Суспільство і природа

          Головним  регулятором розвитку природної системи тепер повинно стати людське суспільство, і від того, як воно буде виконувати ці функції, залежить його власне майбутнє. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 2

СОЦІОЛОГІЧНИЙ  ПІДХІД ДО ТЕМИ “СУСПІЛЬСТВО І ПРИРОДА” 

   Ми  з'явилися в природі зовсім недавно  і є наймолодшими жителями її, якщо порівнювати з іншими видами і  формами життя. Наукою і практикою  доведено матеріальну єдність природи, в якій народжуються і розвиваються якісно нові види матерії та форми руху. На певному етапі еволюції нашої планети з'являється органічна матерія, біологічна форма руху, на основі якої у свою чергу виникає більш висока форма матеріального руху — соціальна.

   Природа є необхідною умовою матеріального  життя суспільства, зокрема фізичного  і духовного життя людини, джерелом ресурсів, що використовуються у виробництві, одночасно вона є і середовищем  існування суспільства. Єдність  суспільства і природи обумовлюється процесом матеріального виробництва. Історія розвитку суспільства є продовженням історії розвитку природи. Єдність історії природи і суспільства є "вертикальним" зрізом єдності природи і суспільства. Історія природи виявляє внутрішню суперечливість і роздвоюється на історію неолюдненої, досуспільної природи та на історію природи, що увійшла в сферу діяльності людини, тобто на історію олюдненої природи. Разом з тим і історія суспільства не обмежується лише власною суспільною історією, тобто історією існуючого суспільства, вона охоплює також і шлях становлення, формування суспільства. Визначаючи взаємозв'язок людини, суспільства і природи, відзначимо, що вони є не тотожними, а специфічними частинами матеріального світу. Природа і історія є двома складовими елементами того середовища, в якому ми живемо. Але на відміну від інших природних істот, людина — не просто природна істота, а людська природна істота, тобто істота, яка існує для самої себе. Перебуваючи в тісному взаємозв'язку, природа і суспільство утворюють систему "суспільство — природа", яка функціонує відтоді, відколи з'явилася людина з властивим ї й практичним способом ставлення до природи. Система "суспільство — природа" передбачає пізнання людиною природи, її використання і перетворення.      Свою цілісність ця система могла зберегти при одночасному цілеспрямованому розвитку обох елементів — природи і суспільства. У світі все взаємопов'язане. Це видно, якщо уважно придивитись до такого елемента цієї системи, тис. природа. Протягом тисячоліть розвивається ця складна динамічна система за своїми законами, охоплюючи кругообіг різноманітних протесів. Щоб зрозуміти і дослідити матеріальну систему "суспільство — природа", необхідно враховувати всю сукупність зв'язків, взаємовпливів і взаємовідносин, що утворилися й існують у географічній оболонці Землі. Її компоненти утворюють єдине й нерозривне ціле і є особливим явищем природи. Географічна оболонка складається з атмосфери, літосфери, гідросфери і біосфери. В цій оболонці відбуваються різноманітні процеси з неорганічними і органічними речовинами; матерія зазнала складної еволюції, внаслідок чого з'явились різноманітні форми життя, вищою з яких є людське суспільство.

     Трудове ставлення до природи, що створило ще з перших кроків історії людства природно-трудовий ритм життя, пройшло досить тривалий історичний шлях, щоб сформуватися в особисту структуру людських відносин - суспільство. Космос, поліс, імперія - поняття, що визначають єдність людей, їх особистий світ відносин, в якому жити. Тоді праця не мала значення специфічно-людського ставлення до природи. Праця - доля рабів, варварів, праця - мирське, тлінне заняття. Вперше про ідеал трудового життя у Європі згадали у кінці Середньовіччя (кінець XIV - початок XV ст.). Реабілітація праці і включення її до системи людських відносин саме і підготували формування поняття суспільства - друга природа, де праця обумовлений елемент, гідний виправдання гріховної природи людини. Праця перетворила природу у суспільство - особливу систему законів людського життя, відповідних перетворень природи. Наслідки науково-технічного прогресу згодом поставили проблему руйнівної діяльності людей відносно природи, а також і до природи самої людини. У XX ст. загострились екологічні проблеми, що охопили руйнування природного середовища, де живе людина, поставили людство перед фактом чисто цивілізаційних захворювань, зокрема ядерної катастрофи.

     Сучасне суспільство зустрілось з проблемою психічного здоров'я людини, її здатності адекватно реагувати на прискорення ритму життя, інформаційні перевантаження, на швидку зміну нормативних орієнтацій. Психологічна втома, моральна індиферентність, наростання маніакальних синдромів - симптоми, ознаки зіткнення природи і суспільної природи людини. тощо. Однією з компромісних форм нейтралізації суспільної

природи людини стало поняття культури. 
            
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВИСНОВКИ

     Протягом  свого існування та розвитку різні  живі організми взаємодіяли одне з одним. Якщо для існування цим організмам був потрібен один і той же природний ресурс, - вони об’єднувалися в групи та спільноти для користування цим ресурсом або конкурували одне з одним. Відбувався процес поступового утворення біосфери у такому вигляді, який ми маємо на сьогоднішній день. Процес еволюції біосфери йшов дуже повільними темпами. Потрібні були десятки або навіть і сотні мільйонів років для того, щоб один вид змінився іншим. Інколи могло з’явитися відчуття, що еволюція зупинилася і біосфера Землі уже не змінюється - настільки повільними були ці зміни. Але приблизно 150 тис. років тому все змінилось: на планеті з’явилися давні люди, так звані неандертальці.

