Вектор институционального развития Украины

 

ЗМІСТ

                                         стор.

ВСТУП…………………………………………………………………….………3

РОЗДІЛ 1. ВИВЧЕННЯ ПИТАНЬ НА ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГЫЧНОМУ РЫВНІ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ…………………...6

1. Вивчення поняття квазіринку …………………………………….6
2. Вивчення питання інституціонального розвитку економіки……..9

РОЗДІЛ 2. РОЗВИТОК ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ В ПЕРІОД НЕЗАЛЕЖНОСТІ (ВІД КВАЗІРИНКУ ДО НОВОГО ТИПУ ВІДНОСИН)...18

1. Векторний напрямок інституціонального розвитку економіки (від квазіринку до нового типу відносин) ………………………...…..18

РОЗДІЛ 3. КОНТЕНТ АНАЛІЗ НОВОГО ТИПУ ВІДНОСИН У СИСТЕМІ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ……………………………………………………….26

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...31

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………………..…..33

 

ВСТУП

 

Актуальність  теми дослідження. У сучасній економічній науці використовуються два основних підходи до розгляду процесів розвитку економіки: класичний (неокласичний) та інституціональний.

Пошук економістами нової  економічної теорії, за допомогою  якої можна пояснити й забезпечити  досягнення безперервного й стабільного економічного зростання, є характерним для сучасних економічних досліджень. У зв’язку з цим все більше вчених спрямовують увагу на теорії інституціонального напряму, при використанні яких разом з економічними методами дослідження застосовують історичний, соціологічний, правовий, політологічний, біхевіористський інструментарій. Розширення об’єкта інституціонального аналізу й введення в нього навичок, норм, правил, форм організаційної поведінки та інститутів дозволяє теоретично пояснити поточні змінення у країнах з перехідною економікою, а також розробити й запропонувати комплекс заходів, спрямованих на прискорення завершення ринкових перетворень.

В сучасних умовах рівень ефективності соціально-економічної  моделі будь-якої країни значною мірою  визначається станом сформованого в національному масштабі інституціонального середовища. Його розвинутість є необхідною умовою прогресу господарської системи, а слабкість – стримування розвитку економіки і перетворення її в неефективно діючий організм. Тому можна говорити про те, що інституціональна система є моделеутворюючою структурою, основою економічної моделі країни.

Ступінь розробленості проблеми. Інституціоналізм спочатку розвивався у межах класичної економічної теорії з використанням принципів соціології та еволюції. Це відображено в роботах А. Сміта, К. Маркса, Дж. Кейнса; прихильниками класичного інституціоналізму були такі економісти, як Т. Веблен, Дж. Р. Коммонс, У. Гамільтон, Дж. А. Гобсон, Дж. Гелберт, В. Арон, Ян Тінберген; представниками неоінституціоналізму є Д. Норт, О. Уільямсон, М. Олсон, Р. Познер, Р. Нельсон, С. Уінтер.

Різні аспекти  функціонування інституціональної  системи, у тому числі в контексті  розвитку ринкової інфраструктури в  умовах перехідної економіки України, були предметом розгляду низки українських та російських учених, серед яких: Л. Абалкін, В. Базилевич, П. Бєлєнький, Г. Волощук, А. Гальчинський, В. Геєць, А. Задоя, А. Ілларіонов, Р. Капелюшніков, Б. Кваснюк, Т. Ковальчук, К. Кривенко, Д. Львов, П. Макаренко, В. Мау, К. Микульський, Р. Нуреєв, Ю. Пахомов, В. Савчук, В. Тамбовцев, А. Ткач, А. Чухно, О. Яременко та ін.

В українській науковій літературі теорія і практика функціонування інституційних  секторів економіки фактично не вивчені. Існуючі наукові дослідження  свідчать про існування цілої низки нерозв’язаних концептуальних проблем щодо тлумачення поняття інституту і визначення одиниці аналізу при використанні різних інституціональних підходів.  

Об’єктом дослідження є аналіз особливостей і шляхів формування інституціонального середовища в Україні в період становлення моделі її економічного розвитку.

Предметом дослідження інституціональної економіки є інститут, що розглядається як спеціальний вид соціальних структур з потенційними зміненнями цілей і переваг агентів.

