Які на ваш погляд сьогодні найбільш поширені причини формування девіантної поведінки?

Які на ваш погляд сьогодні найбільш поширені причини формування девіантної поведінки?

Пояснити причини, умови і фактори, що детермінують явище девіантної поведінки, стало насущною задачею. Її розгляд  припускає пошук відповідей на ряд  фундаментальних питань, серед яких питання про сутність категорії  «норма» (соціальна норма) і про відхилення від неї.

Причини виникнення девіантної поведінки та шляхи її подолання

У соціології девіантної поведінки виділяються кілька напрямків, що пояснюють причини виникнення такої поведінки. Так, використовуючи висунуте Е. Дюркгеймом поняття «аномія» (стан суспільства, коли старі норми і цінності вже не відповідають реальним відносинам, а нові ще не затвердилися), причиною поводження, що відхиляється, вважає непогодженість між цілями, висунутими суспільством, і засобами, що воно пропонує для їхнього досягнення. Інший напрямок склався в рамках теорії конфлікту. Відповідно до цієї крапки зору, культурні зразки поводження є що відхиляються, якщо вони засновані на нормах іншої культури. Наприклад, злочинець розглядається як носій визначеної субкультури, конфліктної стосовно пануючого в даному суспільстві типу культури.

У сучасній вітчизняній соціології безсумнівний інтерес представляє позиція , що вважає джерелом девіації наявність у суспільстві соціальної нерівності, високої ступеня розходжень у можливостях задоволення потреб для різних соціальних груп. Кожна з позицій має право на існування, тому що дає зріз реально діючих суспільних відносин. У той же час їхніх авторів поєднує прагнення знайти єдине джерело причинності для різних форм девіацій.

Загальною закономірністю поводження, що відхиляється, виступає факт щодо стійкого взаємозв'язку між різними формами девіацій. Ці взаємозв'язки можуть носити вид індукції декількох форм соціальної патології, коли одне явище підсилює інше. Приміром, алкоголізм сприяє посиленню хуліганства.

Існує і залежність усіх форм прояву девіації від економічних, соціальних, демографічних, культурологічних і багатьох інших факторів. Особливу гостроту ця проблема придбала сьогодні в нашій країні, де всі сфери громадського життя перетерплюють серйозні зміни, відбувається девальвація колишніх норм поводження. Устояні способи діяльності не приносять бажаних результатів. Неузгодженість між очікуваним і реальністю підвищує напруженість у суспільстві і готовність людини змінити модель свого поводження, вийти за межі сформованої норми. В умовах гострої соціально-економічної ситуації істотні зміни перетерплюють і самі норми. Найчастіше відключаються культурні обмежники, слабшає вся система соціального контролю.

Можна виділити причини девіації як: ті зміни в соціальних відносинах суспільства, що одержали відображення в понятті «маргіналізація», тобто його нестійкість, «проміжність», «перехідність», поширення різного роду соціальних патологій.

«Головна ознака маргіналізації, - розривши соціальних зв'язків, причому в «класичному» випадку послідовно рвуться економічні, соціальні і духовні зв'язки». Економічні зв'язки рвуться в першу чергу й у першу ж чергу відновлюються. Повільніше всього відновлюються духовні зв'язки, тому що вони залежать від відомої «переоцінки цінностей».

Однієї з характерних соціального поводження маргиналів є зниження рівня соціальних чекань і соціальних потреб. Одним з найважчих наслідків цього для суспільства є його примітивізація, що виявляється у виробництві, у побуті, у духовному житті. Основним соціальним джерелом посилення маргиналізації суспільства є зростаюче безробіття в її явних і схованих формах.

 

Висновок. Отже, визначивши, що девіантна (відхиляюча) поведінка - це поведінка індивіда чи групи, що не відповідає загальноприйнятим нормам, у результаті чого ці норми ними порушуються. Девіантна поведінка - наслідок невдалого процесу соціалізації особистості: у результаті порушення процесів ідентифікації й індивідуалізації людини, такий індивід легко впадає в стан «соціальної дезорганізації», коли культурні норми, цінності і соціальні взаємозв'язки відсутні, слабшають чи суперечать один одному. Такий стан називається аномією і є основною причиною поведінки, яка відхиляється.

З огляду на те, що девіантна поведінка може приймати самі різні форми (як негативні, так і позитивні), необхідно вивчати дане явище, виявляючи диференційований підхід.

Поведінка, яка відхиляється, часто  служить підставою, початком існування загальноприйнятих культурних норм. Без неї було б важко адаптувати культуру до зміни суспільних потреб. Разом з тим питання про те, у якому ступені повинна бути поширена поведінка, що відхиляється, і які її види корисні, а саме головне - терпимі для суспільства, дотепер практично не розв'язані. Якщо розглядати будь-які області людської діяльності: політику, управління, етику, то не можна цілком виразно відповісти на це питання (наприклад, які норми краще: сприйняті нами республіканські культурні чи норми старі монархічні, сучасні норми етикету чи норми етикету наших батьків і дідів?).

