Виховання молоді засобами хореографії

ВИХОВАННЯ МОЛОДІ ЗАСОБАМИ ХОРЕОГРАФІЇ - СОЦІАЛЬНЕ

ЗАМОВЛЕННЯ СУЧАСНОГО  КИТАЙСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Нині у світі досить гостро стоїть проблема збереження й  відтворення

традиційної національної культури. У її  розв’язанні беруть активну  участь

сучасне мистецтво, естетика й дизайн. Збереження й пропаганда

національних  традицій їхніми засобами  можуть  набувати різні  форми.  І

звернення до досвіду використання традицій національної культури

сучасною китайською державою  не є випадковим. Для останніх двох

десятиліть китайської історії  характерні масштабні й комплексні зміни в

багатьох соціально-економічних  сферах, бурхливий техніко-технологічний

прогрес,  активізація  політичних і економічних контактів  Китаю з країнами

Заходу. Це  час інтенсивного входу Китаю в інтернаціональний  культурний

простір.

На початку XXI століття  проблеми виховання молоді в КНР  набували

особливого значення, переходячи в розряд домінуючих. Відповідно до

традиційних понять, на думку  вчених-педагогів, необхідно будувати

національну політику  у  сфері виховного впливу мистецтва  на підростаюче

покоління відповідно до соціальних вимог до кінцевого продукту сфери

освіти  - молодого фахівця. Серед найважливіших цілей виховання  молоді в

КНР зазначені: підготовка особистості  до активної громадської діяльності,

формування патріотизму  й поважного ставлення до історії  Батьківщини,

розвиток духовності на основі вивчення національного мистецтва. Тому,

як і в період Класичного Китаю,  нині хореографічна культура населення й

обов'язкове навчання танців  (як найдешевша форма залучення молодих

жителів КНР до національної спадщини) є державним замовленням  у сфері

освіти й соціальною необхідністю в КНР.

Модернізації сфери освіти в КНР сприяє впровадженню нових

дисциплін, спрямованих на виховання молодого покоління в  дусі поваги до

традицій і реалій закордонних  країн,  разом з тим,  зберігаючи акцент на

пріоритет істинно китайського. Навчально-виховний процес включає  в себе

вивчення літератури, історії, народного хореографічного мистецтва, які

безпосередньо  впливають  на духовне становлення молоді, закріплюючи  в

їхній самосвідомості традиції й звичаї свого народу, стійкі ціннісні орієнтації.

Особливості танцювального  мистецтва як соціального замовлення в

процесі виховання молоді (у теорії виховання взагалі й  у КНР зокрема) не

були предметом окремого дослідження, хоча деякі аспекти  висвітлювалися

такими дослідниками, як Ван Мей, Лон Іньпи, Ван Кефен, Цзя Цзогуан, і

балетмейстерами-практиками  –  Е. Бєлова, Л. Блок, А. Волинський,

В. Красовська, А. Левинсон, Т. Станишевський, В. Штейн та  ін. До 90-х рр.

ХХ століття  ця  проблема досліджувалася переважно в річищі китайської

філософії. Дослідження останніх  років характеризуються зростанням

інтересу педагогів, учених-практиків, мистецтвознавців, культурологів до

вивчення різних аспектів виховання молоді.

У давньокитайському суспільстві  хореографічна освіта сприяла

становленню моралі. Вона  належить  до найбільш ранніх соціальних

регуляторів культурного  й громадського життя.  Мистецтво  китайського

танцю народилося навіть раніше, ніж з'явився перший літературний

китайський персонаж. На керамічних горщиках з розкопок в  окрузі Татунг

західної китайської провінції  Цинхай зображені кольорові танцюючі фігурки.

Вивчення цих археологічних  артефактів показує, що люди неолітичної

культури Янь-Шао приблизно  в четвертому тисячолітті  до нашої  ери вже

робили хореографічні  групові танці, учасники яких, взявшись за руки й

тупотячи ногами, співали  під інструментальний акомпанемент. Під час Шань

і Чжоу  –  періодів першого  тисячоліття нашої ери  –  китайський танець

розділився на два види: цивільний і військовий. Поступово  цивільний танець

еволюціонував у танець, що мав місце у священних ритуалах, періодичних

імператорських, а також  інших дійствах, пов'язаних з релігією.

На початку  третього століття нашої ери північний Китай  був

поневолений кочовими племенами  й познайомився з танцями народів

Центральної Азії. Завдяки  стабілізації політичної ситуації китайський танець

вступив у період безпрецедентного розквіту. Імператорський суд династії

Тан (618–907  рр.) заснував «Академію  квітучого саду», «Імператорську

академію» і навчальний заклад «Вежа Тань Чань», зібравши кращі

танцювальні таланти з  усієї  країни для виконання незрівнянно  розкішного,

величного й значного танцю  «Музика Десяти Рухів», що був обов'язковим  до

виконання на офіційних імператорських церемоніях. Цей танець поєднував  у

колосальне видовище елементи  китайських, корейських, синьянських,

індійських, перських і  центральноазійських  танців. Він складався з виважених  технік рухів тіла й був повний різнобарвних святкових сценічних

костюмів і бутафорії, що доводили до досконалості рухи танцюристів. Поезія,пісні, драматичний сценарій і музика на задньому плані разом  становили складний «мультимедійний» продукт із багатим змістом і оформленням.