Мета дослідження – проаналізувати стан вітчизняної інституціональної системи та її відповідність економічній моделі, що склалася в Україні, а також шляхи трансформації і механізми формування основних інститутів при переході від квазіринку до нового типу відносин.

Гіпотеза емпіричного  дослідження інституціонального підходу під час проведення соціально-економічних перетворень:

• об'єктивно оцінити ідеологію, стратегію і практику українських реформ;
• проаналізувати і визначити коло суб'єктів, яке зможе забезпечити зміцнення та розвиток української державності, громадянського суспільства та цивілізованого ринку;
• поставити питання про співвідношення ринкових перетворень, з тією  інституціональною базою та інфраструктурою ринкових реформ як їх ціннісною, економіко-правовою та організаційною основою.

 

Завдання  дослідження в роботі необхідно вирішити наступні задачі:

• Визначено поняття квазіринку, феномену квазіринкової економіки.
• Розглянуто  основні підходи до вивчення питання інституційного розвитку економіки.
• Проаналізовано векторний напрямок інституціонального розвитку економіки (від квазіринку до нового типу відносин).
• Проведено контент-аналіз нового типу відносин у системі економіки України.

Методологічною  основою дослідження є аналіз нового типу відносин у системі економіки України.

Методи  дослідження - інституціональні зміни господарської системи в умовах ринкової трансформації в Україні. 

Предмет емпіричного дослідження – соціологічне дослідження основних інститутів ринкової економіки.

Метод дослідження – аналіз і синтез, вивчення теоретичних джерел, системний підхід, а також методи соціологічного дослідження – контент-аналіз.

Інформаційною базою роботи є монографії, підручники і статті вітчизняних науковців  щодо проблем інституційного розвитку перехідної економічної системи, публікації у періодичних виданнях економічної тематики.

РОЗДІЛ 1. ВИВЧЕННЯ ПИТАНЬ НА ТЕОРЕТИЧНО-МЕТОДОЛОГІЧНОМУ РІВНІ  РОЗВИТКУ ЕКОНОНОМІКИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ

 

1.1 Вивчення поняття квазіринку

           В перехідній економіці навіть за умов демонтажу формальних ознак в минулому панівної командно-адміністративної системи її риси тривалий час зберігаються та відтворюються в існуючих неформальних інституціях, які пронизують економіку і здатні деформувати функціонування нових формально-ринкових економічних відносин. Породженням цього є феномен квазіринкової економіки.

Як  вважає Є. М. Кирилюк, переважання адміністративних методів регулювання економіки в умовах поширення корупції обумовили формування в Україні «державно-номенклатурно-контрольованого й олігархічного організованого» ринку, за своєю природою це – квазіринок [10, с. 220].

Термін  «квазіринок» складається з двох понять: «ринок» – оскільки зовні  присутні всі атрибути ринкового  господарства: приватна власність, відносини  купівлі-продажу, вільне ціноутворення, «квазі» – оскільки сутнісні, глибинні властивості ринку не відповідають типовим ринковим відносинам.

виходячи з цього  квазіринок визначається як ринкова  форма з латентним роздатковим  змістом: приватні компанії й фірми  квазіринку виробляють в масі своїй не ринково орієнтовані стратегії, а ведуть боротьбу за державний ресурс в різних його формах і прагнуть використати «зв’язки в уряді для контролю над конкуренцією» [17, с. 43].

В сучасних словниках  квазіринок визначається як обмежений  ринок з нерозвиненими ринковими  відносинами.

Квазіринок є результатом  штучного введення ринкових відносин у сфері, в якій природній розвиток ринку з тих чи інших причин є неможливим, з метою підвищення загальної ефективності виробництва  та розподілу товарів (послуг) за рахунок конкуренції між учасниками ринкових відносин.

Доктор соціологічних  наук Ольга Бессонова визначає квазіринок як третю трансформаційну фазу ринкової економіки (перша – квазіфеодалізм, друга – квазікапіталізм). Суть квазіринку полягає у тому, що був накладений ринок на домінанту застарілого радянського роз датку. Відповідаючи на питання – що таке квазіринок? – науковець визначає, що перш за все – це корупція, як прояв квазіринкових відносин [4].

