План:

    Вступ

1. Позитивійська соціологія Огюста Конта__________________1-2
2. Еволюціоністська соціологія Г. Спенсера_________________3
3. Матеріалістична соціологія К. Маркса____________________4-5
4. М. Вебер і його соціологічна доктрина___________________6

Висновок

Список використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                        Вступ

У цьому рефераті,хочу розповісти вам про таке:

1. Які об’єктивні фактори зумовили становлення соціології як самостійної науки.
2. Хто є засновником(« батьком»)соціології.
3. Ким було засновано органічний напрям у соціології.
4. Як М. Вебер визначає соціальну позицію основних світових релігій.

Корені соціологічної  науки сягають часів античності — ідей Платона й Арістотеля, Геродота та інших, а далі — на ту “протосоціологію”- Це – умовна сукупність накопичених знань, ідей, теорій від давніх часів до середини XIX сторіччя, яка викрісталізовувалася у соціально-філософських роздумах Т. Мора і Н. Макіавеллі, Б. Спінози і Г. Гроція, Т. Гоббса і Дж. Локка, А. Сміта і Ш. Монтеск’є та багатьох інших мислителів минулого.

Проте у вигляді  окремої наукової галузі соціологія виникає лише у першій половині ХIХ  ст. під впливом епохальних зрушень  у соціальному бутті, що отримали найменування революцій: політичної, економічної, інтелектуальної. Радикальна природа  цих змін — новий соціальний порядок, демократизація, бюрократизація державного управління, індустріалізація, урбанізація, секуляризація, раціоналізм і гуманізм, які стали могутніми чинниками, під впливом котрих склалася соціологія.

У роботі «Курс  позитивної філософії» (1839 р.) О. Конт уперше вжив  термін «соціологія». (Спочатку він використав термін «соціальна фі-зика», потім від нього відмовився у зв’язку з тим, що так назвав наукупро суспільство бельгійський вчений-математик А. Кетле).Ініціатор виокремлення соціології як самостійної науки. 
 
 

                      1.Позитивійська соціологія Огюста Конта

  Огюст Конт (1798-1857). Соціологія "вийшла з лона" філософії, а пуповину, що тісно пов'язувала обидві науки, обірвав видатний французький вчений О.Конт. Він наважився атакувати стару філософію (метафізику), ставлячи їй на докору ненауковість, суб'єктивізм та непотрібність для поступу суспільства. В своїх працях – "Курс позитивної філософії", "Дух позитивної філософії" – Конт висунув ідею позитивної науки. Вона повинна оперувати виключно перевіреними фактами і робити висновки, що піддаються перевірці. Вчений не може бути ідеологічно заангажованим і мусить критично ставитись до різних теорій та ідей: переконливими є не авторитети, а обставини, факти, математичні викладки. Філософія, за висновками Конта, цим критеріям не відповідала. Він був категорично проти "філософських спекуляцій", тобто умоглядних доктрин і спроб пояснювати речі без глибокого наукового аналізу. Наука, за його думкою, повинна не пояснювати, а лише описувати явище. Проникнення в "середину" речей, визначення їх суті – це різновид вірування, релігії, бо науці така функція непідвладна. В цьому ракурсі Конт формулює завдання соціології: вона повинна бути позитивною наукою про суспільство, тобто вміти ретельно збирати, описувати, класифікувати соціальні явища, оперувати фактами, цифрами, перевіреними даними.

      Конт  вважав, що наука розвивається від  простого до складного в певній послідовності: математика – астрономія – фізика – хімія – біологія – соціологія. Спочатку він називав науку про  суспільство "соціальною фізикою", але пізніше починає використовувати  більш вдалий термін "соціологія". Це, безперечно, відіграло позитивну роль в майбутньому наукової дисципліни, яка завдяки Конту була  відокремлена від інших наук. Ось чому Конта слушно визнають за родоначальника соціології.

      Позитивізм  Конта яскраво відбився в його намаганнях і завдання і метод  соціології "позичити" у біології, яка на ті часи була найбільш авторитетною і перспективною наукою. Дублюючи зоологів часів Карла Ліннея та Чарлза Дарвіна, Конт наголошував, що соціологія повинна:

      а) спостерігати факти  та процеси суспільного  життя;

      б) описувати та систематизувати  зібрані факти.

