Становлення демократії в Україні

Загрозливим для демократичних  перебудов є й те критичне економічне становище, в якому опинилася  Україна. Адже в більшості подібних випадків, як відомо з історії, вихід  із нього один — деспотія, а трагічний  досвід російської держави (імперія, союз) доводить, що її реформатори завжди зазнавали поразки, а консерватори святкували перемогу. В її історії  химерно поєднувалися прагнення  до реформ (налічується близько 20 таких  спроб) і неспроможність їх реалізувати  сповна. Інакше й не могло бути, бо, як правило, щось нове впроваджувалося  за збереження старих структур влади. Не випадково колишній Союз був єдиною країною в Європі, де всі без  винятку реформи, спрямовані на введення демократичних новацій, провалилися, а своєрідним результатом таких  спроб було виникнення й посилення  тоталітарної держави.

Виходячи з цього, надзвичайно  важко визначитися з тим політичним режимом, у якому ми живемо, і саме це впливає на правильність вибору стратегії перетворень. Аналіз ознак  політичних режимів дає підставу говорити про те, що ми перебуваємо  на посттоталітарному етапі розвитку, який припускає існування деяких демократичних принципів, і відкритий  шлях для демократичних нововведень. А це вимагає вироблення такої  стратегії переходу до демократії, яка б враховувала ці особливості.

Та хоч б з якими труднощами не довелось стикатись у розвитку демократії, розбудова незалежної демократичної  України — цілком реальний процес. До того ж сучасна світова цивілізація, яка на рубежі третього тисячоліття  досягла колосальних успіхів  у всіх сферах суспільного життя, не допустить утворення на території  України держави, яка б суперечила природі людини й загрожувала  світові. Це по-перше.

По-друге, реформи, хоч і мали непослідовний  характер, відіграли свою позитивну  роль. Головне їх досягнення полягає  в тому, що більшість людей усвідомила необхідність якнайшвидшого звільнення від того становища, в якому так  довго довелося жити. Зрештою, й ліквідація паралельних структур влади унеможливлює повернення найближчим часом до колишнього стану.

По-третє, у зачатковій формі перебуває  громадянське суспільство. Незважаючи на існування великої кількості  громадських організацій, останні  не відіграють належної їм ролі, а саме – не справляють вплив на процес прийняття рішень державними структурами. Крім того, вони не об’єднують широкі верстви населення, а створюються, як правило, вузьким колом осіб.

Значна кількість українських  політичних партій являє собою скоріше  політичні клуби, ніж політичні  партії у традиційному розумінні. Більшість  цих партій не мають міцної соціальної бази. Внутрішнє керівництво партіями здійснюється за авторитарними принципами.

По-четверте, демократичний шлях розвитку — природний історичний процес і  всі спроби відкинути його приречені.

Формуванні державності України  важливі, по-перше, демократичність  і відкритість законодавчого  процесу, повнота нормотворчих функцій, надійність фінансової і матеріальної бази, щорічні звіти про діяльність виконавчо-розпорядчих органів, суспільний контроль в межах закону за діяльністю виконавчої влади; по-друге, незалежність суду і прокуратури, підвищення їх статусу  в суспільстві, вдосконалення процесуального законодавства, точне дотримання презумпції невинності, норм правосуддя і права  на захист; дієвість виправно-трудової системи; відміна актів необґрунтованого позбавлення громадянства; по-третє, створення динамічного, сучасного  державного апарату, що формується на конкурсній основі, підконтрольність його в межах закону представницьким  органам і громадськості.

В процесі формування суверенної демократичної  держави, що розгорнувся в Україні - найважливіший принцип - верховенство закону має таку базу, як розподіл впади  на законодавчу, виконавчу і судову. Прерогативою прийняття законів  володіє тільки Верховна Рада. Вже  прийнятий ряд законодавчих актів, що обмежують функції Кабінету Міністрів, Президента, регламент діяльності Верховної  Ради та ін. В суспільстві діють  норми загальнолюдської моралі і  моральних заповідей, що віддають пріоритет  добру, соціальній справедливості, співчуттю, милосердю, благодійності. В процесі  демократизації і законотворчості  переборюються і штучні бар´єри між людьми різноманітних світоглядних позицій, переконань, поглядів. Кожний прагне краще зрозуміти один одного, захищає все те, що їх об´єднує. Розвиваються політичний плюралізм, змагальність різноманітних ідейних течій, новизни ідей.

Одним з важливих принципів, що висловлюють  моральні джерела у відносинах між  державою як носієм політичної влади  і громадянином як учасником її здійснення є взаємна відповідальність держави  перед громадянином і громадянина  перед державою. Держава має ефективні  форми контролю і нагляду за здійсненням  законів та інших нормативно-юридичних  актів. В Україні склалися різноманітні форми контролю: суд, прокурорський  нагляд, арбітраж та ін. Правосуддя - сфера  державної діяльності і суспільного  життя, де ідеї правової держави знаходять  найбільш яскраве відображення. Багато законів стають життям завдяки суду, випробовуються судовою практикою. Суди підпорядковані тільки закону. Держава  не може переступати через принципи і норми, покликані обмежити її владу  над людиною і суспільством.