Під квазіринком розуміється формально-ринковий характер економічних відносин з одночасною недостатністю чи вихолощеністю їх реального змісту – відсутністю ефективної дії конкурентних сил, вільних ринків, рівного доступу до ресурсів, підприємницької мотивації, корумпованістю, бюрократизацію тощо.  До негативних проявів квазіринку, наявністю якого страждає більшість пострадянських економік, відносять такі явища:

• відсутність потужного конкурентного середовища та чисельно переважаючого прошарку малого та середнього бізнесу;
• прояви шовінізму чиновництва та бюрократичного рекету;
• економічне домінування регіональних та галузевих олігархічних угрупувань;
• зближення та зрощення державної бюрократії з впливовими галузевими та регіональними елітами, їх підключення до розподілу економічних ресурсів в обхід справжніх регулюючих механізмів ринку.

Визначаються  і такі ознаки квазіринку:

• приватна власність, сформована внаслідок формальної приватизації, номенклатурно-кримінального розподілу державного майна;
• використання державної влади як важеля капіталоутворення;
• права власності не мають реальних механізмів захисту і забезпечення з боку держави;
• контроль державного апарату та кримінальних угрупувань над сферами і масштабами бізнесу, його персоніфікація, бар’єри входу і виходу;
• «правила гри» на ринку формуються переважно поза сферою законодавства, можуть швидко змінюватись, значно залежать від політичних факторів, інтересів панівних центрів влади;
• ренто орієнтована поведінка багатьох суб’єктів господарювання і прийняття політико-економічних рішень [11, с. 53].

Приватні компанії і фірми квазіринку ведуть боротьбу за державний ресурс і прагнуть використати зв’язки у владних структурах для контролю над конкуренцією.

В самій природі квазіринку закладена сутність корупції, яка  являє собою, з одного боку, співволодіння  представниками екс-номенклатури, новим правлячим класом і призначеними в процесі приватизації власниками колишньою державною власністю, а з іншого – є квазіаукціонним механізмом для нових ринкових фірм.

Відзначається безпосередній  негативний вплив квазіринку на розвиток бізнесу та бюджетних відносин, який виражається в тому, що:

– опортунізм в бізнесі (підприємницький опортунізм) є багатоманітним і проявляється в таких формах, як тіньові схеми втечі від  податків, офшори, зарплати «в конвертах», невиплати за зроблену роботу, рейдерство, порушення договорів з контрагентами, проїдання основних фондів, що демонструє відсутність довгострокової мотивації;

• бюджетний опортунізм – це маніпулювання ставками штатного розкладу, перетворення економії фонду оплати в джерело регулярних премій для управлінців, маскування надлишкової диференціації в оплаті праці між управляючими й колективом, регулярна практика одночасної зайнятості «бюджетників» в кількох організаціях [4].

Разом з тим, призначення  квазіринкових відносин –  забезпечувати свободу для експериментування й включення механізму інституційних інновацій, за допомогою якого здійснюється підбір інституційних форм для оновлення базових інститутів роздаткового типу на наступному інституційному циклі.

Особливістю всіх квазі-періодів є те, що в них не створюється нове суспільство і нова економіка; це продовження, завершення старого циклу. Тому квазіринкова модель економіки має більше імітаційних, ніж реальних рис ринкового механізму.

Виходячи з  цього, під квазіринком слід розуміти таку модель народного господарства, механізми якої зовні подібні на механізми ринкової економіки, але діють вони інакше, неринковими  методами.

Основною небезпекою квазіринкової економіки є те, що така система не є життєздатною у довгостроковій перспективі. Вона може деякий час функціонувати і за сприятливих умов проявляти тенденції до зростання, але не здатна вирішити крупно масштабні завдання соціально-економічного розвитку.

В деяких країнах квазіринки вводяться у сфері охорони  здоров’я та освіти. Квазіринки можуть створюватись в крупних компаніях з метою підвищення загальної ефективності діяльності компанії за рахунок конкуренції між її підрозділами.  Однією з найбільш успішних країн в галузі введення квазіринків вважають Великобританію.