Задовільну відповідь на ці питання  дати важко. Разом з тим не усі  форми девіантної поведінки вимагають  настільки детального аналізу. Кримінальна поведінка, сексуальні відхилення, алкоголізм і наркоманія не можуть привести до появи корисних для суспільства нових культурних зразків. Варто визнати, що гнітюче число соціальних відхилень відіграє деструктивну роль у розвитку суспільства. І тільки деякі нечисленні відхилення можна вважати корисними.

 

 

 

 

 

 

Визначити значення процесу соціалізації суспільства. Які агенти є домінуючими?

 

Соціалізація особистості –  одне з перших питань, що постають у  суспільстві у процесі підготовки молоді до трудового життя. Формування особистості – складний процес прилучення особистості до соціального буття, тобто її соціалізації. Соціалізація охоплює усі соціальні процеси, завдяки яким індивід засвоює  певні знання, норми, цінності, що дозволяють йому бути у повноправним членом суспільства. Соціалізація включає стихійні та спонтанні  процесі, які впливають на формування особистості .

Розглядаючи процес соціалізації, ми аналізуємо його також у зв’язку  з формуванням особистості в  процесі взаємодії та взаємовпливу соціальних груп, колективів і особистості. Соціалізація особистості людини – це процес і результат засвоєння позитивного досвіду попередніх поколінь. Цим поняттям визначають засвоєння соціальних умінь і навичок спілкування, діяльності, різних соціальних ролей, стереотипів, установок, придатних для успішної життєдіяльності варіантів стилю поведінки. Інститути соціалізації – це сім’я, освіта, культура, мистецтво, релігія та інше. Сім’я - найголовніший інститут соціалізації не тільки дитини, але і його батьків, близьких родичів, сусідів. У сім’ї діти засвоюють основні соціальні знання, уміння та навички, необхідні для життя у суспільстві, а дорослі демонструють приклади соціально виваженої й морально-етичної поведінки, готовності до співробітництва, злагоди, гармонії жити й працювати разом, забезпечувати свої соціальні та морально-духовні й матеріально-економічні запити. За допомогою освіти дитина пристосовується до цінностей у даному суспільстві, а дорослий навчається адаптуватись до різних змін і перемін. Він адаптується до життя у суспільстві через засвоєння правил поведінки, присвоєння досвіду міжособистісних відносин, культури мовлення. Культура як соціальний інститут, який вбирає усі створені людиною матеріальні та духовні цінності, є основним джерелом освіти, навчання й виховання. Культура – це середовище, яке вирощує й формує особистість (мистецтво, музика, література). Релігія як соціальний інститут, який презентує складне суспільне явище, яким є віра чи недовіра у вищий розум, розкриває єдність усіх з усіма, що логічно вимагає доброчинності, довіри, сподівань, надії на краще. Середовище – це комплекс зовнішніх явищ, які стихійно діють на людину і значною мірою впливають на розвиток .

У середовищі людина соціалізується. Соціалізація – процес двохсторонній. З одного боку, індивід засвоює  соціальний досвід, цінності, норми, установки, властиві суспільству й соціальним групам, до яких він належить, а, з  іншого – активно залучається  до системи соціальних зв’язків і набуває соціального досвіду. Мета соціалізації полягає в тому, щоб допомогти вихованцеві вижити у суспільному потоці криз і революцій: екологічних, енергетичних, інформаційних, комп’ютерних тощо, оволодіти досвідом старших, осягнути своє покликання, визначити власне місце в суспільстві, самостійно знайти шляхи найефективнішого самовизначення у суспільстві. У цей час людина прагне до самопізнання, самоосмислення, саморегуляції,  самовдосконалення, самооцінювання й особливо самореалізації.

Процес соціалізації людини, її формування та розвиток, становлення як особистості  відбувається у взаємодії з навколишнім  середовищем, яке впливає різними  соціальними чинниками. Усі чинники  можна звести до трьох груп:

1) макрочинники (суспільство, держава,  планета, світ і космос),

2) мезочинники (етнокультурні умови  й тип населення, в яких живе  і розвивається людина, засоби  масової інформації),

3) мікрочинники (сім’я, дитячий  садок, школа, позашкільні виховні  установи, релігійні організації,  товариства однолітків), це середовище  називають соціумом або мікросоціумом.  Вони різною мірою безпосередньо  впливають на кожну конкретну  людину, динамічно змінюються в  умовах науково-технічної революції,  змінюється і їх питома вага  в соціалізації підростаючих  поколінь та по-різному оцінюється  їхній результат. 

