної солідарності.

Головна праця Спенсера «Основи соціології» (1896 р.),  в якій  він робить  висновок:перемагає те суспільство, в якому більша кількість людей пристосовуєтьсядо промислової праці, але при цьому владні структури поважають особистіпотреби та інтереси.

Класики соціології (М. Вебер,О.Конт)не дали єдиного розуміння її предмета, але озброїли науку емпіричними методами, які у подальшому стали претендувати на роль методології. 
 
 
 

Список літератури:

1. «Соціологія» - Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни - А. Ю. Брегеда, А. П. Бовтрук, Г. В. Дворецька
2. Кузьменко Т.М. «Соціологія. Навчальний посібник», Київ 2010
3. І.П Рущенко «Соціологія»,Харків 2003