     На  мою думку, всю історію розвитку біосфери Землі треба розділити  на 2 періоди: час, коли людини ще не існувало або людей було дуже мало, і час, коли людина гордовито здійняла свою голову і, уявивши себе незалежною від природи, заявила про своє існування. Звичайно, це жарт, але у кожному жарті, як відомо, є краплина істини. У цьому випадку істина полягає у тому , що за останні 150-200 років свого існування людина перетворилась у найнебезпечнішу істоту, яка коли-небудь знаходила собі притулок на цій планеті.

     Колись  людство було нечисельним і його негативний вплив на давкілля був  мінімальним. Просто це був ще один вид тварин, схожих на мавп, але достатньо  розумних, щоб виробляти з каміння та гілок примітивні знаряддя праці та полювання (інколи навіть на подібних собі). Але під час льодовикового періоду внаслідок природного відбору вижили найсильніші, найрозумніші та найсміливіші особини, які потім стали пращурами тих людей, яких ми бачимо сьогодні довколо себе. За тисячі років свого існування фізично людина майже зовсім не змінилася. Навіть природний добір та еволюція не змінили людину. Людство не змінювало себе, воно змінювало все навколо себе.

     Людина  з’явилася на світ, як частина природи, і тому її існування повністю від природи і залежить. Усе, що ми їмо і п’ємо, у що вдягаємось і де живемо, бере свій початок у довколишньому середовищі, його природних ресурсах. Усі джерела отримання людиною необхідних їй матеріальних статків містяться в обєктах живої та неживої природи. Природні ресурси використовуються як засоби праці і являють собою основу усіх матеріальних багатств людини та комфортного середовища її існування.

     Прадавні  люди усвідомлювали свою повну залежність від природи, розуміли свою беззахистність перед її стихіями і тому ставились до них з повагою. Недарма колись природу щанобливо називали “матінко-природа”, тим самим вважаючи себе покірним сином чи донькою цієї великої матері.

     Але природа дала людині допитливий розум, вміння аналізувати, порівнювати та робити висновки. І чим більше людина отримувала знань про природу, її закони та механізми, тим могутнішою вона себе уявляла. Базуючись на отриманих знаннях та досвіді, людина будувала техногенне суспільство, техноцивілізацію, головною метою якої було і є безтурботне її життя у комфортному, повністю простосованому до її потреб оточенні.

     Тоді  і почалося те, що потім буде гордовито назване “грандіозна технологічна революція”. Ніхто не заперечує, що технічний прогрес приносить багато користі людству. Опанована енергія розщепленого атомного ядра, людина літає у космос та на найближчі планети, знайдено ліки від хвороб, які колись вважалися невиліковними, людина керує річками та прогнозує погоду, будує міста-мегаполіси та руйнує гори. Людина живе довше, харчується краще, дихає кондиційонованим повітрям та невпинно збільшує свою чисельність. Але, як нам відомо, нічого з нічого не виникає, усе звідкись береться а потім у щось трансформується. Такий закон природи. Отож запитання: “ Якщо людині потрібна їжа, залізо, дерево чи вугілля, то звідки це усе взяти ? З повітря ? ”. Відповідь проста і усім нам відома: “ У природи взяти, а де ж ще !”. Так було, є і буде завжди. Бо так вкарбовано в людській свідомості: людина-споживач, користувач та перетворювач.

     Людина - володар, споживач, але який споживач? Раціональний, розумний, дбайливий, накінець? Якщо ти розумний споживач, то ти нетільки будеш забирати щось, але й обовязково будеш це повертати, якось компенсувати витрачене, бо воно не бездонне. Старі люди знають, що ніколи не треба повністю вичерпувати колодязь. Требо залишити трохи води, і, з часом, колодязь знову стане повним. Природа працює за тим самим принципом.

     Але споживацька свідомість сильніша: требе  відібрати у природи усе, не зважаючи на негативні наслідки такого природокористування. Треба забезпечити себе сьогодні, а про майбутнє подбають нащадки. Нема чого хвилюватися, бо ж природні ресурси невичерпні.

     Ось яка вона, людина сучасності: нераціональний та егоцентричний користувач, впевнений у нескінченності природних ресурсів. Але вже зараз доведено, що всі ресурси вичерпні, навіть ті, які колись такими не вважалися.

Тому  й годі сподіватися, що людина з такою  свідомістю буде замислюватися над  негативними екологічними наслідками своєї діяльності. 
 
 
 
 
 
 
 

СПИСОК  ЛІТЕРАТУРИ

1. Андрушенко В.П., Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія: курс лекцій. - К.: Генеза, 1996. – 368 с.

2. Білявський Г. О., Падун М. М., Фурдуй Р. С. Основи загальної екології. - К.: Либідь, 1995. - 369 с.

3. Волошин І. М. Методика дослідження проблем природокористування. - Львів: ЛДУ, 1994. - 160 с.

4. Городяненко  В. Г. Соціологія. - К.: Академія, 2003. - 410с.

5. Корсак К.В., Плахотнік О.В. Основи екології. - К.: МАУП, 2000. - 238 с.

6. Лукашевич М.П., Туленков М.В. Спеціальні та галузеві соціологічні теорії: навчальний посібник. - К.: МАУП, 1999. - 344 с.

7. Назарук М. М. Основи екології та соціоекології. - Львів: За вільну Україну, 1997. - 210 с.

8. Якуба О.О. Соціологія. Навчальний посібник для студентів. - Харків: Константа, 1996. - 245 с.