Одна з важливих сфер в діяльності держави - контроль над державним  управлінням, особливо в умовах конфлікту  між державою і особою. Сюди належить, мабуть, і процесуальний контроль суду за законністю в діяльності органів  дізнання, досудового слідства і прокуратури  та ін. Століттями закріплювалося у  свідомості народу уявлення про суд  як репресивний орган, покликаний застосовувати  санкції, карати. Образ суду - політичного, суду - ката і тепер живе в свідомості людей. Між тим, в сучасних умовах суду відводиться зовсім інша роль: суд здійснює соціальний контроль за законністю засобів боротьби зі злочинністю, захисту громадян від свавілля і  беззаконня. Найбільш демократична модель суду присяжних: колегія засідателів  у відсутність судді вирішує  основне питання кримінальної справи - чи винуватий підсудний. Завдяки  суверенна воля народу знаходить  відображення в юрисдикційній діяльності суду: громадяни самі здійснюють правосуддя. Здійснюючи реформу держави, прийняте рішення про вступ судового контролю за законністю санкцій на арешт, за продовження прокуратурою термінів утримання обвинувачених під  вартою, про розширення функції адвокатури та ін.

Таким чином, на сучасному етапі  розвитку можна констатувати наявність  деяких елементів демократії в Україні, наприклад: розподіл влад, багатопартійність, вибори на альтернативній основі, можливість відкрито критикувати владу, наявність  недержавних засобів масової  інформації, плюралізм думок щодо питань державного будівництва, наявність  опозиційних політичних сил. Така ситуація багато в чому пояснюється тим, що своєчасно не була розроблена послідовність  і стратегія проведення політичних і економічних реформ; не були належним чином проаналізовані закономірності перехідного періоду; а головне  – не була запропонована та модель демократії, яка б відповідала  потребам українського суспільства.

 

4. Сучасне положення демократії України в різних сферах життя. Демократичні цінності та процедури в Україні зараз перебувають під загрозою, а частково вже нівельовані.

Погіршення стану демократії в  Україні зафіксоване в різних авторитетних міжнародних рейтингах . Вже сьогодні Україна визнана  Freedom House лише частково вільною країною, а міжнародний рейтинг свободи слова опустився до неприйнятно низького для демократичної європейської держави рівня.

На фоні риторичних заяв представників  влади про розвиток демократії та покращення життя людей, відбувається активна реанімація радянської ідеології, що особливо проявляється в гуманітарній сфері, сфері врядування та дотримання прав людини. Системні кроки щодо синхронного  з Росією процесу реабілітації радянської спадщини мають на меті закріпити  в громадській думці специфічне поняття порядку, «демократії з  особливостями», що в свою чергу  має своєрідним чином «легітимізувати» в суспільній свідомості посттоталітарні  практики управління всіма сферами  життя країни — від публічної  до приватної.

ВІЛЬНІ І ЧЕСНІ ВИБОРИ

За президентства Януковича  пройшли місцеві вибори 2010 року, які були визнані громадськими спостерігачами як такі, що відбулися з порушенням міжнародних стандартів та недотриманням  належної практики організації і  проведення виборів. В порівнянні із минулими президентськими виборами — це був значний крок назад, до недемократичних практик.

Щодо майбутніх парламентських виборів 2012 року, в громадських експертів  та міжнародних організацій є  значні побоювання, що вони також не відповідатимуть міжнародним стандартам та спотворять волевиявлення громадян України. Сигналом щодо майбутнього  неналежного проведення демократичних  виборів є процес ухвалення нового законопроекту, який був підданий різкій критиці українськими та міжнародними моніторинговими організаціями.

ВІДКРИТИЙ І ПІДЗВІТНІЙ УРЯД

В зв’язку із поверненням редакції Конституції 1996 року (рішення Конституційного  Суду із сумнівною легітимністю), а  також прийняттям закону «Про Кабінет  Міністрів України», уряд є підзвітній тільки Президентові, функції парламентського  контролю зведені до мінімуму.

Можливості для громадського впливу обмежені участю в маніпульованих владою громадських радах .

Імітація реформ

Нова влада з початку 2010 року задекларувала проведення реформ. В  результаті проведено зміни в  судовій сфері, в системі оподаткування, частково — у сфері освіти та розпочато зміни в системі  пенсійного забезпечення. Проте всі  ці ініціативи готувалися без урахування громадської думки, викликали значні громадські протести та призвели до погіршення ситуації у відповідних галузях. Наприклад, внаслідок судової «реформи»  суди втратили незалежність, а судочинство  стало ще більш несправедливим .

