Структура особистості

5. Структура особистості

Основною соціологічною  теорією особистості в соціології є зображення її через структуру  виконуваних ролей.

Теорія соціальних ролей: Поняття соціальної ролі запропонували Р. Лінтон та Дж. Г. Мід незалежно один від одного у 1930 р., причому перший описував роль як одиницю суспільної структури, другий — у контексті процесу взаємодії людей, коли людина, приймаючи роль іншої людини, засвоює певні соціальні норми. У радянській літературі значний внесок у розвиток та популяризацію теорії соціальних ролей зробив І. Кон.

Соціальна роль у соціології визначається як соціальна функція, модель поведінки, об'єктивно задана позицією особи  в системі суспільних відносин та міжособових стосунків.

Виконання соціальної ролі має відповідати  прийнятим у суспільстві нормам і очікуванням. Індивід не є режисером  та автором соціальної ролі, яку  він виконує. Його можна порівняти  з актором. Не випадково багато понять, що використовуються в теорії соціальних ролей, запозичено з театральної лексики. Звичайно, різні актори грають ту чи іншу роль по-різному, вносячи у виконання своє бачення ролі, свої особистісні якості. Так само і в житті: ролі задані людині об'єктивно — суспільством, культурою, соціальною групою. За зміст ролі правлять прийняті в суспільстві чи соціальній групі соціальні норми, тобто ті вимоги, яким має відповідати поведінка людей, які займають певну позицію в суспільстві. А глядачами є середовище, що оточує індивіда, яке має певні очікування щодо "правильності" гри, відповідності поведінки особи соціальній ролі, яку вона виконує.

Рольові приписи можуть бути як "писаними", тобто зафіксованими в офіційних  документах, так і "неписаними", закріпленими у звичаях, традиціях, нормах. Проте в будь-якому разі в суспільстві діє досить жорстка  система контролю за правильним дотриманням  ролі.

Цій меті слугує розгалужена система  соціальних санкцій, застосовуваних як оцінка дій людей у суспільстві. Вони можуть бути позитивними і негативними (відомий метод "батога та пряника"), жорстко регламентованими, що застосовуються владними органами, і неформальними, як, наприклад, моральний осуд. Тих  своїх членів, які задовільно виконують  ролі, суспільство заохочує матеріально  і морально, у разі відхилення від  рольових норм порушника буде покарано. Як правило, за порушення "писаних" законів припадає так само офіційно відрегульована система покарань (так, за порушення правил дорожнього руху накладають штраф або навіть позбавляють  прав водія, тобто особа усувається від ролі водія). Проте й у разі порушення "неписаних" рольових приписів покарання може бути не менш жорстоким. Коли знайомі відмовляються подати руку, це, звичайно, страшніше, ніж штраф. Глузування, вияв зневаги і навіть вигнання зі своєї соціальної групи  — набагато дійовіші санкції, ніж записані в офіційних документах.

Проте соціальна роль виконує не лише негативну функцію обмеження  сваволі окремих індивідів. Головна  конструктивна функція її полягає  в тому, що узгодження щодо змісту соціальних ролей дає людям змогу нормально  співіснувати в суспільстві, передбачати  реакцію оточення на свої дії. Виступаючи в певній ролі, людина сподівається, що інші учасники також дотримуватимуться "правил гри", які не залежать від  того, хто в цю гру грає. Коли водій  веде машину, він має дотримуватися  правил дорожнього руху і сподівається, що решта робить так само. В іншому разі безпека на дорогах була б  неможливою.

Рольова структура особистості  й рольові конфлікти

Людина входить до складу багатьох соціальних груп і, отже, є носієм різних соціальних ролей. Вони можуть бути постійними — професійні, сімейні та ін. (наприклад, роль студента, сина, чоловіка, спортсмена, члена громадського руху, власника собаки та ін.) та ситуативними (роль покупця  магазину, клієнта ательє, пасажира та ін.).

Входження індивідів до різноманітних  соціальних угруповань, які характеризуються різною системою очікувань, множинність  соціальних ролей, виконуваних індивідом, спричиняють виникнення рольових конфліктів. Загалом їх можна звести до двох типів.

Перший можна назвати міжособистісним  рольовим конфліктом, який виникає  на ґрунті незбігу очікувань щодо змісту однієї й тієї самої соціальної ролі. Точне дотримання рольових правил досить легко здійснити у разі "писаних" правил, скажімо, у військовій організації, де всі обов'язки точно  й однозначно розписані уставом. І набагато складніша справа з  ролями "неписаними", які визначаються традицією, культурою, особливостями окремих груп, де виховувався чи перебував індивід. Це особливо очевидно, коли зустрічаються люди, які належать до різних культур. Проте в сучасному суспільстві, яке характеризується значною варіабельністю соціальних норм, у різних групах можуть формуватися різні уявлення про одну й ту саму соціальну роль. Най-типовішим прикладом тут є конфлікти молодожонів, які виховувалися, звичайно, в різних сім'ях і мають різне уявлення щодо соціальних ролей дружини і чоловіка.