в) робити теоретичні узагальнення виключно на базі емпіричних фактів таким чином, щоб завжди можна було на прикладах суспільного життя перевірити істинність висновків.                         1                       

      Подібно до біології, що поділяється на анатомію й фізіологію, Конт розділив соціологію на соціальну статику та соціальну  динаміку. Соціальна статика вивчає структуру суспільства, його складові та засади організації елементів  у ціле, що зветься суспільством. Конта цікавлять основи та умови  стабільності, гармонії, порядку. Він  підійшов до вивчення важливих соціальних інституцій – сім'ї, держави, церкви, власності, як забезпечують цілісність суспільства та основи стабільності. Соціальна динаміка вивчає поступ, закономірності розвитку суспільства  і його складових. Поступ, за думкою Конта, обумовлений безперервним розвитком  людської свідомості, інтелекту, накопиченням позитивного знання. Конт формулює "закон трьох стадій", згідно з яким людський інтелект проходить  три стадії розвитку: теологічну –  метафізичну – позитивну (наукову). Відповідно до цього всесвітня історія  складається з трьох періодів: до 1300 року – теологічна стадія, де провідну роль грають священики, а ідеї фокусуються на нематеріальних, надприродних силах; ХІV–XVIII сторіччя – метафізична  стадія, котра відзначена занепадом  старих вірувань і піднесенням авторитетів  Реформації, Просвітництва (видатну  роль грають філософи, які фокусують  увагу на сутності явищ і відкидають надприродні пояснення); позитивна стадія починається з XIX сторіччя, вона відзначена розвитком "точних" наук, індустрії, зростанням наукового знання, яке корисне людям, і відповідно духовними лідерами стають вчені.

      Конт  підхопив ідеї системності та цілісності живих організмів, які використовували  біологи XIX сторіччя і пристосував їх до вивчення суспільства. На багато десятиріч утверджується традиція розглядати суспільство як організм, де все взаємопов'язане та має саморегуляцію. Такий підхід отримав назву організмічного (органічного). В сучасній соціології ним користуються прибічники функціоналізму. Таким чином, Конт спирається на авторитет та досягнення біології і це спочатку мало позитивний ефект. Але біологізація суспільства веде до невиправданих спрощень та вульгаризації висновків. Це сповна розкрилося в теоріях деяких послідовників Конта. 
 
 

                                                                                                                                   2

                            2.Еволюціоністська соціологія Г. Спенсера

  Герберт Спенсер  (1820-1903). Видатний англійський соціолог, що розвинув ідею природної соціальної еволюції. З його ім'ям також пов'язаний так званий соціал-дарвінізм. Але цікаво те, що Спенсер опублікував свої висновки на 7 років раніше, ніж Дарвін видав свою відому працю "Походження видів". Спенсер зробив висновок, що суспільство безперервно розвивається від нижчих до вищих форм. Кожному етапу розвитку відповідає певний рівень диференціації (тобто поділ на суспільні складові, елементи соціального буття, структури) та інтеграції частин в ціле. Первісне суспільство в цьому відношенні було надто простим, бо не мало поділу праці, галузей виробництва, майнової неоднорідності тощо. Поступ суспільства є процесом диференціації,  завдяки чому воно  найкраще  пристосовується (адаптується) до довкілля. Згодом з'являються спеціалізовані інститути, фабрики, біржі, банки, навчальні заклади, церкви, які виконують певні функції й не можуть заміняти одне одного. В цій частині теорії Спенсер поглиблює організмічні погляди і наближається до функціональної теорії. Суспільство почуває себе добре, наголошував Спенсер, коли його частини (інститути) спрямовані до одної мети, вони взаємодіють і не суперечать один одному. Таким чином, англійський соціолог сформулював одну з фундаментальних засад соціального життя - закон диференціації та інтеграції.

