Загальні поняття про особистість

      План

     Вступ

1. Загальні поняття про особистість
2. Особистість у соціології та психології. Загальна та соціальна психологія.
3. Поняття індивідуальності.
4. Особистість як суб’єкт спілкування.
5. Якості особистості
6. Соціальний тип особистості

     Висновки

     Список  використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ 

     Коли  йдеться про людину, то розглядаються  її соціальні ознаки у тісному  зв’язку з біологічними, фізичними, психофізичними характеристиками, підкреслюється властива лише їй ознака – духовність.

     Проблема  особистості – одна з центральних у курсі психології. Про її складність та багатогранність свідчить навіть той факт, що сьогодні існує понад 50 визначень поняття “особистість”. За теоретичною та практичною значущістю вона належить до однієї з фундаментальних проблем. Проектування й діагностика особистості, визначення оптимальних умов і найефективніших шляхів її формування неможливі без знання структури особистості й закономірностей її становлення та розвитку. Слово “особистість” походить від латинського “persona”, що означає ритуальну маску, яку знімали з обличчя померлого у Стародавньому Римі. Вона втілювала ім’я, індивідуальні права і привілеї, які передають у спадок.

     У вітчизняній психології найвідоміші  дослідження в галузі особистості, пов’язані з теоретичними працями  школи Л.С. Виговського. Великий розвиток у розробку цієї проблеми зробили російські та українські вчені Г.С. Костюк, О.М. Леонтьєв, Л.І. Божович, А.В. Петровський, О.Г. Асмолов, зарубіжні психологи Г. Айзенк, Р. Кеттел, Г. Олпорт.

     У психології особистість як суб’єкт спілкування визначається неоднозначно. В багатогранних та різноманітних визначеннях предмета психології вже закладена деяка суперечність суджень стосовно того, яке місце має займати проблема особистості в цій науці. При характеристиці основних позицій у дискусії про предмет психології говориться про те, що одна з них розуміє переважно під задачею психології дослідження саме особистості, хоча й добавляє при цьому, що особистість має розглядатись у контексті групи. Але так або інакше акцент було зроблено на особистість, на її соціально зумовлені характеристики, на формування в ній визначених якостей у результаті соціального впливі тощо. Разом із тим друга позиція в дискусії ґрунтується на тому, що для психології особистість – зовсім не головний об’єкт дослідження, оскільки сам “замисел” існування цієї особливої галузі психологічного знання складається в тому, щоб вивчати психологію групи.

     Можна сказати, що для психології головним орієнтиром у дослідженні особистості  є взаємостосунки особистості з  групою (не просто особистість у групі, а саме результат, який отримується від взаємостосунків особистості з конкретною групою). Специфічно соціально-психологічний розгляд проблем особистості – друга проблема розгляду проблем групи. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     1. Загальні поняття про особистість 

     Кожна людина – насамперед індивід, біологічний  організм, що існує самостійно. Коли говорять про властивості людини як індивіда, то мають на увазі її природні ознаки, які дають змогу  їй бути жиим організмомо, представником homo sapiens.

     Індивід – це поняття, яке визначає належність живої істоти до людського роду. Новонароджена дитина є індивід  – головною характеристикою властивостей індивіда є їх переважаюча залежність від спадковості.

     Особистість – це людина, яка живе і діє  в певних суспільно-історичних умовах, посідає певне місце в суспільстві і характеризується свідомістю. В особистості немовби концентруються особливості суспільства, основні його риси. Тому зрозуміти життя особистості можна, тільки розглядаючи її у конкретних суспільних умовах, в діяльності та стосунках з іншими людьми, аналізуючи її соціальний статус та місце в суспільних відносинах. Усі особистості – індивіди, але не кожен індивід – особистість. Не можна назвати особистістю новонароджену дитину, психічно хвору людину, ідіота. До цієї категорії можна віднести й індивідів, які з тих чи інших причин у ранньому дитинстві потрапили до нецивілізованого, дикого світу. Особистістю не народжуються, нею стають у процесі життя й діяльності в людському суспільстві. Особистістю можна назвати людину, що досягла певного рівня психічного й соціального розвитку, на якому вона набуває здатності ставити перед собою життєво важливі цілі й досягати їх, коли в неї вироблені власні погляди й відношення, власні моральні вимоги. 
 