Починаючи  від  часу правління  династії Сун (960–1279  рр.),   танець як самостійна одиниця культури повільно йшов до занепаду, стаючи частиною опери, цирку, бойових мистецтв.  Не схильні до прояву почуттів  Ханці воліють дивитися на танцюристів-професіоналів в опері, теоретично вивчати

танці для складання державних  іспитів на чиновницьку посаду, знати, яким

рухом танцюриста треба насолодитися  тому чи  іншому танці, але не

танцювати самим. Аж до середини ХХ ст. в Китаї збереглась  унікальна

ситуація: вищі прошарки населення  не танцюють, отримуючи хореографічні

задоволення від досконалості рухів танцюристів-професіоналів (власна трупа

танцюристів вважалася майже  обов’язковою на утриманні будь-якого

заможного китайця),  а  простий народ танцював під час  народних свят та

гулянь не для власної  розваги, а виконуючи, так би мовити, «план гуляння»

та як вдячність богам (не допускалися варіації рухів  у  танці  –  це могло

обурити богів – усі  танцювали за визначеними правилами  і з певною метою).

Сучасні китайці  -  нація  танцююча. Особливо в маленьких містах

поширені п'ятничні й  суботні танці на міській площі  під живу музику або

магнітофон (справедливості заради варто відзначити, що танцюють

найчастіше люди старшого покоління, але ці традиції активно

використовують університети та інші навчальні заклади, які практикують

проживання учнів у  студентському гуртожитку (80 % усіх навчальних

закладів країни),  гуртки національних танців при ЖКХ, диско-  і танцклуби,

тематичні танцювальні вечори й дискотеки в навчальних закладах. Жодне

свято чи урочистість не проходить без традиційних танців, співак не може

стати популярним, якщо не володіє  хоча б елементарними рухами

традиційної хореографії, проводяться  всілякі конкурси, змагання, які  теж

пропагують мистецтво  танцю („Фестиваль  традиційний  танців”, „Весняні

Танці”, „Конкурс танців малих  народностей” тощо).

Щодо сфери освіти, то з 1 вересня 2008 року танці стали обов’язковим

для вивчення предметом  у  китайських школах. Згідно з розпорядженням

Міністерства освіти повинні  викладатися 7 видів класичного танцю (5 видів –

китайських, 2  –  закордонних), які відповідають фізичним і  психологічним

особливостям учнів різного  віку. Передбачається, що танці не будуть

заміняти уроки фізичного  виховання, а спеціалізовані тренування будуть

проводитися на перервах і  під час позакласних заходів.

Зміст виховання через  танець обумовлено впливом безлічі  чинників,

починаючи від історичних і соціокультурних і закінчуючи суб'єктивними

уявленнями й випадками. Розглядаючи зміст виховання  в КНР сьогодні, слід

зазначити, що воно спрямоване  на формування в особистості морального

ставлення до Батьківщини, праці, суспільної власності, природи, до людей  і

самого себе. Китайська  педагогіка твердо стоїть на постулатах, якщо ті  чи інші  взаємини  закріплюються  у свідомості й поведінці особистості, стають

звичними й визначають її поведінку за будь-яких умов, вони перетворюються

в риси характеру. Зокрема,  ідеться  про формування таких  якостей, як

стійкість наукового світогляду, патріотизм і культура міжнаціональних

відносин, працьовитість, дбайливе  ставлення до матеріальних цінностей

суспільства й особистого майна, колективізм, свідома дисципліна й культура

поведінки.

Як метод виховання  танці виконують  такі функції  у видах виховання

(види виховання наводяться  за класифікацією, традиційною  для китайської

педагогічної науки):

Патріотичне  –  вивчення історії певного танцю, легенд, пов’язаних з

його виникненням привертають  увагу школярів і студентів до історії власної

держави, рідного краю, а  вивчення танців малих національностей, їхніх

костюмів підкреслюють багатонаціональність  і  самобутність  Китаю,

виховують повагу до малих  національностей, знайомлять дітей  і підлітків  із

загальнокитайськими урядовими  програмами щодо збереження самобутності

китайського  народу,  обґрунтовують  гідне місце китайців в колі

представників інших народів  завдяки вагомому внеску  в  загальносвітову

культурну скарбницю.

Трудове  –  багато китайських танців є відображенням повсякденної

праці народу («Танок посадки  рису», «Танок після збору врожаю», «Танок

ловців  перлин» тощо); також діти й  підлітки повинні  прикласти не аби які

зусилля для того, щоб  виготовити костюми для танцю, необхідний реквізит.

Фізичне  –  безперечно, танці  –  це не тільки естетична  насолода, але  й

важкі фізичні навантаження. Однак китайське  Міністерство  освіти

рекомендує  саме танці  як превентивний захід  проти  ожиріння, серцево-

судинних захворювань  у закладах освіти КНР.

Моральне  –  танці, спрямовуючи  молодь на отримання насолоди від

прекрасного,  пропагуючи здоровий спосіб життя,  стримують  її від

асоціальних й  аморальних вчинків (вживання наркотиків, ранні  статеві

стосунки, паління, алкоголізм), а втома від фізичних навантажень  під час

танців не буде залишати на це часу й бажання.

Естетичне – танці –  один з найвидовищніших видів  мистецтва, у якому

поєднується як візуальний, так і аудіокомпоненти. Якщо до цього  додати

приємність на дотик костюмів (традиційно вони шиються з шовку) й аромати

(під час багатьох танців  танцюристи тримають у руках  ароматизовані свічки

чи палички), то можна стверджувати, що під час танцю людина отримує  весь

спектр естетичних почуттів.

Психологічне  –  за даними Міністерства освіти КНР, танці сприяють

розв’язанню  таких психологічних  проблем молоді:  психологічна втома  від

навчання, контакт з однолітками, психологічний бар’єр у новому колективі,

«конфлікт поколінь» між  батьками  і  дітьми (здебільшого  під час сумісної

роботи над костюмами  й реквізитом), брак самовпевненості  в спілкуванні з

представниками іншої  статі, неспроможність до постійної  та синхронної