      Згідно  теорії Спенсера, не можна круто  міняти природній поступ, чинити насильство над історією. Англійський соціолог був рішучим супротивником радикальних реформ і тим більше революцій, бо вони порушують природній розвиток і в кінці кінців шкодять. Він був палким прихильником вільної конкуренції поміж людьми, яка і є дійсною пружиною суспільного розвитку. Революції й реформи, які порушують конкуренцію, просування в боротьбі найбільш талановитих та сильних людей, не пришвидшують, а навпаки – гальмують поступ.

      Багато  років Спенсер присвятив "Описовій соціології" –п'ятнадцятитомній праці, – яка побачила світ вже після смерті автора завдяки його помічникам. Ця праця – унікальна спроба дати опис усім типам суспільства, класифікувати історичні, етнографічні, соціологічні дані. Він намагався дослідити три субстанції: неорганічну (геологія, клімат, топографія), органічну (світ рослин і тварин) та надорганічну (соціальні системи і всебічні дані про суспільства). Щоправда, його описи мають багато неточностей, бо Спенсер збирав дані усіма можливими засобами.

                                                                                                                                                           3                                                                                                                                                                                           

                        3.Матеріалістична соціологія К. Маркса.

Карл  Маркс (1818-1883). Соціальна теорія марксизму в своїй основі протилежна позитивізму та "соціології порядку", вона суперечить напрямку, який відстоювали Конт і Спенсер. Маркс і його послідовники розглядали суспільство не з позицій функціоналізму ( внутрішньої гармонії), а з точки зору протиріч - економічних, політичних, соціальних, ідеологічних, – властивих кожному суспільству. Вони вважали, що провідним соціальним конфліктом є класові протиріччя, перш за все, поміж так званими антагоністичними соціальними групами, які утворюють полюси соціальної структури. До цих полюсів належать ті, хто позбавлений волі або власності й приречений на злидарство, а з іншого боку – так звані експлуататори, верхівка суспільства, власники землі та засобів виробництва. Першу главу свого програмного документу ("Маніфест Комуністичної партії") Маркс і Енгельс починають із безапеляційної тези: уся історія людства є нічим іншим як боротьбою класів. Вищий етап цієї боротьби, згідно теорії Маркса, позначений протистоянням буржуа і пролетарів, яке рано чи пізно завершиться революцією і встановленням диктатури пролетаріату. Марксистське пророцтво, яке, щоправда, історія не підтвердила, зводилось до того, що буржуазія буде знищена і почнуться радикальні зміни: виникне так звана комуністична формація, побудована на засадах соціальної рівності, колективної праці, суспільної власності; продуктивні сили отримають потужний імпульс розвитку; людина підніметься на небачений ще рівень своєї могутності, свободи, стане господарем своєї долі, таким чином, вона не буде страждати від некерованих суспільних та природних сил, анархії.

      Маркс і марксизм постійно роздвоювалися: з одного боку, – це досить глибока  теорія, наполеглива праця, оригінальні  висновки, своєрідне бачення суспільства; з іншого, – певна релігія, вірування, як вимагає від своїх послідовників  сприймати написане Марксом як божественне  откровення. Наука і релігія – не те ж саме. В першому випадку треба не тільки оперувати фактами, доказами, але й мати мужність критично ставитись до власних висновків, теорій, якщо вони не відповідають дійсності, суперечать експериментальним даним, математичним розрахункам; в другому – досить мати саму віру, фанатичну наполегливість, які не можуть бути зруйновані а ні логікою, а ні науковими даними, а ні здоровим глуздом. Маркс 40 років свого життя віддав роботі над "Капіталом", але кінцевий підсумок своєї праці – неминучість загибелі капіталізму від руки свого могильника (пролетаріату) – для автора вже від початку був аксіомою, в яку він сам увірував і свято вірять його послідовники. Сама по собі ідея класової боротьби, зіткнення інтересів різних соціальних ґруп не є чимось антинауковим. Навпаки, це – один із напрямків соціології, об'єкт досліджень; в XX сторіччі виникла так звана "соціологія конфлікту". Соціолог має право вільно вибирати методи дослідження, "точку відліку", кут зору – підходити до соціальних процесів з боку функціоналізму, або керуватись конфліктологічною теорією. Важливо, які цілі він переслідує: наукові чи ідеологічні (партійні), гуманні або інші.