     2. Особистість у соціології та психології. Загальна та соціальна психологія. 

     В роботах Б.Д. Паригіна модель особистості, котра повинна зайняти місце  в системі психології, припускає  поєднання двох підходів: соціологічного й загально психологічного. Соціологічний підхід характеризується тим, що у ньому особистість розглядається переважно як об’єкт соціальних стосунків, а загально психологічний – тим, що тут акцент робиться лише на “всезагальних механізмах психічної діяльності індивіда ”.

     В.А. Ядов, відмічаючи специфіку соціологічного інтересу до особистості, вбачає її у тому, що для соціології особистість важлива не як індивідуальність, а як безлика, деперсонізована особистість, як соціальний тип. Але якщо система соціологічного знання має справу переважно з аналізом об’єктивних закономірностей суспільного розвитку, то зрозуміло, що головний фокус інтересу тут – макроструктура суспільства, і насамперед такі одиниці аналізу, як соціальні інститути, закони їхнього функціонування й розвитку, структура суспільних стосунків, а відповідно, і соціальна структура кожного конкретного типа суспільства. Але конкретні люди є носіями суспільних стосунків. Зрозуміти зміст та механізм дії законів суспільного розвитку неможливо без аналізу дій особистості.

     Складнішим  є питання про розділення проблематики особистості в загальній і соціальній психології. Розбіжності у трактуванні особистості стосуються, насамперед, уявлення про структуру особистості. Менше всього згоди існує з питання про те, включається чи ні в особистість індивідуальні психологічні відмінності. Багатогранність поняття особистості призводить до того, що одні розуміють під особистістю конкретного суб’єкта діяльності в єдності його індивідуальних властивостей і його соціальних ролей, а інші розуміють особистість “як соціальну властивість індивіда, сукупність інтегрованих у ньому соціально важливих рис, що утворились у прямій та непрямій взаємодії даної особи з іншими людьми і роблять його, у свою чергу, суб’єктом праці, пізнання й спілкування ” (І.С. Кон).

     В одній з узагальнюючих праць по психології особистості, що представляють перший підхід, було запропоновано розрізняти в особистості три утворення: психічні процеси, психічні стани і психічні властивості. Спеціально питання про структуру особистості висвітлювався К.К. Платоновим, який виділив у структурі особистості її різні підструктури, перелік яких варіювався і в останній редакції складався з чотирьох підструктур або рівнів: 1) біологічно зумовлена підструктура (темперамент, статеві, вікові іноді патологічні властивості психіки); 2) психологічна підструктура, що включає індивідуальні властивості окремих психічних процесів, які стали властивостями особистості (пам’яті, емоції, мислення, сприйняття, почуттів та волі); 3) підструктура соціального досвіду (набуті людиною знання, навики, вміння та звички); 4) під структура направленості особистості (усередині якої є, в свою чергу, особливий ієрархічно взаємопов’язаний ряд підструктур: бажання, інтереси, схильності, ідеали, індивідуальна картина світу, переконання). “Схема ієрархії основних рядоположених підструктур як рівне й особистості, на які накладаються підструктури її характеру й здібностей ” по К.К. Платонову використовується, зокрема, для пізнання психічної структури самого себе як особистості

     Інший підхід до питання запропоновано А.Н. Леонтьєвим. Перш ніж перейти до характеристики структури особистості, він формулює деякі загальні перед посилки розгляду особистості психології. Смисл їх зводиться до того, що особистість розглядається у нерозривному зв’язку з діяльністю. Ключем до наукового розуміння особистості може бути тільки дослідження процесу породження та трансформації особистості людини в її діяльності. Особистість виступає в такому контексті, з однієї сторони, як умова діяльності, з іншої – як її продукт. Оскільки ознакою діяльності є наявність мотиву, то за ієрархією діяльності лежить ієрархія її мотивів, а також ієрархія потреб, що їм відповідають. 