Соціалізація індивіда відбувається у трьох основних сферах: діяльність, спілкування, самосвідомість. У сфері діяльності реалізується опанування та розширення видів праці, з якими пов'язана людина, її орієнтація в системі кожного виду діяльності, розуміння суті та сенсу. Як відомо, усі види діяльності включають процес мовлення. У сфері спілкування особистістю реалізується потреба у контакті з іншими суб'єктами. У сфері самосвідомості здійснюється формування образу власного “Я”, усвідомлення своєї соціальної належності, власних соціальних ролей, систем соціальної орієнтації і т.ін. .

Складний і багатогранний процес соціалізації продовжується все  життя людини, проходячи низку  вікових етапів. виділяють наступні з вказаних етапів: а) первинний; б) становлення соціальної зрілості; в) вибір професії; г) реалізація вибору у трудовій діяльності; д) післятрудовій . 

Необхідно підкреслити, що набуття  соціальних якостей, необхідних для  життя, є соціальним розвитком, соціалізацією  особистості студента. Цей процес починається на етапі допрофесійної освіти,коли вибір напрямку професійного розвитку фактично щене зроблений (навчання в загальноосвітній середній школі).

 

 

 

 

 

 

 

Які ліфти забезпечують найбільш прискорену вертикальну мобільність?

Соціальна мобільність

Кожний з нас може бути віднесений до тієї чи іншої соціальної групи, кожен займає певне місце в соціальній структурі. А чи можлива зміна цього місця і як воно відбувається?

Відповіді на ці питання дає теорія соціальної мобільності. Під соціальною мобільністю розуміється перехід людей з одних суспільних груп в інші. При цьому розрізняють горизонтальну і вертикальну мобільність. Горизонтальна мобільність має на увазі перехід людини в групу, розташовану на тім же рівні, що і колишня, наприклад, перехід з однієї сім'ї в іншу при повторному шлюбі, з однієї фабрики на іншу, зміна громадянства. Вертикальна ж мобільність припускає переміщення з одного ступені ієрархії (сходини) на інший. При цьому людина може робити як соціальний підйом (від дрібного службовця до керуючого великою компанією), так і соціальний спуск (від середнього підприємця до некваліфікованого робітника).

Прикладом "закритого" суспільства з малою соціальною мобільністю може служити кастовий лад в Індії. Людині, яка належала до нижчої касти, майже неможливо було зайняти більш високий соціальний стан. Навпаки, індустріальні, "відкриті" суспільства характеризуються високою соціальною мобільністю.

Соціальна мобільність може бути різною в рамках того самого суспільства на окремих етапах його розвитку. З історії відомо, до яких великих соціальних переміщень ведуть революції, війни, завоювання. Так, революційні потрясіння в Російській імперії в 1917 р., а потім встановлення більшовизму в Україні призвели до ліквідації найбагатших верств суспільства: майже вся політична аристократія була відкинута на нижчу сходинку; утратила свій соціальний стан велика частина підприємців і вищих фахівців-професіоналів. У той же час протягом декількох років на вершину політичного, економічного, ідеологічного життя висунулися представники нижчих шарів населення. Подібну картину дає революція у Франції 1789 р., англійська революція XVII ст.

Соціальні ліфти

Переміщенню людей з однієї групи в іншу сприяють кілька соціальних інститутів, у першу чергу, армія, церква, школа.

Почнемо з армії. Служба в  ній за всіх часів давала можливість рухатися вгору соціальними сходами. Утрати під час воєн серед командного складу вели до заповнення вакансії людьми більш низьких чинів. З 92 римських імператорів 36 досягли цього високого соціального стану завдяки ратним подвигам.

У Середні віки безліч простих людей у такий же спосіб ста вали генералами, графами, герцогами. У Новий час прикладом такого сходження може стати життєвий шлях Наполеона і багатьох з його оточення. До числа подібних висуванців відносяться Кромвель і Вашингтон.

Значний вплив на переміщення  людей ступенями соціальних сходів робила церква. Звернемося до періоду раннього християнства. Послідовниками цього віровчення на початкових етапах були в основному представники нижчих соціальних верств: раби, ремісники, залежне селянство. Після державного визнання християнства в Древньому Римі багато хто з них завдяки церкві одержували свободу і досягали високого становища в суспільстві. Разом з тим, церква суворо карала віровідступників. Серед "розжалуваних" єретиків чимало королів, князів, лордів.

Ще одним "соціальним ліфтом" виступає школа. Освіта в ряді випадків відкриває доступ до престижних посад і звань. У сучасному західному суспільстві, не закінчивши університету чи коледжу, фактично не можна досягти високого становища на державній службі й у багатьох інших сферах.