Стиль життя як соціально-психологічна категорія

Міністерство освіти і  науки, молоді та спорту України

Чернігівський національний педагогічний університет імені Т. Г. Шевченка

 

 

 

 

Реферат

на тему:

«Стиль життя як соціально-психологічна категорія»

 

 

 

 

 

 

 

Виконала:

студентка 32 групи 

факультету фізичного  виховання 

Галаган Юлія

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Чернігів 2012

Зміст:

Вступ

1. Спосіб життя.
2. Спосіб життя соціальна категорія.
3. Традиційний та нетрадиційний підходи при визначенні індивідуальних критеріїв і мети здорового способу життя.
4. Висновок

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Геронтологічна наука (наука про  довголіття) стверджує, що людина при  дотриманні відповідних гігієнічних правил має можливість жити, як правило, до 100 років і більше. На жаль, багато людей не дотримуються самого найпростішого, обґрунтованого наукою здорового способу життя. Одні стають жертвами надмірного апетиту, не можуть відмовити собі в їжі і багато їдять, що призводить до неминучого у цих випадках ожиріння, склерозу судин і інших негативних наслідків, інші є жертвами малорухливості, що викликає гіподинамічний синдром і передчасне старіння, треті не уміють відпочивати, завжди нервові, неспокійні, страждають безсонням, що в остаточному підсумку є причиною різноманітних захворювань психосоматичної спрямованості. Деякі люди, піддаючись пагубній звичці до паління, алкоголю чи наркотиків, активно скорочують свій життєвий шлях.

1. Що таке спосіб життя?

Відомий валеолог Ю.П. Лисицин в  поняття спосіб життя включає  важливий фактор - людську активність, розглядаючи її в трьох аспектах:

• інтелектуальна і фізична активність;
• трудова і поза трудова активність;
• соціальна, культурна(освітня) активність, діяльність у побуті тощо.

3 цієї позиції можна говорити, що спосіб життя певний, історично зумовлений тип, вид життєдіяльності або певний спосіб нематеріальній (духовній) сфері життєдіяльності людей. В даному випадку спосіб життя розуміється як категорія, що відображає найбільш загальні і типові способи матеріальної та духовної життєдіяльності людей взяти в єднанні з природними і соціальними умовами.

3 іншого боку спосіб життя  розглядається як інтегративний  спосіб життя індивіда, як система  взаємовідносин людини з самою  собою і факторами зовнішнього  середовища, як складний комплекс  дій і переживань, наявність корисних звичок, закріплюючих природний ресурс здоров'я і відсутність шкідливих, руйнуючих його.

Більшість західних вчених визначають спосіб життя як широку категорію, яка  включає індивідуальні форми  поведінки, активність і реалізацію своїх можливостей у праці, повсякденному  житті і культурних звичках, властивих  тому або іншому соціально-економічному укладу.

Складовими способу життя є :

1. трудова активність людини;
2. спілкування і побутові взаємовідносини;
3. соціальна, психоінтелектуальна і рухова активність;
4. діяльність, направлена на перетворення природи, суспільства і самого себе;
5. способи задоволення матеріальних і духовних потреб;
6. форми участі людей в суспільно-політичній діяльності;
7. пізнавальна діяльність на рівні теоретичного, емпіричного, орієнтованого і практичного знання;
8. медикопедагогічна діяльність, спрямована на фізичний і духовний розвиток людини;
9. звички, режим, ритм, темп життя, особливості роботи, відпочинку.

В історичному аспекті уявлення про здоровий спосіб життя вперше починає формуватись на Сході. Так, у стародавній Індії за 6 віків до нашої ери у Ведах сформовані основні принципи дотримання здорового способу життя. Один із нихдосягнення стійкої рівноваги психіки. Головною умовою досягнення цієї рівноваги є цілковита внутрішня свобода, відсутність жорстокої залежності людини від фізичних і психологічних факторів навколишнього середовища. Другою умовою, яка призводить до встановлення внутрішньої рівноваги є шлях серця, шлях альтруїзму до всього живого у цьому світі як вищому вираженню суті життя. Третя умова внутрішньої свободи шлях розуму, шлях знання, які забезпечують життєву стійкість людини.

