Суспільство і природа

АКАДЕМІЯ  ПРАЦІ  І  СОЦІАЛЬНИХ  ВІДНОСИН

ФЕДЕРАЦІЇ ПРОФСПІЛОК УКРАЇНИ

Кафедра соціології та соціального управління 
 
 
 

Контрольна  робота.

Суспільство і природа. 

Спеціальність 8.040202 – Соціальна робота 
 
 

Виконав:

студент 2-го курсу

заочної ф. н.

фак-ту соціального управління

Бубир І. О. 

Перевірила:

Кандидат філос. наук, доцент кафедри

       Ліпіч Л. М. 

Київ  – 2009

    ЗМІСТ 

ВСТУП                                                                                                                     3

РОЗДІЛ 1. Взаємодія суспільства та природи в їх історичному розвитку.

1.1   Взаємодія суспільства і природи.                                                                  5

1.2    Стадії взаємодії суспільства та природи.                                                     7 

РОЗДІЛ 2. Соціологічний підхід до теми “Суспільство і природа”.          13 

ВИСНОВКИ                                                                                                          16

СПИСОК  ЛІТЕРАТУРИ                                                                                    19 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП

У інтенсивному і складному  сучасному житті  людина практично  забуває, що вона сама і все людство, від якого вона не може бути відділена, нерозривно пов'язані  з біосферою —  з певною часткою планети, на якій вони живуть.

В.І.Вернадський 

     У процесі всього історичного розвитку суспільства постійно відбувається його взаємодія з природою. Для того щоб це осмислити, необхідно розкрити сутність понять "природа", "біосфера", "ноосфера". Як правило, існує розуміння природи в широкому та вузькому сенсі. У широкому розумінні природа — це весь об'єктивно існуючий матеріальний світ (Всесвіт). Розуміння природи у вузькому сенсі співвідноситься з умовами та особливостями буття людини і виражається такими поняттями як біосфера, географічне середовище, ноосфера. Поняттям біосфера позначається “жива оболонка” Землі, тобто сукупність живих організмів (рослин, тварин) і середовище їхнього проживання. Ноосфера (сфера розуму) — прояв біосфери у вигляді свідомої діяльності людей, яка перетворює планету. Ключова ідея В.І. Вернадського, який створив вчення про ноосферу така: людство, яке досягло вищої форми організованості — наукової думки, стає “планетарним явищем”, провідним чинником природної еволюції.

     Уявлення про суспільство випливають з характеристики буття соціального. Суспільство — певна цілісність великих груп людей, яка виникає в процесі їхньої спільної свідомої діяльності і скерована на підтримку і розвиток їхнього життя та культури. Філософський аспект розуміння суспільства полягає в усвідомленні сутнісних зв’язків індивідів, які утворюють таку цілісність. Дослідження суспільства як певної цілісної системи може здійснюватись з різних сторін. Вельми поширеним є підхід, який припускає вивчення структури і законів функціонування суспільства. Закон як філософська категорія виражає необхідне, суттєве, стійке, повторюване відношення між явищами. Але, якщо виходити з того, що закони виражають реальні відносини між явищами, то в природі вони діють як стихійна сила, несвідомо, як результат об’єктивної взаємодії матеріальних тіл.

     В суспільному житті, на перший погляд, все унікально і неповторно; здається, що закони йому не притаманні. Справа в  тому, що суспільство є більш складною реальністю в порівнянні з природою. Тому виявити закони суспільного розвитку, які теж спираються на певну повторюваність соціальних тенденцій і подій, важче. Вони реалізуються завдяки свідомій діяльності людей, є рівнодіючими людських дій.

     Буття ж природного проявляється не тільки у вигляді сукупності природних умов існування суспільства, але й як створена людиною в процесі перетворення сукупність штучних матеріальних умов для існування природи. Суспільство не тільки занурено у природу, воно використовує і перетворює її матеріали та енергію для підтримки і розвитку людського життя. Матеріальна діяльність, праця людей є основою взаємодії суспільства і природи. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 1

ВЗАЄМОДІЯ СУСПІЛЬСТВА ТА ПРИРОДИ В ЇХ ІСТОРИЧНОМУ РОЗВИТКУ

1.1  Взаємодія суспільства і природи.

     Проблему "природа і суспільство" по-різному розв'язують різноманітні соціологічні та філософські течії. Наприклад, об'єктивні ідеалісти ігнорують зв'язок суспільства з природою, розглядаючи історію людства не як розвиток матеріального виробництва на землі, а як розвиток світового розуму, абсолютної ідеї. Суб'єктивні ідеалісти саму природу вважають комплексом людських відчуттів.