Рольовий конфлікт може бути не лише міжособистісним, а й внутрішньоособистісним. Кожна особа "не одну грає роль", і вимоги цих ролей, зумовлені нормами соціальних груп, де струк-туруються ролі, можуть не збігатися або навіть суперечити одна одній. Наприклад, на думку дружини, добрий чоловік не повинен вживати спиртних напоїв, а компанія приятелів завжди робить це при своїх зустрічах. І та, й інша групи є значущими для людини, яка перебуває в них і не хоче втрачати жодну з них.

Дуже важливою, хоча й повсякденною, є ситуація, коли виконувані людиною  ролі об'єктивно, за змістом, не суперечать одна одній, більше того, без їхнього  повного набору структура особистості  не є повноцінною. Проте за умов обмеженості  ресурсів сил і часу ці ролі вступають  у справжнє протиборство.

Соціальна роль і розвиток особистості

Залучення до певної ролі не проходить  марно для особистості. Процес внутрішнього прийняття людиною певної ролі називається  інтерна лі.іаці сю (від англ. іпіегпаї — внутрішній). Цей процес, як свідчить сама назва, означає перехід змісту ролі, вимог її у внутрішній світ особистості. Соціальна роль цс точка, де стикаються суспільство й особа, соціальні ролі перетворюються на індивідуальну поведінку, а індивідуальні якості випробовуються на відповідність їх вимогам норм. Посівши певну позицію в суспільстві чи системі міжособових стосунків, людина має зміню-вятися, подекуди аж до радикальної трансформації особистості.

Проблема інтерна л ізації людиною соціальної ролі підводить до тієї межі, за якою стає очевидною недостатність рольової теорії для зображення особистості. Справді, рольова теорія особистості фіксує об'єктивну заданість виконуваних людиною ролей, розкриває рольові сценарії кожної з них, дає змогу зобразити людину як особу, що живе в суспільстві. Проте вона не дає відповіді на низку важливих запитань: чому люди обирають (якщо, звичайно, мають таку змогу) саме цей набір ролей, у чому причина відмінності у виконанні одних і тих самих суспільних функцій, адже вимоги до кожної з ролей у суспільстві однакові? Для з'ясування цих питань слід звернутися до аналізу мотиваційно-смислової сфери особистості.

Мотиваційно-смислова структура особистості

Мотиваційна сфера особистості  в різних теоретичних напрямах і  різними авторами зображується через  систему різних понять: потреби, інтереси, ціннісні орієнтації, соціальні установки  тощо. Найзагальнішою спонукою людини до дії є потреби — усвідомлення і переживання людиною необхідності в тому, що потрібно для життєдіяльності  її організму та розвитку особистості. Сучасна наука застосовує різні  класифікації потреб: за сферою діяльності (потреба в праці, пізнанні, спілкуванні, відтворенні), за об'єктом (матеріальні  й духовні потреби, етичні, естетичні  тощо); за значенням у житті людини (першочергові та другорядні). У 80-ті роки досить популярною була проблема формування "розумних" потреб, причому критерій "розумності", як звичайно, відшукувався в прагненні суспільства мати певний тип особистості, для якої першість мали б потреби суспільні, а не приватні.

Модель потреб за Маслоу. Ця модель складається з п'яти рівнів: перший, нижчий, становлять фізіологічні потреби; другий — потреби у безпеці, захисті, стабільності існування і впевненості у завтрашньому дні; третій — потреби в емоційних зв'язках з людьми — спілкуванні, дружбі, любові, належності до певної соціальної групи; четвертий — потреби у самоповазі, а також у визнанні та повазі з боку інших людей; п'ятий (вищий) — потреби в само-актуалізації, творчості, реалізації своїх можливостей. Задоволення потреб нижчого рівня, на думку А. Маслоу, актуалізує потреби більш високого рівня і зменшує мотивуючу силу потреб нижчих. Наявність потреб зумовлює виникнення такого мотивуючого утворення, як інтерес. Саме інтерес є реальною причиною дії людини в певному напрямі.

Структура інтересів особистості  свідчить про переважаючі, найбільш значущі для неї сфери життя  та спонукає її до вибору тієї чи іншої  соціальної ролі. Інтереси можна структуру  вати за різною основою: за соціальною сферою — економічні, політичні, духовні, за соціальним суб'єктом, з яким ідентифікує  себе особа, — національні, державні, партійні, приватні інтереси тощо.

Важливе місце в мотиваційній структурі  особистості посідають такі утворення, як установки, що визначають схильність людини до певних дій, реакцій на об'єкти. Установка складається з трьох  компонентів: когнітивного (усвідомлення ставлення до об'єкта), афективного (емоційної оцінки об'єкта) та поведін-кового (послідовної поведінки стосовно об'єкта). Ці утворення належать до глибинних шарів психіки і можуть не усвідомлюватися суб'єктом.