У Східній філософії й медицині завжди тілесне і психічне розглядалось як єдине ціле. Згідно стародавній китайській медицині дисгармонія організму має місце при психічній дисгармонії. Вона розглядала п'ять хворобливих настроїв: гнів і запальність, затьмареність переживаннями, стурбованість і смуток, печаль і журба, страх і занепокоєність. Схильність до таких настроїв, порушує і паралізує енергію як окремих органів, так і всього організму в цілому, скорочуючи життя людині. Радість же придає гармонійну еластичність енерготечіям організму і подовжує життя.

В тибетській медицині неуцтво рахувалось загальною причиною всіх хвороб. Неуцтво породжує патологічний спосіб життя, вічну незадоволеність, песимістичні переживання, згубні пристрасті і інші негативні якості у людини. Поміркованість у всьому, природня поведінка і здолання неуцтваосновні складові здорового способу життя.

Східна філософія і медицина мали холистичний підхід до людини, вони розуміли її як єдине ціле, безпосередньо пов'язане з природою, космосом. Цей нерозривний зв'язок людини з навколишнім середовищем забезпечував формуванню та закріпленню її здоров'я, можливість протидіяти недугам.

Уявлення про здоровий спосіб життя  зустрічаються і в античній філософії  та медицині. Так, наприклад Гіппократ  у трактаті „Про здоровий спосіб життя" розглядає його як деяку гармонію, до якої слід прагнути шляхом дотримання цілого ряду профілактичних заходів. Він акцентує увагу на фізичному здоров’ї людини. Демокріт більшу увагу надає духовному здоров'ю. Він розглядає його як „добрий стан душі", при якому душа перебуває у спокої та рівновазі, не схвильована жодними пристрастями, жахами і іншими турботами.

Особливість античного періоду полягає в тому, що на перший план виступає фізичний компонент здорового способу життя, відтискуючи духовний на друге місце. У східній філософії та медицині чітко прослідковується нерозривний зв'язок між духовним і фізичним станом людини. У стародавньому Китаї здоров'я розглядали як вища цінність людини, яка постійно повинна приростати. Положення східної медицини ґрунтувались на відношенні до людини як особистості, а тому проблему здоров'я розглядали з врахуванням індивідуального ставлення людини до нього, включаючого усвідомлення самої себе і власного способу життя.

Таким чином, для кожної цивілізації  притаманний певний спосіб життя, пов'язаний з етнографічними особливостями  і культурою народів.

2. Спосіб життя категорія соціальна. Вона набагато ширша, ніж існуючі уявлення: це не тільки наявність або відсутність шкідливих звичок, церівень виробництва, добробуту, культури, освіти, медична активність тощо.

За визначенням Всесвітньої  організації охорони здоров'я(ВООЗ), спосіб життяце спосіб існування, який ґрунтується на взаємодії між умовами і конкретними моделями поведінки людини. Отже адекватна модель поведінки для певних конкретних умов знижує ризик виникнення захворювання. 3 цього також випливає, що різні умови життя передбачають і різні моделі поведінки.

Спосіб життя визначається суспільством, але принципи здорового способу  життя формуються науками про  людинумедициною, валеологією, педагогікою, соціологією, культурологією і ін.

У способі життя, як соціальній категорії, можна відокремити наступні основні категорії (за Ю.П. Лисициним ):

• рівень життя (економічна категорія);
• якість життя (соціальна категорія);
• уклад життя (соціальноекономічна категорія);
• стиль життя (соціальнопсихологічна категорія).

Під рівнем життя розуміють матеріальне забезпечення людей(заробітна плата, пенсії, стипендії, інші джерела добробуту, забезпечення житлом, роботою, соціальні гарантії тощо).

Якісна сторона життя визначається ступенем соціальних і духовних свобод індивіда. Індикатором якості життя є освіта, свобода думки й свобода слова. Статистика свідчить, що високоосвічені інтелектуальні люди з повагою відносяться до свого здоров'я і проявляють стурбованість за здоров'я інших.

Уклад життя характеризується відношенням  людей до засобів виробництва, їх соціальна активність, сімейне становище, т. т. ті сторони життя людини, в яких вона проявляє соціальну активність і які дають можливість їй досягти поставленої мети.

Стиль життя це прийняті норми поведінки  в суспільстві, зокрема, відношення між чоловіком та жінкою, стосунки між батьками і дітьми, повага до старшого покоління, етичні та естетичні  цінності в суспільстві. Стиль життя  також включає звички, вкуси, схильності, манери, стійкі відтворюючі риси людей, наприклад, стиль життя аскета, спартанський стиль життя і ін.