     Представники  натуралістичного напряму в соціології (географічний детермінізм) вважають, що джерело розвитку суспільства  треба шукати поза його межами. Деякі з них стверджували, що доля народів і держав зумовлена кліматом (Ш. Монтеск'є), інші перебільшували значення річок і морів, абсолютизували вплив інших природних факторів на суспільний прогрес

(Г. Бокль).

     Прихильники географічного детермінізму механічно переносили дію законів природи на розвиток суспільства, вважали вплив природи на суспільство запрограмованим, вирішальним фактором еволюції людства.

Матеріалісти  всіх часів визнавали природу  джерелом, з якого вийшли людина, суспільство. З погляду діалектико-матеріалістичного світорозуміння людина пов'язана з природою (географічним середовищем) як соціальний суб'єкт, як суспільство, яке є продуктом взаємодії людей.

     З кількісного боку суспільство визначається його чисельністю, а з якісного —  характером відносин між людьми. Суспільство — це сукупність людей, поєднаних стійкими зв'язками. Природа (географічне середовище) і суспільство утворюють діалектичну єдність. Вона полягає в тому, що соціальна форма руху матерії є вищою формою руху, яка (як і інші) підпорядковується дії законів діалектики.

     Людина  генетично походить з тваринного світу і є невід'ємною частиною природи. Суспільство, будучи невіддільним від природи, залежить від неї, перебуває  в постійній взаємодії з нею. Залежність людини від природи існувала на всіх етапах історії. Але вона не залишалася постійною, а весь час змінювалася. З одного боку, у зв'язку з розвитком продуктивних сил людина дедалі більше підкорювала собі природу, ставала менш залежною від неї. З другого — розширювалося коло природних факторів, на які люди повинні були зважати. Водночас розвиток продуктивних сил породжував складні демографічні проблеми, що зумовило тенденцію до посилення залежності людини від природи. Про це йтиметься далі.

     У системі "суспільство — природа" кожна із сторін впливає одна на одну. Але ця взаємодія не однозначна. Більш рухомим, активним елементом цієї системи є суспільство.

     Розглянемо  процес взаємодії суспільства і  природи з діалектико-матеріалістичної точки зору. Природа є колискою, середовищем життєдіяльності людини, єдиним джерелом, звідки вона черпає все необхідне для свого існування. На початковій стадії розвитку суспільство привласнювало готові продукти природи (плоди рослин, результати полювання на тварин таін.). Надалі воно навчилося перетворювати природу й використовувати родючість землі, вугілля, нафту, метали як засоби праці.

Природні  умови можуть прискорювати або уповільнювати  розвиток суспільства, впливаючи на його продуктивні сили, їх розміщення, розселення людей, на форми трудової діяльності, зумовлюючи певні цикли в житті людини (зміна дня й ночі, пори року). Але вони можуть впливати на людей і негативно, інколи знищувати плоди цивілізації (землетруси, повені, засухи тощо). Проте в системі "природа — суспільство" вирішальним фактором є суспільство. Основними напрямами активного впливу його на природу на сучасному етапі є:

• розширення меж освоєння космосу: використання нових регіонів земної поверхні, Світового  океану, польоти в космос;

• проникнення  людини в мікросвіт, відкриття невідомих раніше властивостей і законів природи;

• інтенсифікація використання природних ресурсів;

• посилення  впливу суспільства на структуру  навколишнього середовища: зміна  біосфери, енергетичного й теплового  балансу, втручання в біологічні та фізичні процеси тощо.

     Результати  впливу людини на природу на сучасному  етапі розвитку проявляються в наслідках  науково-технічної революції (НТР), сутністю якої є революційний стрибок  у розвитку продуктивних сил суспільства. НТР — це революція в науці  та її техніко-технологічних застосуваннях: в енергетиці (перехід від традиційних джерел енергії до використання атомної), в матеріалах (створення штучних, синтетичних матеріалів), у технології (автоматизація, комп'ютеризація, роботизація тощо).

Все це ускладнює екологічну ситуацію на земній кулі.

Стать партном  

1.2 Стадії взаємодії  суспільства та  природи.