Не вирішеним залишається питання  конституційної “реформи”, що підважує легітимність всього сучасного державного апарату.

ГРОМАДЯНСЬКІ І ПОЛІТИЧНІ ПРАВА  І СВОБОДИ

В національній доповіді правозахисних  організацій зазначається про різкий наступ на громадянські права та політичні  свободи. Відбувається згортання раніше здобутих позитивних результатів, з’являються  нові тенденції щодо порушень прав людини і проявів неповаги до них .

Свобода слова.Згідно зі звітом «Репортерів без кордонів» (PRESS FREEDOM INDEX) Україна опустилася з 89 місця у 2009 р. на 131 у 2010 (поряд з Іраком).

У сфері медіа відновлено цензуру, через численні випадки тиску  на засоби масової інформації все  більшого поширення набуває само цензура . Почастішали випадки необґрунтованих і публічних актів насилля (затримання, обшуки, нічні довготривалі допити, стеження) силових органів над журналістами провідних національних медіа та регіональних ЗМІ.

Керівник СБУ вважається найбільшим медіа-власником країни, а власну посаду, за оцінками руху “Стоп цензурі ”, використовує для обмеження прав мовлення конкуруючих каналів . Вперше за останні п`ять років створено журналістський рух проти цензури .

Свобода зібрань та асоціацій. Суттєво збільшилася кількість порушень зі сторони правоохоронних органів, судів та органів влади права на свободу мирних зібрань. Значно зросла кількість порушень права на об’єднання (асоціації) .

Впродовж минулого року відбувалися  випадки тиску СБУ та МВС на громадські організації. В риториці представників правлячої партії звучать звинувачення щодо міжнародних  організацій та заклики обмежити їх діяльність в Україні.

Політичні переслідування. Впродовж останнього року в країні почалися переслідування за політичними чи громадськими переконаннями. Найбільш гучним є процес над екс-прем’єр-міністром Юлією Тимошенко. Проти громадських активістів відкриваються кримінальні справи, а багато із них сьогодні ув`язнені.

ПОЛІТИКА ЩОДО ТОТАЛІТАРНОЇ СПАДЩИНИ

Освіта та наука. Останні законодавчі та управлінські ініціативи торкнулися насамперед різкого обмеження університетської автономії, тиску на академічні свободи, ліквідації незалежної некорупційної системи доступу до вищої освіти . Було скасовано цілий ряд норм, які підвищували вимоги щодо якості освіти в країні, в освітньому гуманітарному секторі насильно впроваджується конфліктна мовна політика. Зупинено подальший поступ та інтеграцію з європейським освітнім простором.

Національна пам`ять та культура. У сфері історичної пам’яті запроваджено цензуру історії. Робляться системні спроби не лише зупинити доступ до архівів КДБ, але й вилучити з академічного обігу історичні документи.

Проходить активна реанімація радянських міфів, заохочується глорифікація злочинів комуністичної тоталітарної системи, політика історичної пам’яті, в тому числі вивчення історії в школах, уніфікується із російським баченням .

Відбувається відновлення радянської топоніміки, центральна влада чинить тиск на працівників культурних, музейних установ з вимогою вносити  корективи і ліквідовувати експозиції, присвячені різним етапам боротьби за незалежність України.

 

5. Висновки

       Таким чином, з моєї точки зору, в цілому курс України на демократизацію, в принципі, відповідає світовим цивілізаційним процесам. Щодо особливостей побудови демократії в Україні, то можна виокремити наступні проблеми:

1) демократичні зміни розпочалися  на тлі не сформованості багатьох передумов переходу до демократії: в економіці, соціальній сфері, культурі, політиці;

2) гетерогенність українського  суспільства (структурованість за 

соціально-економічними,  ідеологічними,  етнічними,  релігійними,

регіонально-культурними,  мовними  ознаками,  відмінності  у зовнішньополітичних орієнтаціях  тощо) ускладнює побудову стабільної демократії;

3) драматизм ситуації посилює  те, що Україні необхідно одночасно  розв’язувати два складних завдання: долати безліч негативних  наслідків  авторитарного минулого,  розбудовуючи демократію, і одночасно вирішувати складні

соціально-економічні проблеми;

4) безпорадність влади в умовах  соціально-економічної кризи девальвує  демократичні цінності і принципи  владарювання в очах пересічних  громадян; показником розчарування  у демократії можна назвати  тенденцію до "полівіння" електорату, зростаючу аполітичність молоді;

5) не сприяє зміцненню демократії  і політична еліта, яка не  спромоглася встановити між собою  консенсус навіть заради визнання  спільної та рівної зацікавленості  в забезпеченні демократичних  інститутів і виробленні спільної  програми демократичних реформ;