Сутність та перспективи розвитку соціальної стратифікації в Україні

    Середній клас в Україні

    Великого значення у поясненні нової соціальної структури прийнято надавати умовам формування середнього класу.

    У розвинутій економіці середній клас виступає домінуючою соціальною групою (до 70% населення). Це абсолютно закономірно, оскільки він представляє значну частку споживчого попиту, є власником значних обсягів довгострокових активів - заощаджень, що потенційно можуть стати інвестиціями, а також значним платником податків; виконує функції інституту, що здійснює соціальний контроль у суспільстві, оскільки, будучи економічно незалежним від, держави, здатен впливати на ухвалення владними структурами всіх рівнів рішень у сферах економічної і соціальної політики; виступає носієм норм, цінностей і ідеалів громадянського суспільства.[1, С. 150-151]

     Ідентифікувати середній клас в Україні досить складно з різних причин. Як зауважує В.Геєць, в українському суспільстві критерієм приналежності до певного класу не виступає володіння акціями, облігаціями, іншими цінними паперами, через нерозвиненість системи страхування та недостатні доходи середній клас не виступає основним внутрішнім інвестором держави, як у розвинених країнах[2, С. 7].

     2007 року приналежними до середнього класу за майновим становищем себе вважали 31,2% населення України. О. Симончук, враховуючи, що на Заході до середнього класу відносять З категорії - дрібних і середніх підприємців, середню ланку бюрократії і найбільш кваліфікованих спеціалістів з вищою освітою, що працюють на успішних підприємствах, підкреслює, що в Україні частка таких людей становить близько 50%, але частку тих, хто належить до середнього класу за доходами, в Україні зафіксувати дуже важко, бо їхні доходи переважно тіньові[3, С. 55]. 
 
 
 

     Бідний клас вУкраїні

    Особливо вразливою у трансформаційному суспільстві вважається проблема бідності. Причому моделі бідності, як в Україні, так і в більшості країн колишнього СРСР, відрізняються від широко розповсюджених світових моделей. В Україні бідність існує в умовах розвиненої промисловості, висококваліфікованої робочої сили та відносно низького рівня безробіття.

     Як правило, бідність визначається за чисельністю тих, у кого дохід менший за ціну мінімального споживчого кошика. Останнім часом в Україні почали визначати межу бідності за умовами життя на підставі деприва-цій базового списку споживчих благ. Домогосподарство вважається бідним за умовами життя, якщо воно має чотири та більше депривації (умови позбавлення). За результатами таких досліджень, частка бідних в Україні становить 28,6%.

    За результатами дослідження, кожні два з п'яти бідних домогосподарств, визначених за грошовою межею, одночасно були бідними і за умовами життя. Маючи дані аналогічних досліджень, можна скласти уявлення про майнове (грошове) розмежування людей у суспільстві, однак важко пояснити причини цього розмежування та шанси представників різних соціальних страт переміститися на більш вигідні соціальні позиції (соціалізуватися). Проблема полягає не лише в можливості отримання більших доходів, - швидше вона стосується визначення місця людини в суспільстві, можливості доступу до тих умов та реальних механізмів, які дозволяють розраховувати як на дохід, та і на можливість самореалізуватися, наприклад, доступу до освіти, інших соціальних послуг, до управління, влади, ресурсів тощо[3, С. 56-57]. 
 
 
 
 

ВИСНОВОК

    Отже, соціальна стратифікація сучасного українського суспільства склалася під впливом низки об'єктивних та суб'єктивних чинників і набула досить диференційованого вигляду. Так, у дослідженнях Н. Римашевської, стратифікаційна модель якої нагадує модель У. Уотсона(мал.1),

    [Мал.1]

соціально-класова структура українського суспільства має такий вигляд:

    1) загальнодержавні елітні (формальні та неформальні) групи, які мають власність у таких розмірах, що їх можна порівняти з найбільшими західними статками й засобами владного впливу на загальнонаціональному рівні;

регіональні і корпоративні еліти, які мають великі за національними масштабами статки і вплив на рівні регіонів і секторів економіки;

2. верхній середній клас, який має власність і доходи, що забезпечують західні стандарти споживання, домагається підвищення свого соціального статусу, орієнтується на практику і етичні норми господарських відносин, що склалися;
3. динамічній середній клас, який має доходи, що забезпечують задоволення середніх по країні і вищих стандартів споживання, значні соціальні домагання та мотивацію, характеризується соціальною активністю і орієнтується на легальні способи її прояву;
4. аутсайдери, для яких характерні низька адаптація і соціальна активність, вони мають невеликі доходи і орієнтуються на легальні способи їх отримання;
5. маргінали, для яких характерні низька адаптація і асоціальні та антисоціальні установки соціально-економічної діяльності;
6. криміналітет, для представників якого характерні висока соціальна активність і адаптація, але при цьому вони діють цілком раціонально всупереч легальним нормам господарської діяльності¹.

    Узагальнивши підходи, сучасні принципи стратифікації можна визначити як поділ людей на соціальні верстви за схожими об'єктивними показниками - основними вимірами стратифікації: дохід, влада, освіта і престиж. Ці ознаки скоріш за все можна віднести до зовнішніх ознак соціальної стратифікації, підґрунтям якої є місце тієї чи іншої соціальної групи в організаційній структурі суспільства. Вони, маючи не завжди економічний характер, забезпечують приналежність представників кожної верстви до певної доходної групи, визначають їх місце в структурі економічної і політичної влади, їхні права в структурі відносин власності, можливості впливу на прийняття економічних рішень, участь у перерозподілі доходів тощо.

    Внутрішні ознаки соціальної стратифікації дуже диференційовані й таким чином взаємопов'язані, ідо визначити їх однозначну приналежність до характеристик певної соціальної верстви неможливо. Це підтверджують, наприклад, неузгодженість між рівнем освіти та рівнем доходів, наявність тіньових доходів і невідповідність посадових окладів і соціального престижу чиновників різних рівнів, розбіжності в можливостях різних посадових осіб у правах володіння, розпорядження, користування тощо.

    Проблема подальших досліджень полягає у теоретичній розробці та практичному застосуванні таких підходів до вивчення соціальної стратифікації, які б дозволили розв'язати суперечності трансформаційного суспільства й знайти ті шляхи його подальшої соціалізації, що гарантували б однакові шанси для самоідентифікації й досягнення особистого успіху всім, хто до цього прагне. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Список використаної літератури:

1. Лібанова Е. М. Соціальна стратифікація українського суспільства: спроба статистичного визкачення та вимірювання // Український соціум. - 2003.-№ 1 (2). -С. 146-164.
2. Гєєць В. Фактори і умови формування середнього класу як стабілізуючого ядра суспільного розвитку в Україні // Україна: аспекти праці. - 2002. - № 8. - С. 6-10.
3. Галушка З. І. Соціально-економічні чинники стратифікації трансформаційного суспільства// Економічна теорія. – 2009. - № 3. - С. 50-59.
4. Давидюк О. Соціальне розшарування в українському суспільстві: тенденції до поляризації //Соціальна політика. - 2009,-№ 1,- С. 4-7.
5. Лібанова Е. Соціальна стратифікація в Україні: проблеми статистичного вимірювання. — К.: Проблеми статистики, 2000. — С. 25.