     3. Поняття індивідуальності 

     Однією  з найхарактерніших рис особистості  є її індивідуальність. Індивідуальність – це особистість у своїй неоднорідності. Це людина, яка має риси, властиві тільки їй. Індивідуальність – це неповторне поєднання психологічних особливостей людини, які складають її своєрідність, відмінність від інших людей. Індивідуальність проявляється в темпераменті, характері, звичках, інтересах, в особливості пізнавальних процесів: сприйманні, пам’яті, оригінальності мислення, уяві тощо. Оригінальність інтелекту полягає у здатності бачити те, що не бачать інші, в особливостях переробки інформації, тобто в умінні ставити проблеми і розв’язувати їх. Своєрідність почуттів може проявлятись у надмірному розвитку одного з них (інтелектуальні, моральні, естетичні), у великій рухливості емоцій. Особливості волі проявляються у силі вольових проявів, витримці, мужності. Індивідуальність характеризує особистість конкретніше, детальніше й повніше. Вона є постійним об’єктом дослідження при вивченні як психології особистості, так і інших напрямків психології.  
 

     4. Особистість як суб’єкт спілкування. 

     І, якщо головний фокус аналізу особистості – її взаємодія з групою, то очевидно, що перш за все необхідно виявити те, через які саме групи здійснюється вплив суспільства на особистість. Для цього важливо вивчити конкретний життєвий шлях особистості. Говорячи традиційною мовою психології, - це проблема соціалізації.

     Іншим соціально-психологічним питанням, пов’язаним з вивченням особистості, є вивчення того, як особистість  діє в умовах активного спілкування  з іншими у тих реальних ситуаціях  і групах, де відбувається її життєдіяльність. Традиційною мовою психологія ця проблема може бути визначена як проблема соціальної установки.

     Соціальна психологія з’ясовує, яким чином, тобто  в яких конкретно групах, особистість, з однієї сторони, засвоює соціальні  впливи (через яку із систем її діяльності), а, з іншої сторони, яким чином, в яких конкретних групах вона реалізує свою соціальну сутність (через які саме види спільної діяльності).

     Підхід  до особистості як суб’єкта спілкування  визначається наступними характеристиками:

     - типологічної (виходячи з якої, визначаються  типологічні властивості особистості  та їхня реалізація у спілкуванні); 

     - статусної (соціально-психологічний  статус особистості в її соціально-психологічних  властивостях);

     - диспозиційної (визначає фіксовану  в соціальному досвіді особистісну схильність до спілкування);

     - функціональної (визначає функції  особистості як суб’єкта спілкування);

     - технологічною (визначає рівень  комунікативної компетенції особистості,  її володіння навиками соціально-психологічної  взаємодії).

     На  базі аналізу типологічних особливостей особистості формується її психограма як суб’єкта спілкування. У короткому  викладенні вона має наступний вигляд:

     Психологічні  особливості.

     а) сприйняття; б) пам’ять; в) уява; г) мислення. 

     Психічні  стани:

     а) утома; б) апатія; в) стрес; г) тривожність; д) депресія; е) збудження та інші.

     Психічні  відношення:

     а) емоціональні; б) вольові; в) інтелектуальні та інші. 

     5. Якості особистості. 

     Щодо  моральних якостей особистості, то вони носять тільки соціально значущий характер. З численних моральних якостей можна виділити гуманізм, людяність, доброту, милосердя, совість, терпимість, ідейність, патріотизм, принциповість, ввічливість, єдність слова та діла, само зреченість, благородство, сором’язливість, переконання, миролюбство, вірність, відповідальність. Звичайно, тим чи іншим індивідам властиві і багато негативних, аморальних якостей. До них, наприклад, можна віднести егоїзм, грубість, , боягузтво, цинізм, зверхність, мстивість. Багато рис особистості відносяться одночасно і до психологічних, і до моральних якостей. Наприклад, гуманізм, переконаність, сильний характер, емоції, мужність. Поняття “морально-психологічний клімат колективу ” підкреслює, крім усього іншого, єдність моральних та психологічних якостей, які властиві членам даної соціальної спільності.