 
           Перша стадія взаємодії суспільства та природи тривала близько 2-3 млн. років від появи на Землі перших людей примітивного виду Homo habilis до виникнення близько 40 тис. років тому сучасного людського виду Homo sapiens (людина розумна), тобто до початку пізньопалеолітичної доби. В цей час взаємодія людини з природою обмежувалась біологічним обміном речовин. У людини, що є біосоціальною істотою, ще переважала її біологічна сутність. Нечисленні первісні стада людей, озброєні недосконалими кам'яними знаряддями, органічно „вписувались" як складові елементи у природні екосистеми, не порушуючи своєю діяльністю їхньої динамічної рівноваги. Через це можна вважати, що на цій стадії людське суспільство та біосфера у сукупності являли собою функціонально незамкнену глобальну соціоекосистему, в якій слабкі антропогенні впливи не могли викликати помітних змін у навколишньому середовищі. На другій стадії взаємодії суспільства та природи, що тривала близько 40 тис. років від початку пізнього палеоліту і до кінця другої світової війни, тобто до середини XX ст., людство вже відчутно впливало на навколишнє середовище, причому антропогенний тиск на природу неухильно зростав разом із розвитком людського суспільства, з удосконаленням виробничих відносин та знарядь праці. Людська діяльність спричинила вимирання багатьох видів тварин і рослин, викликала деградацію природних екосистем на значних площах, але ще не порушила природного кругообігу речовин та енергетичних потоків на нашій планеті, тобто динамічної рівноваги біосфери. Негативні дії людей почали викликати зворотну реакцію природи (уповільнену і не завжди адекватну), що створювало певні напруження у взаємовідносинах між людським суспільством і навколишнім середовищем. Отже, можна вважати, що на даній стадії глобальна соціоекосистема стала частково функціонально замкненою. С. М. Стойко виділяє у цій стадії три етапи: примітивний, протягом якого людина впливала на природне середовище полюванням та рибальством; агрокультурний, коли основними засобами антропогенного впливу на природу були скотарство та землеробство; машинно-індустріальний, в якому провідним фактором руйнування навколишнього середовища стало промислове виробництво. 
           У пізньому палеоліті, що тривав близько 30 тисяч років, люди, що належали до сучасного виду Homo sapiens, досягли вже значного суспільного розвитку, об'єднувались у великі племена, вільно користувалися вогнем, виготовляли досконалі кам'яні знаряддя та зброю. Мисливство для них було провідною галуззю господарства, а такі великі тварини, як мамонти, волохаті носороги, велетенські олені, первісні зубри та коні, основними продуктами харчування. Полювання на цих великих тварин забезпечувало давніх людей м'ясом, жиром, сухожиллями, кістковим мозком. Найбільші кістки використовувались для побудови жител та святилищ, а шкури – для накривання жител і виготовлення одягу. Для полювання на стадних тварин широко застосовувався загонний спосіб, коли великі стада оточували і заганяли на високі кручі, з яких тварини падали і масово гинули, розбиваючись на смерть. Це поступово призвело до різкого скорочення чисельності багатьох з названих тварин, а згодом - до їхнього повного вимирання. 
           Знахідки з кісток мамонтів по всьому ареалу поширення їх, в тому числі й в Україні, засвідчують величезні масштаби винищення цих тварин. Якщо припустити, що на території України та деяких інших регіонів європейського континенту на кожні 5 км існував у середньому один мамонт, то при оптимальній насиченості цим видом лісової та лісостепової зон їхня загальна чисельність могла коливатися в межах півмільйона особин. Палеолітичні мисливці могли винищити це поголів'я всього за одне тисячоліття. 
             Про великий вплив людей кам'яної доби на навколишнє середовище свідчать, крім археологічних та палеонтологічних, також історичні дані. Наприклад, аборигени Тасманії, які вимерли до кінця XIX ст. і яких європейці застали ще на стадії пізнього палеоліту, систематично випалювали рослинність на величезних просторах острова з метою створення кращих умов для життя і мисливства. Екологічний ефект цих пожеж, що нерідко перманентне тривали тисячоліттями, був надзвичайно великим: змінювався характер мікроклімату, рослинності та ґрунтового покриву, вологі ліси поступалися чагарникам і саванам. Вогонь вивільнював з-під лісових хащ цілі регіони, що створювало значну перевагу первісному мисливцю, разом з тим порушуючи фауну і флору, посилюючи ерозійні процеси. Аналогічно тасманійцям вели себе й аборигени Австралії, діяльність яких також зумовила часткове зникнення лісів та інші негативні наслідки. 
Зі зникненням великих травоїдних тварин і обмеженням масового полювання на них первісним людям доводилося шукати нові джерела існування, змінювати спосіб життя, що склався за доби пізнього палеоліту. Люди змушені були знову повернутися переважно до збиральництва, рибальства та полювання на дрібних тварин. Відповідно змінилися і кам'яні знаряддя.                     Давня кам'яна доба (палеоліт) близько 10-12 тис. років тому перейшла у середню кам'яну добу - мезоліт, але їжі для людей, чисельність яких на цей час значно зросла, вже не вистачало. Довелось шукати якісно нові шляхи здобуття продуктів харчування. Люди змушені були зайнятися скотарством та землеробством. Близько 8 тис. років до н. е. почалася нова кам'яна доба - неоліт. 
          Розвиток скотарства і землеробства, виникнення давніх цивілізацій спричинили нове загострення протиріч між суспільством та природою. Масові вирубки і випалювання лісів, нерегульований випас худоби, а особливо кіз у гірських місцевостях, розорювання земель зі слабким грунтово-рослинним покривом у посушливих зонах - все це призвело до опустелювання величезних територій у Північній Африці, Аравійському півострові, Малій та Середній Азії, Європейському Середземномор'ї. Антропогенний вплив на природу значно посилився з початком широкого використання людством металів.