Стиль життя характеризує індивідуальність людини. Спосіб життя окремих індивідів поділяють на здоровий і нездоровий. Для здорового способу життя характерні наступні основні складові:

• активна життєва позиція;
• задоволення роботою, фізичний та духовний комфорт, повноцінний відпочинок;
• збалансоване раціональне харчування, дотримання закону рівноваги одержуваної енергії й енергії, що витрачається, та закону про відповідність хімічного складу раціону фізіологічним потребам організму в харчових речовинах;
• регулярна фізична і рухова активність;
• психофізіологічне задоволення в сім’ї;
• економічна та матеріальна незалежність;
• особиста гігієнараціональний добовий режим, догляд за тілом, гігієна одягу та взуття.

Усі складові характеризуються як такі, що забезпечують людині задоволення  від життя і позитивно впливають  на її здоров'я.

Протилежні позиції має нездоровий спосіб життя, пов'язаний з дискомфортом, накопиченням негативних емоцій і факторів, які рано чи пізно бумерангом відіб'ються на нервово-психологічному статусі, як ознака початку будь-яких симптомів захворювання організму.

У нездоровому способі життя  усі ті складові, що характерні для  здорового способу життя, мають протилежну направленість. Наприклад, замість регулярної фізичної активності і рухугіподинамія та ґіпокінція, замість активної життєвої позиціїсоціальна пасивність і т.п.

Здоровий спосіб життя заснований на принципах моральності, які є  основою соціального життя людини. Це, насамперед, свідоме відношення до праці, оволодіння скарбами культури, активне неприйняття вдач і звичок, що суперечать гуманності людини.

Здоровий спосіб життя - це не просто все те, що доброчинно впливає на здоров’я людей, це не окремі форми медико-соціальної активності (дотримання гігієнічних норм і правил, режиму праці, відпочинку, харчування, викорінювання шкідливих звичок і багато іншого), а перш за все діяльність, активність особистості, групи людей, суспільства, використовуючи матеріальні і духовні умови і можливості в інтересах здоров'я, гармонійного фізичного і духовного розвитку людини. До здорового способу життя також слід включати такі критерії як гармонійне поєднання біологічного і соціального в людині, неспецифічні і активні способи адаптації організму і психіки людини до несприятливих умов природи та соціального середовища, відношення до себе, до іншої людини, життєві цілі, цінності тощо.

3. Традиційний та нетрадиційний підходи при визначенні індивідуальних критеріїв і мети здорового способу життя.

Традиційний передбачає досягнення всіма  членами суспільства однакової  поведінки, яка вважається вірною і  проявляється у відказі від паління і споживання алкоголю, підвищення рухомої активності, обмеження в їжі, особливо в насичених жирах, збереження маси тіла в обґрунтованих межах. Ефективність традиційного підходу оцінюється за кількістю людей, які дотримуються рекомендованої поведінки. Але як свідчить практика, захворюваність людей залежить як від поведінки, так і від геноі фенотипічних особливостей їх. Явним недоліком традиційного підходу є те, що він, приводячи до рівної поведінки людей, не приводить до рівності кінцевого здоров'я.

Нетрадиційний підхід до здорового способу життя передбачає, що всі люди різні, а тому поведінка їх протягом життя не може бути однотипною. Будь-яку поведінку слід оцінювати як здорову, якщо вона призводить до бажаного оздоровчого наслідку. Для оцінки кількості здоров я у нетрадиційному підході розроблена методика, яка дає людині можливість з урахуванням індексу здоров я і рівня здоров я самому приймати рішення, яка поведінка є більш ефективною для формування, розвитку і закріплення здоров я. Отже, в рамках цього підходу здоровий спосіб життя визначається, входячи із індивідуальних критеріїв, особистого вибору найбільш ефективних засобів оздоровлення і контролю за їх ефективністю. Із зазначеного випливає, що для осіб, які мають високий рівень здоров я будь-який спосіб життя, що є для них звичайним, буде цілком здоровим. Як традиційний, так і нетрадиційний підхід до здорового способу життя передбачають відсутність шкідливих звичок та активне творіння здоров'я, включаючи усі його компоненти. При цьому необхідно враховувати, що спосіб життя окремої людини, сім ї не складається сам по собі в залежності від обставин, а формується протягом життя постійно і цілеспрямовано.