У соціології традицію дослідження  соціальних установок (у літературі їх ще називають "еттітюдами" — від англ. attitude — позиція, ставлення до будь-чого) започаткували праці В. Томаса та Ф. Знанецького, котрі, вивчаючи у 20-х роках адаптацію польських селян, які емігрували з Європи до Америки, дійшли висновку, що процес адаптації включає дві залежності: індивіда від соціальної організації і соціальної організації від індивіда. Для характеристики соціальної організації вони запропонували поняття "соціальна цінність", а для характеристики індивіда — "соціальна установка", або "еттітюд". Тоді еттітюд визначався як "стан свідомості індивіда відносно певної соціальної цінності".

Кожне суспільство має певні  соціальні цінності, які є критеріями особливої значущості певних матеріальних і духовних благ для існування  та розвитку певної соціальної системи. Засвоєння цих цінностей на рівні  структури особистості є необхідною умовою співіснування людей у  суспільстві. Переважна орієнтація людини на ті чи інші цінності утворює  відмінність в ієрархії ціннісних  орієнтацій індивідів. Для одного це може бути робота, для іншого — сім'я, для третього — дозвілля. Ієрархія ціннісних орієнтацій може бути послідовною, узгодженою або неузгодженою, непослідовною. Суперечливість виникає тоді, коли людина обирає для реалізації цінності, які для неї однаково важливі, але непоєднані з огляду одночасної реалізації. Особливо це характерно для молоді, яка вступає в соціальне життя і прагне водночас мати і професію за покликанням, і високий рівень матеріального добробуту, і багато часу для дозвілля, і сім'ю з орієнтацією, як свідчать соціологічні дослідження, в середньому на двох дітей. Проте, як показав Є. Головаха, ціннісний конфлікт з віком може ще більше загострюватися, і це зрозуміло: виникають нові соціальні ролі та нові цінності, які суперечать домінуючому ціннісному виборові, зробленому в юнацькі роки. Скажімо, обравши професію за покликанням, людина у зрілому віці може розчаруватися в ній, і це знову-таки зрозуміло: виникають конкуруючі цінності — сім'я, матеріальний добробут, здоров'я, дозвілля.

6. Розвиток особистості

Соціалізація особистості: У науці склалися різні концепції соціалізації залежно від того, як розуміються особистість та рушійні сили її розвитку. На одному полюсі можна розмістити авторів, які поділяють уявлення про біологічну сутність людини (скажімо, 3. Фрейд та його послідовники), і тоді процес соціалізації постає як придушення природних інстинктів людини, пристосування їх до поширених у суспільстві заборон і табу; на другому — вчених, які вважають особистість пасивним продуктом виховання (як це розуміє біхевіоризм за загальною схемою "стимул — реакція").

Є різні варіанти періодизації етапів соціалізації. Спільна і найбільш загальна періодизація — це поділ  життя людини на дотрудове (охоплює період до початку трудової діяльності), трудове (період зрілості людини) та післятрудове, яке збігається, як правило, з пенсійним віком. У цьому разі соціалізація по суті охоплює все життя людини. Інші автори вважають за необхідне обмежити соціалізацію періодом до настання соціальної зрілості (тобто входження особистості в самостійне життя) або, принаймні, назвати цей період первинною соціалізацією.

Взагалі перелік етапів соціалізації залежить від того, як той чи інший  автор бачить розвиток особистості  на різних стадіях її життя. Цікавою  і досить відомою є концепція  американського психолога Еріка Еріксона, який поділив увесь життєвий цикл на вісім фаз. Кожна з них має свої специфічні завдання щодо формування певних психологічних утворень, і вони можуть розв'язуватися сприятливим чи, навпаки, несприятливим чином.

Перша фаза — немовля. її головне  завдання — сформувати у немовляти  несвідоме почуття "базової довіри" до зовнішнього світу. Основним засобом  для цього слугують батьківська  турбота і любов. Якщо "базова довіра" не виникає, у немовляти  з'являється відчуття тривоги, недовіри до світу, у дорослому віці воно може обернутися замкненістю, озлобленістю тощо.

Друга фаза — раннє дитинство. У  дитини формується почуття автономії  й особистої самоцінності або, навпаки, сорому. Зростання самостійності  дитини на цій стадії узасаднює такі майбутні якості особистості, як почуття відповідальності, поважання дисципліни та порядку.

Третя фаза — вік гри (приблизно  від 5 до 7 років) — формує почуття  ініціативи. Якщо бажання щось зробити  самостійно блокується, у дитини виникає  почуття провини. У цьому віці вирішальним чинником є групова  гра, яка дає дитині можливість приміряти  до себе різні ролі. Цей етап відповідальний за утворення почуття справедливості, яку розуміють як відповідність  правилу.

Четверта фаза — шкільний вік, коли формуються почуття підприємливості  та ефективності, здатність добиватися поставленої мети. Найважливіші цінності тут — підприємливість та ефективність. У негативному варіанті в дитини з'являється відчуття неповноцінності  як наслідок недостатньо успішного  навчання. Саме в цьому віці закладається ставлення до праці.