         У третьому тисячолітті до нашої ери почався бронзовий вік, а у другому тис. до н. е. - залізний. Жоден з металів так потужно не стимулював розвиток виробництва, як залізо. Основним металом на планеті залишилось залізо й в середні віки. У часи середньовіччя відбувався подальший розвиток різних видів сільськогосподарської діяльності, яка здійснювалась за рахунок екстенсивних методів - підсічно-вогневої системи, розорювання нових земель, що створювало основу локальних і регіональних соціоекологічних протиріч на майбутнє. Активна вирубка лісів, освоєння нових угідь без урахування наслідків мали місце в даний період в ряді районів Європи та Азії. Лісова зона в Західній Європі в цей час практично зникає, різко скорочується площа, зайнята лісами, у Центральній та Східній Європі, змінюються грунти, дикі тварини витісняються з місць їх постійного проживання. Вплив на природу видобутку корисних копалин, ремесел, урбанізації був не таким значним, але постійно зростав. 
Починаючи з XVI ст., розвиток капіталістичних відносин у суспільстві, винахід парової машини та інтенсивний розвиток промисловості зумовили початок нового машинно-індустріального етапу другої стадії взаємодії людського суспільства та природи на нашій планеті. Засноване на капіталі виробництво долало обожнювання природи, традиційне, замкнуте у певних межах феодальної формації задоволення існуючих суспільних потреб.           Ідеологія молодого капіталізму з притаманною йому ідеєю соціально-економічної конкуренції поширилась і на взаємостосунки з природою. У XVIII - XIX ст. людство закономірно вийшло на чергову промислову революцію, що було, по суті, другим за значимістю явищем в історії взаємодії суспільства і природи. Основним фактором впливу на природу стає промислове виробництво як якісно вища форма трудової діяльності, яке у великій мірі не лише розширило можливості соціалізації природи, підняло на новий ступінь виробничі можливості праці, а й зумовило панування товарно-грошових відносин, для яких потрібні як нові джерела сировини, так і ринки реалізації. 
           Більшість регіонів світу в другій половині XVIII - XIX ст. спочатку стають сировинними колоніями промислове розвинутих країн, а відтак починається спеціалізація на видобуванні, виробництві та вирощуванні саме того, що потребує світовий ринок. Особливо активізувався негативний антропогенний вплив на природу після застосування парової машини на морському та залізничному транспорті і винаходу двигунів внутрішнього згоряння. Господарська діяльність почала завдавати щораз більшої шкоди надрам, рослинному й тваринному світу, грунтам, поверхневим та підземним водам, повітрю, але все ще не порушила динамічної рівноваги всієї біосфери. 
            Третя стадія взаємодії суспільства та природи почалася в середині XX ст. після закінчення другої світової війни, яка стимулювала різкий стрибок у розпитку науки і техніки, започаткувавши нову науково-технічну революцію. За визначенням В. І. Вернадського, людина стала найбільш могутньою геологічною силою на нашій планеті, людська діяльність почала перевищувати масштаби найпотужніших стихійних явищ. Нажаль, ця могутність людства майже не спрямовувалась на окультурення та вдосконалення природи, створення на Землі ноосфери - сфери розуму, про що мріяв В. І. Вернадський. Навпаки, нераціональна господарська діяльність, багаторазово підсилена здобутками науково-технічного прогресу, призвела до пошкодження і вичерпання природних ресурсів, пошкодження регенераційних механізмів біосфери, деформації складеного протягом багатьох мільйонів років природного кругообігу речовин та енергетичних потоків на планеті, порушення динамічної рівноваги глобальної земної соціоекосистеми. Внаслідок цього почалося прогресуюче руйнування біосфери Землі, що загрожує стати незворотним і призвести у найближчому майбутньому до такого ступеня деградації навколишнього середовища, що воно стане непридатним для подальшого існування людей.